170126 (595790), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Отже, ризик, за вище наведеним визначенням, може бути поданий як сума ризиків для людини (на мікрорівні) і суспільства (на макрорівні) та довкілля.
Ризик – це кількісна міра небезпеки з урахуванням її наслідків. Люди свідомо або несвідомо, в побуті чи практичній діяльності зазнають певного ризику свого буття. М.Ф. Реймерс вважає, що екологічний ризик – імовірність наслідків будь-яких природно-антропогенних змін природних об’єктів і факторів.
Поняття екологічний ризик використовують як оціночну категорію небезпеки, має не лише часову, а й просторову визначеність. Поняття ризику можна розглядати відносно території у зв’язку з її екологічною вразливістю. Все живе (від нижчих до вищих організмів), що мешкає на певній території, відчуває на собі тиск зовнішніх екологічних факторів. Рівень небезпеки залежить від сприйняття екологічного тиску живими організмами, рослинним і тваринним світом та населенням [7].
Розрізняють дві основні складові екологічного ризику: перша – це небезпечне явище й джерела його виникнення або техногенне навантаження; друга – це вразливість живих організмів, в тому числі людського населення (адаптаційні властивості та реакція). По відношенню до території – це її стійкість до техногенного тиску (впливу).
Якщо безпека – це визначений нормативний стан об’єкта, небезпека – відхилення від цього стану, то ризик – це вплив – зовнішній чи внутрішній, який може призвести до відхилення від норми.
Відповідно до Конвекції ООН небезпечною діяльністю визначається будь-яка діяльність у процесі якої одна чи більше небезпечних речовин, що перевищують граничні кількості, визначені конвекцією, можуть створити будь-які шкідливі наслідки для людей, флори і фауни, ґрунтів, вод, повітря, ландшафтів, їх сукупності та матеріальних цінностей і культурної спадщини.
Чернігівська область, в порівнянні з іншими областями України, має середній рівень природно-техногенної безпеки.
На території області зареєстровано 953 об’єкти економіки (без сільгосппідприємств та малих підприємств). Функціонують 643 потенційно небезпечних об’єкти, з яких 40 – з найбільшим ризиком виникнення надзвичайних ситуацій.
"Перелік екологічно небезпечних об'єктів", аварії на яких можуть спричинити або вже спричинили шкідливий вплив на довкілля, щорічно уточнюється. Зокрема, до "Переліку..." входять золовідвал КЕП "Чернігівська ТЕЦ" фірми "ТехНова" – екологічно небезпечний об’єкт загальнодержавного значення та ставки-накопичувачі промислових токсичних відходів підприємств м. Чернігова – об’єкт місцевого значення.
На золовідвалах Чернігівської ТЕЦ накопичено 2258,1 тис. тонн золи. Резервні площі для подальшого її розміщення відсутні. Розроблений проект та будується золонакопичувач на базі ставка-накопичувача № 6 ВАТ "Чернігіввовна".
Стан ставків, експлуатація яких припинена, не відповідає вимогам санітарно-технічних та екологічних норм та правил. Аналізи проб води з спостережних свердловин свідчать про значні перевищення ГДК по вмісту забруднюючих речовин в підземних водах.
Ускладнює екологічну ситуацію регіону недостатньо розвинута система збору та утилізації/видалення небезпечних відходів. В області є одне підприємство, що здійснює діяльність із збирання, оброблення та транспортування токсичних відходів.
За оцінкою експертів, ризик виникнення техногенних аварій по Чернігівській області становить 2,1.
Отже, можливість виникнення несприятливих екологічних ситуацій можна оцінити через величину екологічного ризику.
4.3 Оцінка стану здоров`я та якості життя
Спеціальні медичні обстеження населення для визначення ступеня дії на організм людини екологічної ситуації, що склалася, проводяться органами охорони здоров’я відповідно до методик Міністерства охорони здоров’я і використовуються при екологічному аудитуванні згідно програмі ЕА. Роботи за оцінкою стану природного середовища на обстежуваній території припускають проведення великого об’єму аналітичних досліджень за визначенням концентрацій забруднюючих речовин в різних природних середовищах. Підготовка, попередня обробка, консервація і хімічний аналіз проб природного середовища проводиться відповідно до діючих стандартів, керівних документів, методик [15].
Якість життя — порівняно нове для медицини поняття , запозичене з соціології , де під ним розуміють здатність індивідуума функціонувати в суспільстві відповідно до свого положення і отримувати задоволення від цього . Ще у 1948 році ВООЗ визначила здоров'я не лише як відсутність хвороби, але й як наявність фізичного, психологічного та соціального благополуччя. З цього часу в медичній практиці все частіше почали звертати увагу на якість життя. При цьому пацієнт розглядається не тільки як суб'єкт лікування, але й як особистість, що під впливом хвороби змінюється і повертається до соціуму в іншому статусі — статусі хворої людини.
Перша друкована праця, що містила термін "якість життя", була опублікована у 1947 році і стосувалась аспектів лікування раку. У ній вперше при дослідженні хіміотерапевтичних методів лікування злоякісних новоутворень звернули увагу на особистість, що страждає від тяжкого хронічного захворювання. З того часу зацікавленість проблемою якості життя у медицині невпинно зростає.
На сьогодні вважається, що якість життя є характеристикою фізичного, психологічного, емоційного і соціального функціонування, що має в основі суб'єктивне сприйняття. У медицині якість життя стосується передувсім станом здоров'я, тому в даному випадку коректно застосовувати поняття "якість життя, пов'язана зі здоров'ям" (в англомовній літературі "health-related quality of life"). Вважається, що це — рівень благополуччя і задоволення тими сторонами життя, на які впливає хвороба чи її лікування, нещасні випадки. Хоча цей термін більш точно відображає суть питання, у медичній літературі все-таки частіше зустрічається загальний термін "якість життя", який ми теж будемо використовувати в даній статті. Зрозуміло, що насамперед ідеться про якість життя, пов'язану зі здоров'ям.
Якість життя хворої людини у сучасній медицині розглядається як інтегральна характеристика її стану, що складається з фізичного, психологічного, соціального компонентів. Кожен із компонентів у свою чергу включає цілий ряд складових, наприклад фізичний — симптоми захворювання, можливість виконання фізичної роботи, здатність до самообслуговування; психологічний — тривогу, депресію, ворожу поведінку; соціальний — соціальну підтримку, роботу, громадські зв'язки тощо. Їх всебічне вивчення дозволяє визначити рівень якості життя як окремої особи, так і цілих груп, і встановити, за рахунок якого складника він підвищується чи знижується та на що необхідно вплинути, щоб покращити якість життя (скоригувати лікування, надати соціальну підтримку та ін.) [9].
Очевидно, що хвороба може істотно впливати на фізичний стан, психологію, поведінку людини, емоційні реакції, а також змінювати її місце і роль в суспільному житті. Зазвичай лікар, оцінюючи стан здоров'я пацієнта, аналізує фізикальні, лабораторні та інструментальні дані, а інформація щодо психологічних чи емоційних проблем, які виникають у зв'язку з хворобою, як правило, залишається поза його увагою. Разом з тим не завжди об'єктивне зменшення патологічних змін супроводжується покращенням самопочуття пацієнта. Виникає замкнуте коло, що створює передумови для появи зневіри у можливості отримати адекватну медичну допомогу, відмови від лікування тощо. Безпосередня участь пацієнта в оцінці свого стану та активне його залучення до співпраці – це важливо, оскільки тільки хворий може надати адекватну інформацію про ступінь задоволення аспектами свого життя, пов'язаними безпосередньо з симптомами захворювання та його психологічними, соціальними та іншими наслідками.
Оцінка якості життя важлива не лише для визначення стану пацієнта на даний момент. Вона може впливати і на вибір тактики лікування. Покращення прогнозу у багатьох випадках є основною метою лікування. Разом з тим оптимальним вважається лікування, яке не лише збільшує тривалість життя, але і покращує його якість. З іншого боку, багато методів лікування не впливають на прогноз, однак можуть істотно покращити якість життя, зменшуючи прояви захворювання, частоту ускладнень, частоту госпіталізацій тощо. Наприклад, у кардіології — це застосування серцевих глікозидів при серцевій недостатності, нітратів у хворих на стенокардію.
Взаємозалежність якості лікування та якості життя досить складна. Логічно припустити, що чим ефективніше лікування, тим вищою є якість життя. Однак така закономірність спостерігається не завжди. Так, наприклад, у хворих на артеріальну гіпертензію зниження артеріального тиску не обов'язково супроводжується покращенням якості життя. Ймовірно, це пов'язано з тим фактом, що підвищення артеріального тиску часто не супроводжується симптомами і пацієнт може загалом почуватися задовільно і без лікування. При оцінці впливу лікування на якість життя необхідно враховувати і можливість розвитку побічних ефектів препаратів, які можуть призвести до появи нових симптомів, інколи навіть погіршуючи якість життя. Крім того, часто сам факт необхідності прийому медикаментів негативно сприймається пацієнтом і відповідно створює психологічні проблеми. У деяких дослідженнях встановлено, що якість життя є чинником, що визначає схильність хворого до лікування (комплаєнс). Отже, лікування може спричиняти як позитивні, так і негативні зміни в якості життя. Тому останнім часом у ряді досліджень, крім впливу лікування на перебіг захворювання та його прогноз, оцінюють зміни якості життя як один із критеріїв ефективності [16].
Оцінка якості життя може застосовуватись у комплексі з іншими параметрами, як чинник, що впливає на розвиток захворювання, визначає його прогноз. Дані, отримані у скандинавському дослідженні APSIS (Angina Progress Study in Stockholm), продемонстрували вплив психосоціальних особливостей та загального задоволення життям (overall life satisfaction) на наслідки захворювання пацієнтів зі стабільною стенокардією. Погіршення загального задоволення життям, особливо внаслідок проблем з алкоголем, фінансових негараздів, порушення сну чи почуття загальної втоми супроводжувалось збільшенням ризику основних кінцевих точок дослідження (смерть, нестабільна стенокардія, тромбоемболія легеневої артерії, інсульт, інфаркт міокарда). Негативна асоціація низької якості життя з несприятливим прогнозом виявлена і у хворих, які перенесли інфаркт міокарда.
Поняття "якість життя" широко використовується і в фармакоекономічних дослідженнях, зокрема для аналізу вартості / користі (cost useful analysis), стаючи в даному випадку основним критерієм ефективності терапії. Це дає можливість об'єднати очікувану тривалість життя та його якість, а також порівняти вартість витрат на методи лікування зовсім різних захворювань, перебіг яких оцінюють за допомогою різних клінічних показників. Для цього використовується одиниця QALY (Quality-Adjusted Life-Years). Таким чином, можна отримати важливу інформацію для порівняння ефективності різних методик лікування, розробки нових підходів та планування фінансування різних галузей охорони здоров'я на національному рівні.
Отже, вивчення якості життя застосовується:
— для всеохоплюючого обстеження пацієнта з урахуванням власного, суб'єктивного визначення свого стану;
— оцінки ефективності препаратів та методів лікування в клінічній практиці і наукових дослідженнях, визначення рівня довіри та прихильності хворого до призначеного лікування;
— встановлення психологічних проблем та соціального статусу у хворих у системі загальної практики;
— визначення прогнозу захворювання та профілактичної корекції факторів ризику, підбору реабілітаційних заходів та при проведенні медико-соціальної експертизи;
— аналізу співвідношення витрат і ефективності медичної допомоги, в медичному аудиті.
Показники стану здоров'я населення області, якості зовнішнього середовища вказують на погіршення рівня суспільного здоров’я населення та екологічного становища в області і необхідність проведення комплексних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я населення області, поліпшення демографічної ситуації та оздоровлення навколишнього середовища. Для реалізації цих заходів в області розроблена обласна міжгалузева комплексна програма "Здоров’я нації" на 2002 – 2011 роки, яка містить розділи щодо політики з питань довкілля та охорони здоров’я, якості води, повітря, якості і безпеки продуктів харчування, поводження з відходами і боротьби із забрудненням ґрунту, водойм та підземних вод. Здоров’я населення – пріоритетна соціальна задача, яка може бути вирішена тільки за умови об’єднання зусиль у роботі державних і громадських установ, медичних закладів, більш чіткої взаємодії між відомствами, підвищенні відповідальності і реальної зацікавленості кожного громадянина у збереженні власного здоров’я [6].
Стаття 66 Конституції України зобов’язує кожного громадянина нашої держави не заподіювати шкоду природі. Кожен з нас, виконуючи свій конституційний обов’язок і дотримуючись вимог природоохоронного законодавства, створить умови собі і своїм близьким реалізувати одне із основних своїх прав – право на безпечне для життя і здоровя довкілля (ст. 50 Конституції України).
Динаміка рівня життя населення є найбільш містким показником довгострокової ефективності соціально-економічної політики, яка здійснюється в державі в цілому. Саме зважаючи на це її моніторингу приділяється першорядна увага в основних міжнародних рейтингах. так, найвідомішим і найбільш інтегрованим показником оцінки рівня та якості життя є індекс людського розвитку (ІЛР), що розраховується ООН з 1990 року.
Індекс людського розвитку по Чернігівській області за 2008 рік становив 0,4, за 2007 рік – 0,55, за 2009 р. – 0,51. Як бачимо, йде незначне зростання ІЛР по області.
4.4 Критерії та показники бідності
Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.
Бідність — це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.
Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — лише ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.
У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від суспільного життя [3].
Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
