183457 (596668), страница 2
Текст из файла (страница 2)
а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;
б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);
в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений термін підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, наведена у повідомленні;
г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;
д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;
є) визначають пільги, що надаються засновникам;
є) затверджують оцінку внесків, зроблених у натуральній формі;
ж) інші питання відповідно до установчих документів.
Отже, на установчих зборах приймаються рішення, які на інших загальних зборах не розглядаються. Це, наприклад, рішення про створення АТ, затвердження його статуту (на інших загальних зборах приймаються, як правило, зміни до статуту або його нова редакція), вирішення питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення АТ, визначення пільг засновникам. Такий підхід до ролі установчих зборів виправданий, хоча існують пропозиції зменшити кількість питань, що виносяться на установчі збори, проте посилити їх роль і значущість через вимогу одностайного прийняття деяких питань, наприклад рішення про створення товариства, укладання установчого договору, затвердження статуту, грошової оцінки майна, що вноситься в оплату за акції.
Важливість установчих зборів полягає насамперед у тому, що на них формуються майбутні параметри функціонування акціонерного товариства, структура його управління. Особливістю їх є те, що якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, то протягом двох тижнів скликаються повторні установчі збори, а якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, то акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося. Після цього настає довга, витратна та складна процедура роздачі внесків особам, які підписалися на акції.
Акціонерні товариства в Україні як організаційна форма акціонерного об'єднаного капіталу формувались трьома основними шляхами: роздержавлення існуючих державних підприємств, створення нових акціонерних товариств юридичними та фізичними особами і реорганізація існуючих недержавних юридичних осіб (приватних та колективних підприємств) у господарські товариства корпоративного типу. За статистичними даними, загальна кількість акціонерних товариств в Україні у 2000 р. становила близько 35 тис.
Досить поширеним було перетворення існуючих державних підприємств на акціонерні товариства. Особливість таких перетворень полягала в тому, що вони здійснювались директивно, примусово, зайняли кілька років і не закінчилися ще й зараз.
Акціонерний капітал формувався у цьому разі за рахунок приватизації та корпоратизації державних підприємств. У країнах перехідної економіки застосовувались різні форми приватизації, в Україні вона була здійснена у вигляді "великої" та "малої". Не всі приватизовані підприємства набули організаційної форми акціонерних товариств. Існує частина приватизованих підприємств, які є колективними, і корпоративні ознаки у них не такі виражені, як у акціонерних. Це насамперед пов'язано з безпосередньою участю членів колективних підприємств в їх управлінні за принципом " один член колективного підприємства — один голос".
На сьогодні акціонерний сектор представлений в основному колишніми державними підприємствами, які зараз у вигляді акціонерних товариств становлять більшу половину підприємств України. На 2000 р. на акціонерні перетворено близько 12 тис. великих та середніх державних підприємств. Проте слід мати на увазі, що така чисельність не зовсім пов'язана з активами, оскільки ці підприємства мають лише близько 1/3 вартості основних фондів усіх підприємств та організацій України.
Другим шляхом є створення зовсім нових акціонерних товариств через об'єднання майна та коштів юридичних та фізичних осіб. При цьому реєструвалась нова юридична особа і вносилась в державний реєстр. Такий шлях є притаманним для усіх країн світу і класичним, оскільки акціонерний капітал на ранніх стадіях виникав лише так. Виходячи з цього не має великих відмінностей і третій шлях, коли з приватних підприємств та товариств некорпоративного типу (або корпоративного — товариства з обмеженою відповідальністю) формувались акціонерні товариства. Знов створені акціонерні товариства в Україні зараз розвиваються, і їхня частка в недержавному секторі зростає.
Особливістю формування акціонерного сектору в Україні і діяльності акціонерного капіталу є те, що дуже важливою залишається роль держави. Так, реальне здійснення приватизації показало, що держава також виступила засновником переважної більшості створених шляхом приватизації акціонерних товариств і зараз залишається держателем значних корпоративних прав у них. Якщо у період сертифікатної приватизації було приватизовано 10 865 великих та середніх підприємств, то з них на початок 2000 р. продано з глибиною продаж не менш як 70 відсотків акцій від статутного капіталу 10 806 підприємств. У цілому 30 відсотків непроданих акцій залишаються за державою.
Держава зберігає право власності на 25 і більше відсотків майна 3500 підприємств, залучених до приватизації. Усього налічується понад 6500 приватизованих підприємств з правом держави на частку власності, незважаючи на те що рішенням уряду їх кількість мала становити 140.
Картина співвідношення недержавного і державного сектору виявилась такою. На 1999 р. кількість роздержавлених підприємств у 2,7 раза переважала кількість державних. Водночас слід мати на увазі, що первісна вартість основних засобів підприємств, що приватизувались, становить 150,4 млрд грн., тобто 28,7 відсотка вартості основних фондів усіх підприємств і організацій. На державних підприємствах ці показники становлять відповідно 289 млрд грн., або 55,2 відсотка. Відповідно таке співвідношення позначається і на структурі зайнятості, оскільки на роздержавлених підприємствах працює близько 3,8 млн осіб, або близько 25 відсотків загальної кількості працюючих. Отже, недержавний сектор поки що кількісно поступається державному, крім того, держава має значний вплив на приватизовані підприємства, глибина продане яких не сягнула 100 відсотків.
У 2001 р. планується приватизувати значні за активами підприємства, особливо енергетичні компанії та деякі інші, що належали до так званих "блакитних" (високоліквідних, привабливих) об'єктів. ЦД заходи підвищать частку недержавного, акціонерного сектору, проте вони мають супроводжуватись якісними змінами в системі корпоративного управління.
2. Організаційно – економічна характеристика ВАТ "Племінний завод "Біловодський"
2.1 Організаційна й виробнича структура керування підприємства
Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства формуються конкретні органи керування підприємством. Одночасний поділ праці в сфері керування спричиняє групування однорідних по функціях робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарата керування.
Це означає, що управлінський персонал підрозділяється на лінійний і функціональний (штабний, апаратний).
Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом. А функціональний персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції керування своїми підрозділами. При цьому між лінійними керівниками й посадовими особами апарата керування виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних й апаратних органів керування й відносини між ними створюють систему керування підприємством.
Організаційна структура керування яким-небудь суб'єктом господарювання – це форма системи керування, що визначає склад, взаємодію й упорядкованість її елементів.
В організаційній структурі керування тим або іншим суб'єктом господарювання кожен її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елементами. Зв'язки названих елементів системи керування підрозділяються на лінійні, функціональні й міжфункціональні.
Лінійні зв'язки виникають між підрозділами й керівниками різних рівнів керування (директор – начальник цеху – майстер). Ці зв'язки виникають там, де один керівник підлеглий іншому.
Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, що виконують певні функції на різних рівнях керування, але між ними не існує
Мал. 1. Лінійно-організаційна структура управління ВАТ "Біловодський "Племінний завод"
адміністративного підпорядкування (начальник цеху – начальник планово-економічного відділу).
Міжфункціональні зв'язки існують між підрозділами того самого рівня керування (начальник цеху – начальник служби маркетингу – начальник конструкторського відділу). Характер зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури керування суб'єктом господарювання.
У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства.
На підприємстві ВАТ "Біловодський "Племінний завод" застосовується лінійна організаційна структура керування (мал. 1).
Це така структура, між елементами якої існують тільки одноканальні взаємозв’язки. При такій організаційній структурі керування кожен підлеглий має тільки одного керівника, що і виконує всі адміністративні й спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури керування лінійного типу є:
- чіткість взаємовідносин;
- однозначність команд;
- оперативність підготовки й реалізації управлінських рішень;
- надійний контроль.
Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основних видів підприємницької діяльності – виробничої й посередницької. Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки вона впливає на ефективність системи господарювання і якість громадського життя.
Нижче буде приведена виробнича структура ВАТ "Біловодський "Племінний завод" з якої бачимо, що дане підприємство має досить багато напрямків як основного виробництва, так и допоміжного.
Мал. 2. Виробнича структура ВАТ "Біловодський "Племінний завод"
Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів та послуг повинна орієнтуватися на просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів та послуг. Така діяльність буде більше ефективною лише тоді, коли буде здійснюватися з використанням технічних і технологічних інновацій, більше якісних характеристик продуктів праці, нових елементів організації виробничих процесів і т.д. У цьому випадку мова йде про виробництво традиційних видів продукції з використанням часткових інновацій.
2.2 Аналіз ефективності використання ресурсів на підприємстві
2.2.1 Аналіз ефективності використання земельних ресурсів
Земля – головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. У сільському господарстві земля – це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.
Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:
- по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці;
- по-друге, земля є незамінним засобом виробництва – якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;
- по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри;
- по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при вірному використанні постійно поліпшується.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
