129797 (593416), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Гештальт-терапія.
Гештальт-терапія розрахована в основному на роботу з групою, але можливо її застосування в індивідуальному варіанті. Гештальт-терапія - гуманістичний і цілісний підхід до рішення психологічних проблем, що зв'язані з минулою життєдіяльністю і досвідом, який заважає в досягненні цілей. Підхід орієнтований на досвід клієнта, який виявляється в момент терапії, у безпечній обстановці.
Кінцева мета діяльності психолога і клієнта - здорове, адекватне самовираження і рішення проблем. Засновником гештальт-терапії є Фріц Перлині. Основними принципами психолога, який працює в руслі даної концепції, є:
1. Цілісний підхід.
2. Концентрація уваги за рухом тіла, засобах відбиття почуттів.
3. Інтуїтивне почуття на припинення обговорення теми.
4. Формування здатності задовольнити свої потреби.
5. Здатність визначити межі контакту. Гештальт-терапія застосовується, в основному, у роботі з підлітками, які страждають неврозами, невротичним розвитком особистості. Відносним протипоказанням є наявність психотичних станів, збудливої психопатії. схильність до самогубства або аутоагрессії.
Особливого устаткування при проведенні в індивідуальному варіанті цей стиль терапії не вимагає. У гештальт-терапії вимикаються такі механізми невротичного розвитку особистості, які пов'язані з порушеннями меж між особистістю і навколишнім середовищем: проекція, інтроекція, злиття, ретрофлексія, уникнення.
Проекція - процес, при якому властивості однієї особистості, приписуються навколишнім її людям: осудження інших людей за риси, які є у клієнта. Проекція виявляється в негативних оцінках навколишніх, обвинуваченні їх.
Інтроекція - присвоєння собі відносин, думок, зразків поведінки інших людей. Виявляється в конформної поведінки, житті за законами "інших".
Злиття - відсутність розмежувань між власним "Я" і "Я" іншої людини, коли суб'єкт не може допустити, щ о близька їй людина має інші думки і бажання. У мові такого суб'єкта використовується займенник "ми"; при виявленні розходжень між собою й іншою людиною він відчуває страх, оскільки це суперечить його переконанню в інстинктивному розумінні їм думок і почуттів близьких людей.
Ретрофлексія - надлишок самоконтролю, самодисципліни і самообмеження. Це приводить до м'язової напруги, відчуттю "клубка в горлі", психосоматичним захворюванням.
Уникнення - відхід від прямого контакту з іншою особистістю, надмірна запальність, часта зміна предмету діяльності.
У процесі роботи з психокорекції психолог створює теплу і довірчу атмосферу, пропонує клієнту згадати і пережити "тут і зараз" переживання, які травмують. виконати визначені вправи.
Для більш успішного розуміння даного виду роботи з психокорекції приводиться фрагмент запису спілкування психолога і підлітка.
Групова психокорекція
Для ведення груп з психокорекції бажане приміщення, у якому всі учасники групи могли б вільно пересуватися, сидіти і бачити один одного. Якщо передбачається проведення динамічних, тілесно- орієнтованих вправ, то потрібно м'яке покриття на підлозі. При наявності коштів, бажане устаткування: магнітофон, відеокамера і відеомагнітофон, що дозволяє провести запис групового заняття з метою його наступного аналізу [39].
Проведення групових занять з психокорекції може бути успішним при наступних станах психіки клієнта:
1) страхах,
2) заїкуватості.
3) високої агресивності,
4) порушеннях спілкування,
5) неадекватній самооцінці і соціальної дезадаптації,
6) епізодичному вживанню наркотиків. Протипоказанням для груповий роботи з психокорекції є:
• наявність важких психічних розладів (марення, галюцинацій, слабоумстві),
• явне рухове розгальмування,
• проблеми інтимно-особистісного характеру (сексуальні порушення, пережиті психотравми і т.д.),
• виражена шизоїдна психопатія,
• наркоманія I-II стадії,
• активне небажання підлітка працювати в групі. При деяких станах індивідуальна робота виявляється значно більш ефективною, чим групова.
До цих станів відносяться: нервова анорексія, нав'язливості. ритуали, важкі форми раннього дитячого аутизму та і ін.
При проведенні груповий психокоррекційної роботи з дітьми і підлітками бажано дотримуватися наступних принципів добору групи:
1) відносна однорідність групи за віком (різниця не більш 3 років).
2) максимальна різнорідність по акцентуаціях,
3) у дошкільників і молодших школярів можливе функціонування групи хлопчиків і дівчаток разом, у підлітків - краще окремо:
4) у залежності від характеру групи її чисельність може бути різноманітної, але оптимальна -5-10 чоловік;
5) бажана закритість групи (ті самі учасники працюють на всіх заняттях), але можливі і відкриті групи (зі зміною учасників).
Наскільки добре учасники групи знайомі один з одним до початку занять, має велике значення при деяких формах роботи, але рідко залежить від бажань психолога; у групових заняттях можуть брати участь учні визначеного класу, школи, пацієнти відділення лікарні і т.д. Тільки в деяких випадках, при роботі в консультативних службах удається досягти анонімності учасників групи. Перед початком роботи в групі обов'язковим є проведення ретельного патопсихологічного обстеження дітей, консультація з лікуючим лікарем даної дитини, згода самої дитини і її батьків на таку форму роботи.
1.4 Психотерапевтичні методи: напрямки роботи
З розвитком психотерапії в нашій країні зростає потреба в систематику використовуваних психотерапевтичних методів. Кожний з них являє собою спосіб лікувального впливу на психіку людини і через психіку на весь його організм, що не суперечить визначенню психотерапії як лікувального впливу на особистість і через особистість на організм хворого. Природно тому очікувати, що при відсутності єдиної, загальновизнаної теорії особистості, єдиного розуміння закономірностей її функціонування, порушень і відновлення цього функціонування в сучасній медицині можуть співіснувати різні концепції психотерапії [33].
В західних країнах найбільший розвиток одержали три психотерапевтичних напрямки: 1) психоаналітичний (психодинамічне, динамічне) - психоаналіз S. Freud і його ортодоксальних учнів, індивідуальна психологія A. Adler, аналітична психологія С. G. Jung, неофрейдизм К. Ноrnеу, Е. Fromm, H. S. Sullіvan; 2) біхевіористський (Н. J. Eysenck, J. Wolpe і ін.) і 3) екзістенціально-гуманістичний (недирективна психотерапія С. R. Rogers, гештальт-терапія, логотерапія V. Е. Frankl і ін.). Вони характеризуються двома методологічними пороками - біологізацією соціального і психологічного і психологізацією соціального з неминучим перекручуванням реальних відносин між людиною і суспільством.
У рамках кожного з психотерапевтичних напрямків виникають нові методи, форми, прийоми психотерапії, назви яких нерідко покликані відбити власну унікальність кожного з них [Karasu Т., 1977], маскувати похідний їх характер стосовно основних напрямків у психотерапії і вже існуючим у них методам. Це багато в чому пояснюється тим, як зауважує Z. Skoda (1979), що мрією кожного честолюбного психотерапевта є створення нового, незвичайного прийому, внесення свого оригінального внеску в історію психотерапії.
Aleksandrowіcz (1979) зробив спробу проаналізувати все різноманіття значень, у яких використовується поняття методу в психотерапії: 1) методи психотерапії, що мають характер "технік" (гіпноз, релаксація, психогімнастика й ін.); 2) методи психотерапії, що визначають "умови", що сприяють оптимізації досягнення психотерапевтичних цілей (сімейна психотерапія й Ін.); 3) методи психотерапії в значенні "інструмента", яким ми користуємося в ході психотерапевтичного процесу (таким інструментом може бути психотерапевт у випадку індивідуальної психотерапії або група при груповій психотерапії); 4) методи психотерапії в значенні терапевтичних "інтервенцій" (утручань), розглянутих або в параметрах "стилю" (директивний, недирективний), або в параметрах "форми" (переконання, роз'яснення й ін.).
Якщо ж звернутися до систематики методів психотерапії в вітчизняній літературі, то використання понять методу, методики, форми, прийому, техніки психотерапії також носить найчастіше випадковий характер, що не може не відбивати і на їхніх угрупованнях.
У роботах по психотерапії у переліку методів звичайно відсутня особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія, хоча така система в нас не тільки розроблена, протиставляється в методологічному плані системам особистісно-орієнтованої психотерапії, розповсюдженої у західних країнах (психоаналітичної, екзістенціально-гуманістичної спрямованості й ін.), але і широко використовується в практичній роботі ("патогенетична" психотерапія по В. Н. Мясищеву).
Говорячи про особистісно-орієнтовану (реконструктивний) психотерапію, ми маємо на увазі не особистісний підхід, у цілому характерний для психотерапії в нашій країні, а систему психотерапії, що спирається на визначену концепцію особистості. Звичайні твердження, що "будь-який психотерапевтичний вплив повинний реконструювати особистість", будучи в принципі вірними і практично значимими, у той же час об'єктивно можуть стати перешкодою на шляху подальшої ретельної розробки сучасної особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії з певних позицій. В даний час найбільшим вимогам у цьому змісті відповідає система "патогенетичної" психотерапії, заснована на психології відносин [55].
У реально існуючих на даному етапі розвитку психотерапії умовах систематика її методів необхідна як для кращого орієнтування в спеціальності, так і особливо для цілей підготовки психотерапевтів і удосконалювання психотерапевтичних методів.
У теоретико-методологічному плані заслуговують на увагу питання, зв'язані з використанням деяких психотерапевтичних методів, що одержали в останні десятиліття поширення в західних країнах. Це відноситься насамперед до групової психотерапії і поведінкової терапії.
Групова психотерапія, проти якої ще не дуже давно наслідували деякі наші фахівці, звичайно ж, використовується в рамках динамічного, екзістенціально-гуманістичного й іншого напрямків західної психотерапії, але в ще більшій мері необхідно розробляти її з позицій загальної, медичної і соціальної психології, тому що по суті своїй вона відповідає нашій суспільній свідомості. Подібно цьому в вітчизняній психології досить широко використовуються проективні особистісні методи, оскільки самі по собі ці методи дозволяють одержати лише відомості від обстежуваного і відзначити його реакції, пов'язані з дією об'єктивних подразників. Що стосується аналізу й інтерпретації даних, отриманих з їхньою допомогою, то вони можуть вироблятися з різних теоретичних позицій.
Доцільно ще раз підкреслити, що мети і задачі психотерапії при різних захворюваннях (наприклад, неврозах) визначаються теоретичною орієнтацією автора щодо природи і механізмів психогенних розладів. Проте для їх лікування можуть застосовуватися ті самі психотерапевтичні прийоми, що мають, однак, у різних теоретичних концепціях свою спрямованість і специфічний зміст.
Говорячи про групову психотерапію, варто було б підкреслити, що специфічність її як психотерапевтичного методу полягає в обліку всього різноманіття групових феноменів, описаних нижче. Цим вона відрізняється від застосування будь-якого психотерапевтичного методу в групі хворих (гіпноз, аутогенне тренування, роз'яснення й ін.), де ведучим груповим феноменом, використовуваним психотерапевтом, є групова індукція.
Відзначене стосується, зокрема , і всієї групи поведінкових методів, заснованих на ідеях И. П. Павлова і В. М. Бехтєрєва, але тривалий час не застосовувалися в нас через те, що розроблялися вони за кордоном з позицій справедливої критики, що піддається, у нашій науці концепції біхевіоризму. Самі ж технічні прийоми поведінкової психотерапії, включені в систему продуманої патогенетичної психотерапії, виявляються ефективними при багатьох патологічних розладах.
З урахуванням усіх труднощів, зв'язаних з угрупованням методів психотерапії і з її неминуче умовним характером, основна увага зосереджена на описі трьох ведучих психотерапевтичних напрямків і використовуваних ними методах: 1) методах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, 2) методах сугестивної психотерапії і 3) методах поведінкової (умовно-рефлекторної) психотерапії.
Практично єдиною, досить розробленою в нашій країні системою особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії є "патогенетична" психотерапія (по В. Н. Мясищеву), що застосовується в індивідуальній і груповій формі. Спочатку створена в клініці неврозів патогенетична психотерапія стала основою для розробки систем особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії при алкоголізмі і при психозах. Метод сімейної психотерапії, що одержав у нас значне поширення, також спирається на психологію відносин і основні принципи патогенетичної психотерапії. Сугестивна психотерапія представлена всіма методами, в основі яких як ведучий фактор виступає лікувальне вселяння: у стані бадьорості, гіпнотичного і наркотичного сну; окремо описуються методи самонавіяння [55].
Однак, зазначеними трьома психотерапевтичними напрямками не вичерпується все різноманіття методів психотерапії. Значного поширення в лікувальній практиці набувають методи, у яких терапевтичний ефект обумовлений спілкуванням з мистецтвом і літературою, - музикотерапія, бібліотерапія; лікувальним впливом творчої діяльності - імаготерапія, арттерапія, хореотерапія, лікувальним впливом природи.
Психотерапевтичний вплив кожного з них багатофакторний, - може мати переважно активну седативну, відволікаючу катартичну, й іншу спрямованість. У той же час ці методи можуть використовуватися як інструмент у вигляді додаткових засобів у системах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії (рецептивна музикотерапія, біблиотерапія, арттерапія тощо).
1.5 Психологічне консультування
Психологічне консультування тісно пов'язане, а багато в чому безпосередньо переплітається із психологічною корекцією й психотерапією. Більше того, психологи-практики часто поєднують ці сфери.
Психологічне консультування як безпосередня робота з людьми спрямоване на вирішення різних психологічних проблем, пов'язаних із труднощами в міжособистісних стосунках, у яких основним засобом впливу є певним чином побудована бесіда.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
