182163 (596578), страница 30

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 30)

На наш погляд, визначальними функціями перехідного періоду, що стосуються насамперед інституційних перетворень і пов’язані з виконанням їх державою, є такі:

• роздержавлення і приватизація;

• формування конкурентного середовища;

• установлення нових «правил гри» на внутрішньому ринку у взаємодії зі світовим ринком;

• зменшення соціальних втрат суспільства, що виникають у процесі реформ.

Сучасна криза в Україні зумовлена не тільки прорахунками в проведенні ринкової реформи, а й тією спадщиною, що дісталася нам від адміністративно-командної економіки. У колишній централізовано-плановій (соціалістичній) економіці держава виступала організатором усієї економіки в масштабі суспільства. Характер і обсяг її діяльності були складнішими й масштабнішими. Поряд з політико-правовим забезпеченням економіки держава виконувала практично всю сукупність функцій щодо організації економіки на макро- і мікрорівнях, у регіональному і галузевому аспектах. Основними з них були функції директивного планування і планового управління з домінуванням адміністративних методів над економічними. На початку здійснення ринкової реформи держава повинна не тільки стати її ініціатором, а й правильно визначити зміст цього процесу і відповідно проводити достатньо жорстку економічну політику [28, с. 71.

Кожна держава має жити з урахуванням своїх можливостей. Якщо вона не в змозі звести свій бюджет, то треба розробити заходи, які ліквідують його дефіцит. Якщо бюджет своєчасно не забезпечує виплати заробітної плати, а пенсійний фонд — пенсії, то макроекономічна політика не може вирішити проблеми в інших сферах. Важливо визначитися з обов’язками держави та її можливостями щодо їх виконання. Сподіватися, що ринок сам розставить усе на свої місця, в економіці не доводиться. Держава не повинна усуватися від здійснення важливих функцій, пов’язаних з формуванням ринкових відносин і забезпеченням чіткого виконання правил ринкової поведінки. Якщо ж кожний, слідуючи тенденціям ринку і вільної конкуренції, прагнутиме до максимізації прибутку, керуючись виключно жадобою збагачення і вважаючи, що загальний розквіт прийде сам по собі, то країні загрожує деградація.

Україна, втративши найприбутковішу власність і ставши фінансово неспроможною, стала використовувати владу для перерозподілу суспільної власності, бюджетних коштів, збирання податків для наповнення спорожнілої казни. Орієнтація на ринкову стихію без наведення державою належного порядку призвела до хаосу в економіці. Ринкові ж механізми, які в розвинутих країнах удосконалювалися протягом століть, нам треба створити за короткий час. Будучи хронічно неплатоспроможною, наша держава стає дедалі залежнішою як від інших країн, так й від своїх грошових магнатів. Характерним нині є те, що владні структури роз’їдає корупція, яка веде до втрати поваги й авторитету держави. Усе це обмежує її вплив на соціально-економічні процеси.

Цікаво зазначити, що до основних індикаторів економічних реформ відносять темпи приватизації (кількісний показник). Від початку процесу приватизації змінено форму власності понад 90 тис. об’єктів, у тому числі у 2000—2003 pp. — 23,9 тис. об’єктів оціночною вартістю майна близько 11,7 млрд грн. Процес реформування власності здійснювався здебільшого шляхом викупу та продажу на аукціоні (табл. 5.2).

Таблиця 5.2

ОБСЯГИ ТА СПОСОБИ ПРИВАТИЗАЦІЇ (2000—2003 рр.)

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. Послання Президента України до Верховної Ради України 2004 р.

Вжиті в останні роки в ряді країн Центральної і Східної Європи заходи щодо поєднання державного інтервенціонізму (втручання) і лібералізації дали позитивні результати. Характерним у процесі проведення ринкових реформ для більшості країн — членів колишньої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) є те, що вони, поновивши в результаті демократизації «державну машину», уникнули її послаблення і забезпечили її дієздатність та авторитет. При цьому попередні державні структури, такі як армія, органи безпеки, апарати центральних відомств, були деполітизовані, але не зруйновані. Державний апарат реорганізований у напрямі підвищення професіоналізму та ефективності управління. Майже в усіх цих країнах виконавча влада утверджується як головний фактор підтримання порядку і стабільності в суспільстві, боротьби зі злочинністю й анархією. Створена відносно стійка і дієздатна державна влада на основі демократичного розвитку і балансу між різними її гілками [29, с. 64.

Отже, теоретичний аналіз й узагальнення міжнародного досвіду дають змогу констатувати, що активізуються функції держави в становленні і регулюванні ринкових відносин, а також стверджувати, що до практичного їх втілення в життя проходить певний період. Разом з тим слід зазначити, що відтворення сильної і впливової держави може відбуватись як через перехід до авторитаризму, диктаторського правління, так і через поступове цілеспрямоване будівництво правової демократичної держави.

Держава має обмежити «апетити» монополістів, які прагнуть надприбутків і влади над ринком через завищені ціни на готову продукцію або занижені — на сільськогосподарську сировину, а також регулювання цін і тарифів природних монополій. Крім того, необхідно ліквідувати встановлені місцевими органами влади регіональні бар’єри на шляху переміщення товарів, міграції праці і капіталів, забезпечивши їх взаємопроникнення. Нарешті, держава має проводити політику стимулювання зовнішньої торгівлі, а отже, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок та його участі у міжнародній конкуренції. Остання сприяє впровадженню новітніх технологій, активізує прагнення національного виробника до зниження витрат, підвищення якості та оновлення асортименту продукції. При цьому вільна торгівля потребує розумного протекціонізму. Слід також заохочувати глибоку структурну перебудову економіки, що дасть змогу народному господарству країни інтегруватися до системи міжнародного поділу праці 30.

На нашу думку, спірним є й такий метод неемісійного покриття бюджетного дефіциту, як іноземні кредити. Оскільки Україна не має таких високоліквідних експортних товарів, як нафта, газ, ліс, хутро, золото, діаманти, кольорові метали, захоплення іноземними кредитами загрожує українській економіці «борговою петлею». Тому в країні фінансова стабілізація має такий несталий характер.

Необхідною передумовою нинішнього етапу переходу до ринку в Україні є наведення порядку в управлінні державним майном. Адже приватизація відбувається за індивідуальними схемами, найцінніші об’єкти потрапляють до рук «впливових» людей, фінансових олігархів і кримінальних груп. Завдання ж держави — одержати максимальний дохід від продажу великих підприємств (контрольних пакетів акцій) і водночас залучити до сфери виробництва великомасштабні інвестиції. Для цього необхідно, з одного боку, обмежити всевладдя директорату приватизованих підприємств, які за безцінь (а нерідко і за кошти підприємств) скуповують акції або приватизаційні сертифікати в рядових членів трудових колективів, акумулюють контрольні пакети і блокують доступ зовнішніх, стратегічних, у тому числі інституційних, інвесторів, здатних здійснити реальну модернізацію подібних виробництв.

З іншого боку, продаж великих підприємств має відбуватися на основі конкурсу інвестиційних проектів. Така загальновизнана думка, проте практика не лише деяких зарубіжних країн, а вже й України свідчить, що конкурс проектів нерідко перетворюється на конкурс обіцянок, на які щедрі учасники торгів, котрі насправді скуповують акції з метою їх подальшого перепродажу. Тому доцільно передавати об’єкти у власність переможця конкурсу не відразу, а лише після того, як він справді розпочне реалізацію свого інвестиційного проекту, тобто вкладе кошти в реальну справу.

Реформа підприємств назріла, але вона не повинна призводити до масового банкрутства неплатоспроможних, яких зараз більшість. Головне тут — відновити макроекономічні зв’язки, створити умови для оздоровлення ситуації на мікрорівні.

Істотним є визначення пріоритетів у структурній перебудові економіки. Адже в ХХІ ст. економіка неможлива без електронної та атомної промисловості, широкого використання інформатики, біотехнології тощо. Стимулювання науково-технічного прогресу має стати одним з основних завдань у діяльності держави. У розвинутих країнах держава фінансує до половини витрат на наукові дослідження. На жаль, наша національна наука стала донором зарубіжної, оскільки через відсутність елементарних умов для праці і життя тисячі вчених виїжджають за кордон.

Поряд з цими проблемами не можна не звернути увагу на становище сільського господарства. Ідеться про занепад сільськогосподарського виробництва, його технологічну відсталість, натуралізацію і, зрештою, деградацію сільського способу життя. Співвідношення держави і ринку деформувалось у бік вільного ринку. Віра в могутність останнього — безперспективна і небезпечна позиція.

Держава, органи державної влади повинні приділяти першочергову увагу розробленню і прийняттю нормативно-правової бази ринкової економіки, яка має визначати поведінку не тільки індивідуальних суб’єктів ринку, а й таких важливих інституцій його інфраструктури, як банки, фінансові і страхові компанії, інвестиційні й пенсійні фонди, товарні і фондові біржі, акціонерні товариства, малі фірми, трасти, холдинги, фінансово-промислові групи та ін. Зауважимо, що у країнах з розвинутою ринковою економікою нормативно-правова база, яка регулює діяльність суб’єктів ринку, налічує тисячі нормативних актів. Створення такої бази, чітке визначення прав та обов’язків кожного суб’єкта господарювання — основні передумови формування цивілізованого ринку. Крім того, не менш важливим є створення ефективного механізму реалізації нормативних актів, який би спонукав і примушував виконувати закони, а також формував етику ділових відносин.

5.3 Цільові пріоритети трансформаційних процесів в Україні

Фактичний досвід перехідних процесів формує новий матеріал для теоретичного аналізу сучасної української економічної системи. У визначенні головних завдань і перспектив економічної стратегії в Україні значну допомогу може надати аналіз практики реалізації її в різних країнах світу. Велике значення для визначення теорії перехідної економіки мають найбільш динамічні і суперечливі процеси, які відбуваються у постсоціалістичних країнах. Водночас важко провести аналогії, оскільки ситуація в Україні істотно відрізняється не лише від тієї, що склалася у високорозвинених країнах та країнах, що розвиваються, а й від ситуації у ряді країн колишнього СРСР. Це змушує з певною обережністю ставитися до прямого застосування зарубіжного досвіду в економіці України 31, с. 53.

У сучасних умовах процес соціально-економічного розвитку набирає нових ознак, які по-різному характеризують якісні зміни перехідної економіки. Ці зміни відображають реалії функціонуючої системи (суспільні, економічні, політичні та ін.), у певний період, який обумовлює поступовий розвиток. У розвитку будь-якої економічної системи настає період, коли вона переростає свої можливості і розпочинає переростати в іншу систему. Важливе місце в аналізі перехідного періоду відводиться визначенню характеру системи.

Сьогодні в Україні існують усі потенційні можливості для побудови соціально орієнтованої національної моделі. Основними напрямами реалізації такої моделі мають бути:

• всебічне розширення сфери дії ринкових законів та інститутів як тривалий регульований процес з боку держави і поступовий перехід до посилення ринкового саморегулювання;

• цілеспрямована підтримка державою ключових економічних параметрів, застосування критерію економічної безпеки для визначення ефективності соціально-економічної стратегії та тактики;

• виважена промислова політика, цілеспрямована перебудова виробничої структури з метою досягнення соціальної ефективності і міжнародної конкурентоспроможності економіки, орієнтація на мобілізацію власних інвестиційних ресурсів;

• максимальне залучення існуючої інституційної системи, урахування національної специфіки, використання історично сформованого менталітету економічних суб’єктів до договірної економіки. Поєднання сильної держави з сильними суб’єктами господарювання на ринку;

• стимулювання ефективного попиту, незначний обсяг державних витрат у сукупному попиті;

• постійне врахування соціальних проблем економічних перетворень.

Важливими проблемами для перехідної економіки — розроблення комплексної економічної стратегії держави, яка включає стратегічну мету суспільства, напрями її досягнення, стратегічні завдання і пріоритети. Стратегічною метою українського суспільства, як відомо, є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій поєднуються інтереси різних прошарків суспільства з різними потребами й ідеологічними установками, прагнення до свободи і рівності із самореалізацією кожного індивіда, традиційна ментальність із загальнолюдськими цінностями, нівелюються індивідуалізм приватної власності і тоталітарність державної влади. Шляхи досягнення цієї стратегічної мети полягають у комплексному узгодженому впливі на всі сторони соціально-економічної системи — виробничий потенціал, система економічних надбудовних відносин — та їх урахуванні з метою усунення деформацій і забезпечення її гармонічного розвитку.

Соціальна переорієнтація економічної політики — це не тактичний крок, а основна мета здійснюваних реформ. Ідеться про безпосереднє втілення в життя завдань, що визначають довгострокову стратегію соціально-економічного розвитку держави, розбудову в Україні ефективної соціально орієнтованої ринкової економіки. Вивчення зарубіжного досвіду показує, що головними напрямами економічної стратегії української держави мають бути: формування основ ринкової економіки, економічна стабілізація, забезпечення економічного зростання та подолання негативних наслідків ринкової трансформації.

Перший напрям передбачає послідовне створення ринкового середовища. Поряд із традиційним забезпеченням правового середовища, податковою і соціальною політикою функціями держави стають свідома побудова ринкових інститутів і підтримання псевдоринкової рівноваги за допомогою утворення штучної координаційної структури, яка має підтримувати прогресивний рівень усуспільнення виробництва і з часом поступатиметься місцем сформованим ринковим важелям. При цьому зменшення ступеня безпосереднього керівництва економікою супроводжуватиметься посиленням непрямих методів управління нею. Формування основ ринкової економіки повинно забезпечувати саморегулювання економічної системи.

Економічна стратегія набуває реальної сили, якщо здобуває масову підтримку різних класів, груп, прошарків (страт) населення. Тому має бути сформована соціальна база, в інтересах якої бажано було б здійснювати перетворення згідно зі стратегічною метою. Досвід показує, що ефективний перехід до ринкової економіки в наш час можливий лише в рамках дотримання соціальних цінностей, особливо соціальної справедливості та стабільності.

Характеристики

Список файлов ВКР