131207 (593580), страница 7
Текст из файла (страница 7)
У дітей зі ЗПР уповільнений процес формування міжаналізаторних зв'язків, що лежать в основі складних видів діяльності. Відзначаються недоліки зорово-моторної і слухо-зорово-моторної координації. Надалі ці недоліки також буде перешкоджати оволодінню читанням і письмом. Недостатність міжаналізаторної взаємодії виявляється в несформованості почуття ритму, труднощах у формуванні просторових орієнтувань.
Пам'ять дітей зі ЗПР відрізняється якісною своєрідністю. У першу чергу в дітей обмежений обсяг пам'яті і знижена міцність запам'ятовування. Характерна неточність відтворення і швидка втрата інформації. Найбільшою мірою страждає вербальна пам'ять. Виразність цього дефекту залежить від походження ЗПР. При правильному підході до навчання, діти здатні до засвоєння деяких мнемотехнічних прийомів, оволодінню логічними способами запам'ятовування.
Значна своєрідність відзначається в розвитку розумової діяльності. Відставання відзначається вже на рівні наочних форм мислення, виникають труднощів у формуванні сфери образів-уявлень. Відзначається наслідувальний характер діяльності дітей зі ЗПР, несформованість здатності до творчого створення нових образів, уповільнений процес формування розумових операцій. До старшого дошкільного віку в дітей зі ЗПР ще не сформований відповідним віковим можливостям рівень словесно-логічного мислення - діти не виділяють істотних ознак при узагальненні, а узагальнюють або за ситуативними, або по функціональними ознаками. Наприклад, відповідаючи на питання: "Як назвати одним словом диван, шафу, ліжко, стілець?", - дитина може відповісти: "Це є в нас у будинку", "Це все в кімнаті стоїть", "Це все потрібне людині". Утруднення при порівнянні предметів, роблячи їх порівняння за випадковими ознаками, при цьому труднощі навіть у виділенні ознак розходження. Наприклад, відповідаючи на питання: "Чим не схожі люди і тварини?", - дитина вимовляє: "У людей є тапочки, а в звірів - нема". Однак, дошкільники зі ЗПР, після одержання допомоги, виконують запропоновані завдання на більш високому, близькому до норми рівні.
Особливої уваги заслуговує розгляд особливостей мовного розвитку дітей зі ЗПР. Багатьом з них властиві дефекти звуковідтворення, недоліки фонематичного сприйняття. Серед вихованців спеціалізованих груп багато дітей з таким мовним порушенням, як дизартрія.
Порушення мови при ЗПР носять системний характер і входять у структуру дефекту.
На рівні імпресивної мови відзначаються труднощі в розумінні складних, багатоступінчастих інструкцій, логіко-граматичних конструкцій типу «Коля старший Михайла», «Береза росте на краю поля». Діти погано розуміють зміст розповіді зі схованим змістом, утруднений процес декодування текстів, тобто ускладнений процес сприйняття й осмислення їх змісту.
Діти розглянутої групи мають обмежений словниковий запас. У їхній мові рідко зустрічаються прикметники, прислівники, звужений дієслівний словник. Утруднено словотворчі процеси, пізніше, ніж у нормі, виникає період дитячої словотворчості, що продовжується до 7-8 років.
Граматичний склад мови також відрізняється рядом особливостей. Ряд граматичних категорій діти практично не використовують у мові, однак, якщо порівнювати кількість помилок у вживанні граматичних форм слова й у вживанні граматичних конструкцій, то явно переважають помилки другого типу. Дитині важко втілити думки в розгорнуте мовне повідомлення, хоча їй і зрозумілий значеннєвий зміст зображеної на картинці ситуації або прочитаної розповіді, і на питання педагога він відповідає правильно.
Незрілість внутрішньомовних механізмів приводить не тільки до труднощів у граматичному оформленні пропозицій. Основні проблеми стосуються формування зв'язної мови. Діти не можуть переказати невеликий текст, скласти розповідь по серії сюжетних картин, описати наочну ситуацію, їм недоступна творча розповідь.
Наявність у структурі дефекту недорозвинення мови при ЗПР обумовлює необхідність спеціальної логопедичної допомоги. Тому, поряд із учителем-дефектологом з кожною групою дітей повинен працювати логопед.
У плані організації корекційної роботи з дітьми, важливо враховувати і своєрідність формування функцій мови, особливо її планувальної, регулюючої функції. При ЗПР відзначається слабість словесної регуляції дій (В.В.Лубовський (1978)). Методичний підхід припускає розвиток усіх форм опосередкування - використання реальних предметів і предметів-замісників, наочних моделей, а також розвиток словесної регуляції. У цьому плані важливо учити дітей супроводжувати мовою свої дії, підбивати підсумок - давати словесний звіт, а на більш пізніх етапах роботи - складати інструкції для себе і для інших, тобто навчати діям планування.
Отже, затримка психічного розвитку діє на всю психічну сферу дитини, і, власне кажучи, є системним дефектом. Тому процес навчання і виховання повинен вибудовуватися з позицій системного підходу. Необхідно сформувати повноцінний базис для становлення вищих психічних функцій і забезпечити спеціальні психолого-педагогічні умови, необхідні для їх формування.
Прогноз багато в чому буде залежати і від стану вищих коркових функцій і від типу вікової динаміки розвитку. У дошкільників зі ЗПР, які не мають грубого ураження мозку, наслідку раннього органічного ураження ЦНС мають мінімальний характер. У структурі дефекту на перший план виступають симптоми вікового недорозвинення, зміщаються терміни і змінюються темпи формування психологічних особливостей згідно віку.
1.4 Формування загальної здібності до навчання у дітей з затримкою психічного розвитку
Принциповий шлях допомоги дітям із ЗПР при формуванні загальної здібності до навчання — це допомога в оволодінні власною інтелектуальною діяльністю, основними її структурними компонентами (мотиваційно-орієнтованою регуляцією). У основі оволодіння будь-яким структурним компонентом інтелектуальної діяльності лежать ті ж психологічні механізми, що і в основі формування будь-якої розумової дії. Це організація зовнішніх дій на спеціально організованій орієнтовній основі і поступовий її переклад у внутрішній план.
Різноманітна і посильна праця дітей, а також різні спостереження і досліди з природним матеріалом забезпечують значні можливості для розширення, поглиблення і систематизації знань дітей про найближче оточення, формування загального уявлення і простих життєвих понять про світ. Розумові дії формуються на основі практичних, переводяться у внутрішній план (операції уявленнями).
Велика увага приділяється підбору рухових ігор з правилами, поступовому їх ускладненню. Ускладнення зазвичай йде в наступних напрямах: від гри до гри збільшується кількість правил; росте їх важкість; від виконання правил кожним гравцем команди — до виконання правил тільки її представниками і так далі.
Значна увага приділяється заняттям продуктивними видами діяльності (малювання, ліплення, аплікація, конструювання). При опорі на практичні дії у дітей легше викликати бажання виконати завдання вихователя, допомогти усвідомити його складові частини, правила виконання, а далі на цій основі учити елементарному плануванню майбутньої діяльності. Опора на практичні дії сприятлива і в цілях одночасного формування у дітей відповідних навиків, умінь, а так само самоконтролю на основі правил завдання. В кінці роботи дитина отримує конкретний речовинний результат створюється сприятлива обстановка учити дітей оцінювати свою власну роботу, порівнювати отриманий результат із заданим зразком.
На основі практичних дій при цілеспрямованій педагогічній роботі швидше можна сформувати інтелектуальну діяльність з опорою на загальні уявлення і словесно-логічні міркування, такі необхідні в учбовій діяльності і в школі.
Поступово ускладнюються вимоги до мовного опосередкування діяльності дітей. Мовне опосередкування дитиною власної діяльності є необхідною умовою осмислення поставленої перед ним загальної мети, її конкретизації, планування шляхів і засобів реалізації, оцінки адекватності засобів досягнення, а також представлення закінченого продукту, тобто умова передбачення діяльності образом, опосередкованим мовою.
Ускладнення вимог до мовного опосередкування йде в двох напрямах. Перш за все — від обов'язкового промовляння дитиною того, що вона повинна і як повинна зробити, до самостійного вичленення і мовного оформлення правил, що відносяться до способів діяльності; далі — від ухвалення і промовляння загальної мети до власного планування і оформлення в мові засобів її виконання і вже на цій основі — до планування діяльності при відповідному мовному оформленні. Другий напрям цієї роботи — поступове просування дітей від розгорненого мовного опосередкування майбутньої діяльності до розгорненого промовляння дій пошепки і, нарешті, до згорнутого промовляння «про себе».
Реалізації обох напрямів в роботі з дітьми сприяють спеціально підібрані методичні шляхи і засоби групової і індивідуальної роботи: заохочення і підтримка правильних відповідей дітей на етапі орієнтування в завданні і планування майбутньої діяльності; допомога по ходу заняття тим дітям, які так і не зуміли скласти план своєї роботи до її початку; облік тих дітей, яким так і не вдалося на груповому занятті зрозуміти завдання, для того, щоб надати їм потім допомогу в індивідуальній роботі. Всі засоби направлені проти «бездумного» стилю роботи дітей — стилю, основою якого є просте наслідування, копіювання чужої діяльності.
Відбір методичних засобів формування дій самоконтролю здійснюється на основі обліку як їх специфічного призначення і конкретного психологічного змісту відповідно до етапу діяльності, так і рівня розвитку дітей. На етапі ухвалення завдання дія самоконтролю формується на наступній орієнтовній основі: необхідно запам'ятати, що потрібно зробити і яких правил дотримуватися, щоб виконати завдання [12]. Щоб сформувати у дітей звичний спосіб самоконтролю на даній орієнтовній основі, організовується система практичних дій: повторити завдання вголос тим, хто його добре запам'ятав; повторити завдання за тими, хто його сформулював правильно; оцінити правильність повторення завдання тією або іншою дитиною; оцінити, чи правильно виконується завдання на початку його виконання; повторити завдання вголос і перевірити, чи дотримуються правила його виконання і так далі. Потім увага дітей прямує на способи виконання завдання. При цьому використовуються в основному ті ж прийоми: промовляння окремими дітьми вголос для всіх дітей правил виконання завдання, промовляння пошепки для себе, перевірка на цій основі своїх дій і т.п.
У певній послідовності з дітьми проводиться робота по навчанню їх об'єктивній оцінці отриманого результату — звіренню його із завданням. Як і в попередніх випадках, заздалегідь створюється орієнтовна основа дії самоконтролю: «Пригадай завдання — що потрібно було робити і як потрібно було робити, за якими правилами; подивися, які правила ти виконав, які не виконав, які виконав неточно».
Спочатку вихователь разом з дітьми перед початком оцінки їх робіт повторює правила виконання завдання, а діти по ходу їх відтворення перевіряють свої роботи і оцінюють з його ж допомогою ступінь їх відповідності цим правилам: правильно, неточно, неправильно. Далі дитина повинна навчитися на основі відтворених дітьми правил оцінювати свою роботу і роботу поряд сидячого товариша, причому аргументувати оцінку в розгорненій мовній формі. Потім діти вибірково оцінюють кращі роботи і свою на їх фоні, аргументуючи при цьому оцінку в розгорненій мовній формі. Самооцінка окремих дітей отримує оцінку з боку колективу при тактовному напрямі педагога. Якщо дитина врешті-решт навчиться давати виконаній ним роботі адекватну оцінку на основі звірення із зразком, причому робить це в розгорненій мовній формі, то можна вважати дію самоконтролю у нього сформованою.
Поступове ускладнення вимог до операційної сторони діяльності дітей на заняттях продуктивними видами діяльності відіграє особливу роль у формуванні у них різних сенсорних дій шляхом засвоєння ними відповідних еталонів. Формування сенсорних дій у дітей здійснюється в процесі рішення не тільки задач на сприйняття в їх чистому вигляді, але і інтелектуальних завдань, направлених на встановлення логічних відносин між тими або іншими сприйманими компонентами. Сенсорні дії, що сформувалися і закріпилися у дітей, виконують в учбовій діяльності роль операцій, зокрема, в процесі рішення інтелектуальних задач, а так само при виконанні творчих робіт. Таким чином, формування цих дій у дітей обов'язково прямує в русло оволодіння ними основними структурними компонентами учбової діяльності.
Навчальні заняття з розвитку елементарних математичних уявлень і заняття з рідної мови в основному підкоряються логіці формування дитини як суб'єкта учбової діяльності. Проте кожен з цих видів учбових занять має характерне і своє специфічне коло завдань. На заняттях з розвитку елементарних математичних уявлень на основі спеціальних організованих практичних дій в певній послідовності діти навчаються абстрагуванню геометричної форми, величини, кількісних відносин, а так само словесним позначенням цих абстракцій. З цією метою широко використовуються дидактичні, сюжетно-дидактичні ігри, загадки, вірші, уривки з казок та розповідей; на заняття до дітей приходять герої улюблених казок, розповідей, що любляться. Вони загадують дітям загадки, проводять ігри, а у результаті допомагають їм опанувати важкими для них навиками і уміннями: порядковим рахунком в межах першого десятка, порівнянням чисел, створенням і вирішенням сюжетних задач, засвоєнням послідовності днів тижня і так далі.
Заняття з рідної мови дозволяють проводити систематичну роботу з дітьми з розвитку їх активного словника, збагаченню значень загальновживаних слів, діалогічного і контекстного мовного спілкування. На цих заняттях також широко використовується дидактична гра. Вона сприяє ефективному формуванню багатьох учбових дій, у тому числі і самоконтролю.
Практика навчання і виховання дітей із ЗПР дозволяє сподіватися на позитивний прогноз в плані засвоєння ними учбової програми загальноосвітньої школи при відповідній психолого-педагогічній і методичній організації процесу навчання.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
