129797 (593416), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з пацієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для пацієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу. Конфіденційності можна не додержуватись, якщо пацієнт просить або погоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.
Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про пацієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.
Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності роботи з пацієнтом (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу пацієнта матеріали негайно, знищуються.
Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про пацієнта і запобігти застосування міри відповідальності за недодержання конфіденційності [11].
Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.
Психолог інформує пацієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.
Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).
Робота з психокорекції - неминучий елемент діяльності практикуючого психолога. Вона може бути успішною і плідною при наявності точних уявлень як у пацієнта, так і в терапевта про цілі і сутність проведеної роботи.
На відміну від класичної ситуації пацієнт - терапевт, багаторазово описаної в літературі, у ситуації реальної взаємодії звичайно включається деяке третє лице - замовник.
Для психолога в цій ситуації важливо зберегти власні цілі, уявлення про результати і методи своєї праці.
Перший крок - визначитися, яка робота має бути:
• консультативна,
• з психокорекції,
• психотерапевтична.
Консультативна робота психолога спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати в пацієнта додаткові психологічні ресурси і здібності, що можуть забезпечити йому знаходження виходу з важкої життєвої ситуації. Увага при цьому типі надання допомоги приділяється не стільки наявним проблемам і порушенням, скільки ресурсам особистості пацієнта, його можливостям.
1.2 Зміст роботи психолога у психоневрологічних закладах
Хоча клінічні психологи і психіатри розділяють загальну фундаментальну задачу - лікування психічних розладів - їхня підготовка, погляди і методології найчастіше досить відрізняються. Можливо, найбільш важливою відмінністю є те, що психіатри - це медичні лікарі з як мінімум 4-5 роками медичної підготовки і ще декількома роками інтернатури, протягом якої вони найчастіше можуть вибрати вузьку спеціалізацію (наприклад, робота з дітьми або інвалідами). Наслідком цього є те, що психіатри, як правило, використовують медичну модель для оцінки психологічних проблем (тобто пацієнтів вони розглядають як пацієнтів із захворюваннями), а лікування їх найчастіше ґрунтується на застосуванні психотропних препаратів як головного методу по досягненню лікувального ефекту (хоча багато психіатрів і використовують у своїй діяльності психотерапію). Їх медична підготовка дозволяє їм повною мірою використовувати все медичне оснащення сучасної клініки.
Клінічні психологи ж, як правило, не прописують медикаменти, хоча в останні роки в деяких штатах США спостерігається зміни щодо надання дозволу психологам з деякими обмеженнями прописувати медикаментозні препарати. Для цього їм необхідно пройти додаткову спеціальну підготовку, а медикаменти, в основному, обмежуються психотропними препаратами. Звичайно ж багато клінічних психологів працюють у співробітництві з психіатрами, щоб забезпечити усі свої терапевтичні нестатки.
Вибір вихідної теоретичної позиції для надання професійного впливу на внутрішній світ іншої людини представляє для практичного психолога головний момент у рішенні питання про зміст взаємодії з пацієнтом і користувачем [12].
Ухвалення рішення про психологічну корекцію і шляхи її здійснення визначається уявленням психолога про зміст своєї корективної роботи. Оскільки психологічна корекція - це обґрунтований вплив психолога на дискретні характеристики внутрішнього світу людини, тобто психолог має справу з конкретними проявами бажань, переживань, пізнавальних процесів і дій людини. Вплив виявляється на підставі теоретичного уявлення про норму здійснення дій, про норму змісту переживань, про норму протікання пізнавальних процесів в певному віковому періоді.
Практичний психолог користується психодіагностичною інформацією для зіставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового розвитку і складає програму корекційної роботи з конкретною людиною або групою людей. Іншими словами, психолог, що займається корекцією, працює за наступною схемою: а) що є? б) що повиннео бути? в) що треба зробити, щоб стало так?
Основною науковою категорією, що направляє рішення цього питання, є категорія норми психічного розвитку, що дозволяє обґрунтувати системний перехід до роботи практичного психолога.
Досить важливо виділити в цій категорії наступні рівні її аналізу: 1) нейропсихологічний; 2) загальнопсихологічний; 3) віково-психологічний.
На першому, нейропсихологічному, рівні практичний психолог, аналізуючи психодіагностичні дані, може зробити висновок про мозкову організацію досліджуваного явища. Знання про функціональну організацію мозку, про локальні ураження мозку й основних принципів локалізації функцій дозволяє вибрати адекватні засоби і способи впливу в психокорекційній роботі.
Загальнопсихологічний рівень аналізу змісту норми психічного розвитку припускає використання даних про основні закономірності і механізми функціонування внутрішнього світу людини.
Віково-психологічний рівень аналізу змісту норми психологічного розвитку дозволяє конкретизувати загальнопсихологічні дані й індивідуалізувати їх вивчення практичним психологом.
Звичайно, практичному психологу не треба заміняти роботу нейропсихолога. Робота в контакті фахівців різного профілю - умова ефективності при проведенні психологічної корекції.
Проте основні відомості з області нейропсихології повинні складати основу вихідних теоретичних знань практичного психолога [21].
Психологи, які працюють у спеціалізованих комісіях, психіатричних та наркологічних стаціонарах, проводять патопсихологічні дослідження. Медичні психологи при соматичних відділеннях займаються вивченням особисті пацієнтів, особливостями їх реагування на ситуацію хвороби, лікування, оперативного втручання тощо. Не менший обсяг дослідницької роботи і у шкільних психологів, починаючи з діагностичного вивчення особистості школярів і завершуючи формуючими експериментами з удосконалення навчально-виховного процесу.
Слід відрізняти дослідницьку діяльність від науково-дослідної. Як правило, наукові дослідження проводяться під науковим керівництвом, вирізняються чіткістю структури, суворістю контролю та жорстким дотриманням етичних вимог. На виході такі дослідження мають не лише практичні дані, а й містять певні узагальнення та висновки, що претендують на наукову новизну та цінність.
Психологічна практика сприяє збагаченню індивідуального досвіду, змінює рівень свідомості й характер потреб, впливає на вибір цінностей, формує ті чи ті цілі й ставлення до соціальних норм. Вона передбачає опредметнення психологічного змісту суб'єкта. На авансцену тут виходить діло, справа, діяльність. З одного боку, психологічна практика покликана знаходити засоби опредметнення, об'єктивування внутрішнього світу людини. Й чим адекватніші інструменти будуть віднайдені для таких цілей, тим результативнішим стає процес розпредметнення. Розпредметнення — зворотний шлях до пізнання психологічних передумов психічних явищ, які проступають у поведінці суб'єкта, в опредметнених продуктах його діяльності. А це пов'язане з глибинним розумінням змісту психіки завдяки розширенню свідомості суб'єкта та проникненню в несвідому його сферу.
В психокорекційній практиці психолог планує її процес, що виражається в організованій певним чином взаємодії людини з людиною, й відповідає за кінцевий результат. У цьому психологічна практика відрізняється від практичної психології, яка фактично виступає проміжною ланкою між академічною психологією й практикою втілення цих знань. Вона передбачає орієнтацію психолога на пізнання психологічних закономірностей в умовах взаємин "тут і тепер", які спонтанно виникають, на розуміння закономірностей цих взаємин та діагностику внутрішніх причин конкретної поведінки суб'єкта, першопричин його особистісної проблеми. В практичній психології найчастіше не збігаються в часі психодіагностика та психокорекція, орієнтація на норму й відхилення від неї замість актуалізації внутрішнього потенціалу "Я" суб'єкта.
1.3 Форми роботи психолога
Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову.
У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.
В другому - вплив здійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майже подібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.
Незважаючи на розмаїтість формулювань, можна сказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики - діяльність психотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних і соматичних проблем за допомогою психологічних методів.
У загальному виді можна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивну терапію А.Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін [45].
Інша модель припускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної корекції; ціль терапії - не стільки позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.
Індивідуальна робота з психокорекції проводиться в самому простому варіанті в ході психодіагностики: дитина заохочується, якщо вона правильно виконує завдання, разом з нею виробляється оптимальна стратегія навчання, робляться спроби корекції самооцінки.
Існують наступні показання для індивідуальної (а не групової) роботи з психокорекції:
• дошкільний вік дитини;
• наявність істотних дефектів зовнішності або важких соматичних захворювань;
• ситуації "швидкої допомоги" ( якщо в ході обстеження виявляються інтенсивні агресивні й аутоагресивні тенденції);
• інтимний характер проблеми (потерпілі від сексуального насильства, дисморфомания і т.п.);
• кризи втрати сенсу життя;
• шизоїдна акцентуація і психопатія.
Якщо підліток страждає психічним захворюванням, то проводити заходи з психокорекції повинен висококваліфікований фахівець у тісному конт акті з лікуючим лікарем хворого, при постійному обговоренні результатів. Спроби психологічної корекції таких станів, як марення, глибока депресія, немотивована агресія, сексуальні девіації, в умовах роботи шкільного психолога є неприпустимими. При неврозах і психопатіях бажане сполучення лікування і спостереження разом з психіатром. Якщо порушення поведінки, проблеми спілкування, кризи і т.п. виникають у рамках акцентуації особистості, або повного здоров'я дитини - це пряме показання для роботи з психокорекції.
Індивідуальна психокорекція може проводитися в рамках різних теоретичних підходів: ігрової терапії, психодрами, когнітивної терапії, логотерапії, нейролінгвістичного програмування (НЛП) і т.д. Застосування психоаналізу і голотропного подиху, а також деяких видів тілесно-орієнтованої терапії недоцільно в роботі з дітьми і підлітками, тому що вони можуть привести до дуже негативних психологічних наслідків. Такого роду методи вимагають високої кваліфікації психолога [50].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
