178739 (596317), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна.

Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуговування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там більші податки. В США — навпаки, податки менші, але ці витрати несуть самі громадяни.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сектор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна власність.

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного продукту.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

3.2 ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК: ПОЛІТИЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

Полеміка щодо доцільності та необхідності залучення іноземних інвестицій для економіки країни-реципієнта як у зарубіжній, так і вітчизняній науковій літературі ведеться досить давно.

Потреба у іноземних інвестиціях для України обумовлена надзвичайно низькою інвестиційною активністю власних товаровиробників через тривалу кризу та стагнацію виробництва; гострою необхідністю технічної і технологічної модернізації виробництва і всієї ринкової та соціальної інфраструктури на базі імпорту сучасних машин і устаткування; використання передового досвіту управління та організації підприємницької діяльності; потребами впровадження в усі сфери господарського життя нових методів управління, менеджменту та маркетингу як невід’ємних атрибутів ринкової системи; формуванням інноваційної моделі економічного розвитку; потребою у запровадженні ноу-хау та нового виробництва; фінансування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу та імпорту капітального обладнання для модернізації та реконструкції економіки України; поповнення внутрішніх заощаджень капіталу та забезпечення фінансування підприємств, галузей, секторів економіки тощо. При чому автор підкреслює, що у результаті залучення необхідної кількості іноземних інвестицій до національної економіки України переваги отримують не тільки інвестори (у вигляді прибутків), а й економіка нашої країни, а саме:

збільшуються обсяги виробничих потужностей та ресурсів, поширюються передові технології та управлінський досвід;

з’являються нові не тільки матеріальні і фінансові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються вже наявні ресурси;

прямі інвестиції сприяють розвитку національної науково-дослідної бази; стимулюється конкуренція і пов’язані з нею позитивні явища ( підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує імпорт та застарілі вироби місцевого виробництва);

підвищується попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;

збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

в умовах слабкого контролю за використанням державних позик інвестиційний ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності [9,5].

Але, звичайно, позитивний вплив іноземного інвестування на економіку України не може бути абсолютним, тому в економічній літературі виділяють певні негативні насліди цього процесу, найголовнішими серед яких є такі:

імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. Тому говорити про зростання виробничого потенціалу країни за рахунок іноземних інвестицій має сенс лише в тому плані, що ці інвестиції стимулюють розвиток приймаючої країни в цілому;

цілі іноземного інвестора можуть не збігатись з національними;

підприємства з іноземними інвестиціями як канали передачі технологій часто перетворюються на закриті, тобто слабко пов’язаними з іншими її частинами національної економіки;

іноземні інвестиції можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та національній валюті;

суттєві експорті надходження найбільш реальні у сировинній галузі, а у обробній промисловості іноземні інвестиції мають переважно імпортозаміщуючий характер;

нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може підсилити соціальне розшарування.

З огляду на ці позитивні та негативні наслідки іноземного інвестування, в економіці Україні є певні особливі тенденції, які характеризують розвиток іноземного інвестування: перевага партнерів з країн, що розвиваються ( за кількістю інвестицій) і партнерів з розвинутих країн (за обсягами); орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, і сферу послуг. Це свідчить про те, що головною метою іноземного інвестування є просто збут продукції без митних та протекціоністських обмежень; нерівномірність розподілу інвестицій за галузями і регіонами, їх зосередженість у промислових центрах України; значна частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій; слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

Отже, як ми бачимо, більшість тенденцій іноземного інвестування в Україні є негативними, а це свідчить про потребу негайного впровадження комплексу заходів з суттєвого покращення інвестиційного клімату України та з підвищення загального рівня розвитку національної економіки у цілому. І хоча іноземні інвестиції для України можуть бути не тільки позитивними, бо вони спричиняють певні негативні процеси, які можуть стримувати загальний розвиток національної економіки, функціонування економіки у перехідний період неможливий без залучення додаткових коштів, навіть незважаючи на негативні моменти. Тому активізація іноземного інвестування є дуже важливою для України, але можлива вона лише за умов пожвавлення економіки та виникнення позитивних тенденцій у відродженні виробництва. Адже досягнення в країні певної макроекономічної стабільності та зростання виробництва є передумова зовнішніх інвестицій, а не навпаки. Отже, на сьогоднішньому етапі розвитку економіки України найважливішим завданням є впровадження активних заходів з подолання негативних тенденцій у розвитку національної економіки.

Незначні обсяги іноземних інвестицій в першу чергу обумовлені непривабливістю інвестиційного клімату України для інвесторів. Але причини цієї непривабливості іноземні інвестори та вітчизняні економісти трактують дещо по-різному. Так, у 2002 році Адміністрація Президента України, Американська торгова палата, компанія “Ернстенд Янг”, Бюро делегата німецької економіки, Європейська Бізнес-асоціація провели анкетне опитування 122 найбільших іноземних інвесторів відносно інвестиційного клімату в Україні. Основними перепонами на шляху іноземного інвестування вони вважають: бюрократизм та корупцію місцевих та центральних органів влади; відсутність податкової реформи та посилення податкового тиску; складні податкові процедури та проблеми з своєчасним поверненням ПДВ; складне і незрозуміле ліцензування, сертифікаційні та митні процедури; відсутність застави землі і простих процедур викупа землі; недостатня прозовість процесу приватизації; відсутність незалежної судової влади [1,168].

На нашу ж думку, якщо об’єднати всі негаразди економіки України у певні групи, можна виокремити три основні причини, які гальмують активність іноземного інвестування. По-перше, це слабкий захист прав іноземного інвестора. На сьогоднішній день досить важко реалізувати захист як майнових прав, так і бізнес інтересів, і справа тут не зовсім у корупції, а в нездатності судовою системою виконувати покладені на неї функції.

По-друге, дуже низькі інфраструктурні можливості: слабо розвинений фондовий та страховий ринки; слабкі інвестиційні та інноваційні компанії; фактично відсутні інвестиційні інструменти. Портфельний інвестор навряд знайде в Україні щось привабливе для себе. Так як він розраховує на збільшення вартості цінних паперів, чи на отримання дивідендів. А в Україні навіть великі підприємства не поспішають показувати свої прибутки і нараховувати дивіденди. Тому заробляти він може лише на різниці в ціні, а прогнозувати цю різницю в нашому нестійкому кліматі і при теперішньому стані фондового ринку навряд хто зможе.

По-третє, практично не можливо спрогнозувати розвиток економічної ситуації. Як наслідок – прогнозувати бізнес і його результати також неможливо. В Україні – нестабільні умови бізнесу, але негативним є о не зміни нормативно-правових актів, а непередбаченість їх змін. Тому необхідно створити публічну, прозору політику законодавчої, виконавчої та судової влади. Це для інвестора найважливіше. А ми намагаємося замінити нормальний інвестиційний клімат пільгами, насправді ж пільги інвесторів цікавлять найменше. Бізнес повинен бути окупним без пільг – будь-який інвестор орієнтується саме на це, а податкова пільга – це просто можливість більше заробляти.

Так як економіка України має непривабливий інвестиційний клімат, а для нормального її функціонування необхідні додаткові кошти, то для усунення негативних тенденцій і стимулювання іноземного інвестування у економіці України доцільно вдатись до комплексу загальних та спеціальних заходів. Але в першу чергу необхідно дотримуватись таких принципів:

незмінності ( стабільності ) основних законодавчих положень щодо умов іноземного інвестування;

диференційованого підходу до податкових та інших пільг іноземним інвесторам, з огляду на обсяги іноземних інвестицій, види, форми й сфери інвестування та з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки;

надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційно-методичного забезпечення, залучення і здійснення іноземних інвестицій.

Дотримуючись цих принципів необхідно впровадити в економіку низку заходів з покращення інвестиційного клімату. Ці заходи пов’язані з оптимізацією законодавчої бази, надання пільг, розвитку промислово-фінансових груп, функціонування фінансового ринку, діяльності банків, здійснення приватизації, проведення конверсії, селективної політики стосовно регіонів, галузей, видів виробництва для іноземного інвестування, взаємин з міжнародними фінансовими організаціями, обліку зовнішньополітичного фактора.

Важливу роль також відіграє удосконалення застосування деяких показників інвестиційної діяльності та модифікації менталітету працівників в умовах ринкового середовища. До їх числа можна віднести створення вільних економічних економічних зон, поліпшення чинної податкової системи, амортизаційної та інноваційної політики і т.д.

Нестабільність законів обумовлює невпевненість іноземних інвесторів та ініціює нераціональну економічну поведінку. Створення відлагодженої законодавчо-регульованої інфраструктури передбачає існування трьох базових чинників : а) “прозорість” і простота правової бази; б) поважне ставлення до неї всіх суб’єктів економічних відносин; в) стабільність та визначеність, що унеможливлює коригування законів відповідно до певних інтересів окремих осіб [7,54].

Стабільність важлива через те, що інвестування, на відміну від торгівлі, відбувається протягом тривалого проміжку часу – 2-3 роки, а можливість отримання прибутку передбачає значно триваліший проміжок часу. На наш погляд, у умовах України зарано ставити знак тотожності між поняттям “стабільність” та “незмінність”. Остання, безперечно, складає невід’ємний компонент першої і важлива для іноземних інвесторів. Проте невідлагодженість правового простору не дає можливості забезпечити стабільність.

Першим кроком у формуванні механізму залучення та розміщення іноземних інвестицій мусить стати створення чіткої гарантії недоторканності власності, так як прагматичність західних бізнесменів не дозволяє здійснювати інвестування на підставі обіцянок та запевнень. До нагальних завдань законодачої і виконавчої гілок влади належить створення надійного середовища, за якого буде забезпечене страхування вкладених коштів та реальність безперешкодного отримання дивідендів. Для цього доцільне створення цільового фонду або страхових фондів у вільноконвертованій валюті, зокрема за рахунок фінансових ресурсів окремих країн та міжнародних організацій.

Результативність іноземного інвестування прямо залежить від удосконалення чинного закодавства. Це стосується Закону України “Про режим іноземного інвестування” стосовно регулювання лише прямих інвестицій, не враховуючи портфельні. Покращення законодавства передбачає і спрощення порядку реєстрації підприємств з іноземною часткою, порядку перетину кордону, зменшення податків, зниження мита на ввіз та вивіз товарів.

Характеристики

Список файлов ВКР