Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

У цьому класі інноваційної стратегії виділяються:

• активні НИОКР. Виробники, що реалізують дану стратегію, одержують найдужчу конкурентну перевагу, що, власне, і виражається в оригінальних, єдиних у своєму роді науково-технічних чи розробках принципах і методах. При стратегії, що базується на інтенсивності НИОКР, ключові стратегічні можливості відкриваються за рахунок диверсифікованості, освоєння нової продукції і ринків.

• стратегія, орієнтована на маркетинг, передбачає цільову спрямованість всіх елементів виробничої системи, а також допоміжних і обслуговуючих видів діяльності на пошук засобів рішення проблем, зв'язаних з виходом нововведення на ринок.

• стратегія злиттів і придбань є одним з найпоширеніших варіантів інноваційного розвитку організацій, оскільки припускає менший ризик у порівнянні з іншими видами активної стратегії, спирається на вже налагоджені виробничі процеси й орієнтується на освоєні ринки. В активних інноваційних стратегіях значно сутужніше виділити внутрішні відмінності, чим в адаптаційних. Вони мають багато загального і найбільш ефективні, коли організація реалізує цілий комплекс різних напрямків активної інноваційної діяльності.

Конкретний тип інноваційної стратегії у відношенні нової продукції залежить від ряду факторів, найважливішими з який вважаються технологічні можливості і конкурентна позиція організації.

б) Фактори й умови ефективності інноваційної стратегії розвитку організації

Формування інноваційної стратегії організації передбачає вибір і обґрунтування напрямків інноваційної діяльності, обсягу і структури інноваційних проектів, термінів їхнього виконання й умов передачі замовнику, оцінку стану організаційних структур керування нововведеннями. Будь-яка стратегія повинна орієнтуватися на виявлення можливостей диверсифікованості результатів діяльності організації [17].

Процес вибору найбільш раціональної інноваційної стратегії в конкретних господарських умовах завжди ґрунтується на результатах оцінки усіх форм інноваційної діяльності, що виявляються в нововведеннях різних типів. Однак на практиці реалізація цього положення викликає визначені складності. Головна з них полягає в тому, що інноваційна діяльність як об'єкт інноваційного менеджменту охоплює всі аспекти роботи організації і є складовою частиною будь-якої функціональної чи виробничої підсистеми.

У практиці керування нововведеннями використовуються різні прийоми і методи вибору стратегії розвитку організації. Найбільш раціональним є системний підхід. Застосування його принципів у розробці інноваційної стратегії дозволяє виділити в якості її основних елементів наступні процеси:

• удосконалювання раніше освоєних продуктів і технології

• створення, освоєння і використання нових продуктів і процесів

• підвищення якісного рівня техніко-технологічної бази виробництва

• підвищення якісного рівня науково-дослідної і дослідно-конструкторської бази

• збільшення ефективності використання кадрового й інформаційного потенціалу

• удосконалювання організації і керування інноваційною діяльністю

• раціоналізація ресурсної бази

• забезпечення екологічної безпеки інноваційної діяльності

• досягнення конкурентних переваг інноваційного продукту перед аналогічними продуктами на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Основні положення інноваційної стратегії відбиваються у відповідної цільовій програмі. У ній традиційно виділяються мети, задачі й етапи реалізації на перспективу, взаємопов'язані по термінах, ресурсам і виконавцям.

1.3.2 Малий бізнес і інноваційна діяльність

Як фактори, що обумовлюють важливу роль малих інноваційних організацій в області нововведень в умовах ринкової економіки, можна виділити наступні [24]:

• мобільність і гнучкість переходу до інновацій, висока сприйнятливість до принципових нововведень;

• сильний і багатоплановий характер мотивації, обумовлений причинами, як позаекономічного плану, так і комерційного плану, оскільки тільки успішна реалізація такого проекту дозволить його автору відбутися як підприємця;

• вузька спеціалізація їхніх наукових чи пошуків розробка невеликого кола технічних ідей;

• малий управлінський персонал;

• орієнтація на кінцевий результат при широкому використанні усіх видів ресурсів і, насамперед, інтелектуальних;

• готовність нести величезні, абсолютно неприйнятні для великих і середніх організацій, ризики в силу якостей, властивому піонеру-підприємцю.

По характері інноваційної продукції малі організації виявляють наступні види спеціалізації:

• науково-дослідна діяльність, розробка і проектування нововведень (венчурне фінансування)

• надання послуг у сфері наукового обслуговування (інжиніринг, консалтинг, навчання кадрів, обслуговування нової техніки).

Можна виділити наступні групи малих підприємств по стані їхнього розвитку:

1. Організації на початковій стадії становлення

Як правило, їхній продукт знаходиться на рівні ідей, макетного чи досвідченого зразка. Їхній оборот визначається одержуваними ними з державних чи недержавних джерел засобами на НИОКР. Часто в цих організаціях один-два штатних співробітника, інші співробітники залучаються на конкретне замовлення. Їхні витрати – в основному зарплата. Ніяких відносин по власності з її власником вони не мають, хоча організації вже реалізують свою продукцію на вітчизняному чи закордонному ринку.

2. Інжинірингові організації

Інжинірингові організації – це свого роду сполучна ланка між науковими дослідженнями і розробками, з одного боку, і між нововведеннями і виробництвом – з іншої. Інжинірингова діяльність зв'язана зі створенням об'єктів промислової власності, діяльністю по проектуванню, виробництву й експлуатації машин, устаткування, організації виробничих процесів з обліком їхнього функціонального призначення, безпеці й економічності. Інжинірингові організації здійснюють оцінку ймовірної значимості, комерційної кон'юнктури і технічне прогнозування інноваційної ідеї, новій технології, корисній моделі, винаходу, виконують доробку і доводять нововведення до промислової реалізації, роблять послуги і консультації в процесі впровадження об'єкта розробки, роблять пусконалагоджувальні, іспитові роботи з доручення промислових підприємств.

3. Впроваджуючі організації

Впроваджуючі організації сприяю розвитку інноваційного процесу і, як правило, спеціалізуються на впровадженні невикористаних патентовласниками технологій, на просуванні на ринок ліцензій перспективних винаходів, розроблених окремими винахідниками, доведенню винаходів до промислової стадії, на виробництві невеликих досвідчених партій об'єктів промислової власності з наступним продажем ліцензії.

4. Технопаркові структури

Особливу роль серед структур, що підтримують розвиток інноваційної діяльності, грають технопаркові структури, що перетворять вхідні ресурси (основні й оборотні фонди, інвестиції, інтелектуальні ресурси) у вихідні інноваційні послуги. Технопаркові структури можуть значно розрізнятися за структурою й обсягом вхідних ресурсів і вихідних послуг. Ці характеристики змінюються в широкому інтервалі і визначають форму – від найпростіших структур типу наукових «готелів», що можуть розміщатися в одному невеликому будинку і робити 2–3 виду послуг, до технополісів чи регіонів науки, що займають значний простір і представляють собою складні регіональні економічні комплекси з інноваційною орієнтацією.

5. Інноваційні організації, що діють на основі венчурного фінансування

Особливе місце серед малих інноваційних організацій займають організації, що мають венчурний механізм фінансування. Такі організації являють собою невеликі, але дуже гнучкі й ефективні підприємства, що створюються з метою апробації, доробки і доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій і характеризуються високою активністю, що порозуміється прямою особистою зацікавленістю працівників організації і партнерів по венчурному бізнесі в успішній комерційній реалізації розроблених ідей, технологій, винаходів.

Особливе значення венчурного бізнесу полягає в наступному [18]:

• він приводить до створення нових життєздатних господарських одиниць, що впливають на всю традиційну структуру ведення наукових досліджень, і викликає структурні зміни в суспільному виробництві країни

• збільшує зайнятість висококваліфікованих фахівців

• сприяє технічному переозброєнню традиційних галузей економіки

• спонукує великі корпорації до удосконалювання принципів керування й організаційних структур

• показує, що орієнтація на довгострокові цілі вимагає створення спеціальної кредитно-фінансової системи у виді венчурного капіталу.

1.3.3 Ризик в інноваційній діяльності і методи його зниження

Інноваційна діяльність у більшому ступені, чим інші види діяльності, сполучена з ризиком, тому що повна гарантія благополучного результату практично відсутня. У великих організаціях цей ризик, однак, значно менше, тому що перекривається масштабами звичайної господарської діяльності (налагодженої і найчастіше диверсифікованої). На відміну від великих малі організації більш піддані ризику. Таке положення обумовлене, крім особливостей самої інноваційної діяльності, високою залежністю малих організацій від змін зовнішнього середовища.

У загальному виді, ризик в інноваційній діяльності можна визначити як імовірність утрат, що виникають при вкладенні організацією засобів у виробництво нових товарів і послуг, у розробку нової техніки і технологій, що, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку, а також при вкладенні засобів у розробку управлінських інновацій, що не принесуть очікуваного ефекту [11].

У цілому, ризик, що виникає в інноваційній діяльності, містить у собі наступні основні види ризиків:

• ризики помилкового вибору інноваційного проекту. Однієї з причин виникнення даного ризику є необґрунтоване визначення пріоритетів економічної і ринкової стратегій організації, а також відповідних пріоритетів різних видів інновацій, здатних внести вклад у досягнення цілей організації.

• ризики незабезпечення інноваційного проекту достатнім рівнем фінансування містять у собі:

а) ризик неотримання засобів, необхідних для розробки інноваційного проекту (організація не може залучити інвесторів через неможливість переконати їх у достатній ефективності інноваційного проекту)

б) ризик при використанні самофінансування проекту (проект може виявитися без достатніх фінансових засобів у силу невиконання організацією фінансового плану по прибутку і позареалізаційних доходах, а також при зменшенні відрахувань засобів у бюджет інноваційного проекту)

в) ризик при використанні зовнішніх джерел фінансування (бюджет проекту може виявитися дефіцитним через ліквідацію, банкрутства, або накладення арешту на майно кредиторів, закриття кредитної чи лінії призупинення платежів по ній у результаті погіршення платоспроможності кредиторів)

г) ризик при використанні комбінованого методу фінансування проекту, тобто організація використовує одночасно кілька джерел (може не вистачити джерел фінансування на визначених етапах реалізації проекту через складність комбінування цих джерел);

– маркетингові ризики поточного постачання ресурсами, необхідними для реалізації інноваційного проекту, і збуту результатів інноваційного проекту. Маркетингові ризики збуту розробленого інноваційного проекту включають наступні види:

а) ризик недостатньої сегментації ринку, що найчастіше виникає при розробці і впровадженні нових товарів і послуг високого якості і високій вартості, у результаті чого передбачувані споживачі не зможуть їх купити, а це у свою чергу впливає на обсяги реалізації нових виробів

б) ризик помилкового вибору цільового сегмента ринку, що виникає коли попит на нововведення на обраному сегменті виявляється нестабільним чи на даному сегменті ринку потреба в нововведенні недостатньо сформувалася, якщо обраний сегмент ринку, де потреба в нововведенні оцінена чи невірно потреба в нововведенні обмежена й ін.

б) ризик помилкового вибору стратегії продажів нововведення через невдалу організацію мережі збуту і системи просування нововведення до споживача

в) ризик проведення неефективної реклами нових товарів і послуг або товарів з удосконаленими характеристиками;

– ризики невиконання господарських договорів (контрактів) бувають:

а) ризик відмовлення партнера від висновку договору після проведення переговорів (у разі потреби зміни попередніх умов контракту й у випадку несумлінності партнера)

Характеристики

Список файлов ВКР