178739 (596317), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Влада і реформатори дедалі частіше апелюють до Антимонопольного комітету України. АМКУ, звичайно, працює незадовільно. Він сам організовує свою діяльність, сам, звісно, веде її і сам же контролює себе. Через це становище не змінюється. Воно й не може змінитися, бо такі реформи, таке суспільство, такий стан, бо іншого за цих конкретних історичних умов і не могло бути.
Ніяких істотних зрушень у формуванні цивілізованого ринку і цивілізованого суспільства ми не досягнемо, доки на ділі не забезпечимо того, про що часто ведемо мову, - не зробимо усі відносини в суспільстві справді прозорими. Стосується це усіх сторін суспільного життя. У всьому повинні діяти об'єктивний закон, право і здоровий глузд. Роботодавець має бути таким же підзвітним, як і найманий працівник. Принаймні доти, доки в країні не стане діяти на повну силу Закон, про комерційну таємницю треба забути. Капітал має усвідомити, що змусив суспільство до таких надзвичайних порядків передусім він сам, через загальну вседозволеність.
В Україні продовжується важкий процес демократизації політичної системи. Він необхідний, але цього мало. Важливо глибоко реформувати всю суспільну систему в напрямі формування дійсно прозорого, демократичного, тобто громадянського суспільства.
Досягається прозорість суспільного життя по-різному. Скажімо, не може затверджуватися звіт уряду про виконання закону про бюджет країни без перевірки його парламентською опозицією, не можуть питання приватизації вирішуватися в кабінеті Президента України, без участі ради трудового колективу.
На багато що здатні тут різні колективні органи, спеціалізовані комісії Рад народних депутатів. Але це ще не вирішення проблеми, і вона не тільки у тому, що комісії не непідкупні. Треба змінювати становище в суспільстві в цілому, а це може здійснити лише сам народ через активно підтримуваний владою, справді незалежний, справді народний контроль. Склад його органів повинен відбивати соціально-економічну структуру суспільства, на всіх рівнях його мають очолювати люди "від верстата", "від плуга". Потрібно, щоб Народний контроль працював головним чином через підзвітні комісії, у тісній взаємодії з радами трудових колективів, з відповідними комісіями Рад народних депутатів.
Разом з тим в Україні має скластись розуміння необхідності глибоких змін у суспільстві, зокрема в його ставленні до ринку, бо без конкурентного ринку цивілізованого перехідного суспільства не побудувати.
Ринок діє активніше і повніше, якщо він представлений суб'єктами різних форм власності. Адже це - соціальна взаємодія різних інтересів.
Перехідну економіку характеризує багатоукладність. У постсоціалістичних перехідних суспільствах об'єктивно формуються господарські уклади, що ґрунтуються на суспільній, приватній та індивідуальній формах власності. Об'єктивний характер багатоукладності перехідної економіки диктує вільний вибір трудовими колективами чи фізичними особами форми господарства і створює рівні умови господарювання кожному з них. Ця об'єктивна вимога постсоціалістичного перехідного суспільства знайшла правове оформлення у Господарському кодексі України, ст.6 якого встановлює: "Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності; захист національного товаровиробника" тощо.
Економічне відродження України відбувається на тлі істотних порушень інституціональних основ економіки, структурних перекосів, гострих соціальних суперечностей. У приватизаційному процесі не досягнуто головного - відокремлення влади від підприємництва. Фінансово-промислові групи тісно пов'язані з владними структурами. Протиправно отримана приватна власність не має ні правових гарантій недоторканності та захисту від політично мотивованого перерозподілу, ні суспільної легітимності. "Приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, ... інформаційного характеру, часто тіньовими, а нерідко і кримінальними методами. На найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролюються державою. Недоліки процесу приватизації в Україні органічно пов'язані з недоліками системи державного управління, з поширеною в її середовищі корупцією.
У формуванні ринкових відносин важливу роль відіграє законодавство. Воно має бути демократичним. Проте, демократичне законодавство може успішно діяти в демократичному суспільстві, а в глибоко криміналізованому суспільстві воно часто на руку кримінальним структурам.
Митний кодекс України фактично закриває доступ громадськості до статистичної інформації, чим і користуються кримінальні ділки. Широко використовується протиправне привласнення державного майна штучно збанкрутілих держпідприємств замість того, щоб реалізовувати його на відкритих торгах.
Так само здебільшого неринковими методами здійснюється в Україні перерозподіл власності. За закономірних умов підприємство, що не витримує конкуренції, привласнюється конкурентом. В Україні, з одного боку, тривалий час функціонують підприємства, що офіційно є збитковими. Належної уваги держава їм, як правило, не приділяє. З іншого боку, вона інтенсивно приватизує державні і колективні підприємства з високою ефективністю та прибутковістю виробництва. Приватизуються й такі підприємства, як правило, за пільговими умовами.
Щоб змусити суб'єктів економіки рахуватися з вимогами ринку, потрібно перекрити всі лазівки до позаринкових джерел збагачення. Найбагатші серед них, поза приватизацією, — бюджетні кошти. Найсприятливіші умови для зловживань у фінансовій сфері утворює децентралізація фінансів.
Отже, рух усіх бюджетних коштів має бути прозорим і жорстко централізованим. Досягти цього можна єдиним шляхом — централізацією всіх фінансових джерел держави в єдиній фінансовій установі країни — Міністерстві фінансів. У рамках Мінфіну України доцільно об'єднати Державну податкову адміністрацію, Державну митну службу, Пенсійний та інші сьогодні позабюджетні фонди, зібравши всі суспільні фінанси у Зведений бюджет України. В уряді має бути друга посада першого віце-прем'єра з питань фінансів, інвестицій та інновацій, який стане інтегратором фінансової та інвестиційної діяльності виконавчої влади. За мобілізацію фінансових ресурсів держави і за їх розподіл між відомствами мають персонально відповідати Перший віце-прем'єр, міністр фінансів, їх заступники і керівники відповідних служб; за ефективне використання фінансових ресурсів у рамках відомств - перші заступники керівників цих відомств, підзвітні у фінансових питаннях і міністру фінансів. Необхідно ліквідувати систему позабюджетних доходів і зборів силових міністерств.
Український ринок успішно нищить і система податкових пільг суб'єктам економіки. їх загальний обсяг у 2003 р. Рахункова палата України оцінює в 65 млрд. грн. Це -86,3% Зведеного бюджету країни. Пільги виводять "пільговиків" із системи нормальних ринкових відносин, дискримінують інших учасників ринку. Причому, масштаби пільг швидко зростають: за 2001-2003 pp. ВВП збільшився на 32,9%, а обсяг податкових пільг - на 38,9%, що свідчить про посилення розкладаючого впливу пільг на ринок. Треба взяти до уваги й те, що чорна металургія, продукція якої на 85% експортується, має найбільше пільг - у 2003 р. 8,1 млрд. грн., харчова промисловість - 4,3, машинобудівна - 4,1 млрд. грн.7. Без пільг не обійтись, але їх детальна прозора перевірка Верховною Радою давно назріла [16,144].
Утворення самостійних національних економік після зруйнування СРСР спричинило помітне посилення монополізму. Створені в розрахунку на значно ширший ринок підприємства тепер діють на вужчому просторі. Прозорість кордонів відкрила дорогу на український ринок світовим монополіям. У результаті ринок України став наскрізь монополізованим, багато в чому гіршим за радянський ринок. Він не сприяє відродженню України. У конкретних умовах України монополізм можна подолати лише через державне регулювання ринкових відносин. Те саме слід сказати про приватну форму власності. Вона поки-що мало виявила свою ринкову ефективність. Нарада керівників і власників підприємств металургійного комплексу
Усе зазначене доводить: реформування постсоціалістичної власності не формує активних суб'єктів ринку. Принаймні помітних змін тут не відбулося.
Зважаючи на сучасні умови відродження України, треба взяти до уваги таке. Ринок здатний активізувати економіку, проте він може мобілізувати тільки наявні можливості. Незахідні суспільства можуть щось запозичити у Заходу. Та можливості такого шляху вкрай обмежені, тому й не дивно, що "ринковий світ" приростає тільки на 2-3% на рік. Сучасне відродження України має ґрунтуватися на інноваційній базі. Безрозгортання фундаментальних наукових досліджень, без планомірного погодження розвитку науки і економіки, економіки і суспільства тут не обійтись. Це може забезпечити всеохоплюючий план-прогноз. Він є нагальною потребою часу. Це мають усвідомити не тільки Національний інститут стратегічних досліджень та Інститут економічного прогнозування НАНУ, не тільки Прем'єр-міністр і Міністр економіки, а й усе суспільство.
Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.
Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин, її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.
Після 1917 р. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів [3,75].
Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина «безринкового соціалізму». Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.
У нас відсутній визначальний ринковий інститут—економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбудеться швидкий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є домінуючими у нашій економіці.
Відтворення інституту багатосуб'єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різні форми — колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.
Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У пас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.
Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові інститути.
Нерозуміння цього теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту.
В умовах перехідної економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть створені умови для стимулювання товарного виробництва.
Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки (немає досвіду роботи і кадрів).
Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
