Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

– зміни унаслідок використання нової сировини;

– зміни в організації виробництва і способів його матеріально-технічного забезпечення;

– зміни внаслідок появи нових ринків збуту.

У 30-х роках 20 століття Шумпетер Й. уперше використовував поняття «інновація», припускаючи під цим зміни з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих засобів, ринків і форм організації в промисловості. При цьому Шумпетер Й. основну роль рушійної сили економічного розвитку суспільства відводив не характеру боротьби між капіталом і пролетаріатом (по Марксові К.), а впровадженню нововведень у господарство держави.

Інноваційний підхід виявляється більш кращим, оскільки процес пошуку, нагромадження і перетворення наукового знання у фізичну реальність, по суті, безмежний.

При виборі інноваційної ідеї й ухваленні рішення про впровадження якої-небудь інновації, необхідно з'ясувати деякі моменти:

– якщо мова йде про товарну інновацію – чи має той чи інший продукт гарні шанси на ринку

– якщо мова йде про будь-який інноваційний проект – одержання реального прибутку (прибуток від проекту повинна бути значно вище, ніж витрати на його реалізацію) і оцінка реального ризику (зв'язаний із проектом ризик повинний знаходитися в гранично припустимому співвідношенні з прибутком від його реалізації).

Таким чином, для того, щоб досягти намічений цілей і одержати монопольний надприбуток від інноваційної діяльності, організації необхідно дотримувати деякі умови і відповідати визначеним вимогам [15]:

– необхідно чітко представляти обсяг попиту потенційних споживачів на нововведення, його економічно виражені переваги перед вже існуючими способами задоволення даної потреби

– необхідно виявити ресурсні обмеження, що виникають при створенні, виробництві і збуті нововведення, тобто важливо правильно скласти всебічний прогноз економічного потенціалу нововведення

– для успішного розвитку інноваційної організації обов'язковою умовою є відповідність персоналу організації визначеним вимогам

– при обмеженості матеріально-фінансових ресурсів і ринкової невизначеності значну роль в успіху інноваційних організацій грає якість організації і керування.

Інноваційним процесом – називається формування задуму, підготовка і поступове здійснення інноваційних змін. Інноваційний процес – більш широке поняття, чим інноваційна діяльність.

Важливий напрямок у вивченні інноваційних процесів – виявлення реальних факторів, що сприяють чи перешкоджають їхньому здійсненню.

Таблиця 1.1. Фактори, що впливають на розвиток інноваційних процесів

Група факторів	Фактори, що перешкоджають інноваційної діяльності	Фактори, що сприяють інноваційної діяльності
Економічні, технологічні	недолік засобів для фінансування інноваційних проектів слабість матеріально- і науково-технічної бази і застаріла технологія, відсутність резервних потужностей домінування інтересів поточного виробництва	наявність резерву фінансових, матеріально-технічних засобів, прогресивних технологій наявність необхідної господарської і науково-технічної інфраструктури матеріальне заохочення за інноваційну діяльність
Політичні, правові	обмеження з боку антимонопольного, податкового, амортизаційного, патентно-ліцензійного законодавства	законодавчі міри (особливо пільги), що заохочують інноваційну діяльність державна підтримка інновацій
Організаційно-управлінські	устояна оргструктура, зайва централізація, авторитарний стиль керування, перевага вертикальних потоків інформації відомча замкнутість, труднощі міжгалузевих і міжорганізаційних взаємодій твердість у плануванні орієнтація на сформовані ринки орієнтація на короткострокову окупність складність узгодження інтересів учасників інноваційних процесів	гнучкість оргструктури, демократичний стиль керування, перевага горизонтальних потоків інформації, самопланування, допущення коректувань децентралізація, автономія, формування цільових проблемних груп
Соціально-психологічні, культурні	опір змінам, що можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу, необхідність пошуку нової роботи, перебудова устояних способів діяльності, порушення стереотипів поводження, що склалися традицій острах невизначеності, побоювання покарань за невдачу опір усьому новий, що надходить ззовні	моральне заохочення, суспільне визнання забезпечення можливостей самореалізації, звільнення творчої праці нормальний психологічний клімат у трудовому колективі

Зміст інноваційного процесу охоплює етапи створення, як новації, так і нововведення. Процес створення нововведення включає (життєвий цикл нововведення) [4]:

1. Стадія дослідження

• фундаментальні дослідження і розробка теоретичного підходу до рішення проблеми. Розрізняють теоретичні і пошукові фундаментальні дослідження. До теоретичного відносяться дослідження – задачею, яких є нові відкриття, створення нових теорій і обґрунтування нових понять і представлень. До пошукового відносяться фундаментальні дослідження – задачею, яких є відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів і їхніх з'єднань, методів аналізу і синтезу. Позитивний вихід фундаментальних досліджень у світовій науці складає 5%.);

• прикладні дослідження й експериментальні моделі (прикладні/оригінальні дослідження спрямовані, насамперед, на досягнення конкретної чи мети задачі, на виявлення шляхів практичного застосування відкритих раніше явищ і процесів; науково-дослідна робота прикладного характеру ставить своєю метою рішення технічної проблеми, уточнення неясних теоретичних питань, одержання конкретних наукових результатів, що надалі будуть використані в експериментальних розробках);

• експериментальні розробки, визначення технічних параметрів, проектування виробів, виготовлення, іспит, доведення (розробка продукту – завершальний етап наукових досліджень, що характеризується переходом від лабораторних умов і експериментального виробництва до промислового виробництва. Ціль розробки продукту – створення/модернізація зразків нової техніки, що можуть бути передані після відповідних іспитів у серійне чи виробництво безпосередньо споживачу. На цьому етапі виробляється остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляється і випробується технічний чи прототип досвідчений технологічний процес. Технічний прототип – це реально діючий зразок продукту, чи системи процесу, що демонструє придатність і відповідність експлуатаційних характеристик специфікаціям і виробничим вимогам).

1. Стадія виробництва

• первинне освоєння і підготовка виробництва. Результатом є досвідчений зразок – повномасштабна діюча модель, сконструйована і створена для визначення вимог до виробництва нового продукту. Досвідчений зразок цілком відповідає стандартам промислового дизайну кінцевого продукту, освоюваного в масовому виробництві. Дані технічного аналізу і збору інформації є основою техніко-економічного обґрунтування, що містить детальну оцінку витрат на створення й експлуатацію виробничого комплексу і прибутку від продажу на ринку продукту за конкурентними цінами);

• запуск і керування освоєним виробництвом (повномасштабне виробництво – це період, протягом якого новий продукт освоюється в промисловому виробництві й оптимізується виробничий процес відповідно до вимог ринку).

3. Стадія споживання

• постачання продукції на ринок і його споживання (на цьому етапі уточнюються стратегія просування нового продукту на ринок, відбувається безпосереднє споживання нового знання, упредметненого в новому продукті. При цьому виявляється фактична ефективність інноваційної діяльності.);

• устаріння продукту і необхідність ліквідації застарілого виробництва (даний етап настає тоді, коли в наявності не тільки фізичний, але в першу чергу моральний знос техніки, викликаний швидкими темпами розробок нових високоефективних зразків).

Стосовно до нововведення, як до процесу переносу нововведення в сферу застосування, зміст життєвого циклу трохи відрізняється і містить у собі наступні стадії:

1. зародження нововведення – усвідомлення потреби і можливість змін, пошук і розробка нововведень;

2. освоєння нововведення – упровадження на об'єкті, експеримент, здійснення виробничих змін;

3. дифузія нововведення – поширення, тиражування і багаторазове повторення на інших об'єктах.

4. рутинизація нововведення – нововведення реалізується в стабільних, постійно функціонуючих елементах відповідних об'єктів.

Нововведення, як процес, не може вважатися цілком завершеним, якщо воно зупинилося на одній з цих стадій. У свою чергу життєвий цикл нововведення може припинитися на стадії споживання, якщо не зімкнеться з нововведенням.

Таким чином, обоє життєвих циклів взаємозалежні, взаємообумовлені і неможливі один без іншого. Обоє життєвих циклу охоплюються загальним поняттям інноваційний процес, і основна відмінність між ними полягає в тім, що в одному випадку відбувається процес формування нової продукції, в іншому – процес її комерціалізації.

1.2.3 Аналіз ефективності інноваційної діяльності

Життєвий шлях нововведення може розвиватися по одному з трьох шляхів: нагромадження в організації, перетворення в організації в інновацію, продаж як товару [44].

Ефективність діяльності організації виражається через економічні і фінансові показники. В умовах ринкової економіки не може бути уніфікованої системи показників. Кожен інвестор самостійно визначає цю систему виходячи з особливостей інноваційного проекту, професіоналізму фахівців і менеджерів і інших факторів.

До системи показників пред'являються наступні вимоги [1]:

• показники повинні охоплювати процеси на всіх стадіях життєвого циклу товару

• показники повинні формуватися на перспективу, мінімум на 3–5 років, на основі ретроспективного аналізу діяльності організації

• показники повинні спиратися на дані по конкурентоздатності конкретних товарів на конкретних ринках за конкретний період

• найважливіші показники повинні бути виражені абсолютними, відносними і питомими величинами

• показники повинні бути зістиковані з усіма розділами плану організації

• показники повинні відбивати всі аспекти фінансової діяльності організації

• проектування остаточних показників повинне здійснюватися на основі різноманітних розрахунків, з визначенням ступеня ризику і стійкості фінансової діяльності, з використанням достатнього і якісного обсягу інформації, що характеризує технічні, організаційні, екологічні, економічні і соціальні аспекти діяльності організації.

Одним з основних показників ефективності і стабільності функціонування організації є її стійкість. Упровадження нововведень може дати чотири види ефекту: економічний, науково-технічний, соціальний і екологічний [23]. Інші види ефекту несуть у собі потенційний економічний ефект. В даний час застосовуються наступні показники оцінки ефективності інноваційної діяльності: чистий дисконтований доход, внутрішня норма чи прибутку коефіцієнт дисконтування, проста норма прибутку, проста норма прибутку на акціонерний капітал, коефіцієнт фінансової автономності проекту, коефіцієнт поточної ліквідності, строк окупності інвестицій в інноваційний проект [14].

Основні етапи аналізу ефективності інноваційної діяльності [28]:

• виявлення проблеми, формулювання цілей і задач аналізу

• формування тимчасовій творчій групі для проведення аналізу

• розробка проекту програми аналізу

• підготовка і видання наказу по організації про цілях, групі, її правах і обов'язках, програмі аналізу

• вибір методів виконання робіт

• збір і обробка необхідної інформації, документів і т.д.

• проведення аналізу по перерахованим вище задачах і системі показників

• підготовка, узгодження і твердження звіту про пророблену роботу

• уживання заходів за результатами аналізу.

1.3 Етапи розробки інноваційної стратегії

1.3.1 Інноваційна стратегія розвитку організації

Інноваційна стратегія як складова частина загальної стратегії організації являє собою цілеспрямовану діяльність по визначенню пріоритетів перспективного розвитку організації і їхньому досягненню, у результаті якої забезпечується нова якість виробництва і керування. Зміст інноваційної стратегії обумовлюється її характером, особливостями інноваційної діяльності організації і взаємозв'язками між основними елементами єдиної організаційної стратегії [9].

Специфіка інноваційної стратегії організації залежить від профілю її діяльності, рівня виробничо-технічного розвитку, спрямованості й обсягу, реалізованих у виробничих і дослідницьких підрозділах робіт у рамках інноваційного циклу по різних видах нововведень, сфери їхнього застосування.

Але в будь-якому випадку пріоритети інноваційної стратегії товаровиробника обмежуються її інноваційним потенціалом у сфері виробничої (основний) діяльності.

а) Основні види інноваційної стратегії

У залежності від умов мікро- і макросередовища організація може вибрати один з основних видів інноваційної стратегії [16]:

1. адаптаційний, оборонний, пасивний

2. творчий, наступальний, активний.

У загальному виді сутність адаптаційної стратегії складається в проведенні часткових, непринципових змін, що дозволяють удосконалити раніше освоєні продукти, технологічні процеси, ринки в рамках уже сформованих в організації структур і тенденцій діяльності. У цьому випадку інновації розглядаються як форма змушеної відповідної реакції на зміни зовнішнього середовища бізнесу, що сприяє збереженню раніше завойованих ринкових позицій.

У рамках адаптаційної стратегії виділяються:

• захисна стратегія – комплекс заходів, що дозволяють протидіяти конкурентам, метою яких є проникнення на сформований ринок з аналогічної чи нової продукції.

• стратегія інноваційної імітації припускає, що товаровиробник робить ставку на успішність нововведень конкурентів, займаючись їх копіюванням. Стратегія досить ефективна для тих, хто має необхідну виробничу і ресурсну базу, що дозволяє забезпечити масовий випуск імітованих продуктів і їхню реалізацію на ринках, ще не освоєних основним розроблювачем. Стратегія інноваційної імітації передбачає використання прийомів агресивної маркетингової політики, що дозволяє виробнику закріпитися на вільному сегменті ринку;

• стратегія вижидання орієнтована на максимальне зниження рівня ризику в умовах високої невизначеності зовнішнього середовища і споживчого попиту на нововведення. Стратегія вижидання близька до стратегії інноваційної імітації, оскільки в обох випадках виробник, насамперед, прагнути переконатися в наявності стійкого попиту на новий продукт організації-розроблювача, на частку якої приходиться основний обсяг витрат по створенню і комерціалізації нововведення. Але, на відміну від імітаційної стратегії, при якій виробник задовольняється ринковими сегментами, не охопленими основною організацією, виробник, що вибирає стратегію вижидання, прагне перевершити організацію-розроблювача по обсягах виробництва і реалізації нововведення, і тут особливого значення набуває момент початку активної дії проти організації-розроблювача.

• стратегія безпосереднього реагування на нестатки і запити споживачів застосовується звичайно в області виробництва промислового устаткування. Організації, що реалізують дану стратегію, не підтверджені особливому ризику, і основний обсяг витрат приходиться на зазначені вище етапи інноваційного циклу. Крім невеликих спеціалізованих організацій стратегію безпосереднього реагування на нестатки і запити споживачів можуть застосовувати і підрозділу великих організацій, що мають визначену господарську самостійність, що швидко реагують на конкретні виробничі потреби і здатні в короткий термін адаптувати свою виробничу і науково-технічну діяльність відповідно до зміст пропонованих замовлень.

В умовах щодо стабільних товарно-грошових відносин інновації, як правило, є вихідною базою для підвищення конкурентоздатності продукції, розширення і зміцнення ринкових позицій, освоєння нових областей застосування виробів, тобто активним засобом бізнесу, що складає зміст творчої, наступальний стратегії.

Характеристики

Список файлов ВКР