176698 (596164), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Протягом 2006 року у промисловості використано 1,4 тис. нових технологічних процесів (зростання за рік - 16,6%). На реалізацію технологічних інновацій у 2006 році спрямовано 175,7 млн. грн. (зростання за рік - 66,7%).
Найбільшу частку інновацій упроваджують підприємства авіабудування, медичної, суднобудівної, скляної, електротехнічної промисловості, хімічного, нафтового, сільськогосподарського машинобудування, металургії. Найпоширеніший напрям інноваційної діяльності - оновлення продукції (кількість таких підприємств становить 1,4 тис), у середньому освоюється 20 тис. найменувань нових видів продукції на рік. Проте кількість упроваджених ресурсозберігаючих технологій зросла лише на 1,7% [8].
За даними обстеження, проведеного Держкомстатом, інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують: відсутність фінансування (на це вказали 86% респондентів), великі витрати (40%), відсутність коштів у замовника (40%), високі кредитні ставки (39%), недосконалість законодавства (32%), труднощі з сировиною і матеріалами (29%), високий економічний ризик (24%), відсутність попиту на продукцію (15%), недостатність інформації про ринки збуту (11%) [17]. На думку Александрової В.П. вплив інноваційної складової на розвиток промисловості невеликий, Спеціальним опитуванням було встановлено, що у 1999 році питома вага продукції, виробленої на основі нових технологій, становила у машинобудуванні 26,5% (при цьому частка приросту прибутку в результаті впровадження інновацій у загальному зростанні прибутку дорівнювала лише 11,3%). Ще гірша ситуація склалася у металургії (відповідно 22% і 8,4%), хімічній промисловості (20% і 8,4%), на підприємствах харчової і легкої промисловості [2].
Багато підприємств і організацій залучено до виконання "Програми виробництва технологічних комплексів машин і обладнання для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки" ("НДІферммаш", "УкрНДІпродмаш", "Київсільмаш", "Томак", "Київтрактородеталь", "Київпродмаш", "Харчо-маш", "Укртрактор" та ін). Зокрема, у межах цієї програми київські машинобудівні підприємства виготовили у 2007 році товарної продукції на суму 98,3 млн. грн., а реалізували лише на суму 89,7 млн. грн. Таким чином, приблизно 10% інноваційної продукції залишилися нереалізованими.
Нині в Україні діють чотири технологічних парки - "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона", "Інститут монокристалів" та "Вуглемаш", які функціонують на умовах, визначених Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків". Але нові технологічні парки не створюються.
Міністерством промислової політики сформовано перелік інноваційних проектів, які пропонуються для фінансування на засадах партнерства. До списку увійшло 182 проекти на суму 806,9 млн. грн. Проте протягом 2007 року був профінансований лише один інноваційний проект, запропонований ВАТ "Мотор-Січ", - "Підготовка серійного виробництва двигунів Д-27 для літака АН-70" на суму 4 млн. грн. Отже, потенційні інвестори не ризикують фінансувати інноваційних проектів промислових підприємств.
Економічна політика держави в останні роки була спрямована на підтримання макроекономічної стабільності, в результаті чого вдалося досягти певних позитивних результатів: три роки поспіль фіксується зростання ВВП та обсягів промислового виробництва, пожвавлюється інвестиційна діяльність, збільшуються валютні резерви, підвищується ліквідність банківської системи. Водночас необхідно зрозуміти, що досягнення макроекономічної стабільності - важливе, але не головне завдання (адже це передбачає "консервування" певних тенденцій, у тому числі негативних). Економічний апарат держави має працювати на перспективу - забезпечувати функціонування інноваційної моделі розвитку економіки і промисловості, розробляти гнучкі механізми підтримки інноваційних виробництв, реформувати амортизаційну політику, вживати заходів щодо підвищення рівня самофінансування компаній, активніше інтегруватися у міжнародний інвестиційний ринок тощо. Так, це складно. Але іншого шляху немає.
Україна належить до числа країн із високим науковим потенціалом. Вітчизняні наукові школи відомі унікальними досягненнями у сферах розробки нових матеріалів, дослідженнями в галузі фізики низьких температур, електрозварювання, інформатики і в багатьох інших. Пріоритетом для діяльності органів державної влади сьогодні має стати створення умов, що забезпечують не лише збільшення цього потенціалу, а насамперед його максимальну реалізацію в інтересах суспільства. Але ланцюжок "наука-техніка-виробництво" є фактично розірваним, оскільки технологічний та виробничий потенціал промисловості України вкрай низький. Ми імпортуємо чимало споживчих товарів, які можемо виробляти самостійно, у тому числі на рівні світових стандартів (агропромислова продукція, одяг, взуття, побутові прилади, канцелярські товари тощо). І це при тому, що три чверті інноваційних підприємств, які здійснюють заходи з оновлення продукції, випускають споживчі товари.
Як було зауважено, Абібулаєвим М.С. у журналі “Фінанси України”, проблеми розвитку інноваційного процесу у промисловості спричиняються високим рівнем невизначеності, непередбачуваності й непрогнозованості (або, інакше кажучи, ризикованістю). І це цілком природно. Світовий досвід підтверджує, що навіть у розвинутих країнах ці ризики мінімізуються за допомогою заходів державної підтримки інновацій. Наприклад, загальновідомі інноваційні досягнення французьких концернів "Concorde", "Superphenix", TGV (швидкісні поїзди) стали можливими тільки через активну підтримку уряду [1]. Тим паче така підтримка необхідна в перехідній економіці. Держава зобов'язана стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного розвитку.
У нашій державі проголошено курс на розвиток інноваційної економіки, що підтверджено відповідними указами Президента і постановами уряду. У рамках виконання цього завдання передбачено не менш як 25% коштів, отриманих від приватизації державного майна, спрямовувати на інноваційне інвестування державних (у тому числі казенних) підприємств і окремих господарських товариств (де частка держави становить до 50%) [4]. Ці ресурси мають іти на скорочення технологічних витрат виробництва, реалізацію енергозберігаючих технологій, екологічних програм, інноваційне оновлення матеріально-технічної бази підприємств, будівництво нових та реконструкцію діючих виробничих потужностей, підвищення експортного потенціалу і збільшення обсягів реалізації кінцевої продукції, реалізацію проектів, спрямованих на впровадження у виробництво прогресивних науково-технічних розробок і технологій, освоєння випуску наукомістких видів продукції, забезпечення переведення виробництв на випуск продукції за міжнародне визнаними стандартами, розширення науково-дослідних робіт і підвищення наукомісткості виробництва.
До 2005 року буде реалізовано низку державних науково-технічних програм у промисловості. Найприбутковіші з них (за прогнозними даними): "Екологічно чисті технології, машини й устаткування для контролю і захисту навколишнього середовища (приріст прибутку - 3,8 млрд. грн), "Розвиток суднобудування" (приріст прибутку - 3,4 млрд. грн), "Розвиток авіаційної промисловості" (приріст прибутку - 2,2 млрд. грн), "Розвиток автомобілебудування" (приріст прибутку - 1,2 млрд. грн).
І все-таки система державного управління інноваційною діяльністю ще недосконала і досі перебуває у стадії формування. Функції управління наукою здійснює Міністерство освіти і науки України, наукові й науково-прикладні дослідження проводять установи НАН України та галузеві науково-дослідні й проектні інститути, а впровадженням у виробництво займаються Міністерство промислової політики та галузеві відомства [8]. Діє і корпоративна (або заводська) наука. З метою координації розв'язання проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки була утворена Рада з питань науки та науково-технічної політики, але цей орган виконує дорадчі функції і не має владних повноважень. Єдиним органом, який комплексно вивчає стан розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, є Державний комітет статистики.
З теоретичної точки зору, для вирішення питання активізації інноваційної діяльності промислових підприємств на мікрорівні треба створити відповідне економіко-правове середовище, яке б стимулювало товаровиробника впроваджувати науково-технічні розробки й інновації. Отже, треба застосовувати механізми активного державного регулювання.
Як довів Лапко О.О., інноваційна модель розвитку потребує здійснення витрат на фінансування науки не менш як 1,74% ВВП [10]. В Україні цей показник має бути більшим з огляду на кілька чинників: невисоким рівень виробництва ВВП надушу населення, деформовану структуру економіки і промисловості, вкрай низький рівень фінансування інновацій протягом останніх десяти років тощо. Фактично ж українська наука фінансується на рівні 1% від ВВП, причому з держбюджету надходить лише третина коштів, решта - за рахунок проведення науково-практичних досліджень на замовлення і здійснення госпрозрахункових операцій (у тому числі здавання приміщень в оренду).
На основі вивчення досвіду зарубіжних країн (зокрема Росії, де наука фінансується на рівні 4% ВВП) Крупкою М.І. зроблені пропозиції щодо збільшення фінансування вітчизняної науки та інноваційної діяльності щонайменше у 5 разів, але далі пропозицій справа не йде [11]. Припинив існування Інноваційний фонд, який фінансував приблизно 5% інноваційних проектів. Урядом і досі не створено механізму надання пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інновації. Обсяг фінансування технологічних інновацій за рахунок держбюджету скоротився із 118,4 млн. грн. у 1999 році до 7,7 млн. грн. у 2006 році (а цей рік був для економіки найуспішнішим). Частка витрат на впровадження ресурсозберігаючих технологій у структурі фінансування науки і техніки впала з 29% протягом 1994-1996 років до 22% у 2006 році, а частка витрат на перспективні інформаційні технології - відповідно з 22-25% до 12 - 15%, вивільнені кошти перерозподілені на користь охорони навколишнього середовища, дослідження проблем державотворення та інших напрямів. Воднораз за розрахунками науковця Інституту економічного прогнозування НАНУ Данько М.С., у рейтинговій оцінці перспективності основних науково-технічних напрямів перше місце посідають програми з ресурсозбереження, друге - із впровадження інформаційних технологій, а передостаннє і останнє - з охорони навколишнього середовища і здоров'я людини [7]. Отже, можна дійти висновку, що державні фінансові ресурси, які спрямовуються на забезпечення інноваційної діяльності, недостатні.
Настав час реформувати систему моніторингу розвитку інноваційної сфери. Так, статистика враховує показники щодо введення вдію автоматичних та механізованих ліній, обсягу випуску нової продукції, впровадження нових технологій та ін. Тобто, відповідає на запитання "що зроблено?". Настав час відповісти на питання "що це дало?". Інакше кажучи, слід увести у практику розрахунків показники щодо ефективності інноваційної діяльності, збільшення обсягу реалізації (а не випуску) інноваційної продукції, експансії принципово нової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках тощо. Крім того, стан інноваційної сфери й досі оцінюється в основному за параметрами технічного розвитку, майже не беруться до уваги економічні, організаційні та маркетингові показники.
Підприємства колишнього СРСР мають унікальний досвід організації масової інноваційної діяльності, коли за допомогою різних матеріальних і моральних стимулів заохочувався винахідницький та раціоналізаторський рух серед інженерно-технічних працівників промислових підприємств. Щорічний економічний ефект від такої діяльності оцінювався у кілька мільярдів карбованців. Ці напрацювання, до речі, широко використовуються за кордоном - на багатьох потужних підприємствах розвинутих країн діють гуртки якості. Нині така робота у нас майже не ведеться [4].
Активізувати процес впровадження інноваційних проектів має сучасний механізм надання пільг (у тому числі податкових) промисловим підприємствам. Щодо доцільності надання преференцій у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності існують різні думки, але закордонний досвід переконує, що преференції є дієвим важелем підтримки такої діяльності. У науковій літературі наводиться багато прикладів ефективної реалізації науково-технічних проектів і програм корпораціями США, Японії, Франції, Німеччини та інших країн. Зокрема, в умовах високого рівня оподаткування і високих процентних ставок промислові підприємства Німеччини активно впроваджують інновації завдяки перерахуванню прибутку у численні власні звільнені від оподаткування резервні фонди.
Із загального обсягу капітальних вкладень, спрямованих на розвиток промисловості, лише 16% іде на фінансування інноваційних і науково-технічних проектів [8]. Підприємства змушені спрямовувати значні кошти на екстенсивний розвиток - підтримання застарілої матеріально-технічної бази, ремонт обладнання, фінансування неефективних систем енергозабезпечення тощо.
Треба активніше створювати (і заохочувати вже створені) технопарки, технологічні інкубатори, інноваційні виробництва передусім у пріоритетних галузях: радіоелектроніці та приладобудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, важкому машинобудуванні, суднобудуванні, літакобудуванні, хімічній промисловості, а також у "споживчих" галузях - легкій, харчовій, меблевій промисловості.
Певну роль у розв'язанні цього питання може відіграти місцева влада. Цікавим є досвід Київської міської державної адміністрації. Зокрема, з ініціативи КМДА реалізується програма "Київська якість", у рамках якої потужні промислові підприємства столиці беруть участь у конкурсі якості технологій, процесу виробництва і кінцевого продукту. Робота підприємств оцінюється на основі висновку експертної комісії, враховуються також фінансовий стан, інвестиційна активність, своєчасність сплати податків, відгуки споживачів. Підприємствам-переможцям гарантується, по-перше, надання податкових пільг, по-друге, подальше рекламно-інформаційне та маркетингове супроводження за рахунок бюджету оргкомітету конкурсу, по-третє, певна організаційно-економічна підтримка під час реалізації продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.
У Києві управління промисловістю забезпечується на основі підтримки випереджаючого розвитку інноваційне орієнтованих підприємств. І ця робота має конкретні результати. Впроваджують інновації підприємства, які ще донедавна не могли вчасно сплатити податків та розрахуватися з працівниками із заробітної плати - "Більшовик", "Будшляхмашина", "Київтрактородеталь", "Ленінська кузня", "Київський суднобудівний судноремонтний завод", "Буревісник", НВО "Славутич", "Авіант", "НТК "Електронприлад", КБ "Луч", "Артем", "Фотон", "Лакма", "Київхімволокно", "Київгума", "Радіовимірювач", "НВП "Сатурн", "Меридіан" та багато інших. Активізується інноваційна діяльність і у недержавному секторі. Тут можна згадати корпорацію "Квазар-Мікро", AT "Оболонь", завод "Росинка", фармацевтичні й телекомунікаційні компанії [8].
Комплексно вирішити питання державного регулювання розвитку інноваційної сфери економіки України допоможе науково-практична конференція "Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України", яка відбудеться у лютому 2009 року за участю Президента України. Мета конференції - обґрунтування стратегії інноваційного розвитку, механізмів та інструментів її реалізації, визначення науково-технічних, технологічних пріоритетів української економіки. Передбачається, що в роботі конференції, візьмуть участь провідні вчені Національної академії наук, вищих освітніх закладів країни, галузевих інститутів та науково-конструкторських установ, народні депутати, керівники міністерств і відомств, голови облдержадміністрацій, представники реального сектору економіки. Проведення цього форуму стане яскравим прикладом позитивного впливу на інноваційну сферу промисловості за допомогою організаційно-економічних важелів державного регулювання.
Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства
2.1 Концентрація та спеціалізація виробництва
Концентрація виробництва - усуспільнення підприємства через збільшення його розмірів, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
