Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Використовування фітомеліоративних систем припускає залучення механізмів зміни середовища незаселеного, заснованих на принципах компенсації (наприклад, заповнення запасів кисню повітря, спожитого населенням, промисловістю і енергетикою), опірності зовнішній дії (наприклад, здатність слабо чутливих до газопилового забруднення рослин поглинати домішки з атмосфери) і посилення (наприклад, виділення фітонцидів). Залежно від комплексу поставлених задач виділяють п'ять напрямів фітомеліорації (Додаток В).

3.2 Фітомеліоратівні системи і їх класифікація

Будь-яке рослинне угруповання природного або штучного походження, що використовується в цілях меліорації оточуючого людину середовища, є фітомеліоративною системою. Для класифікації фітомеліоративних систем використовують різні ознаки.

По-перше, залежно від того, рослини яких життєвих форм переважають у складі фітомеліоративних систем, розрізняють деревно-чагарникові насадження, трав'янисті наземні співтовариства і водно-болотяні співтовариства.

Залежно від приналежності видів рослин до різних екологічних груп по ознаці умов зростання їх підрозділяють на наступні типи:

• з переважанням рослин повітряно-водної групи;

• з переважанням напівзанурених і занурених рослин;

• з переважанням плаваючих рослин;

• комбіновані.

По-друге, за походженням і ступені участі людини в контролі функціонування рослинних систем розрізняють:

• культурні фітоценози — рослинні співтовариства, створені людиною для отримання первинної продукції (поля, сади, газони і т.п.);

• штучні рослинні угрупування, що не володіють фітоценотичною структурою (штучні вуличні або внутрішньоквартальні насаждення, з штучними покриттями між окремими деревами);

• спонтанні фітоценози — порушені природні співтовариства і співтовариства синантропних рослин;

• природні фітоценози.

По-третє, по ознаці цільового використовування фітомеліоративні системи ділять на наступні категорії:

• спеціальні, не використовуються з метою отримання первинної продукції або експлуатовані в певному режимі (паркі, сквери, захисні смуги, насадження територій, що охороняються, в межах зелених зон міст);

• продукційні, фітомеліоративні функції яких використовуються без збитку для виробництва первинної продукції (поля, плодові сади, виноградники, фітоаквакультура і т.д.);

• рудеральні, фітомеліоративні функції якими виконуються спонтанно.

Незалежно від того, в якому напрямі використовуються фітомеліоративні системи, всі згадані групи фітомеліоративних систем знаходять в них своє місце [10].

В одних і тих же умовах різні фітомеліоративні системи або ж одні і ті ж фітомеліоративні системи в різних умовах володіють різною ефективністю.

Ефективність фітомеліоративної системи визначається як:

• відношення кількості поглиненої забруднюючої речовини до загальної кількості поступає ззовні за певний час (у разі фільтруючої функції по механізму опору зовнішнім діям);

• відношення кількості виділеного рослинами за певний час в певному об'ємі речовини з меліоративними властивостями до кількості речовини в деякий початковий момент часу в тому ж об'ємі до початку роботи фітомеліоративної системи (у разі роботи системи за принципом посилення);

відношення кількості виділеного рослинами речовини у визначеному об'ємі за певний час до кількості цієї речовини в тому ж об'ємі, спожитого людиною за той же період часу (у випадку компенсуючої дії фітомеліоративної системи).

При визначенні фітомеліоративної ефективності рекультивуючих систем використовуються непрямі показники такі як, наприклад, вміст гумусу в ґрунті до рекультивації і по закінченні визначеною періоду після введення н дія фітомеліоративної системи, тобто швидкість гумусоутворення в нових умовах.

Найбільшою ефективністю відрізняються багатовидові, багатоярусні фітомеліоративні системи дерево-чагарникових насаджень. Трав'янисті рудеральні співтовариства в цілому поступаються по ефективності природним трав'янистим і деревно-чагарниковим, але виконують ряд важливих функцій в урбоекосистемі: закріплюють порушені субстрати, перешкоджаючи запиленню атмосфери, поглинають значну кількість токсичних речовин, що надходять в оточуюче середовище з викидами підприємств і вихлопними газами від автотранспорту.

Різні фітомеліоративні системи функціонально доповнюють одна одну, тому в кожному великому місті доцільно використовувати всі можливі в даних умовах фітомеліоранти в комбінаціях, що дозволяють максимізувати бажаний ефект.

3.3 Властивості рослин, що використовуються у складі міських і приміських насаджень

Серед різних властивостей видів рослин, що використовуються у фітомеліоративних системах, виділяють наступні характеристики, які мають найбільше значення для досягнення високої ефективності фітомеліоративних заходів:

• здатність виростати в широкому діапазоні умов ґрунтового багатства, визначених механічним складом і запасом поживних речовин;

• широкий діапазон толерантності до умов ґрунтового зволоження;

• у ряді випадків, коли фітомеліоративні системи створюються в специфічних едафічних умовах, для досягнення бажаного ефекту необхідно використовувати рослини, спеціалізовані в виростанні на дуже багатих або, навпаки, дуже бідних місцезростаннях або в умовах одночасного затоплення і засолу; рослини засолених місцезростань проявляють і властивості високої стійкості до газо-аерозольних викидів;

• висока стійкість (відповідно, низька чутливість) до промислового газо-аерозольного забрудненням; як правило, листопадні дерева помірних широт і трав'янисті рослини посушливих місцезростань демонструють більш високу стійкість до цього чинника, ніж, відповідно, хвойні рослини і рослини більш вологих місцезростань;

• здатність поглинати забруднюючі речовини з атмосфери або водного середовища;

• добре виражені фітонцидні властивості;

• добре виражена здібність до іонізації атмосферного повітря;

• гіллясті крони з густим листям або щільною хвоєю, що є необхідною умовою для використовування рослин з метою шумопоглинання;

• високі естетичні якості: рослини з красивими, декоративними кронами, пагонами, квітками, плодами використовуються в архітектурно-планувальній фітомеліорації.

РОЗДІЛ 4. КОМПЛЕКСНІ ЗЕЛЕНІ ЗОНИ МІСТ

4.1 Призначення, структура і статус комплексних зелених зон міст

Ліс — це тип біогеоценозів, рослинний покрив якого сформований з переважанням дерев, займає площу не менше 0,01 га. із зімкнутою не менше 30%, з особливим мікрокліматом на поверхні і грунтовими умовами, що задовольняють вимогам населяючого його специфічного співтовариства організмів.

Серед територій, зайнятих лісовими насадженнями, особливе місце займають зелені зони міст.

Зелена зона — територія за межами міської межі, зайнята лісами і лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення [22].

Лісопарк — обширний природний ліс поблизу великого міста або усередині нього, пристосований для масового відпочинку, спорту, розваг і задоволення культурних потреб населення.

Ліси і насадження зелених зон покликані виконувати три основні функції: захисну, санітарно-гігієнічну, рекреаційну.

Правовий режим лісів, групи і категорії захищеності, їх господарське використовування визначені Лісовим кодексом України.

За формою господарювання і управління ліси зелених зон відносяться до лісів, що знаходяться у віданні державних органів лісового господарства. міським, закріпленим лісам і лісам заповідників.

Міськими вважаються ліси, що знаходяться в адміністративних межах міста. Лісове господарство в них ведуть підприємства і організації місцевих органів самоврядування.

Закріплені ліси — це частина лісів державного значення, наданих міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям і установам для виконання покладених на них спеціальних задач — наукових, учбових, оздоровчих і інших.

До лісів заповідників відносяться ліси, що знаходяться на виділених в установленому порядку ділянках землі, в межах яких є охороняються природні і культурно-історичні об'єкти, що представляють особливу наукову або пізнавальну цінність. Лісове господарство в них ведеться заповідниками як науково-дослідними установами.

Правовою гарантією збереження природоохоронної функції лісів служить встановлення категорій захищеності, тобто розподіл їх на групи.

Категорія захищеності встановлюється для частини лісової фундації і непокритих лісом земель цієї фундації у зв'язку з особливою захисною, водозахисною, санітарно-гігієнічною, рекреаційною, науковою, історичним або іншим спеціальним значенням для використовування переважно в одній з вказаної мети.

До лісів першої групи, що мають санітарно-гігієнічне і оздоровче значення, зокрема, відносяться:

• ліси зелених зон міст, інших населених пунктів і промислових підприємстві, у тому числі ліси лісопаркових частин зелених зон;

• ліси першого і другого поясів санітарної охорони джерел водопостачання;

• ліси округів санітарної охорони курортів, міські ліси і лісопарки. В лісах першої групи можуть виділятися додатково особливо захисні ділянки з обмеженим режимом лісокористування. Такі ділянки виділяються державними органами лісового господарства областей і Автономної Республіки Крим на підставі матеріалів лісовпорядження або спеціальних обстежень, проведених державними лісовпорядними організаціями, і затверджуються державними обласними адміністраціями і Кабінетом Міністрів АР Крим.

Порядок виділення категорій захищеності лісів має на своїй меті визначення господарської спеціалізації лісів і забезпечення їх необхідної охорони. Разом з цим встановлення обмеженого режиму лісокористування при виділенні відповідних категорій захищеності ставить за мету збереження і інших компонентів природного середовища: вод, ґрунтів і тваринного світу. Категорія захищеності лісів є правовим поняттям екологічної ролі, яку виконують ліси як компонент природного комплексу території, сприяючого підтримці і збереженню ландшафтної і біологічної різноманітності.

4.2 Виділення і визначення розмірів зелених зон міст

Зелені зони міст виділяються на землях державної лісового Фонду, розташованих за межами міської межі з урахуванням площ зон санітарної охорони джерел водопостачання, округів санітарної охорони курортів, захисних смуг уздовж залізних і автомобільних доріг, а також заборонених смуг лісу, що захищають нерестовища цінних промислових риб. Для міст, де відсутні природні ліси і інші насадження, ліси зелених зон створюються штучно на землях, непридатних для ведення сільського господарства. Нормативні розміри загальної площі зелених зон міст встановлюють виходячи з чисельності населення міста, природно-кліматичної зони і загальної лісистості території. Залежно від місцевих санітарних і кліматичних умов допускається зміна розмірів зелених зон не більш, ніж на 15% від нормативно встановлених [21].

Для міст з населенням більше 1 млн. чоловік зелені зони виділяються за окремими проектами, що розробляються науковими і проектними лісовпорядними установами і організаціями.

За цільовим призначенням зелені зони міст територіально підрозділяються на дві частини — лісопаркову і лісогосподарську. Лісопаркова частина виділяється з тих, що входять в зелену зону міста лісів з естетично цінними ландшафтами. Розміри лісопаркової зони встановлюються залежно від чисельності населення міста (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 Визначення розміру лісопаркової частини зеленої зони міста

В лісостеповій і степовій рослинних зонах при лісистості 2% і нижче лісопаркову частину складає вся площа лісів зеленої зони міста. Ліси і інші зелені насадження, що входять в зелену зону міста, повинні бути відмежований природними рубежами або просіками зі встановленими граничними стовпами.

4.3 Охорона і використовування лісів зелених зон міст

Охорона і використовування лісів зелених зон міст повинна ґрунтуватися на комплексній системі лісокористування. Така система включає лісовідні, біотехнічні і протипожежні заходи, впорядкування території для забезпечення оздоровчих і середовищезахисних функцій лісу і організації відпочинку міського населення, а також передбачає обмеження побічного користування лісом. Виконання цих задач повинне забезпечувати:

• в лісопарковій частині — збереження і формування довговічних стійкостей і естетично привабливих насаджень, придатних для організації відпочинку населення;

• в лісогосподарській частині — формування високопродуктивних насаджень, сприяючих очищенню і оздоровленню повітряного басейну міста, створенню резерву для подальшого розширення лісопаркової частини міста, задоволенню потреб в деревині і продуктах побічного користування лісом.

Територіальна організація зелених зон міст передбачає:

• виділення місць відпочинку населення;

• виділення ділянок, що особливо охороняються, "зон спокою" для тварин, що забезпечують підтримку нормального функціонування лісних екосистем;

• розміщення зон розвитку лісогосподарської діяльності.

Заходи з лісоведення включають систему рубок і лісовідновлювальних робіт. Система рубок в лісах зелених зон передбачає:

• в лісопарковій частині — рубки, направлені на формування ландшафту, і санітарні рубки;

• в лісогосподарській частині — рубки догляду за лісом, санітарні рубки, лісовідновлювальні рубки, рубки реконструкції малоцінних лісових насаджень і рубки, направлені на формування естетично-цінного ландшафту [15].

Вік насаджень лісогосподарської частини зелених зон міст, намічаних для лісовідновлювальної рубки, визначають з урахуванням стану насаджень, але не нижче за клас віку, встановлений для лісів першої групи.

Лісовідновлювальні роботи повинні проводитися на лісотипологічній основі з місцевих порід дерев з урахуванням ландшафтних особливостей території, по можливості відновлюючи корені насадження, як найстійкіші до рекреаційних навантажень, а також сприяючи природному лісовідновленню.

Поблизу промислових підприємств, що виділяють в атмосферу пил і шкідливі гази, створюються лісові культури з підвищеними газостійкістю і пиловловлюючими властивостями.

Ліси зелених зон міст забезпечуються також системою протипожежних заходів.

Характеристики

Список файлов ВКР