132796 (593813), страница 3
Текст из файла (страница 3)
тиск — вимога, наказ, загрози;
апеляція до влади, санкції — використання стягнень і винагород;
доброзичливий обіг, підлабузництво — створення в протилежної сторони уявлення про наявність у неї привабливих якостей; уявлення про те, що її позиція, погляди, пропозиції заслуговують пошани та викликають інтерес;
коаліційна — прохання про підтримку, союз;
висновок операцій — взаємний обмін благами, обіцянки;
маніпулятивна — уведення інших учасників конфлікту в стан хвилювання, деякого непорозуміння, управління увагою, створення ефекту несподіванки;
зобов'язання, що не відміняються, коли одна зі сторін здійснює певну дію до того часу, поки її умови не будуть прийняті;
загроза — деструктивна і недоброзичлива тактика, що може бути використана в разі неготовності або нездатності однієї зі сторін поступатися далі певних меж.
Розрізняють при цьому тактики: раціональні (наприклад, тактика раціонального переконання) та ірраціональні (наприклад, тактика тиску або підлабузництва).
Виділяють також тактики м'які і жорсткі. М'якою вважається тактика, наслідки застосування якої для іншої сторони приємні або нейтральні (наприклад, тактика підлабузництва або тактика раціонального переконання). Жорсткою звичайно, називається тактика, що може викликати неприємні психологічні наслідки для іншої сторони (наприклад, тактика тиску).
Представляють інтерес як тактики безпосередньої дії (інформування про суть справи), так і тактики опосередкованої дії (те, що хотілося б від об'єкта дії, але що прямо не згадується).
До полюса безпосередності тяжіють такі тактики як, наприклад, вимоги або прохання, а до полюса опосередкованості — такі тактики як доброзичливе звертання або підлабузництво.
Виділення стратегій конфліктної поведінки, їх особливостей і ефективного застосування у виході з конфлікту тісно пов'язано з індивідуальним вибором особистості, а також відповідністю стратегії та вживаних тактик особливостям суб'єкта і звичному стилю поведінки особи в спілкуванні. Важливу роль у виборі стратегії або стилю поведінки в конфлікті, а також у визначенні їх ефективності відіграють результати конфліктних дій. Будь-яка конфліктна дія може мати чотири основні результати [38]:
– повне або часткове підкорення іншої сторони або учасника конфлікту;
– компроміс;
– переривання конфліктних дій,
– інтеграція й вирішення конфлікту.
Той або інший результат конфліктних дій залежить від адекватності й ефективності стратегії, що використовується, тактик поведінки в конфлікті, а також від особливостей динаміки конфлікту і його усунення. Конфлікти виникають та зникають не раптом. При регулюванні конфліктів і при їх вирішенні важливо враховувати, на якому з етапів розвитку або ескалації конфлікту знаходяться зараз стосунки між його учасниками.
Особливе місце серед психологічних складових займають мотиви учасників, їх прагнення та намагання. Мотиви в конфлікті — це спонукання до вступу в конфлікт, що пов'язані із задоволенням потреб учасників, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які підсилюють конфліктну активність суб'єкта. У конфлікті найчастіше складно виявити дійсні мотиви учасників, тому що вони в більшості випадків приховують їх, виявляють у різних позиціях, тлумаченнях, що відрізняються від первинних мотивів.
Важлива роль у конфлікті належить інтересам та цінностям. Інтереси учасника конфлікту є усвідомленими потребами, які забезпечують його спрямованість на об'єкт конфлікту, сприяють реалізації його конфліктної поведінки.
Мотиви особистості, соціальної групи не виникають самі по собі і найчастіше викликані ситуацією, умовами, в яких людина знаходиться. Крім того, мотиви учасників конкретизуються в їх цілях. Ціль або мета — це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямовані дії людини. Метою суб'єкта в конфлікті є його уявлення щодо кінцевого результату конфлікту, тобто передбачений, визначений наперед результат.
Виділяють стратегічні й тактичні цілі учасників конфлікту. Основна мета учасника — оволодіння об'єктом конфлікту, їй підпорядковуються тактичні цілі. Однак залежно від розвитку конфлікту, ця основна мета може бути замінена на іншу (наприклад, нанесення матеріальної, моральної або психологічної шкоди іншій стороні), котра на початку конфлікту виступає як мета-засіб.
Суттєве місце в конфліктах займає ще одна важлива складова — позиція учасників. Це система ставлень учасника до елементів конфліктної ситуації, що проявляється у відповідній поведінці та вчинках. Позиція учасників конфлікту виявляється в спілкуванні, поведінці й діяльності. Вона характеризується динамічністю, гнучкістю або ригідністю, відносною усталеністю.
Суттєву роль займають визначені психологічні складові у виборі стратегій і тактик поведінки учасників конфлікту.
Отже, усі означені складові конфлікту важливі для психологічного аналізу й структурування так званої формули конфлікту, що містить опис проблеми, конфліктної ситуації та напрямку її розвитку, потенціалу та психологічні характеристики учасників конфлікту, опис та повторюваність інциденту конфлікту. Усі означені складові формули важливі в оцінці конфлікту, вибору стратегій і тактик поведінки учасників, прогнозуванні можливостей його згасання, ескалації або вирішення.
Розділ 2. Особливості конфліктної поведінки в юнацькому віці
2.1 Характеристика юнацького віку
Юність – певний етап дозрівання і розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю. Слово “юність” означає фазу переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості, завершення фізичного, зокрема статевого, дозрівання, а з іншої – досягнення соціальної зрілості. Але в різних суспільствах це відбувається по-різному [8].
Біологічно це період завершення фізичного дозрівання. Соціальний статус юнацтва неоднорідний. Юність завершуючий етап первинної соціалізації.
Головне психологічне придбання ранньої юності – відкриття свого внутрішнього світу, цьому сприяє поява нових питань про себе [27]. Багатьом старшокласникам властиве перебільшення власної унікальності. У юності розширюються тимчасові уявлення, включаючи майбутнє, особисті і соціальні перспективи.
Особистісне і професійне самовизначення – центральне новоутворення цього вікового періоду. Самовизначення, стабілізація особи в ранній юності пов’язані з виробленням світогляду – системи ясних, гідних переконань, що виражають відношення людини до світу, його ціннісні орієнтації [22].
Юність – вирішальний етап становлення світогляду, тому що саме в цей час дозрівають і його когнітивні, і його емоційно-особові передумови. Юнацький вік характеризується не просто збільшенням обсягу знань, але і величезним розширенням розумового кругозору старшокласника, появою у нього теоретичних інтересів і потреби звести різноманіття чинників до небагатьох принципів.
З розширенням і накопиченням інтересів, старшокласник починає замислюватися про сенс життя, намагається усвідомити своє життя не як серію випадкових, розрізнених подій, а як цілий процес, що має певний напрям, певний сенс.
Світоглядний пошук включає соціальну орієнтацію особи, тобто усвідомлення себе часткою, елементом соціальної спільності, вибір свого майбутнього соціального положення і способів його досягнення.
Характерна риса ранньої юності – формування життєвих планів. Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнення цілей, які ставить перед собою особа, як наслідок побудови “піраміди” її мотивів, становлення стійкого ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі перехідні прагнення. З іншого боку – це результат конкретизації цілей і мотивів [8].
Життєві плани старшокласників як за змістом, так і по мірі їх зрілості, соціального реалізму і охоплюваній тимчасовій перспективі вельми різні.
З мрії, з ідеального бажаного майбутнього, з побудови цінностей, значимих для особи у старшокласника постійно вимальовувався життєвий план.
У юнацькому віці відбувається переоцінка цінностей, вишиковуються ієрархії життєво-важливих цінностей, оскільки глобальне питання в цьому віці - це питання про сенс життя.
У кожного старшокласника існує своя система ціннісних орієнтацій, в якій цінність вишиковується в певний ієрархічний взаємозв'язок.
В процесі виявлення ціннісної орієнтації що вчаться потрібно враховувати два основні параметри:
а) міра сформованості ієрархічної структури ціннісних орієнтацій;
б) вміст ціннісних орієнтацій (їх спрямованість), які характеризуються конкретними цінностями, що входять в структуру.
Перший параметр дуже важливий для оцінки рівня особистої зрілості школяра, оскільки інтеріорізація цінностей відбувається за умови наявності у людини здатність виділяти з безлічі явищ ті, які надають для нього цінність, а потім перетворити їх на систему, залежно від умов існування, цілей. У школяра має бути високий рівень особового розвитку для “складання системи ціннісних орієнтацій”.
Спрямованість, вміст ціннісних орієнтацій допомагає зрозуміти, які цінності входять в структуру ціннісних орієнтацій особи, а залежно від цього можна визначити на які цілі направлена діяльність старшокласника.
Аналіз змістовної сторони ціннісних орієнтацій може показати, в якій мірі виявлені ціннісні орієнтації що вчиться відповідає суспільному еталону, нормам суспільства.
Залежно від того, на які цінності може орієнтуватися школяр, до чого прагнути в житті, що може створити в цьому житті, отримати, в чому бачить особисту мету, ми можемо говорити про його соціальну і цивільну зрілість. Про особистісну зрілість старшокласника можна судити по тому, на скільки змістовна сторона ціннісних орієнтацій, характерна для цього вікового періоду відповідатиме інтересам суспільства [9].
2.2 Конфлікт дорослішання в юнацькому віці
В рамках культурно-історичної традиції виділяються два основні види конфліктів дорослішання: конфлікт, як болісне внутрішнє переживання в критичному періоді і конфлікт, як представлене в конкретних життєвих ситуаціях протиріччя культурного і натурального способів дії в стабільний період. У першому випадку – це суб'єктивне переживання, що розглядається як фрустрація, що вимагає подолання переживання, в другому випадку – ключовим є уявлення про те, що суттю конфлікту є сам вміст завдання (узгодження ресурсів і цілей) [36].
Конфлікт в цілому - це специфічний вид взаємодії, що дозволяє сторонам виявити, ідентифікувати його предмет, структуру і підстави, і, виходячи з цього, будувати вирішення протиріччя і конфліктної ситуації. К.Н. Полівановой конфлікт розглядається як необхідна умова нормального розвитку в кризі, «конфлікт дозволяє дитині і довколишнім його дорослим гранично оголювати свої позиції» [27]. Інакше кажучи, конфлікт сприяє вирішенню криз фактом власної появи, коли «оголюються позиції» сторін (дій), що зіткнулися, коли і тій і іншій стороні стає зрозуміло, з ким і з чим вони мають справу в цьому протистоянні. Згідно цій ідеї, конфліктна фаза в кризі знаменує вихід з нього і оформляє ситуацію.
Багато авторів, що працюють в рамках культурно-історичних традицій в психології, відзначають, що в новій соціальній ситуації розвитку розвертається конфлікт стабільного віку, в якому актуалізується протиріччя культурного і натурального способів дії. Отже, конфлікт і в стабільних вікових категоріях виступає формою і засобом розвитку. Одночасно з цим, важливо звернути увагу на те, що конфлікт з точки зору його експансії на особу може переживатися і як болісний внутрішній стан (фрустрація), і як внутрішнє переживання, не пов'язане з «муками». Протиріччя, зіткнення культурного і натурального способів дії в стабільний період (наприклад, освоєння арифметики) не є суб'єктивною драмою, екстраординарними екзистенціальними подіями в житті дитини. Навпаки, зовні ці конфлікти виглядають досить мирно. Більш того, їх вирішення доставляє учневі радість учення і придбання особових ресурсів.
Кризу ми розуміємо як таку характеристику взаємодії, яка переструктурує саму ситуацію (соціальну ситуацію розвитку), само протиріччя, додаючи і ситуації і взаємодії нову структуру і новий характер.
В юнацькому віці дорослішання відбувається за рахунок розвитку здібностей до цілісного життєвого планування і засобів конструювання життєвого плану [36]. Вмістом планування є узгодження особових ресурсів і домагань, а психологічною формою - переживання життєвого плану і проб його реалізації. З цієї точки зору саме життєвий план є засобом узгодження ресурсів і домагань. Він (життєвий план) визначається складною динамікою і структурою дій: вибір ідеальної мети з чималого тимчасового поля заданих альтернатив; облік готівкових ресурсів; облік можливості придбання необхідних ресурсів; розставляння реальних цілей в своєрідну ієрархію досягнень; включення в ієрархію аспекту реалістичності досягнень; постановку завдань з придбання необхідних, але відсутніх доки ресурсів; оцінку кожного досягнення реальної мети на предмет наближення до ідеальної мети; коректування домагань і ієрархії реалістичних цілей відповідно до досягнень. Проте в цілому, життєвий план хлопця (дівчини) є способом зв'язку (узгодження) домагань і ресурсів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
