132935 (593837), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Виділяють психологічну підготовку тренера й спортсмена. У свою чергу, в психологічній підготовці спортсмена розрізняють чотири її види:

1) Психологічна підготовка до тривалого тренувального процесу (навантаження);

2) Загальна психологічна підготовка до змагань;

3) Спеціальна психологічна підготовка до конкретного змагання;

4) Корекція психічних станів на завершальному етапі підготовки до відповідальних змагань.

Ситуативне керування станом і поводженням спортсмена здійснюється в тих випадках, коли виявлені недоліки в психологічній підготовці і потрібний терміновий вплив на психічний стан спортсмена. Керування може здійснюватися за день до змагань або в день змагань, безпосередньо перед початком змагань, у перервах, або в ході самого процесу змагань, а також після цього процесу. Аналогічно в тренуванні: перед заняттям, при виконанні окремих вправ, після заняття або певному тренувальному циклі.

Само по собі поняття «психологічне забезпечення» передбачає широке коло науково-дослідних, науково-практичних й організаційних питань, де переплітаються завдання психології, педагогіки й суміжних дисциплін.

На думку Г.Д. Горбунова. психолог в спорті повинен бути не тільки фахівцем з діагностиці, але й педагогом-психологом. Сучасні поняття про професіоналізм психолога жадають від його не тільки глибини теоретичних знань і володіння методами вивчення людини, але й уміння тактично й вчасно видавати спортсменові, тренерові ефективно впливаючи, корисну інформацію. Для цього психолог-практик зобов’язаний володіти методами впливу так само якісно, як він володіє методами дослідження. Спорту потрібний психолог, що може, тривало перебуваючи на учбово-тренувальних зборах, зжитися з спортсменами, організувати колектив і настрій у ньому. Він повинен виховувати значимих для спорту властивості особистості, створювати потрібні психічні стани, знімати наслідки моногонії, проводити сеанси гіпнозу, гетеро тренінгу, групового психотренінгу. Він може навчати спортсменів прийомам саморегуляції; не нав’язуючи проводити зі спортсменами бесіди про тренування і змагання (а також про навчання, роботу, любов, музику, кіно, театр, особистих інтересах і т.д.). Він повинен бути здатний залагоджувати конфлікти, приймати участь у тренувальних змаганнях, організовувати відпочинок спортсменів, створювати й підтримувати традиції колективу і робити масу інших, здавалося б, дивних для психолога справ, але сповна природних для педагога і будь-якої іншої людини, яка хоче допомогти спортсмену в його важкому спортивному житті.

Зацікавлені психологи доповнюють базове утворення роками самостійної роботи й самоосвіти, освоюють, апробують і удосконалюють методи впливу у своїй практичній діяльності. Якщо психолог не переходить від методів дослідження до методів впливу, він навряд чи одержить втішну оцінку від спортсмена й тренера.

Головний критерій діяльності практичного психолога спорту бути корисним спортсменам й тренерам, своєю особистою участю сприяти зростанню спортивних результатів і вдосконаленню особистості спортсмена. Ця корисність і продуктивність діяльності психолога спорту визначається системою окремих ланок його професійної підготовки:

1) базовим теоретичним, психопедагогічним утворенням;

2) оволодінням методами психологічного дослідження й пильної інтерпретацією одержуваних даних;

3) оволодінням методами психопедагогичної дії.

Практична психологія спорту, на думку Г.Д. Горбунова, цілком може бути названа спортивно-психологічної педагогікою, але краще всього для сприйняття й точніше по суті психопедагогікою спорту. У її основі лежить психологія вивчення й дії, а головне РЄ завдання - психологічне забезпечення підготовки спортсмена.

1.4 Психологічна специфіка спортивної діяльності

Спортивна психологія - галузь психологічної науки що вивчає закономірності прояву й розвитку, психіки людини в умовах спортивної діяльності.

Чим відрізняється спортивна діяльність від безлічі інших видів діяльність людини? Специфіка спорту -і в найвищій мотивації, що дозволяє піддавати себе багаторічним щоденним фізичним і психічним навантаженням з метою досягнення перемоги на змаганнях. Завдяки цій мотивації спорт став чудової природною лабораторією людських можливостей. Є основи виникнення цієї мотивації - зіставлення своїх результатів з досягненнями інших спортсменів, включенність спортсмена і команди в багатовікові досягнення фізичної культури, щоденне проникнення в таїнства людського організму, природи і техніки , можливість реалізації своїх здатностей й самоствердження, а також пізнання світу, забезпечення подальших життєвих перспектив: особових, матеріальних, освітніх.

Специфіка спорту в досконалої, складної й досить точної координації рухів, у надзвичайної прудкості рухових актів. Ці чудові якості рухів досягаються завдяки розвитку сенсомоторіки, вдосконаленню методик навчання, або тисячократному їхньому виконанню в надскладних умовах, а також завдяки удосконалюванню технічних засобів навчання, страховки.

Специфіка спорту - у високих вимогах до вольових якостей спортсменів у постійному подоланні труднощів об’єктивного й суб'єктивного характеру, у великої кількості стресових ситуацій до високої відповідальності за результат виступу.

Специфіка спорту - у видовищі, що залучає на стадіони і інші спортивні споруди, до телеекранів, у кінозали багатомільйонні маси людей, що переживають перипетії спортивних поєдинків, що активно виражають свої симпатії й антипатії спортсменам і командам. Ці видовища несуть у собі могутній емоційний заряд, уболівальників, що впливають на емоційне життя. Виникла сформувалась соціальна спортивна психологія - галузь спортивної психології, вивчаюча соціальну специфіку психічного віддзеркалення в спортивної діяльності.

1.5 Специфіка спорту як виду діяльності

Спорт одне з улюблених вправ цивілізації й з моменту свого зародження має не тільки апологетів, але й критиків. При всієї його, несумнівної величезної соціальної значимості не можна не визнати, що спонукальна. мотивуюча основа занять спортом вищих досягнень значною мірою лежить в області егоцентризму. Світ, яким би великий і різноманітний він не був, усього лише оточує “Я” спортсмена, його потреби, мети, мотиви, інтереси, установки, бажання, погляди, переконання і ін. Світ існуючий сам по собі, - це не більш ніж абстракція для будь-якої людини. У відбитті й відносинах кожного суб'єкта мир існує як би для нього. У тому числі спортсмен і тренер, головні персонажі спорту, діють у цьому світі зовні для інших, але по суті своєї все-таки для себе. Людська мораль й етикет направлені значною мірою на те, щоб якнайменше показати це оточуючим. Моральність - це «гальма» на інстинктах, на біологічній основі особистості, без її людина не виділилася б із тваринного світу. І у той же час кожна мораль – це в чомусь лукавство, тому що вона нерідко являється, обґрунтованим всіма прийнятним, але все-таки лицемірним прикриттям істинно існуючих природних передумов поводження. Сама суть суб'єктивного відбиття себе на цьому світі робить спортсмена з його завданнями в спорті егоцентристом. І погодить він свої інстинкти з вимогами навколишніх й суспільства в цілому тому, що він - істота розумна. Робити це йому часто й цікаво й вигідно, тому що, відмовляючись від дрібниць, він виграє у великому. Досягаючи успіху, спортсмен, тренер бачать, відчувають себе в центрі подій, що відбуваються навколо них. І для багатьох типажів особи, представлених у спорті, це опиняється над усе в системі ціннісних орієнтацій.

П’єдестал пошани в спорті - одні із їхніх символів виділення свого «Я». Перебуваючи на вищої сходинці пошани, спортсмен відчуває себе в єдиній, на цей час у центрі штучно створеної ситуації у світі спорту. Так само як і його тренер. Але п’єдестал пошани - це лише один із багаточисленних атрибутів спорту. Велоспорт вищих досягнень - це острів особливого життя. Він схожий на релігію: тут свої храми, гімни, одяги, ритуали, пости, символи, правила й т.д. Моляться тут на спортивний результат. І спосіб життя великих спортсменів, весь їх душевний світ настільки істотно відрізняється від миру не-спортсменів, що традиційні, стандартизовані оцінки їх особистості і діяльності виявляються просто несприйнятними. Потужне бажання реалізувати свою егоцентричну частку природу знаходить у спорті сприятливу основу. І спорт, природно, відбирає як своїх вірних служителів людей з найбільш вираженим прагненням до самоствердження, до слави, до переваги. На шляху до цього вони нерідко демонструють безприкладні подвиги і подолання своїх слабостей, стомлення, небезпеки, зовнішніх перешкод і ін. Це й багаторічні систематичні зусилля в тренуваннях і змаганнях, і звільнення від безлічі «мирських» радощів, ризик порушити здоров'я й не реалізувати себе в майбутньому в якійсь іншій діяльності.

1.6 Особливості емоційних переживань в спорті

Спортивна діяльності відрізняється сильними i яскравими емоційними переживаннями. Поза емоціями спорт немислимий. Насиченість спортивних дій сильними відчуттями, їх емоційна захопливість - це одна з найважливіших умов позитивного впливу спорту на особу людини. Але емоцiйнi переживання в спорті, як i всі iнши емоції, можуть бути станичними i астенічними i надавати, як позитивний, так i негативний влив на органні процеси i поведінку людини.

Серед великої різноманітності емоцій, що виявляються в процесі спортивної діяльності можна відзначити наступне:

1) Емоцiйнi переживання, пов’язані із значними змінами, що настають в життєдіяльності організму в процесі спортивних занять. Підвищена м’язова активність, складає характерну i необхідну особливість спортивних занять, якщо вони протікають нормально, завжди супроводжуються образним станом ейфорії (підвищенню жвавості дій, мови i т. п.), стеничними відчуттями бадьорості i життєрадісності. У випадках перетренування таж м’язова активність викликає астенічні емоції: знесилення, незадоволення i ін.

2) Емоцiйнi переживання, пов’язані з високим рівнем досконалості у виконанні технічно складних, важких i небезпечних фізичних вправ. Ці емоції відображають стан підвищеної загальної працездатності організму, переживання успіху у виконанні даної дії i викликану цим свiдомiсть особистої переваги: приємно відчувати себе сильним, спритним, сміливим, відважним, витривалим, упевненим в своїх силах, здатним виконати не всякому доступну важку вправу. Ці відчуття спiввiдносяться із здатністю спортсмена направляти великі зусилля волі, направлена на подолання значних труднощів, що є істотною рисою його вдачі, мірилом, за допомогою якого не лише сам спортсмен, але i , що оточують оцінюють його особисту гідність. Досить вказати на те, як зростає не лише в чужих очах, але і в своїх власних спортсмен, що успішно вирішив спортивне завдання, що зажадало великих вольових зусиль.

І навпаки, в разі травматичних пошкоджень або навіть просто невдалої спроби при виконанні важкої вправи, якими інколи закінчуються спортивні заняття, можуть викликати астенічне емоційне переживання: невпевненість, боязнь, загальмованість i ін. Переживання при виконанні небезпечних фізичних вправ стенічне відчуття успіху часто має в своїй основі подолання страху, викликаного виконанням спортивних дій в складних i важких умовах. У дослідного спортсмена, що досконало Володіє спортивною технікою, свідомість небезпеки i супроводжуюче його почуття страху не дезорганізовуватимуть поведінку, а, навпаки, викликають прилив сил, направлених на подолання небезпеки. У цих випадках у спортсмена виникає прагнення ще i ще випробувати своєрідне відчуття риску, в який елемент страху викликає задоволення, оскільки він супроводжується свiдомiстю власного уміння i сили, здатних здолати небезпечну перешкоду.

3) Емоцiйнi переживання, пов’язані з ходом спортивної боротьби. Ці емоції завжди мають дуже напружений характер, в них відбивається великі зусилля, направлені на досягнення перемоги або найкращого результату. По своїй інтенсивності вони набагато перевищують емоцiйнi стани, яки доступні людині в його звичайній повсякденній діяльності. Не рідко вони отримують своєрідне віддзеркалення в мiмiцi емоційної напруги. В процесі спортивної боротьби при вдалому виконанні відповідального прийому (наприклад, коли футбольний або гандбольний м’яч забитий у ворота противника) емоційне переживання успіху може досягти мери бурхливого афекту радості. При невдачах не рідко настає відчуття розгубленості, знесилення, невпевненості в собі.

Емоцiйнi стани під час спортивних змагань часто характеризуються наявністю сильного збудження, що отримало назву «Спортивна злість» i що має величезне динамо генне значення. Під час цього стану спортсмен відчуває в собі колосальну силу, не відчуває втоми, всі його психічні процеси загострені, він проявляє здібність до дуже швидких i сильних реакцій.

4) Естетичні емоції. Найчастіше вони бувають пов’язані із сприйняттям ритму рухів, краса їх форми i інших сторін, що характеризують досконалість виконання фізичної вправи. Ці відчуття виникають при заняттях гімнастикою, фігурному катанні на ковзанах i тому подібне. Велике естетичне значення мають відчуття, що викликаються сприйняттям зовнішньої обстановки, в якій протікають спортивні заняття або змагання. Її урочистість, красиве зовнішнє оформлення місця занять, однакова форма, в яку одягнені учасники, присутність багато чисельних глядачів. Їх уважність, зацікавленість — все це створює у учасників змагань підведений емоційний стан i бажання добитися успіху, показати з самого кращого боку свою спортивну підготовленість. Коли ж зовнішня обстановка спортивних змагань дуже буденна, це може привести до появи у спортсмена астенічних емоційних переживань.

5) Етичні відчуття, пов’язані з глибокою свiдомiстю суспільного значення своєї спортивної діяльності (відповідальність перед колективом за свої успіхи i невдачі в спортивному стані відчуття гордості i т. п.). Вони є могутньою стимул - реакцією мобілізації всіх сил спортсмена на подолання труднощів. Результат спортивної боротьби дуже часто залежить від етичних вiдчуттiв i прагнень спортсмена. Цьому допомагає відчуття відповідальності перед колективом. Спортсмен, що володіє цим відчуттям, ніколи не відмовиться від боротьби за інтереси свого колективу, якою б важкою ця боротьба не була.

Таким чином, для спортивної діяльності характерні:

а) яскраві i сильні емоцiйнi переживання, що глибоко захоплюють особу спортсмена i що роблять величезний вплив на його діяльність; одночасно це вимагає від спортсмена уміння володіти своїми емоціями i протидіяти тим з них, які носять астенічний характер;

б) різноманітність емоційних переживань, що охоплюють самі рiзнi за якістю емоції, - від простих фізичних вiдчуттiв, пов’язаних з м’язовою діяльністю, до глибоких етичних вiдчуттiв, в основі яких лежить спільність інтересів, об’єднуючих спортивний колектив в єдине ціле;

в) динамічність емоційних станів під час спортивних змагань, швидкі переходи від одних вiдчуттiв до інших, інколи протилежним по своєму характеру. Цьому сприяє i динамічність самих спортивних змагань, що проходять з великою інтенсивністю i не рідко супроводжуються швидкими i різкими переходами від поразки до перемоги i ін.

1.7 Психологічний аналіз перемог i поразок в змагання

Інтенсивний розвиток масової фізичної культури привів до істотного підвищення ролі самоконтролю.

Характеристики

Список файлов ВКР