132935 (593837), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Коли у свідомості домінуюче положення займає турбота про результат, вона витісняє саме головне - уявлення про те, як досягти цього результату. Ось і виходить, що, наприклад, гандболіст думає про те, що йому необхідно потрапити в лівий кут воріт, ця думка починає заважати точним поданням про ті технічні елементи, без виконання яких потрапити в цей кут просто неможливо. Тому він і не потрапляє. «Перестарався, дуже хотів» ,. - говорять в таких випадках, забуваючи про те, що для досягнення бажаного результату треба думати не про нього, а опиратися на уявні образи тих дій, які ведуть до цього результату.

Отже, в умінні безпосередньо перед виконанням руху представити його ідеомоторно й точно, назвати виконуваний рух, відповідним точними словами - і полягає суть «ідеомоторного принципу побудови рухів».

Підведемо основні підсумки. Отже, щоб досягти високої точності руху, треба: по-перше, створити гранично точний уявний образ даної дії, спочатку хоча б зоровий; по-друге, перевести цей образ, зберігаючи його високу точність, на рейки ідеомоторіки, тобто зробити рух таким, щоб слідом за його уявним чином почали (нехай ледве помітно) функціонувати відповідні м’язові групи; по-третє, підібрати програмуюче словесне оформлення хоч би для найбільш головних - опорних - елементів у відпрацьованому русі.

До четвертого етапу - фізичному виконанню руху - можна переходити тільки після того, як будуть виконані попередні умови, після того, як ідеомоторний образ руху стане точним і стійким і будуть добре розім’яті м'язи, яким належить виконати намічений рух.

Дотримання такого принципу побудови рухів, як показує практика, позбавляє від багатьох ускладнень і дає потрібний результат набагато скоріше, ніж звичайний метод «проб і помилок».

Ідеомоторне тренування (ІТ) полягає в свідомому представленні техніки рухів. У ідеомоторному тренуванні прийнято виділяти три основні функції подань: що програмують, тренують й регулюють. Перша з них базується на уявленні ідеального руху, друга - на уява, облягають освоєння навички, третя - на уявленнях про можливу корекцію, контролі рухів у зв'язках окремих елементів. Ідеомоторне тренування понад усе ефективне для підвищення швидкості рухів (до 34%), точності (6-18 %).

У спортивній діяльності з психогігієнічними цілями використовується і ряд інших методик: «наївна психорегуляція» (талісмани, ритуали, розминки і т.п.),музичний супровід і функціональна музика, контроль стану голосу, дихальні вправи, спеціальні психорегулюючі комплекси фізичних вправ.

3. МОТИВИ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Основною психологічною рисою мотивів, спонукаючи людину займатися спортом, є відчуття задоволення, що викликається заняттям даним видом спорту i невiддiльне від самої спортивної діяльності. Разом з цим ці мотиви мають складний характер відповідно складності i різноманіттю самої спортивної діяльності i можуть бути пiдроздiленi таким чином.

Безпосередні мотиви спортивної діяльності:

1) переживання спортсменом своєрідного почуття задоволення від прояву м’язової активності;

2) естетична насолода красою, точністю, спритністю своїх рухів;

3) прагнення проявити себе сміливим i рішучим при виконанні важких i небезпечних вправ;

4) задоволення, що викликається участю в змаганні, що є найважливішою i обов’язковою стороною спорту;

5) прагнення добитися рекордних результатів, довести свою спортивну майстерність, добитися перемоги, як би важка вона не була i ін.

Опосередковані мотиви спортивної діяльності:

1) прагнення стати сильним, міцним, здоровим (“займаюся спортом, тому що він укріплює здоров’я i робить людину бадьорою i енергійною”);

2) прагнення через спорт підготувати себе до практичної дiяльностi (“займаюся спортом, оскільки хочу бути сильнішим фізично”);

3) усвідомлення суспільної важливості спортивної діяльності (“хочу завойовувати світові рекорди, захищати спортивний прапор своєї країни”).

Мотиви спортивної діяльності не лише багатообразні, вони вiдрiзняються динамічним характером, закономірно змінюючи один одного в процесі тривалих занять спортом. А. Ц. Пунi на підстави спеціального дослідження мотивів спортивної діяльності встановив наступну динаміку розвитку мотивів, спонукаючи займатися спортом.

Початкова стадія заняття спортом. У цей період мають місце перші спроби включатися в спортивну діяльність. Мотиви, спонукаючи до цього, характеризуються:

а) дифузнiстю інтересів до фізичних вправ (підлітки починають займатися зазвичай не одним, а декількома видами спорту, причому часто зовсім не тими, в яких вони надалі можуть показати свою спортивну майстерність);

б) безпосередністю (“займаюся тому що люблю фізичну культуру”);

в) пов’язану з умовою середовища, що сприяють заняттям даним видом спорту (живу у Феодосії, як же я міг не плавати?”; “з малих років ходив на лижах, оскільки жив на околиці міста”);

г) часто включають елементи потреби (треба було відвідувати уроки фізичної культури”).

Стадія спеціалізації у вибраному виді спорту. На цій стадії мотивами спортивної діяльності є:

а) пробудження i розвиток спеціального інтересу до певного виду спорту;

б) прояв здібностей до цього виду спорту i прагнення до їх розвитку;

в) емоційно насичене хвилювання спортивного успіху i прагнення до його закріплення;

г) розширення спеціальних знань, вдосконалення спортивної техніки придбання більш високої міри тренованості.

Ці нові по своїй якості мотиви характеризуються рядом особливостей. Вони зв’язуються із спортивною спеціалізацією (спортсмен стає гімнастом, боксером, лижником, плавцем i тому подібне) i з придбанням спортивної кваліфікації 3-го, 2-го, 1-го розрядів. В той же час вони стають більш опосередкованими, переносяться з самої спортивної діяльності на її результат, виражаються в прагнення до певного спортивного успіху, рекорду.

Безпосередній інтерес до самої спортивної діяльності, звичайно, зберігається i на цій стадії розвитку мотивів, але набуває нових якісних особливостей в порівнянні з безпосередньою зацікавленістю спортом взагалі на першій стадії. Спортсмена залучає в даному виді спорту багатство його технічного i тактичного вмісту (прагнення до високої досконалості техніки, ретельна підготовка до змагань, розробка тактичних комбінацій i тому подібне). Спортивна діяльність стає в цей період органічною потребою, що вимагає свого задоволення; велика фізична напруга при заняттях спортом перетворюється на своєрідну необхідність (мотивами занять спортом є вироблена звичка,, необхідність фізичного навантаження”).

Стадія спортивної майстерності. На цій стадії мотивами спортивної діяльності є:

а) прагнення підтримати свою спортивну майстерність на високому рiвнi i добитися ще більших успiхiв в спортивній боротьби, яка стає усе більш гострою i важкою;

б) прагнення служити своїм спортивними досягненнями, як прикладом для наслідування молодим спортсменам;

в) прагнення сприяти розвитку даного виду спорту, збагаченню i вдосконаленню його техніки i тактики, потреба передати свій досвід молодим спортсменам.

Мотиви спортивної діяльності на цій стадії характеризуються яскраво вираженою соціальною спрямованістю

3.1 Особа в спортивній діяльності

Виділяють З підходи до вивчення особи.

1) Заснований на припущенні, що основні структурні одиниці особи — це її особливості, які є відносно стабільними i постійними. Знання характерних особливостей особи не завжди дозволяє прогнозувати її поведінку в певній ситуації.

2) Ситуаційний — протилежний до першого підходу. Для довкілля i пiдкрiплення для посилення представляють модель поведінки.

З) Взаємозв’язаний пiдхiд — згідно цьому, ситуація i людина це 2 зміни, яки спільно представляють поведінку людини. Аби зрозуміти поведінку людини, потрібно зрозуміти його характерні особливості i конкретну ситуацію.

3.2 Особливості характеристик самооцінки спортсмена

Довгий час в психології панувала точка зору, згідно якої, спортсмени мають високий показник рівня самооцінки. Останнім часом все частіше з’являються дані про те, що це не зовсім так. Наприклад, Г.В. Лозова відзначає, що особам, що займаються професійним спортом, властива досить висока самооцінка, але в процесі професійного самовизначення рівень її змінюється. Це виражається в тому, що спочатку висока самооцінка у абітурієнтів фізкультурного ВУЗу знижується особливо, до четвертого курсу, а потім, до моменту закінчення навчання, i під час професійної тренерської діяльності, рівень самооцінки помітно збільшується. При цьому вона впливає на показники професійного самовизначення, але цей вплив не істотний. Це узгоджується з даними, отриманими Р.В. Плашко, згідно яким рівень самооцінки спортсменів до четвертого курсу знижується, а потім підвищується. Таким чином, для самооцінки спортсменів характерна певна динаміка її рівня у зв’язку з самовизначенням особи у вибраний професії. Але, не дивлячись на таку динаміку, спортсмени в середньому мають вищу самооцінку, ніж люди, що не займаються спортом. Так, С.В. Жiлiн відзначає, що для самооцінки дітей-спортсменів, характерний вищий рівень i менша її варіативна в порівнянні з їх однолітками, що не займаються спортом. Проте, варіації показників самооцінки з віком, мабуть, змінюється, оскільки у тренерів були виявлені дуже високі коефіцієнти варіації. Крім того, є данні, що говорять про те, що рівень самооцінки пов’язаний з рівнем кваліфікації спортсмена. У висококвалiфiкованих спортсменів самооцінка достовірно вище.

Деякими дослідниками відмічена специфіка диференціації самооцінки спортсменів. Дана властивість самооцінки рідко згадується у вивченій літератури, тим більше, відносно спортсменів. Наявні ж дані показують, що самооцінка спортсменів менш диференційована, чим самооцінка не спортсменів. Це означає, що спортсмени не схильні давати рiзнi оцінки різним своїм проявам, їх приватні самооцінки не вiдрiзняються варіативною.

Самооцінка спортсменів більш інтегрована, ніж у не спортсменів. Крім того, чим вище спортивний розряд, тим більше інтеграційною виявляється самооцінка спортсмена.

Деякі автори досліджували не самооцінку особи, а суб’єктивну оцінку спортсменами своїх досягнень або майстерності. Так, В.І. Палій стверджує, що самооцінка спортсменами своєї реальної майстерності більш диференційована. Самооцінка ж майбутньої майстерності носить більш узагальнений, інтегрований характер. Такий стан речей здається сповна зрозумілим, оскільки будь-яка людина, спортсмен у тому числі, даватиме детальнішу, різносторонню i критичну оцінку тим своїм якостям, яки він має «тут i зараз», чим тим, яки лише можуть бути в перспективі. До того ж, оцінка себе в майбутньому характеризує швидше така властивість особи, як рівень домагань.

Нарешті, є дані про зв’язок характеристик самооцінки спортсменів з їх віком i статтю. Так, рівень самооцінки вище у хлопців, а також її інтегрованість менше у спортсменів чоловічої статі.

Проте експериментальних робіт, в яких знайшли б віддзеркалення особливості адекватності самооцінки спортсменів в порівнянні з людьми, що не займаються спортом, немає. Але саме міра адекватності, як вже згадувалося вище, може свідчити про рівень адаптації. У особи, яка, у свою чергу виявляється в успiшностi i задоволеності людини своєю діяльністю. Тому, вiдповiдь на питання про існування специфіки адекватності самооцінки у спортсменів, проллє світло на проблему можливостей спорту в корекції самооцінки особи.

Отже, специфіка властивостей самооцінки спортсменів стосується в першу чергу її рівня, який в середньому виявляться досить високим. З цієї точки зору спорт робить позитивний вплив на самооцінку особи, що може виявитися кориснішим для успішної діяльності, як спортивної, так i учбової i взагалі повсякденної.

Спортивна діяльності розуміється як багатобічний процес активності людини, в який, разом з фізичними, розвиваються і вдосконалюються психічні властивості особи. Дійсно, факт єдності діяльності i свiдомостi (отже, i особи) у вітчизняний психології є аксіоматичним, що став одним із засадничих методологічних принципів. Самооцінка, як властивість особи дуже тісно пов’язана з різними характеристиками діяльності спортсмена. Так, Н.Б. Стамбулова відзначає, що одним з симптомів кризи спортивної кар’єри є зневаження самооцінки. Якими ж характеристиками, по яких вона може бути вивчена, володіє діяльності спортсмена? У вивченій літератури досить розгорнуто представлений аналіз особистостей змаганням i тренувальною діяльністю, рис спорту, як виду діяльності, найбільш характерних особистих особливостей спортсменів у зв’язку з їх діяльністю. Проте чітко сформульованої відповіді на питання про ти властивості діяльності спортсмена, по яких вона може бути оцінена, немає. Є лише розрiзненi, несистематизовані думки із цього приводу. Об’єднавши наявні дані, можна зробити вивід про те, що діяльності спортсмена характеризується по міри адаптованості до занять спортом, надійності i ефективності спортсмена, рівню його спортивного майстерства. Слід також відзначити, що як критерії адаптованості людини до діяльності часто розглядається його успішність i міра задоволеності. Оскільки успiшнiсть спортсмена багато в чому пов’язана з його надійністю, ефективністю i рівнем його спортивної кваліфікації, то можна казати про те, що головною характеристикою діяльності спортсмена i одночасно критерієм, по якому вона може бути оцінена, є міра адаптованості спортсмена, через успiшнiсть, що виявляється, i задоволеність.

Розглянемо роль самооцінки в прояві даних характеристик діяльності спортсмена. Вивчаючи спiввiдношення понять самооцінка i адаптованість, є підстава стверджувати, що незалежною зміною є самооцінка. За наявності кореляційних взаємозв’язків між цими показниками можна казати про вплив показників самооцінки на рівень адаптованості, а не навпаки.

Функції самооцінки (орієнтована i регулятивна) служать для оптимізації процесу адаптації, яка, у свою чергу є базисною функцією всіх психічних явищ. С.В. Жiлiн, вслід за Н.Б. Стамбуловою видаляє наступні показники, що адаптовані до спортивної кар’єри: спортивні придбання; спортивні обмеження; відповідність цілей i результатів спортивної кар’єри; витрати, пов’язані з кар’єрою; успiшнiсть спортивної кар’єри; задоволеність спортивною кар’єрою. Частіше за інших у вивченій літератури зустрічаються дані про взаємозв’язок самооцінки з останніми двома.

За даними Г.В. Лозової, особова самооцінка тренерів пов’язана з різними аспектами їх професійної задоволеності опосередковано, через професійну самооцінку. Чим вище рівень останньої, тим вище задоволеність тренерів результатами, що досягаються, відношенням з колегами, керівництвом, вмістом своєї діяльності i діяльністю в цілому, своїм професійним статусом, підготовленістю i рівнем власного професiоналiзму. Ці дані доповнюються результатами, згідно яким самооцінка студентів АФК, магістрів i тренерів пов’язана із задоволеністю професійним вибором i інтегральним показником професійного самовизначення, а самооцінка комунікабельності i адаптації у юних спортсменів – iз задоволеністю спортивною кар’єрою. Це узгоджується з даними С.В. Жiлiна, що говорять про те, що для задоволених самореалiзацiєю в спорті спортсменів, характерні високі показники самооцiнок здоров’я, інтелекту, волі, комунікабельності i життєво важливих якостей, а також загальної самооцінки особи.

Багатьма дослідниками була вiдмiчена особлива роль самооцінки саме з точки зору успiшностi i надійності спортивної діяльності. Про ці показники діяльності спортсмена може свідчити рівень його спортивної майстерності. За даними різних досліджень самооцінка спортсменів пов’язана із спортивною кваліфікацією, а саме, чим більше кваліфікований спортсмен, тим вище рівень, інтегрованості i менше диференційована його самооцінка. В.І. Палій відзначає, що для представниць спортивної гімнастики, що мають звання майстер спорту або майстер спорту міжнародного класу, характерний високій рівень самооцінки, як реальних, так i майбутніх досягнень. Те, що спортсменки високо оцінюють свої майбутні досягнення може свідчити про високій рівень домагань - властивості, найтiснiшим чином пов’язаному з самооцінкою особи. Це узгоджується з думкою М.В. Прiставкиної, про те, що більш кваліфіковані спортсменки (у художній гімнастики) мають вищий рівень домагань, який побічно може свідчити про високій рівень самооцінки. Але при цьому показники рівня приватних само оцінок можуть знижуватись. Так, С.В. Жiлiн відзначає, що чим вище спортивний стаж, тим нижче оцінка спортсменами свого здоров’я. В цілому, багатьма авторами був виявлений той факт, що самооцінка спортсменів високої кваліфікації в різних видах спорту достовірно вище. Так, С.В. Жiлiн стверджує, що успiшнiсть діяльності залежить від враженості загальної самооцінки.

Характеристики

Список файлов ВКР