178739 (596317), страница 11
Текст из файла (страница 11)
Потребує радикальних змін Земельний кодекс та вирішення питання власності іноземних інвесторів на землю.
2. Припливу іноземного капіталу також у певній мірі зашкодила повна відміна після прийняття Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств” (28 грудня 1994 р.) і “Про режим іноземного інвестування” (19 березня 1996 р.) пільг іноземним інвесторам, що були передбачені декретом “Про режим іноземного інвестування” (20 травня 1993 р.) та попередніми законодавчими актами. У той же час слід мати на увазі, що загалом іноземні інвестори з великою підозрою ставляться до країни, яка надає їм особливі умови порівняно з місцевими виробниками, оскільки усвідомлюють загрозу втрат цих привілеїв[32,80].
Проблема надання пільг іноземному капіталу належить до найактуальніших та дискусійних у світовій теорії та практиці іноземного інвестування. Деякі представники міжнародних офіційних кіл та вчені вважають за необхідне відмовитись від стимулювання надходжень зовнішніх коштів. Аналогічні міркування існують і серед вітчизняних дослідників. На думку М.С. Герасимчука, “іноземні інвестори не повинні мати переваг над вітчизняними, у обох повинні бути рівні, однаково сприятливі умови”. Це підтверджує прагнення багатьох суб’єктів підприємницької діяльності (насамперед суднобудування), які бажають отримати податкові пільги, після списання заборгованості “АвтоЗАЗу”. Пільги окремим підприємствам призводять до втрати податковою системою України прозорості, рівності, економічної раціональності та нейтрального характеру.
Тому існування пільг повинно бути належним чином зафіксованим. Пріоритет у пільговому оподаткуванні повинен надаватись спеціалізованому виробництву наукоємної або дефіцитної продукції, необхідна диференціація податкових пільг за критерієм галузевого вкладення капіталу, термінів та обсягів іноземних інвестицій, ступеня використання товарів і послуг вітчизняного виробництва. Цьому істотно сприятиме якнайшвидша оптимізація податкової системи та запровадження у її межах додаткових пільг для іноземного капіталу, зокрема звільнення від оподаткування дивідендів, отриманих власниками приватизованого підприємства у період реструктуризації, та частини прибутку, реінвестованого в основний капітал. Прибуток же від експлуатації придбаних основних засобів, на нашу думку, доцільно не оподатковувати протягом часу їх окупності.
3. Забезпеченню іноземного інвестування, переливу коштів з сфери обігу до виробничої сфери та запобіганню їх відпливу за кордон допоможе розробка механізмів інтеграції фінансового ринку з виробничою сферою, зокрема за рахунок створення промислово-фінансових груп (ПФГ) та оптимізація функціонування фондових бірж, через які мобілізують кошти для капітальних вкладень у промисловість та інші галузі.
Але до ідеї функціонування ПФГ слід підходити вкрай обережно. По-перше, надання їм податкових пільг стимулюватиме експорт вітчизняних товарів і таким чином породжуватиме їх внутрішній дефіцит. По-друге, інтернаціональні за своєю структурою ПФГ можуть спрямовувати доходи для отримання прибутку за межами України, уникаючи оподаткування.
4. Одним з завдань інвестиційної політики є створення національного ринку капіталів шляхом формування фондового ринку, проведення приватизації і зниження процентних ставок по кредитах. Важливим фактором підвищення інтересу іноземного капіталу до економіки України може стати використання ринку цінних паперів, нерозвиненість якого обмежує приплив зовнішніх фінансових ресурсів. При нормальному функціонуванні він створює умови для ефективного вкладення, купівлі, продажу (перепродажу) капіталу. Шляхом придбання цінних паперів відбувається акумуляція інвестицій у народне господарство, його модернізація та структурна перебудова. Розвинений ринок цінних паперів полегшує перехід власності у руки іноземних інвесторів. Чекає вирішення проблема застави, оскільки у функціонуванні ринкових систем існує практика виходу на ринок цінних паперів шляхом застави власності.
Активізації фондового ринку сприятиме поява на вторинному ринку ліквідних акцій великих підприємств, які підлягатимуть приватизації.
5. Недосконале законодавство не дає змоги розгорнути діяльність вітчизняним інвесторам. Успішна робота всіх видів підприємств залежить від створення нормальних умов у сферах кредитно-фінансової діяльності та грошового обігу, засобом залучення іноземного капіталу може стати реорганізація банківської системи.
За своєю організацією та фаховою компетенцією вітчизняні банки рідко проводять реальну оцінку проектів, що є звичним для західних інвестиційних та комерційних банків. На сьогодні вони головним чином виступають у якості посередників операцій з укладання кредитних угод. Це спричинено браком досвіду, оскільки раніше вибір варіантів та проектів, а також доцільність їх фінансування та включення певних структурних одиниць до кредитної лінії становили прерогативу міністерств.
Тепер вітчизняним банкам доцільно різко посилити роль комерційного кредиту у використанні фінансових ресурсів, перетворити через банківський кредит заощадження населення у інвестиції. При цьому механізм стимулювання інвестиційної активності банків потребує розробки. Можливе встановлення для них сприятливих нормативів для економічної діяльності та підкріплення фінансовими ресурсами за умови, що питома вага довгострокового кредитування в загальному обсязі кредитного портфеля складатиме не менше 25%, а також надання податкових пільг комерційним банкам, які кредитують довгостроковий розвиток приватного вітчизняного виробництва [49,382].
Однією з форм залучення зовнішніх кредитних ресурсів могла б стати система франчайзінгу, за якої володар (держава) делегує права розпорядження капіталом одержувачу (комерційному банку). Цей метод можна удосконалити шляхом надання банкам прав не тільки розпоряджатись фінансовими ресурсами, а й певних повноважень зі сплати відсотків за борговими зобов’язаннями, а інколи – й самих боргів. Тоді отримані зовнішні позики працюватимуть у якості внутрішніх кредитних ресурсів і насамперед – інвестиційних коштів, а банки сконцентрували б зусилля на детальному розрахунку та обґрунтуванні всіх проектів.
6. Проведення приватизації належить до засобів здійснення іноземного інвестування та системної трансформації. Головне її завдання полягає у залученні коштів в економіку. Водночас слід пам’ятати, що приватизація є інструментом короткострокової дії, який залежить від створення привабливого економічного простору для інвестора. Також варто передбачати і можливість викупу підприємства з метою його подальшого закриття Для запобігання цьому при розробці інвестиційної програми необхідно враховувати:
вид, обсяги та терміни здійснення первинних капітальних інвестицій;
вимоги щодо збереження або заздалегідь обумовленого подальшого профілю діяльності підприємства;
проблеми соціального захисту працівників з наданням їм певних гарантій за умов продажу контрольного пакету акцій;
контроль за реалізацією інвестиційної програми з можливістю застосування штрафних санкцій;
ймовірні додаткові умови, пов’язані зі збереженням робочих місць, охороною навколишнього середовища тощо [4,115].
Для створення довіри іноземних інвесторів потрібне законодавче закріплення можливості продажу їм об’єктів приватизації разом з земельними ділянками (або здійснити їх одночасну приватизацію під інвестиційні зобов’язання), а також надання пільг у обмін на виконання додаткових інвестиційних зобов’язань у післяприватизаційний період. Велике значення тут відіграють завершення сертифікаційної приватизації та забезпечення захисту майнових прав.
7. Особлива увага мусить бути приділена конверсії. Як і в економіці України у цілому, тут існує багато заплутаних питань. Насамперед вони пов’язані з відсутністю концепції конверсії та регулюючих її законодавчих актів, а також низкою невирішених міжнародних аспектів.
Більшість підприємств оборонного комплексу можуть бути приватизованими; до того ж піддавати конверсії потрібно не все військове виробництво, а лише його надлишкові потужності. Через надмірні витрати на конверсію доцільним є надання переваги не останній в чистому вигляді, а комплексу заходів з інтеграції військового та цивільного бізнесу та їхнього взаємного переливу капіталів. Звичайно, такі величезні заводи, як “Арсенал” (м. Київ) та “Південмаш” (м.Дніпропетровськ), мусять залишатись державними. Але існує багато невеликих радіозаводів та заводів колишнього Мінмашпрому, які реально перетворити на об’єкти приватної власності. Та незбалансованість законодавства не дає можливості визначити можливу форму участі у приватизації обробної промисловості підприємницьких структур, а тим більше іноземних, та залучення їх коштів у створення акціонерного товариства закритого типу на військовому виробництві.
На нашу думку, приватизацію, поряд з легкою та харчовою промисловістю, можна починати з ВПК. Після опублікування списку підприємств, що підлягають приватизації, доцільно оголосити конкурс для західних партнерів, які стали б їх співвласниками.
Конверсія становить не тільки економічну проблему. До її вирішення корисно залучити і зовнішньополітичні структури, керуючись при залученні іноземного капіталу програмою озброєння та класифікацією підприємств, які підлягають конверсії.
8. Потребує розробки система прийому оптимальних варіантів включення іноземного капіталу у структуру національної економіки, яка у нас формується спонтанно, що притаманне для країн, які не застосовують міжнародні економічні відносини в інтересах розвитку національної економіки.
Селективна інвестиційна політика мусить бути сконцентрована на інвестиціях, які перш за все спрямовані на організацію та налагодження виробництва імпортозаміщуючих та експортоорієнтованих галузей. Аналіз надходження та використання іноземних інвестицій в Україні засвідчив, що лише 40% зовнішніх коштів припадає на експортоорієнтовані сектори – агропромисловий комплекс (14,5%), машинобудування (12,8%) та видобувні сировинні галузі (12,5%). Розвиток даних тенденцій актуальний і надалі [24,48].
Насамкінець напрочуд терміново слід звернути увагу на промислову, наукову, освітню та транспортну інфраструктуру, яка невтримно занепадає. Якщо негайно не забезпечити її підтримкою і модернізацією, то вже найближчим часом вона зруйнується і фактично доведеться споруджувати її заново. В такому випадку жодний серйозний інвестор не ризикне вкладати кошти навіть за сформованого громадянського суспільства, як головної гарантії надходження інвестицій.
9. Стратегія подальшого розвитку України включає формування відносин з рядом міжнародних фінансових організацій, зокрема Світовим банком і Міжнародним валютним фондом. Використання їхніх кредитів є нормальним явищем у практиці багатьох країн світу, до того ж кредити мають пільговий характер з певною можливістю реструктуризації, а підписання угоди з МВФ у багатьох випадках генерує подальше надходження приватних інвестицій, слугує каталізатором, що відчиняє українським приватним компаніям доступ до кредитів приватних зарубіжних банків. Проте МВФ та Світовий банк практикують використання усереднених неоліберальних шаблонів, а не диференційованих підходів до конкретних країн. Акцент при цьому робиться не на розвитку виробництва, а на застосування різних маневрів фінансового плану.
Також важливою є співпраця з ООН, ЮНКТАД, ЮНІДО, Міжнародною Фінансовою Корпорацією, Європейським банком реконструкції та розвитку тощо, що також визначає місце України у світовому господарстві і підвищує зацікавленість іноземних інвесторів до вітчизняної економіки.
10. Підприємницька діяльність вимагає ретельного обліку зовнішньополітичних ситуацій. При укладанні угоди з будь-якою країною слід знати контекст її відносин з іншими державами та проаналізувати їх геопотетичну динаміку.
Зараз існує безперечна енергетична залежність України від Росії, на яку припадає 90% імпорту нафти (причому вимоги мінімальної економічної незалежності становлять 25% імпортування з одного джерела). А інвестори вельми заінтересовані в стабільності та маршрутах транспортування нафти, інакше виникне потреба у збільшення видатків на будівництво трубопроводів [25,60].
Не повинні бути проігнорованими тенденції протистояння між Європою та Америкою, з одного боку, та ісламськими державами - з другого. Це означає не необхідність зведення нанівець українсько-іранських стосунків, а бажаність вивчення альтернативних шляхів імпорту нафти з арабських країн – ОАЕ, Бахрейну, Катару та ін.
Ліквідації залежності від деяких країн і зниженню ризику від втрати капіталовкладень допоможе географічна диверсифікація як зовнішньо-торговельних стосунків, так і інвестиційної взаємодії.
Отже, впровадження цих заходів сприятиме підвищенню привабливості інвестиційного клімату України та піднесенню загального рівня розвитку національної економіки у цілому, що збільшить довіру іноземних інвесторів до вітчизняного виробництва і дозволить залучити більші обсяги коштів. Але іноземні інвестори мають свою думку щодо заходів, які повинні проводитись для подолання перешкод на шляху іноземних інвестицій і вони мають більш спеціальний характер. Так, “інвестиційна компанія Sigma Bleuzer з американською компанією Thunderbird Corporate Consalting Group проаналізували, що заважає залученню та ефективному використанню іноземного капіталу. В результаті експерти підготували конкретні рекомендації уряду України по покращенню інвестиційного клімату, а саме:
Створити систему реєстрації бізнесу у вигляді одноетапного процесу.
Скоротити кількість контролюючих органів.
Припинити практику закриття підприємств державними органами, якщо вони не складають прямої загрози безпеці, здоров’ю людей чи оточуючому середовищу.
Зняти обмеження на купівлю та лізинг комерційної нерухомості, землі та житла.
Ліквідувати привілейовані диспути до землі, державних контрактів, кредитів.
Удосконалити Митний кодекс і інші торгові закони, щоб вони відповідали світовим стандартам.
Заборонити всім органам державного регулювання залишати собі частину штрафів, які вони стягують.
Фінансувати з бюджету в потрібному обсязі роботу суддів, ввести обов’язкове підвищення кваліфікації службовців суду.
Прийняти новий Громадянський кодекс.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
