154031 (594836), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Питне лікування. З методів внутрішнього використання мінеральних вод найбільш розповсюджено питне лікування. При прийомі внутрішньо вони виявляють подразнюючу дію на рецептори слизових оболонок верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (порожнині рота, шлунку та частково дванадцятипалу кишку).

Подразнення рецепторів шлунково-кишкового тракту мінеральною водою викликає перед чим рефлекторні зміни шлункової секреції. Багаточисленні експериментальні дослідження на тваринах та клінічні спостереження хворих показують, що подразнення мінеральною водою рецепторів у слизовій оболонці шлунку стимулюють шлункову секрецію, при цьому виділяється велика кількість шлункового соку, який має велику переварюючу властивість. При подразненні рецепторів у слизовій оболонці дванадцятиперстної кишки спостерігається зворотній ефект: кількість шлункового соку, його кислотність , переварюючи сила зменшується.[55]

Якщо ж мінеральну воду випити разом з прийманням їжі чи за 10-15 хвилин до нього, вона не встигає перейти у майже незмінному вигляді до дванадцятипалої кишки, і надовго залишається у шлунку, подразнюючи рецептори його слизової оболонки, стимулюючи при цьому шлункову секрецію.[45]

Ці властивості мінеральних вод використовують при питному лікуванні захворювань шлунка, що супроводжується тим чи іншим порушенням шлункової секреції. Час приймання води призначається в залежності від того, який ефект — стимулюючий чи гальмуючий необхідно отримувати у даного хворого. Необхідно відмітити, що таку дію на шлункову секрецію викликають мінеральні води різного хімічного складу. Гідрокарбонатно-натрієві води (лужні) добре розчиняючи слиз, яку у великих кількостях покриває слизову оболонку шлунку і при деяких його захворюваннях. Води, що вміщують у великій кількості сульфатні іони, навпаки, згортають слиз, і він міцно фіксується на слизовій оболонці.

Відомо, що кальцій володіє протизапальною дією, тому води, що вміщують значну кількість кальцію, сприятливо діють при запальних захворюваннях. Сіркокислі солі, викликають так званий бульбашковий ефект — виділення до дванадцятипалої кишки жовчі, що накопичилась в жовчному міхурі. Тому при захворюваннях, що супроводжуються застоєм жовчі, переважно застосовуються мінеральні води, що у достатній кількості вмішують іони сульфату та магнію. Таким чином хімічний склад мінеральної води в значній мірі визначає їх дію на організм при питному застосуванні та лікуванні, тому це треба враховувати при виборі курорту.

При питному лікуванні значення має і температура води, що приймається. Застосування води холодної підсилює перестатику шлунково-кишкового тракту, а при підвищеному подразненні м’язів шлунку, кишечнику та жовчних шляхів може викликати їх спазм. Тому взагалі призначають підігріту воду, а холодну воду призначають лише при необхідності підсилення перестатики шлунку.[8]

Встановлено, що деякі мінеральні води, переважно невисокої мінералізації, які вміщують іони кальцію, володіють вираженою діуретичною (речовинною) дією. Проходження по сечогінним шляхом великою кількість сечі сприяє вимиванню з них хворобних бактерій, продуктів запалення (слизу), м’яких та більш великих кристалів сечових солей (сечового піску), а іноді дрібних компонентів. Іони кальцію, що вміщуються в таких водах, благо сприяє зменшенню запалювальних явищ, а настання при питному лікуванні нормалізації мінерального обміну понижує можливість подальшого утворення сечових компонентів.

Інгаляція. Це лікувальний метод вдихання повітря, яке насичено дрібним розпиленням мінеральної води. При цьому дрібні краплинки мінеральної води, проникаючи достатньо глибоко в дихальні шляхи , а з докладів деяких авторів, вони досягають легеневих альвеол.

При розбризкуванні мінеральної води в апараті для інгаляцій відбувається виникнення дрібних заряджених електричних часточок, так званих “аероіонів”, що правда в значно меншій кількості, чим при розпиленні прісної води в спеціальних апаратах, які називаються гідроаероіонізаторами. Тому при інгаляції має місце і дія аерофонів на організм.

Попадаючи на поверхню слизових оболонок дихальних шляхів, невеличкі частки мінеральної води зволожують їх, те сприяє розрідженню слизу, що покриває її (особливо при інгаляціях, лужних та лужно-сільових вод), а також подразнюють багато чисельні рецептори, що знаходяться у цих оболонках. Інгаляція впливає не тільки місцево (на слизові оболонки зовнішніх дихальних шляхів), але і різнобічно загальну дію. Однак механізм їх дії вивчено поки що недостатньо.

Інгаляції використовують головним чином при захворюваннях зовнішніх дихальних шляхів, які впливають на організм, подразнюючи слиз, та мають відхаркувальну дію. Крім того, на сьогодні інгаляції використовують для загальної дії на організм, так при лікуванні хворих гіпертонічною хворобою, бронхіальною астмою та деякими іншими захворюваннями.

Використовують також інші методи внутрішнього використання мінеральних вод: промивання шлунку, зрошення слизової оболонки роту.

Вибір потрібних для даного хворого процедур, будування плану його лікування визначається в першу чергу особливостями захворювання та реактивності цього хворого, а також можливостями санаторію та досвідом лікаря, що лікує. Важливо не перевантажувати хворого, а поступово тренувати його послаблені фізіологічні механізми[8].

Правильно організований режим хворого та належним чином проведений курс кліматобіологічного лікування на курорті і в санаторії завжди призводять до більшого чи меншого значного покращення стану хворого і протягом часу патологічного процесу найважливіше зміцнення організму, підвищення опору хворого до несприятливих впливів, підвищення їх працездатності, тобто має більш профілактичне значення.

1. Грязелікування. Особливості оздоровчої дії на організм людини

Грязелікування (полоїди) — осадки різних водоймищ, різних природних утворень, що складаються з води, мінеральних та органічних речовин і представляють собою однорідну тонко дисперсну пластичну масу, яку застосовують в підігрітому стані для грязелікування. Вони виникають під дією геологічних, кліматичних, гідрогеологічних, біологічних та інших природних факторів. Матеріалом для виникнення лікувальних грязей слугують мінеральні частки, органічні речовини (залишки рослинних, тваринних організмів), колоїдні частки органічного та неорганічного складу, вода. Формування грязі відбувається під впливом мікроорганізмів, число яких в одному грамі сухої грязі може досягати одного міліарду (іноді більше). В наслідок біохімічних процесів, що відбуваються з їх участю, лікувальні грязі збагачуються так званими біогенними компонентами (поєднання вуглеводу, азоту, сірки, заліза та інше), багато з яких (наприклад, сірководень) мають високу терапевтичну активність.[ 55]

Структура лікувальних грязей — представляє собою складну фізико-хімічну систему, що складається з грязьового розчину грязі, та колоїдного комплексу. Грязьовий розчин, лікувальні грязі складають від 25 до 97% маси грязі, є похідними води, (чи рапи), що покриває грязьові відкладення і складається з води, та розчинені в них солі, органічних речовин, газів. Мінералізація грязьового розчину коливається від 0,01 г/л в торорах та сапропелях до 350 г/л в сульфідних мулових грязях; реакція може бути як кислою, та і лужною (у сульфідних грязях). Грязі з високою мінералізацією грязьового розчину чи кислою реакцією створюють більш виражений вплив на організм, в наслідок того можна застосовувати при більш низьких температурах. [39]

Склад грязі (грубодисперстна її частина) включає глинисті та пісчані частини різної величини, слаборозчинені солі кальцію і магнію, грубі органічні рештки. Більш цінні для лікувального застосування грязі тонкого складу — з розміром частинок менш 0,01 мм. Наявність в лікувальній грязі частинок більше 0,25 мм визначають так звану засміченість грязі, чи допускають не більше 2-3%.

Колоїдний комплекс (тонко дисперсна частина) включає мінеральні частки розміром менш 0,001 мм, органічні речовини, важкі органічні та органічно-мінеральні поєднання (наприклад, сірку, кремнієву кислоту, гідросульфід заліза).

Види лікувальних грязей. За вмістом органічних решток лікувальні грязі поділяють на органічні (більше 10% сухої речовини), та неорганічні (10% сухої речовини). — сульфідні мулові грязі.

Органічні речовини визначають такі важливі властивості лікувальної грязі, як теплоємність, здатність підтримувати тепло, здатність до адсорбції та інше. Мікрофлора і органо-мінеральний комплекс, смолоподібні, пенициліноподібні та інші речовини лікувальної грязі визначають антибактеріальні властивості. Грязей (головним чином неорганічних) і властивість до їх регенерації (відновлення бальнеологічних властивостей після застосування), що дозволяє багаторазово використовувати їх без зниження лікувальної ефективності. Наявність біологічно активних речовин (так званих біогенних стимуляторів), які викликають неспецифічну стимулюючу дію на функцію організму, дозволяє виготовляти з лікувальних грязей ряд медичних препаратів.[8]

Різні типи лікувальних грязей за їх різноманітністю походження та складу, мають ряд загальних фізичних властивостей: пластичність; теплові властивості (теплопровідність, теплоємність, здатність до утримання тепла); здатність до адсорбції.

Пластичність лікувальної грязі виявляє її здатність добре утримуватися на тілі. Торф’яні грязі менш пластичні, менш мулові. Для підвищення пластичності деякі сапропелі з високою вологістю (вище 80%) перед процедурами зневоднюють шляхом відстоювання та ущільнення. Висока властивість утримувати тепло та відсутність конвенційної тепловіддачі — дозволяє проводити грязьові процедури при більш високій температурі, чим водні.

Органічні грязі (торфи, сапропелі) володіють більш вираженими тепловими якостями, чим неорганічні. Адсорбдційні властивості грязей сприяють виведенню зі шкіри мікробів під час процедури. Оцінка якості лікувальної грязі на придатність для лікувального використання основана на характеристики їх складу та властивостей, що відповідають соціальним схемам фізико-хімічних аналізів та санітарним нормам.

За походженням лікувальні грязі розподіляються на декілька типів: торф’яні, сапропелі, сульфідно мулові, сопочні.[26]

Торф’яні грязі. Виникають в заболоченій місцевості в наслідок неповного розпаду рослин в умовах надмірного зволоження та недостатньої кількості кисню. Торф — це рештки рослин, що розклалися, які виникають під впливом мікроорганізмів в умовах недостатньої кількості кисню та в умовах надмірного зволоження. Вони складаються з органічних речовин. Основне бальнеологічне значення має ступінь розкладу торфу — відношення між кількістю розклавшихся та не розклавшихся решток.

З лікувальною метою використовують торф, у якого ступінь розкладу не нижче 40%. При менш низькому проценту торф менш гнучкий.[22]

Лікувальні торфи поділяють на мінеральні (загальна мінералізація розчину торфу більш 2 г/л), прісноводні (загальна мінералізація розчину торфу менш 2 г/л), а прісноводні в свою чергу на високопопельні (попілу більш 20%) та низкопопельні (попілу менш 20%). Мінералізовані торфи всі високопопельні. Вони можуть бути сірководневими (до 50мг/л сірководню у торф’яному розчину, взагалі нейтральною реакцією середовища) та кислими (великорослими).

Сапропелі — мулові відкладення переважно органічного складу (більш 10%), які виникають в прісних чи низько мінеральних, головним чином материкових озерах (з органічним надходженням мінеральних речовин з розвиненою біологічною середою). В наслідок мікробіологічного розпаду водоростей та інших рослинних та тваринних залишків. Представляють собою железоподібну пластичну масу різного кольору, з високою вологістю (65-95%), низькою мінералізацією грязьового розчину (звичайно менш 1 г/л)та невеликим вмістом сульфідів (до 0,15%).

Сульфідно-мулові грязі — мулові відкладення переважно мінеральні (соляні) приморських та материкових озер, в які надходять найбільша кількість розчинених мінеральних речовин (особливо сульфатних іонів). Сульфідні грязі бідні органічними речовинами (менш 10%) і, як правило, багаті сульфідами заліза та солі, що розчиняється у воді. Представляють собою пластичну масу чорного чи темно-сірого кольору (в наслідок присутності гідросульфідів заліза), та вологістю 40-70% і вмістом сульфідів від 0,05-0,5% та більше.

Сопочні грязі. Продукт діяльності так званих грязьових вулканів, та інших утворень, що розміщені в областях, що складаються глинистими товщами. Це глинисті утворення, що викидаються на поверхню під тиском газів та підземних вод, світло-сірого кольору з вологістю 40-60% мінералізації грязьового розчину від 20 до 30 г/л та вмістом сульфідів до 0,15%. У сопочних грязей мало органічної речовини, але підвищена кількість деяких хімічних елементів (брому, бора, йоду).[55]

Терапевтичний ефект грязелікування залежить від фізико-хімічних властивостей лікувальних грязей, та від методів використання (аплодія , грязелікувальних ванн, поєднання грязей з електролікуванням), продовження і кількість процедур, також від стану організму, характеру перебігу захворювання і деяких інших факторів. Дія лікувальних грязей на організм обумовлює перш за все термічними, хімічними і механічними факторами.

Тепловий вплив лікувальних грязей визначається їх теплоємністю і можливістю утримувати тепло. Найбільшою теплоємністю (кількість тепла, необхідного для підігріву 1 г грязі на 1⁰С). Володіють торф лікувальний, сапропелі. Теплопровідність (кількість тепла, переносимє в 1 с через 1см² січення грязі на відстань 1 см під впливом різниці температур 1⁰С), залежне від складу і вологості грязі, більш виражена у сульфідних мулових грязей. Вона має суттєве значення при правильному дозуванні процедур — їх тривалості, температури грязі та інші.

Вираженою властивістю утримувати тепло 1 час на 1 г грязі при даній теплоємності і теплопровідністю змінює свою температуру на 1⁰С володіють торфи і сапропелі. Вона чим вище, тим більше теплоємність і тим менше теплопровідність. Тому при однаковій температурі грязі організм підлягає більшому тепловому впливу у випадку застосування мулових грязей, чим при використанні торфів і сапропелів.[27]

З урахуванням фізико-хімічних властивостей лікувальних грязей встановлені різні максимальні межі їх нагріву під час грязелікування. Для сульфідних мулових — 44⁰С, для сапропелевих — 46⁰С і для торфів — 48⁰C. Під впливом тепла на місті прикладання грязі відбувається помітне розширення судин, прискорення потоку крові у них, підвищення температури, прискорення процесів обміну.[8]

Хімічний фактор лікувальних грязей, пов’язаний з наявністю в них органічних і неорганічних поєднань, мікроелементів, газів та інших речовин, що викликають подразнення рецепторів шкіри і шкіряних судин. Деякі складники (головним чином органічні кислоти, сірководень, азотисті речовини) проходять крізь шкіру, потрапляють у кров і можуть впливати на функції різних органів і систем. Крім того, крізь шкіру проходить біологічно активні речовини, що містяться у грязях (ферменти вітаміни, гормоноподібні речовини та інші).

Механічний фактор має значення головним чином під час проведення грязьових ванн та загальних аплікацій або при внутрішньому застосуванні грязі. При цьому грязьова маса виявляє тиск на рецептори кров’яних судин, шкіри та слизових оболонок, органів черевної порожнини. Вважається, що тиск шару грязі на тканині сприяє поширенню в них тепла на велику глибину.

У цілому грязьові процедури впливають на рефлекторно-гуморальну (тобто здійснюється через нервову та ендокринну систему) впливає на різні органи. Так як процедури грязелікування використовуються багато разів за визначеною схемою, відбувається поєднання суми лікувального ефекту. Здійснюється, в основному, благотворний вплив на функції внутрішніх органів, на процеси кровотворення, а також здійснює заспокійливу дію, підвищує тонус вегетативної нервової системи, зміни імунологічної реактивності організму, знижує інтенсивність алергічних реакцій, сприяє перебігу процесів регенерації тканин. З цим з загальною дією лікувальної грязі виявляють виражений місцевий (осередок поранення) ефект — протизапальний, знеболюється та покращується трофіка тканин. Тому використання лікувальних грязей можливо роздивлятись як один з ефективних методів лікування деяких хронічних запальних захворювань.[8]

Реакція з боку організму, що викликано використанням лікувальної грязі, продовжується деякий час і після закінчення процедури. Повторення процедури укріпляє та мобілізує адаптаційні механізми. Вираженість реакції організму залежить не тільки від термічних, хімічних та механічних факторів, але і від площі грязьової аплікації та місця її прикладення: більш інтенсивно діють на організм великі аплікації. При призначенні грязелікування враховується характер та стадія перебігу захворювання, вік хворого та стан його здоров’я у цілому і інші фактори, що дозволяють максимально індивілізувати грязелікування. Лікування грязями призначають при захворюваннях органів опорно-рухового апарату (а саме, хребта, суглобів, м’язів) трофічних виразів та ранах, захворювань та наслідків травм центральної та периферійної нервової системи, гінекологічних захворюваннях, хворобах шлунку та кишечнику, шкіри, деяких судинних захворюваннях. Його проводять у вигляді загальних та місцевих процедур (на курортах — переважно у грязелікувальних відділеннях санаторію). До загальних процедур відносяться грязьові ванни та загальні грязьові аплікації, до місцевих — місцеві аплікації, а також грязьові компреси (на шкіру кладуть марлеву серветку з шаром грязі в 1-2 см накривають клейонкою, ватою та закріплюють бинтом).[10]

Температура грязі, тривалість процедур, їх кількість на курс лікування встановлюється індивідуально — в залежності від характеру патологічного процесу, наявністю супутних захворювань, стану серцево-судинної системи та інше. Частіше грязелікування призначають в комплексі з іншими видами терапії, наприклад в сполученні з мінеральними ваннами, методами фізіотерапії, лікувальною фізкультурою масажем, медикаментозним лікуванням та інше. При сполученні з різними методиками електролікування (так зване електрогрязелікування) прикладаються на шкіру чи слизові оболонки грязьові коржі, які слугують одночасно електродом, через які проходить електричний струм.

Застосовуються різноманітні методики проведення грязелікувальних процедур. Незалежно від багатовікового досвіду використання лікувальних грязей, питання нераціонального використання цього дивовижного дару природи не втрачає своєї актуальності.[8]

Всім полоїдам при їх правильному використанні притаманна висока терапевтична ефективність. Однак слід мати на увазі, що при призначенні лікувальних процедур необхідно брати на увагу тип лікувального полоїду, що має різні органічні властивості, неоднаковий хімічний склад.

Розрізняють загальні і місцеві, обмежені за площею, грязьові аплікації. На сьогодні загальні грязьові аплікації, коли лікувальні грязі накладають на все тіло, включаючи області серця, голови, застосовують рідко. Широко використовуються місцеві аплікації, при деяких захворюваннях лікувальну грязь накладають на визначену частину тіла: на область кисті (“рукавички”), ступні та гомілки (“шкарпетка”, “чобіток”), таза та верхній частини стегна, таза, грудної клітини і рук, а також на область живота, проекції окремих органів (шлунок, печінка та інше).

Грязерозчинні процедури. При багатьох осередках уражень, коли необхідно одночасно впливати, наприклад на суглоби кінцівок, хребта, скелетні м’язи, нерідко застосовують грязерозчинні ванни. Лікувальну грязь розчиняють теплою водопровідною водою чи мінеральною. При використанні водопровідної води ванна виявляє більш щадячу дію, чим при розведенні грязі мінеральною водою. Грязерозчинні процедури проводять у вигляді місцевих ванн для рук і ніг, а також у вигляді загальних чи “сидячих” ванн, коли хворий занурюється у ванну до поясу.

У розчинній ванні циркулюють хімічні інгредієнти лікувальної грязі, які щільно торкаються при лікувальному впливі. Успіх лікування забезпечує методика лікувальної процедури, адекватність її температури, кількість процедур, їх розстановки. Суттєве значення має характер перебігу патологічного процесу та функціональний стан адаптивних систем організму на момент приймання процедур.

На початку розвитку грязелікування лікувальні методи були пов’язані з здатністю підігріву полоїду, природничим шляхом.

Грязьові аплікації. Мулові сульфідні грязі не потребують спеціальної підготовки до проведення процедур, в той же час торф’яні грязі не потребують обробки. Торф спочатку підсушують, а потім подрібнюють та знову добавляють воду. При подрібненні виділяються різні випадкові включення. Найкращою якістю володіє торф’яна маса при об’ємних співвідношеннях води до торфу 1:2. така маса пластична, зручна для аплікаційного грязелікування. З прісного торфу можна виготовити мінералізований торф різної солоності — від одиниці до десятків грамів на літр.[55]

Існують спеціальні агрегати для замішування та нагріву торфомаси. За відсутності розміщення відбувається змишувалками, а підігрів — теплою водою (39-42⁰С). Зараз найбільше розповсюдження отримали грязелікувальні процедури у вигляді грязьових аплікацій, що призначаються як у стаціонарних , так і в поліклінічних умовах. При підготовці процедур з сапропелевої грязі, що була отримана з верхніх горизонтів, перед використанням її частково зневоднюють.[17]

Існують наступні методики аплікаційного грязелікування:

• місцеві (локальні), коли аплікацію прикладають безпосередньо на осередки уражень; паролокальні, коли лікувальну грязь прикладають поряд с осередком ураження, для уникання загострення патологічного осередку з багатьма рецепторами шкіри. Складаються оптимальні умови проникання мікрокомпонентів через непошкоджену шкіру. Лікувальна грязь, що потрапляє у водне середовище вилущується, тобто з неї виділяються мінеральні речовини та інші компоненти, що підсилюють подразнюючу дію на шкіру.

Існує методика грязьових розтирань, коли лікувальну грязь, підігріту до температури 38-420С, наносять на невелику ділянку тіла та розтирають щітками не більш 10 хвилин, після чого грязь змивають теплою водою (36-370С) та оброблену ділянку укутують вовняним покривалом.

Використовують також метод газогрязьових ванн. Вихідним матеріалом для нього є мулова сульфідна грязь та мінеральна вода. Таке лікування призначається хворим облітируючими захворюваннями периферичних судин, периферичної нервової системи, вегето-судинних дистоніями і деяким хворим з ураженням опорно-рухового апарату. [8]

Поєднані методи грязелікування користуються високою популярністю. До таких методів відносяться одночасний вплив грязелікувальних процедур з реформованими факторами. Поєднання впливу надає лікувальному фактору нову якість, коли цю процедуру можна назначати особам, що мають протипоказання до застосування процедур загального впливу (наприклад, грязерозчинні ванни) чи треба впливати на невеликі ділянки тіла хворого. Таке лікування дуже часто є найбільш ефективним та щадячим у порівнянні дії енергійного монофактора.

Основними поєднаними методами грязелікування у санаторно-курортних закладах є: гальваногрязелікування; електрофорез препарату лікувальної грязі; гальваногрязь-електрофорез; грязефонотерапія; діаденамогрязелікавання.

При гальваногрязелікуванні підігріту лікувальну грязь вміщують у марлеві чи бавовняні мішки, які у свою чергу накладають на хвору ділянку. На мішки накладають електроди, які приєднуються з апаратом для гальванізації.

Гідрофільну прокладку або фільтрувальний папір обох електродів змащують грязьовим препаратом.

Грязеіндуктотерапія — метод впливу лікувальної грязі та перемінного магнітного поля високої частоти.

Грязефонотерапія — метод впливу лікувальної грязі в поєднанні з ультразвуком.[8]

1. Кліматотерапія. Види кліматорапії

Вивчає використання кліматичних факторів у лікувально–оздоровчих цілях. З усіх розділів медичної кліматології вона представляє найбільший інтерес, так як від її можливостей залежить вибір місця відпочинку, використання лікувальних властивостей того чи іншого курорту та інші. Кліматотерапія сприяє відновленню адаптаційних здатностей організму, що знижуються при порушенні єдності організму з зовнішнім середовищем. При цьому на організм діє комплекс кліматоподібних подразників області постійного проживання хворого чи інший природної зони (лікувально-оздоровчої місцевості). В кліматотерапії використовується: вплив зміни клімату. Зміна кліматичних районів може впливати стимулювати підвищення опору організму, спричинювати перелом у перебігу хвороби, особливо при м’язоплинних патологічних процесах; метеорологічні умови у звичайному для пацієнта кліматі. Лікування у місцевих здравницях (місцеві санаторії, санаторії-профілакторії), рекомендують насамперед хворим з порушенням адаптації і підвищеною метеочутливістю; спеціальні кліматичні впливи (гіпоксикаторів, газокамер та інші)[20].

Характеристики

Список файлов ВКР