169754 (595760), страница 12

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 12)

У Німеччині була прийнята спеціальна програма захисту клімату, що передбачає скорочення до 2005 р. викидів СО2 на 25% в порівнянні з 1990 р. Вже до 2000 р. ці викиди (джерелами їх на 36% служить спалювання нафти і нафтопродуктів, на 21 — бурого вугілля, на 20 — кам'яного вугілля і на 23% природного газу) були зменшені на 15%. Очищенню піддаються майже всі стічні води. Утилізувалося 90% сільськогосподарських відходів, 98% корпусів автомобілів, що викидаються. Такі успіхи були досягнуті в результаті двох основних напрямів природоохоронній діяльності.

По-перше, це законодавчий напрям. Воно виражається в тому, що конституція ФРН захищає права громадян «на здорову природну основу життя». У 1999 р. був введений в дію закон про екологічну податкову реформу, єство якого полягає в установі нового податку на вжиток електроенергії і підвищеного податку на використання нафтопродуктів.

По-друге, це технологічний напрям. За останній час Німеччина створила найбільшу в Європі «экоиндустрию», в якій зайнято близько 1 млн чоловік. Країна перетворилася на провідного світового експортера очисного устаткування. Це дозволило їй також широко упровадити у виробництво екологічно чисті технології, доступні не лише крупним, але і середнім, і дрібним фірмам. Крім того, ФРН має в своєму розпорядженні кращих експертів в області захисту довкілля.

Природоохоронні заходи у ФРН проводять і регулюють на трьох рівнях: федеральному, земляному і місцевому. На федеральному рівні ними відає Міністерство довкілля, захисту природи і безпеки ядерних реакторів (до речі, створене в 1986 р. після чорнобильської аварії в СРСР). Кожна федеральна земля також має власне відомство по питаннях довкілля, яке в основному і відповідає за виконання общегерманского природоохоронного законодавства. Деякі виконавчі функції (наприклад, обробка і утилізація твердих відходів) входять в компетенцію місцевих органів влади.

Німеччина бере активну участь в різних міжнародних природоохоронних програмах, таких як охорона морських акваторій, міжнародних річках Європи і ін. Так, ще в 1976 р. було поміщено міжнародну угоду про захист Рейну від хімічних забруднень. У 1987 р. була прийнята розрахована до 2000 р. «Програма дій – Рейн», мета якої полягала в тому, аби зменшити забруднення річки, понизити загрозу аварій на ній, поліпшити її гідрологічні, біологічні і морфологічні умови. Багатолітні зусилля по попередженню забруднення Рейну вже дали сповна відчутний ефект. Якість рейнської води значно покращала, в ній знову з'явилися різні види прісноводих риб, навіть лососевих. У 1956 р. була створена Міжнародна організація по дослідженню Дунаю, яка проводить роботу по його комплексному, у тому числі природоохоронному, вивченню. У 1990 р. створена Міжнародна комісія з охорони Ельби.

Природоохоронні території.

У Німеччині найбільш поширені так звані народні парки. Прикладами їх можуть служити Тевтобургськнй Ліс в північно-західній, Гессенський Шпессарт і Франконський Ліс – в середній, Швабсько-франконський Ліс – в південній частині країни. Перший національний парк – Баварський Ліс – тут був виділений лише в 1971 р. Тепер в цю систему входять ще декілька національних парків і прирівняних до них територій, а також біосферних резерватів. [36, стор. 183]

Висновки

У даній главі наведено проблеми водоспоживання та водовідведення таких Німеччини. Наведено загальні відомості про країну, а також характерні особливості здійснення водовідведення та водоспоживання. Також увагу приділено проблемам водоспоживання та водовідведення та шляхам їх подолання.

У другій главі третього розділу було розглянуто методики водоспоживання та водовідведення розвинутих країн, а також їх екологічні проблеми. Було зроблено висновки щодо аналогічних проблем України, а також шляхи їх передбачення і усунення.

3.3 Екологічні проблеми водного середовища України та шляхи їх подолання

3.3.1 Водні ресурси і екосистеми України.

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Буга, Сіверського Дінця, Дунаю з припливами, а також малих річок північного побережжя Чорного і Азовського морів. Порушення норм якостей води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водоймищ. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за водністю рік складає 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись в маловодий рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб. метрів води, останні поступають з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю складають в середніх 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Прогнозні ресурси підземних вод питних якостей розподілені на території України украй нерівномірно і складають 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не пов'язані з поверхневим стоком і складають додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів складає 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх в багатьох областях.

З метою забезпечення населення і народного господарства необхідною кількістю води в Україні побудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів завдовжки близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 кубометрів води за секунду, 10 великих водоводов великого діаметру, по яких вода поступає в маловоді регіони України.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники в розвинених країнах Європи: Франції – у 2,5 рази, ФРН – у 4,3, Великобританії і Швеції – у 4,2 рази.

Забезпечення водою населення України в повному об'ємі ускладнюється через незадовільні якості води водних об'єктів. Якості води більшості з них за станом хімічного і бактерійного забруднення класифікуються як забруднена і брудна (IV - V клас якостей). Щонайгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих припливах Дністра, Західного Буга, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного і метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний і нітратний, важкі метали і тому подібне.

Для переважної більшості підприємств промисловості і комунального господарства скидання забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скидання (далі – ГДС). Це наводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якостей води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:

• скидання неочищених і не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти і через систему міської каналізації;

• вступ до водних об'єктів забруднюючих речовин в процесі поверхневого стоку води із забудованих територій і сільгоспугідь;

• ерозія грунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод в результаті господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. накопичувачів стічних вод, що фільтрують, а також з широким використанням мінеральних добрив і пестицидів. Найбільш незадовільне якісне полягання підземних вод в Донбасі і Крівбассе. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України складає наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій – далі за ГДК), а також підвищення мінералізації і зростання вмісту важких металів в підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальної для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого складають близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення і 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку і природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках - трансформований первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі сталі акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдана північній частині басейну в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС; у критичному стані знаходяться малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здібність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорік має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття. [33, стор. 172]

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) наносить забруднення біогенними речовинами в результаті використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони і відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якостей питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення постійного функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності і захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження.

Не у кращому, а подекуди і в гіршому стані знаходяться басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Буга, Південного Буга, басейни річок Приазовської і Причорноморської низовин). Тому мета і стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.

Висновки

У даній главі приділено увагу водним ресурсам України, їх класифікації та характерним особливостям, притаманни лише їм. Також розглянуто поверхньо стан водних ресурсів нашої країни.

3.3.2 Проблеми водних ресурсів України.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України і організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав можливість обкреслити круг найбільш актуальних проблем, які потребують рішення, а саме:

• надлишкове антропогенне навантаження на водні об'єкти в результаті екстенсивного способу ведення водного господарства привело до кризисного зменшення самовідтворюючих можливостей річок і виснаження водноресурсного потенціалу;

• стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів в результаті неврегульованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

• широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС;

• погіршення якостей питної води в результаті незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;

• недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водозахисних заходів;

• недостатня ефективність існуючої системи управління охороною і використанням водних ресурсів в результаті недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління;

• відсутність автоматизованої постійно системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного і Азовського Морея, що діє, якості питної води і стічних вод в системах водопостачання і водовідводу населених пунктів і господарських об'єктів. Довгостроковими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем є:

• зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

• досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;

• забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкту як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якості води;

• створення ефективної структури управління і механізмів економічної регуляції охорони і використання водних ресурсів.

Для поетапного виконання відмічених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:

• охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

• екологічно безпечне використання водних ресурсів;

• відродження і підтримка сприятливого гідрологічного стану річок і заходу боротьби з шкідливою дією вод;

• удосконалення системи управління охороною і використанням водних ресурсів;

• зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація відміченої водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки і поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державною і регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів. Важливою умовою реалізації політики раціонального використання і відновлення водних ресурсів і екосистем на найближчі роки є необхідність виконання в першу чергу заходів, які не потребують значних капітальних витрат, а саме:

• підвищення загальної культури виробництва;

• суворе дотримання технологічних норм вжитку і використання водних ресурсів;

• підтримка в належному стані очисних споруд, що діють, і устаткування;

• запобігання аварійним ситуаціям;

• забезпечення своєчасного прибирання сміття і очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;

• дотримання законодавства відносно режиму використання прибережних смуг і водозахисних зон;

• контроль за зберіганням і використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, нафтопродуктів і тому подібне з метою запобігання їх винесенню у воду.

Висновки

У третьому розділі третьої глави було висвітлено головні проблеми водного середовища України, шляхи їх подолання та запобігання у майбутньому. Визначено основні цілі політики та фінансування у сфері екології та аспекти політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем.

У третьму розділі даної роботи було розглянуто методики фільтрації води, елементи технічних засобів та методик створення питної води, закордонний досвід водоспоживання та водовідведення, сучасні екологічні проблеми розвинутих країн, а також проблеми України у сфері охорони екосистем та водного середовища. Визначено пріоритетні цілі політики та соціальної сфери при формуванні ефективної системи захисту навколишнього середовища.

Загальні висновки

Характеристики

Список файлов ВКР