132796 (593813), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

• за ступенем гостроти суперечностей (незадоволеність, розбіжність, протидія, розбрат, ворожнеча, війна тощо);

• за ступенем інтенсивності конфліктів (основні й неосновні, реалістичні й нереалістичні конфлікти тощо).

Крім того, у межах кожної з названих класифікацій конкретизуються й визначаються окремі види конфліктів.

У науковій літературі розроблені класифікації, в яких конфлікти виділяються відразу по декількох підставах класифікацій, наприклад [31]:

• Ідеологічні конфлікти, в основі яких лежать суперечності в поглядах, настановах людей стосовно найрізноманітніших проблем життя суспільства, держави, колективу, відмінності в життєвих позиціях. Вищеназвані конфлікти можуть виникати як на рівні макросередовища (суспільства), так і на рівні мікросередовища – у найменших об'єднаннях, між окремими особами. Ці конфлікти можуть бути глибокими, гострими й складними, можуть торкатися ставлення до політики, держави, партії. Вони можуть бути пов'язані з міжнаціональними, сімейними стосунками, стосунками як у побуті, так і в офіційній обстановці.

• Економічні конфлікти, в основі яких — зіткнення економічних суперечностей, коли економічні потреби однієї сторони задовольняються або можуть бути задоволені за рахунок іншої. Чим глибші ці суперечності, тим сильніше зіткнення, тим стійкіший конфлікт, тим важче (а іноді й неможливо) його вирішити. Економічні конфлікти можуть виникати й між окремими людьми.

• Соціально-побутові конфлікти, пов'язані з суперечностями груп або окремих людей з питань житла, користування побутовими послугами, розподілу обов'язків, черговості надання соціально-побутових послуг тощо.

• Сімейно-побутові конфлікти, що ґрунтуються на дисгармонії сімейних стосунків, проблемах у психологічній атмосфері сім'ї. Причини цих порушень мають найрізноманітніші рівні значущості: від дрібних побутових зіткнень, морально-побутової розбещеності членів сім'ї до серйозних ідеологічних розбіжностей, які прямо або опосередковано впливають на організацію численних сторін життя сім’ї.

• Соціально-психологічні конфлікти – виявляються як у стосунках між групами, так і між окремими людьми. В основі цієї групи конфліктів — порушення в області взаємин. Причина порушень: психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не вмотивоване неприйняття людини людиною, що викликає в однієї зі сторін або одночасно в кожної сторони неприємні емоційні стани. Причиною може бути боротьба за лідерство, за вилив, за престижне становище, за увагу, підтримку оточуючих тощо.

• Емоційні конфлікти – виникають через емоційні стани, викликані напруженою обстановкою, які зрештою переростають у дійсні конфлікти найрізноманітнішого характеру: від економічних, ідеологічних до сімейно-побутових. Причини такого роду конфліктів лежать у сфері стану здоров'я. Це можуть бути і відхилення в сфері сексуальних стосунків, і нав'язливі стани, і патологічні потяги (алкоголь, наркотики).

• Психолого-педагогічні конфлікти – базуються на суперечностях, що виникають у навчально-виховному процесі при зіткненні вимог, інтересів педагогів, учнів, батьків, керівників. Ці конфлікти потребують гармонізації стосунків у системах: «вчитель — учень», «вчитель — учні», «вчитель — вчитель», «вчитель — батьки», «вчитель — керівник».

• Конфлікти приналежності, які відбуваються через подвійну приналежність індивідів, наприклад, коли вони утворюють групу усередині іншої, більшої групи, або коли індивід входить одночасно до двох конкурентних груп, переслідуючи одну мету.

Ч.Ліксон виділяє такі найважливіші види конфліктів за змішаними підставами (кількість учасників конфлікту, спрямованість і особливості пов'язаних із ними переживань) [24]:

• внутрішні (проблему переживаємо тільки ми) й зовнішні (проблему переживаємо ми і, принаймні, ще одна людина);

• прямі (направлені на нас) і непрямі (не спрямовані безпосередньо на нас);

• індивідуальні (внутрішньоособистісні й міжособистісні) та колективні (беруть участь три та більше учасників).

Оскільки конфлікт завжди припускає певну кількість учасників, найбільш всеохоплюючою й фундаментальною є класифікація конфліктів за кількістю конфліктуючих сторін [21]:

• міжгрупові конфлікти (конфлікти у великих соціальних групах, в організаціях, у малих групах), коли конфліктуючими сторонами виступають соціальні групи, які переслідують несумісні цілі і перешкоджають один одному на шляху їх реалізації тощо.

• особистісно-групові конфлікти, що виникають у разі невідповідності поведінки особистості груповим нормам, очікуванням, інтересам, потребам, цінностям, цілям між окремою особистістю й групою людей;

• міжособистісні конфлікти, коли члени однієї групи переслідують несумісні цілі і реалізують суперечливі цінності, або одночасно в конфліктній боротьбі прагнуть досягнення однієї й тієї ж мети, яка може бути досягнутою лише однією зі сторін;

• внутрішньоособистісні конфлікти — зіткнення між приблизно рівними за силою, але протилежно спрямованими інтересами, потребами, потягами однієї людини.

Достатньо поширеною підставою для класифікації конфліктів може служити тривалість їх протікання й ступінь напруженості [1]:

• Короткочасні гострі конфлікти – відрізняються великою емоційною забарвленістю, крайніми виявами негативного ставлення конфліктуючих сторін. Іноді закінчуються важкими або навіть трагічними результатами. В основі таких конфліктів лежить найчастіше не стільки глибина, гострота суперечностей, скільки прояв особливостей характеру й темпераменту особистості.

• Тривалі гострі конфлікти характеризуються глибокими, стійкими суперечностями конфліктуючих сторін, які контролюють свої реакції та вчинки.

• Слабкі за проявом, так звані «в'ялі» конфлікти, що проявляються в суперечностях, носять негострий характер. Найчастіше активною буває лише одна зі сторін; інша не прагне відстояти свою позицію, уникає відкритої конфронтації.

• Слабкі за проявом, але так звані «швидкі» конфлікти — найсприятливіша форма конфліктної суперечності, в якій сторони оперативно приходять до згоди.

Найбільш поширені види конфліктів можна представити у вигляді таблиці 1.

Таблиця 1. Класифікація конфліктів залежно від особливостей конфліктуючих сторін

Конфлікти можна розглядати й у зв'язку з особливостями трудової діяльності. Так, у вивченні виробничих конфліктів, Н.В. Гришина звернула увагу на [11]:

• конфлікти, що виникають як реакція на перешкоду в досягненні основних цілей трудової діяльності;

• конфлікти, що виникають як реакція на перешкоди в досягненні особистісних цілей у спільній роботі;

• конфлікти, що виникають як реакція на поведінку, не відповідну прийнятим нормам стосунків людей у спільній трудовій діяльності;

• конфлікти, що виникають через особистісні відмінності членів трудового колективу;

• горизонтальні конфлікти та вертикальні конфлікти знизу вгору й зверху вниз залежно від службової субординації конфліктуючих. Обговорюючи характеристики проблемних ситуацій у спорті, В.С. Келлер [20] вказує, що в спорті конфліктом можна назвати ситуацію, в якій є два супротивники (індивідууми або команди) із протилежною метою, при цьому конфліктна ситуація може виникнути в результаті різного розвитку поєдинку.

При аналізі конфліктів у спортивній діяльності виділяються:

• функціонально-рольові конфлікти, коли дії одних учасників обмежують, блокують дії інших;

• конфлікти, що перешкоджають досягненню повторних цілей у спільній ігровій діяльності (конфлікти особистих домагань);

• конфлікти, що не відповідають експектаціям інших членів команди тощо.

Отже, існують різні класифікації конфліктів, що цілком природно, оскільки багатогранність і психологічна складність вказаного явища дозволяють вибирати різні підстави для їх аналізу.

1.3 Конфлікт та його психологічні складові

У сучасній психології традиційно виділяють ряд структурних елементів конфлікту [4]:

1) сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;

2) умови протікання конфлікту;

3) образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту);

4) можливі дії учасників конфлікту;

5) результат конфліктної ситуації.

Сторони (учасники або суб'єкти конфлікту) — учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони в конфлікті, що можуть бути представлені як окремим індивідом, так і групою або соціальною структурою. Це учасники, які мають свою точку зору, свою думку і здатні висловити її, стають опонентами.

Умови протікання конфлікту. Характер будь-якої розбіжності найчастіше визначається зовнішнім середовищем. Виділяються наступні найважливіші умови протікання конфлікту:

просторові умови (сфера виникнення й прояву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми прояву конфлікту, результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);

тимчасові умови (тривалість, частота й повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін, тимчасові характеристики кожного з етапів розвитку конфлікту);

соціально-психологічні умови (особливості психологічного клімату в групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації, психічні стани й переживання учасників конфлікту, діапазон залучених у суперечність інтересів різних соціальних груп — сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).

Образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту) виступає своєрідною середньою ланкою між характеристиками учасників конфлікту й умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою — з іншою.

Конфліктна ситуація являє собою систему взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів об'єктивного й суб'єктивного рівня, що відображають актуальне протиріччя.

Образ конфліктної ситуації, який іноді називають своєрідними ідеальними картами ситуації, включає наступні елементи [9]:

уявлення учасників конфлікту про себе (про свої потреби, можливості, цілі, цінності тощо);

уявлення учасників конфлікту про протилежну сторону (про потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту тощо);

уявлення учасників конфлікту про середовище й умови протікання конфлікту.

Аналіз створюваних образів конфліктної ситуації вкрай важливий з наступних причин [7]:

саме образ конфліктної ситуації, а не сама по собі реальність конфліктної суперечності, безпосередньо визначають конфліктну поведінку особистості, її реакції й переживання;

існує реальний і ефективний спосіб вирішення конфлікту за рахунок зміни образу конфліктної ситуації, яка здійснюється за допомогою зовнішньої дії на учасників конфлікту.

Можливі дії учасників у конфлікті. В основі класифікації дій у конфлікті лежать наступні складники [16]:

характер дій (активний наступ, оборонна або нейтральна дія);

ступінь активності в здійсненні дій (активні — пасивні дії; дії, що ініціюють — дії у відповідь);

спрямованість дій учасників у конфлікті (передбачається спрямованість на учасника, на третіх осіб, на самого себе).

Усю різноманітність дій можна об'єднати в декілька загальних класів або типових стратегій поведінки в конфлікті. Найчастіше виділяють наступні стратегії поведінки в конфліктах (загальні схеми дій) [16]:

поступлива — зниження своїх прагнень, внаслідок чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б;

уникаюча — відхід від ситуації конфлікту (фізичний або психологічний);

бездіяльність — знаходження в ситуації конфлікту, але без жодних дій щодо її вирішення.

Як правило, у конфлікті використовуються комбінації стратегій або загальних схем дій, деколи домінує одна з них. Часто конфлікт починається з кооперативної поведінки, проте при його невдачі в хід пускається змагальна або конкурентна стратегія, яка може також виявитися неефективною. У цьому випадку знов відбувається звернення до проблемно-вирішальної стратегії, що призводить до успішного вирішення конфлікту.

Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії й тактики розрізняються між собою по ступеню узагальненості, при цьому передбачається, що стратегії — це не тільки загальна схема дій, але й набір базових і допоміжних цілей дій, тоді як тактика — це засоби досягнення цілей. Одна і та ж тактика може використовуватися в рамках різних стратегій. Необхідно також відзначити, що в літературі по конфліктології та літературі з психології конфліктів, нерідко ототожнюються стратегії й стилі поведінки в конфліктах.

Основними тактиками поведінки в конфлікті, або як їх ще називають, тактиками дії, є [15]:

раціональне переконання — використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції й переконання протилежної сторони в конфлікті;

Характеристики

Список файлов ВКР