118917 (596691), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Методичні прийоми аналізу полегшують, прискорюють роботу, забезпечують розглядання різних сторін діяльності підприємства у взаємозв‘язку. Вибір методичних прийомів визначається метою аналізу та характером джерел інформації [24].

Метод економічного аналізу являє собою сукупність способів вивчення господарської діяльності підприємства шляхом:

• виявлення і визначення взаємозв'язків досліджуваних показників,

• розчленовування їх на складові частини;

• порівняння з іншими показниками;

• визначення величини впливу на досліджувані показники як окремих складових частин, так і в сукупності;

• узагальнення отриманих результатів.

Без застосування в аналізі цих мінімально необхідних елементів методу неможливо глибоке і усебічне вивчення економічних показників і процесів, що відбуваються в економіці [2, 4].

Метод економічного аналізу має свої особливості. Серед них системний підхід у дослідженні економічних явищ, комплексність, результативність, використання системи показників. Вимоги до системи показників можна сформулювати наступним чином:

• в систему повинні входити декілька часткових показників та один узагальнюючий, що забезпечує єдність системи;

• системі повинна бути властива інтегрованість;

• достатність показників для оцінки окремих аспектів роботи підприємств та інших підрозділів народного господарства;

• всі показники повинні бути адекватними, тобто відображати реальні процеси та явища, динамічними, зведеними, забезпечувати одночасне розуміння явищ та процесів, які вивчаються [24].

При проведенні аналізу використовують кілька загальноприйнятих прийомів дослідження:

1. Дедуктивний прийом виражається в тому, що на початковій стадії аналізу того чи іншого показника вивчення проводиться від загального до частного;

2. Індуктивний прийом застосовується на стадії узагальнення, коли вивчені складові частини аналізованого показника розглядаються з урахуванням впливу їх на загальні аналізовані показники [2];

3. Абстрагування – прийом аналізу, при якому досліджуваний об'єкт спрощується, деякі неважливі фактори відкидаються з метою більш глибокого вивчення необхідних показників;

4. Агрегування – цей прийом дозволяє спростити розрахунки, розглянути досліджуваний об'єкт як єдину функціонуючу систему шляхом об'єднання декількох дрібних факторів (показників) в один великий.

По ознакам застосовуваних прийомів і методів особливий інтерес являє собою функціонально-вартісний аналіз, що займає важливе місце в економічному аналізі. Його виникнення пов'язане з необхідністю вирішення проблеми більш повного, доцільного використання ресурсів. Функціонально-вартісний аналіз заснований на постійному пошуку шляхів зниження матеріалоємності, енерго- і трудомісткості продукції, що випускається, за рахунок удосконалення способів виготовлення продукції. Даний аналіз виходить з того, що витрати на виробництво будь-якого виробу складаються з мінімуму витрат, абсолютно необхідних для виконання ним своїх функцій, і «додаткових», пов'язаних з недосконалістю конструкції, неефективним використанням матеріалів.

Таким чином, функціонально-вартісний аналіз – це метод вивчення можливостей скорочення витрат на виробництво продукції, робіт або послуг, обов'язково при незмінних і поліпшених їхніх властивостях. Він являє собою самостійну галузь знань, широко використовується як в економічному так і в системному аналізах [2, 11, 33].

Для рішення поставлених ним задач використовуються як традиційні прості калькуляційні розрахунки (які будуть розглянуті нижче в цьому розділі), так і економіко-математичні методи оптимізації за допомогою ЕОМ (які будуть розглянуті в другому розділі).

Очевидно, що однією з основних задач і кінцевою метою економічного аналізу є виявлення господарських резервів і розробка заходів щодо їхнього використання. Резерви являють собою невикористані можливості поліпшення аналізованих господарських результатів. Одним з головних джерел резервів, безсумнівно, є виробнича собівартість підприємства [2, 11].

Виробнича собівартість промислової продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Показник «виробнича собівартість» промислової продукції (робіт, послуг) є одним з основних економічних показників підприємства і це визначає необхідність однозначного визначення методики його розрахунку незалежно від того, де буде використовуватися показник виробничої собівартості: у бухгалтерському, статистичному або управлінському обліку.

Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

У зв'язку з цим на підприємстві повинна бути забезпечена повна відповідність планового і звітного даних щодо складу і класифікації витрат, об'єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат по плановим (звітним періодам) [7, 33].

Витрати класифікуються по наступних ознаках:

Таблиця 1.1 – Класифікація витрат підприємства

Витрати операційної діяльності групуються по таких економічних елементах:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші операційні витрати [7].

Це групування є єдиною для всієї промисловості. Склад елементів витрат операційної діяльності представлений у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 – Склад елементів витрат підприємства

Аналіз повної собівартості товарної продукції проводиться по групах статей витрат, об'єднаних по однорідності напрямку витрат: матеріальні витрати, трудові витрати, витрати по обслуговуванню виробництва і керування, витрати на підготовку й освоєння виробництва, інші [2, 30].

Під господарськими резервами розуміють можливості підвищення ефективності діяльності підприємства на основі досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду.

З розвитком науково-технічного прогресу (НТП) з’являються нові види сировини та матеріалів, нові види машин та устаткування, нові технології, більш досконалі форми організації праці, що дає змогу знижувати матеріаломісткість продукції та послуг, прискорювати оборотність коштів, підвищувати рентабельність та інші показники ефективності бізнесу [22, 23].

У процесі діагностики резервів зниження собівартості продукції проводиться оцінка виконання плану зниження собівартості; виявляються фактори, що надають впливу на відхилення фактичної собівартості від планової і сформованої в базисному періоді; розробляються заходи щодо мобілізації резервів [2].

Основними джерелами резервів зниження собівартості промислової продукції є збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства та скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам, браку та інше [22, 23].

Зниження витрат залежить від таких факторів, як оптові ціни на продукцію, структура й асортимент випущеної товарної продукції, рівень собівартості окремих виробів. У свою чергу зниження собівартості по статтях витрат залежить від цін на сировину, матеріали, паливо, покупні напівфабрикати; тарифів на енергію і вантажні перевезення. Загальна зміна рівня витрат на 1 грошову одиницю товарної продукції визначається зіставленням цих показників у порівнюваних періодах:

∆Е_пл = Е – Е_пл,

д


е Е_пл, Е – витрати на 1 грошову одиницю товарної продукції в плановому і звітному періодах. Схема зміни повної собівартості по статтях витрат і визначення резервів її зниження наведена на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 – Схема зміни повної собівартості по статтях витрат [2]

Далі розраховуються абсолютна сума відхилення собівартості, відхилення через зміну оптових цін на продукцію, структурного зрушення асортименту продукції і власне витрат. Також розраховуються зміна рівня витрат під впливом собівартості окремих видів продукції, за рахунок зменшення умовно-постійних витрат, за рахунок відносної економії амортизаційних витрат, а також вплив галузевих і інших факторів.

Резерви зниження собівартості товарної продукції обчислюються по статтях витрат і у виді невикористаних можливостей по заходах підвищення ефективності виробництва:

∆ С_рп = ∆ С_ссз + ∆ C_нв,

де ∆ С_ссз – зниження власне витрат (по статтях витрат);

∆ C_нв – недовикористані можливості зниження собівартості.

Розмір резервів по статтях витрат визначається підсумовуванням результатів з позитивним знаком по наступних факторах:

• за рахунок скорочення нераціональних витрат матеріальних ресурсів і рівня транспортно-заготівельних витрат;

• за рахунок усунення непродуктивного використання коштів на оплату праці;

• скорочення непродуктивних витрат;

• скорочення утрат від браку;

• усунення перевищення невиробничих витрат [2, 28].

1.2 Аналіз фінансового стану ВАТ «Дніпрополімермаш»

Підприємство ВАТ «Дніпрополімермаш» засновано більш тридцяти п'яти років тому і в даний час спеціалізується по проектуванню, виготовленню і збуту машинобудівної продукції для шинних, шиноремонтних, гумовотехнічних і пластмасопереробних підприємств. Також випускається устаткування для підприємств по переробці полімерних матеріалів.

Завод «Дніпрополімермаш» є одним з найбільших в Україні і СНД виробником прес-форм для вулканізації пневматичних і масивних шин, камер, ободних стрічок і діафрагм. Його продукція застосовується на всіх шинних заводах країн СНД і складає близько 90% від їхніх потреб у шинних прес-формах по даній спеціалізації. Виробничі потужності заводу дозволяють випускати близько 1500 комплектів прес-форм більш 150 типорозмірів у рік.

Характеристики

Список файлов ВКР