Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

• доломіт СаСО₃, МgСО₃, - Донбас, Поволжя, Ленінградська область, Сибір, Кавказ;

• родовища бокситів знаходяться на Кольському півострові, на Уралі, в Сибіру, на Кавказі, в Донбасі;

• кварцовий пісок - родовища є у Московській, Ленінградській, Воронезькій, Донецькій, Волинській, Іркутській областях;

• кремній - Московська, Івановська, Донецька та Волинська області;

• польові шпати добувають в Карелії, Сибіру, Донецькій та Волинській областях;

• великі родовища вогнестійких глин - Латненське (Воронезька обл.), Часов'ярське (Донецька обл.), Боровицьке (Новгородська обл.), Белкінське, Богдановське та Бускульське (Скатеринбурзька обл.) та ін;

• кварцити добувають у Донбасі, на Уралі та в Житомирській області;

• силіманіт - на Уралі та в деяких регіонах України;

• з фосфатних руд на території України добуваються фосфорити - на Волино-Поділлі, Придністров'ї, Дніпровсько-Донецькій западині, Івано-Франківській обл. (Незвіське) та Сумській обл. (Кролевецьке);

• вогнестійкі глини концентруються на Донбасі (Часов'ярське, Новорайське) та Придніпров'ї (Поволзьке, П'ятихатське, Кіровоградське).

• бентонітові глини - Закарпатська, Львівська, Тернопільська, Донецька області та Крим;

• достатні запаси формувальних пісків алювіального та морського походження існують у Харківській, Донецькій, Запорізькій та інших областях.

Наша держава практично повністю забезпечена сировиною для виробництва будівельних матеріалів. Як цементна сировина використовуються карбонатні породи (вапняки, крейда, мергелі), гіпси та глини, котрі зустрічаються практично на всій території України, але найбільше - у Донецькій, Харківській, Львівській, Рівненській, Хмельницькій, Чергнігівській, Івано-Франківській областях та в Криму. Глини, суглинки, глинисті сланці та мергелі, що придатні для виробництва цегли та черепиці, поширені практично на всій території України (крім Карпат та Криму). Розвідані запаси кварцових пісків становлять 220 млрд. тонн і сконцентровані у 24 районах. Окрім сировини, яку потрібно обробляти, в Україні знаходяться дуже багаті поклади будівельного каміння (близько 8 млрд. м³ розвіданих запасів) та якісного облицювального (понад 280 мли. м³).

2. Скляна промисловість

Скляна́ промисло́вість (стара назва — гутництво), галузь промисловості, що виробляє будівельно-технічне (віконне скло, скляні блоки й труби), тарне (пляшки, консервну й парфюмерну скляну тару тощо), хімічно-лабораторне та приладо-будівельне, господарсько-побутове (посуд, дзеркала тощо), електротехнічне і вакуумне, медичне, оптичне й ін. види скла, скловолокно, мист. вироби зі скла і кришталю, до сер. 19 ст. скло вироблялося на невеличких гутах; тепер скло відіграє щораз більше значення в будівництві й в ін. ділянках промисловості, і тому збільшується його продукція й асортимент виробів [17].

2.1 Історія виробництва

Антична доба

Вже за античної доби на укр. землі імпортовано скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції і грец. м. на півн. Чорномор'ї та зі Сходу. Пізніше їх місце зайняли рим., потім візант. вибори. Сліди місць скляної промисловості з 3 — 4 ст. виявлено при розкопах у Комарові. Перший розквіт скляної промисловості в Україні припадає на 11 — 13 ст., коли виробництво скла, зокрема скляних прикрас набрало масового характеру: скловиробні в Києві (б. Десятинної церкви і в Печерському монастирі), в Чернігові, Любечі, Галичі та ін.

Середньовіччя

По татаро-монгольській руїні виробництво скла занепало. У 14 — 16 ст. скляна промисловість переміщується з міст на території, де був ліс і кварцовий пісок; замість колишніх ремісничих майстерень, з'являються невеликі підприємства мануфактурного типу — гути (скляні зав.). Найдавніші відомості про гути маємо на Західно-Українських Землях з середини 16 ст. у староствах: Белзькому, Городецькому, Любачівському (гути в околицях Потелича). У 17 ст. з'являються гути в старостві Львівському, на Закарпатті (к. Мукачева), а гол. на Волині, Київщині й з другої пол. 17 ст. на Лівобережній Україні та на Слобожанщині (з кін. 17 ст.). Під кінець 17 ст. на Лівобережжі працювало близько 25 гут. Їх будували здебільша промисловці-гутники і майстрі-орендарі (що творили цілі династії: Лосі, Білозерські, Богинські, Скабичевські, Чумаки тощо) на землях магнатів і шляхти, монастирів і (на Лівобережжі) козацької старшини. Маючи підтримку з боку цих землевласників (чимало з них мали свої власні гути), а також з боку гетьманської адміністрації (особливо за гетьманування І. Мазепи), скляна промисловість щораз більше поширювала мережу своїх підприємств. На гутах вироблювано віконне скло, різноманітний посуд (зокрема аптечний), пляшки тощо, а також кришталеве та оптичне скло. Ці вироби вивозилися до Московщини, Білорусі, Польщі та Прибалтики. Скляна промисловість, у формі гут, найбільше поширюється у 18 ст., зокрема на Чернігівщині; загалом на Лівобережній Україні у 18 ст., в різні часи, працювало близько 100 гут (майже всі на території Стародубського й Ніженського полків). У другій половині 18 ст. виникають тут і більші скляні зав. — мануфактури, які належали великим землевласникам (графи К. Розумовський, П. Рум'янцев-Задунайський, П. Завадовський та ін.). Найрізноманітніші вироби цих зав. (зокрема кришталеве скло й скляні мист. вироби) мали широкий збут на внутр. й закордонному ринках [10].

Новітня доба

На початку 19 ст. в Україні було близько 40 гут, в яких працювало близько 1 000 робітників; їх було найбільше на Правобережжі, особливо на Волині, де було ще чимало деревного палива. Пересічно працювало на гуті 15 робітників. З середини 19 ст. стара гутницька промисловість занепадає. Але вже у другій половоні 19 ст. відбувається процес концентрації скляної промисловості на капіталістичних основах. Загальна частка заводів зменшується, але пересічні розміри їх і продукція зростають: 1883 30 скляних зав. Правобережжя, на яких працювало 458 робітників, дали продукції на 180000 карб.; числа на 1900: 20, 2711 і 1 549 000. На всіх цих заводах виробляли звичайний і аптечний посуд, тафельне й лямпове скло. Більшість заводів (і то найбільших) була в купецьких (гол. єврейських) руках. Напередодні першої світової війни на Правобережжі було 17 скляних зав. з продукцією на близько 2 млн. карб.; найбільші з них: Рокитянський (Овруччина; 500 робітників, продукція — 700 000 карб.), Романівський (Новоград-Волинський.; 400 робітників, 200000 карб.), Мірчанський (Київ. пов.; 195 робітників, 126 000 карб.). Під кін. 19 ст. почали виникати великі скляні зав. на Донбасі, які працювали на мінеральному паливі (у Лисичанському й Константинівці). 1913 Донбас давав уже 2/3 продукції укр. скла. Кількість зав. в Україні 1913 була близько 40 (зокрема на Донбасі — 10, на Волині — 15). Загальна продукція українського скла становила 6,7 млн т.

Після занепаду під час революції С. п. почала відроджуватися у 1920-их pоках. За офіційними даними 1928 — 29, на території Правобережної України діяли 14 скляних зав. з 5 398 робітниками, вартість продукції — 9,1 млн карб. Згодом С. п. двічі реконструйовано (у 1930-их і по другій світовій війні), модернізовано і створено нові зав. та нові види продукції; виробництво сконцентровано насамперед на великих підприємствах (1940 було всіх 70, 1971 — 60); обсяг промисловості мав зрости за 1940 — 70 у 4 рази.

2.2 Сировина

Сировиною для скляної промисловості є насамперед різнозернисті кварцові піски, які повинні містити в собі не менше 85 — 90% кремнозему. Загальні запаси скляних пісків в УРСР (всіх категорій) близько 110 млн. т. Вони розміщені головним чином на Донбасі й у лісовій смузі; найбільші родовища: Авдіївське (Донецька область), Новоселівське (Харківська), Рокитянське (Рівненська), Глібівське (Чернігівська), Львівське. Щорічний видобуток скляних пісків в Україні понад 2 млн. т; частину його експортують за межі України. Україна має також ін. високовартісну сировину для скляної промисловості: соду, крейду, гіпс, поташ та ін.

Пісок (рос. пески, англ. sands, нім. Sande m pl) — осадова гірська порода і штучний матеріал, що складається із зерен гірських порід. Дуже часто складається з майже чистого мінералу кварцу (речовина — діоксид кремнію) [31].

Дрібноуламкові пухкі осадові гірські породи, що складаються з уламків різних мінералів або гірських порід величиною від 0,05 до 2(3) мм (за іншими класифікаціями, 0,1—1 мм.).

За умовами утворення піски поділяють на річкові, озерні, морські, водно-льодовикові та інші.

За крупністю піски класифікують на тонкозернисті (0,05—0,1 мм), дрібнозернисті (0,1—0,25 мм), середньозернисті (0,25—0,5 мм), крупнозернисті (0,5—1,00 мм), грубозернисті (1—2(3) мм).

За речовинним складом розрізнюють піски мономінеральні, що складаються із зерен головним чином одного мінералу, олігоміктні, складені зернами 2—3 мінералів з переважанням одного, і поліміктні, що складаються із зерен мінералів і гірських порід різного складу. Частіше за все зустрічаються піски кварцові, аркозові (кварц-полевошпатові), глауконіт-кварцові, слюдисті і інші. Домішки — слюда, карбонати, ґіпс, магнетит, ільменіт, циркон і інші.

Зерна піску за формою округлі, округло-кутасті і кутасті, за ступенем обкатаності — обкатані, напівобкатані і гострокутні.

Окремі різновиди

Пісок валунний (рос. песок валунный, англ. boulder sand, нім. Geschiebesand m) — пісок, який містить гравій, гальку та валуни. Як правило, є продуктом перемивання проточною водою моренного матеріалу.

Пісок кварцовий (рос. песок кварцевый, англ. quartz sand, high-silica sand, нім. Quarzsand m) — пiсок, що складається більше ніж на 90 % з уламків кварцу. Як правило, форма зерен добре обкатана. Матеріал добре відсортований, однорідний. Пісок кварцовий характерний для платформних районів. Утворюється як в умовах жаркого вологого клімату за рахунок перевідкладення продуктів глибокого хімічного вивітрювання материнських порід, так і безвідносно до клімату при тривалому перевідкладенні піщаного матеріалу або при формуванні осадів за рахунок розмивання древніших кварцових пісків (пісковиків).

Кварцові піски використовуються для виробництва скла (30 — 38 % від усього видобутку), як формувальні піски при литті металів, а також для виготовлення бетону і штукатурок [19].

Пісок середньозернистий (рос. песок среднезернистый, англ. medium sand, нім. Mittelsand m) — пісок з розміром зерен 0,25—0,5 мм.

Пісок стандартний (рос. песок стандартный, англ. standard sand, нім. Standardsand m) — фракція або суміш фракцій піску кварцового, що вміщує округлі зерна з нормованим зерновим та хімічним складом. Призначається для випробування цементу.

2.3 Класифікація та властивості піску

Піски класифікують за такими ознаками:

• густиною;

• походженням та видом;

• зерновим складом;

• вмістом пилоподібних і глинистих часток, в тому числі глини у грудках;

• вмістом органічних домішок;

• характером форми зерен;

• вмістом шкідливих домішок і сполук;

• міцністю;

• порожнистістю;

• питомою поверхнею;

• стабільністю фізико-механічних властивостей.

В таблиці 2.1 наведена класифікація пісків у залежності від густини.

Таблиця 2.1 Класифікація пісків у залежності від густини

Клас піску	Група пiску за густиною	Середня густина зерен, г/см3	Насипна густина, кг/м3
Щільні	Дуже важкі	більше 2,8	більше 1800
	Важкі	більше 2,0 до 2,8 включно	більше 1300 до 1800 включно
	Середні	більше 1,2 до 2,0 включно	більше 800 до 1300 включно
Пористі	Легкі	більше 0,6 до 1,2 включно	більше 400 до 800 включно
	Дуже легкі	не більше 0,6	не більше 400

Походження та вид

Характеристики

Список файлов ВКР