185232 (596711), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Звідси основними етичними вимогами, що регламентують сам процес вибору, є: непохитність ідейних позицій, з яких він повинен розглядати всі питання боротьби із злочинністю; непримиренність до будь-яких порушень закону; реалізація професійного обов'язку як етичного імперативу (вищої етичної вимоги); недопущення формалізму, недбалості, байдужості і поспішності в ухваленні рішень, байдужості до долі людини.[18]

Грубість, нестриманість, нетактовність не можуть бути виправдані ніякими посиланнями на «неделікатність» області, в якій працює прокурор, тим більше що насправді значна частина її діяльності охоплює надзвичайно делікатну область людських взаємин. А в словнику української мови, разом з іншими значеннями слова «делікатний», є і таке: «що вимагає обережної і тактовної поведінки».

3. Етичні правила поведінки працівника прокуратури в різних сферах діяльності

3.1 Професійна етика слідчого

Відомо, що праця слідчого складна і відповідальна в силу того, що він знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю, зустрічається часом з активною протидією осіб, зацікавлених у тому, щоб спрямувати слідство хибним шляхом. За цих умов слідчий наділяється широкими владними повноваженнями, тобто правом одноособово вирішувати багато питань, що виникають у процесі слідства, за винятком тих, які вирішуються з санкції прокурора. Отже, на користь об'єктивності і оперативності, можливості гласності, прилюдної критики дій слідчого обмежені.[10]

Слідчий — спеціаліст-юрист, обов’язком якого є розслідування вчинених злочинів і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготовка матеріалів кримінальної справи для розгляду справи в суді. від якості роботи слідчого залежить не тільки дотримання прав та свобод людини під проведення розслідування, але й досягнення його основної мети: прийняття справедливого рішення у справі, що виявляється у виявленні та притягненні до кримінальної відповідальності винних у вчиненні злочину чи, навпаки, в реабілітації невинних. [11]У даний час посади слідчих є у штатах органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо. Проведення слідства різними органами визначено нормативними актами в залежності від тієї чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає у встановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня вини обвинуваченого в залежності від зібраних доказів і пред'явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів і відповідному реагуванні на них.

Особливостями цієї діяльності є те, що слідчий як процесуальна фігура найбезпосереднішим чином стикається з досконалим злочином і особою, підозрюваною (обвинуваченим) в скоєнні злочину. При цьому, як правило, він випробовує активну протидію з боку зацікавлених осіб, нерідко вимушений діяти в умовах конфліктних ситуацій, ухвалювати рішення в умовах риски, вирішувати складні евристичні завдання.

Зважаючи на обмежену гласність слідства, в його руках на певний період сконцентровані всі основні процесуальні функції: кримінальне переслідування (звинувачення), захист (пошук не тільки викривальних, але і реабілітовуючих доказів); дозвіл справи (звинувачення або припинення справи). Для реалізації всіх цих функцій слідчий наділений дуже великими правами і широкими владними повноваженнями, що дозволяють йому самому, як правило, вирішувати всі питання, що виникають при розслідуванні, і самостійно ухвалювати рішення.

Саме тому - до слідчого пред'являються високі етичні вимоги. Ідейна зрілість і гарт, моральна стійкість і чистота, свідомість суспільної значущості своєї діяльності і цивільної відповідальності за її результати - все це допомагає слідчому знайти правильний шлях в найскладнішій і заплутанішій ситуації, діяти завжди згідно закону і етичному боргу» .

Важливим тут є те, що реалізація владних повноважень слідчим здійснюється в рамках процесуальних норм, що дають йому право вибору як поступити. Слідчий завжди має певний тактичний простір. (Наприклад, він має право, але не зобов'язаний, застосувати один з мерів припинення). Тому цінності-норми грають істотну роль в діяльності слідчого і вплив на них його моральних установок очевидно. При цьому цінності-норми завжди виступають в єдності належного і реального (сутнього), тобто як винен, як міг поступити слідчий і як він поступив в даній конкретній ситуації.

У цінностях-цілях виражаються етичні орієнтації і прагнення слідчого. Добросовісна діяльність слідчого завжди направлена на благо суспільства, служить високому цілям боротьби із злочинністю. Правовим і етичним критеріями такої діяльності є точного і неухильного виконання слідчим законів. Дотримання всіх принципів і норм кримінального процесу повинне вважатися основним не тільки як професійний обов'язок слідчого, але і як його основний етичний обов'язок. В цілому ж під етичним боргом слідчого розуміють сукупність моральних обов'язків, виконання яких покликане забезпечити встановлення об'єктивної істини по кожному злочину, що розслідується, реалізацію цілей попередження і викорінювання злочинів, виховання громадян у дусі пошани і виконання законів. Цінності-якості слідчого виявляються у вигляді стійких елементів його моральної свідомості і доведення (як професійного, так і повсякденного). Ці якості слідчого повинні характеризуватися наступними компонентами: прагненням до істини, до торжества справедливості; гуманізмом, що виражається в дбайливому, поважному, людському відношенні до особи, у поєднанні з непримиренним відношенням до злочинності; принциповістю, строгістю, коректністю; твердістю у відстоюванні своєї позиції, що поєднується з постійними сумнівами усередині себе і, як наслідок, прагненням все перевірити, щоб уникнути помилки; розумінням того, що твої помилки - це трагедія людей і колосальний моральний збиток всьому суспільству.

При розгляді моральних засад діяльності слідчого необхідно виділити три види правил, які визначають поведінку слідчого при виконанні ним своїх функціональних обов'язків у кримінальному процесі:

• сутність, форма, зміст слідства; все це визначається процесуальними законами і основними положеннями матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного тощо);

• методи, прийоми і тактика розслідування, які дозволяють максимально ефектно, швидко і повно розкрити злочин і викрити винних;

• допустимість, законність застосування вищевказаних форм, прийомів і методів, тактики й особистої ініціативи слідчого з точки зору судової етики.

Визначальним фактором професійної діяльності слідчого є її творчий пошуковий характер. Звичайно, це положення стосується усіх видів професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою роботу на встановлення прихованої істини. Тут особливого значення набуває талант, наполегливість, швидка реакція, холоднокровність, витримка, зосередженість, творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконання слідчої роботи вимагає високої позитивної мотивації, готовності до напруженої праці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційної діяльності у справі розкриття злочину: розподіл виконання необхідних доручень працівникам карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявлення речових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні з іншими учасниками і суб’єктами попереднього розслідування. Слідчі дії, що викликаються потребою і дозволяються законом (деякі за згодою суду), допускають вторгнення слідчого в особисте життя осіб, допускають порушення ним, охоронюваних конституцією, прав і свобод. Тому, на перший план виступають етичні вимоги, що вимагають поваги до особистості та її прав, коректність, ввічливість і, звичайно ж, конфіденційність.[10]

Говорячи про роботу слідчого, не слід відкидати також спроби тиску на нього з боку «зацікавлених» представників державної влади, керівництва, кримінальних структур, погрози і пропозиції «щодо співробітництва», прохання знайомих і близьких. До всього цього юрист, що присвячує себе слідчій професії повинен готуватися морально і фізично, довго і всерйоз.

Слідчому вірять, на нього дивляться з надією, що злочин буде розкрито, винні знайдені та покарані, а справедливість восторжествує. Від нього чекають швидких і рішучих дій, втішних результатів. Діяльність слідчого повністю регулюється Кримінально-процесуальним кодексом. Він містить багато демократичних норм, спрямованих на захист честі і гідності особи під час проведення розслідування, але вони є дуже загальними, а деколи і декларативними. Головним правовим орієнтиром є конституційний принцип презумпції невинуватості. Презумпція невинуватості в поєднанні з «золотим правилом» «поводься з іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою», що визнано моральним ідеалом поведінки людини, становлять основу діяльності слідчого. Моральні вимоги до діяльності слідчого спрямовані на забезпечення прав і свобод особи, її честі і гідності.

З огляду на високі завдання, що ставляться суспільством і державою до слідчого, особливо щодо оперативності і результативності їх виконання, перед слідчими постійно постає питання щодо моральних методів досягнення мети.

Співвідношення тактичних прийомів і етичних вимог при розслідуванні справи значною мірою визначається моральними орієнтирами слідчого і цілями, що стоять перед ним. Якщо слідчий заклопотаний розкриттям злочину і встановленням справжнього винуватця, він, як правило, не вдається до підтасування фактів, фальсифікації матеріалів слідства та ін. Подібні прийоми застосовуються у разі, якщо розкриття злочину перетворюється на самоціль і досягається будь-якою ціною. Тоді використовується обман, шантаж, провокації.[11]

Свого часу запропонована була думка застосовувати в слідчій практиці такі «методи боротьби», як «роздроблення сил і засобів «супротивника», що виражалося в розпаленні конфліктів між співучасниками злочину і нанесенні «удару» в найуразливіші місця.

Саме по собі питання щодо перетворення обвинувачуваного в «супротивника» слідчого суперечить духу і букві закону, що покладає на слідчого завдання виявлення обставин як таких, що обвинувачують, так і оправдовують підозрюваного, обвинувачуваного. Теорія «конфліктного слідства» приховує у собі небезпеку нанесення горезвісних «ударів» невинній особі.

Аморальним і абсолютно неприпустимим з погляду закону явищем у роботі слідчих слід визнати дезінформацію свідків, експертів, провокація бажаних показань.

Безперечно, як будь-яка людина він може помилятися. Однак помилки бувають різними. Слідчий, що знайшов у собі мужність визнати помилку і виправити її - цілком гідна особистість. Людина, що ставить кар'єру вище усього і прагне будь-що довести свою непогрішність, нехай навіть ціною волі та здоров'я, а часом і життя іншої людини, вчиняє злочин. Чим більші повноваження, тим серйозніша відповідальність. Відповідальності за порушення закону нерідко вдається уникнути, суду власної совісті - ніколи.

Слідчий має бути витриманим, ввічливим, коректним, що потребує здоров'я і міцної нервової системи.

3.2 Професійна етика державного обвинувача

Професійна діяльність державного обвинувача нерідко вимагає великої особистої ініціативи, завзятості, наполегливості, цілеспрямованості і значних організаторських здібностей.

Прокурор – самостійний і незалежний учасник судового процесу. Він повинен завжди поступати у відповідності до своїх внутрішніх переконань. З боку керівників прокуратури аморально здійснювати тиск на прокурора, заставляти його виступати в суді проти свого переконання. Для успішного здійснення кримінального судочинства велике значення має встановлення правильних відносин прокурора з слідчим, судом, захисником та іншими учасниками судового процесу.[20]

Культура поведінки прокурора в суді – широке і багатобічне поняття. Вона включає і строге дотримання закону, і етичні початки прокурорської діяльності, і уміння володіти словом, навіть зовнішній вигляд, манери прокурора.

Для досягнення успіху в своїй діяльності державний обвинувач повинен володіти наступними якостями:

глибини – здатності проникнути за межі видимого, в суть фактів, зрозуміти сенс що відбувається, передбачати найближчі і віддалені, прямі і побічні результати явищ і вчинків;

широти – уміння охопити широкий круг питань і фактів, привертаючи знання з різних областей науки і практики;

мобільності – здібності до продуктивності мислення, мобілізації і використання знань в складних умовах, в звичній обстановці;

швидкості – уміння вирішувати завдання в найкоротші терміни, оцінюючи обстановку і приймаючи необхідні заходи;

самостійності – здібності до постановки мети і завдань, уміння знаходити їх рішення і шляхи їх досягнення без сторонньої допомоги;

цілеспрямованості – вольовій спрямованості мислення на рішення певного завдання, здібності тривалий час і утримувати її в свідомості і послідовно, планомірно її розміщувати;

критичності – уміння зважувати повідомлення, факти, припущення, відшукуючи помилки і спотворення, розкриваючи причини їх виникнення;

гнучкості – уміння підійти до явища з різних точок зору, встановлювати залежності і зв'язки в порядку, зворотному тому, який вже був засвоєний, перебудовувати свою діяльність і змінювати ухвалені рішення відповідно до нової обстановки [13].

У судовому змаганні на плечі прокурора-обвинувача покладено важливе завдання – «згрупувати і перевірити все що викриває підсудного, і якщо підведений ним підсумок з необхідним і обов'язковим обліком вказує на користь обвинуваченого і створює в нім переконання у винності підсудного, – заявити про те суду. Зробити це треба в зв'язному і послідовному викладі, із спокійною гідністю виконуваного сумного боргу, без пафосу, обурення і переслідування будь-якої іншої мети, окрім правосуддя, яке досягається не неодмінною згодою суду з доводами обвинувача, а неодмінним вислухуванням їх [21].

Через ст. 264 УПК України прокурор зобов'язаний прийняти всі передбачені законом заходи до усестороннього, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, незалежно від того, чи йде це на користь звинуваченню або захисту. Він повинен бути об'єктивний і в оцінці доказів, що ослабляють або спростувальних звинувачення. Прокурор повинен підтримати звинувачення зі всією енергією, наполегливістю і умінням, пам'ятаючи, що саме на нім лежить обов'язок викривати злочинця, доводити правильність пред'явленого підсудному звинувачення. Але він звинувачує підсудного лише в тій мірі, в якій його провина доведена в суді, і якщо прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному звинувачення, зобов'язаний відмовитися від звинувачення.

Характеристики

Список файлов ВКР