116093 (592352), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Поступово перший етап розумової праці переходить у другий - уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, „наповнити його додатковою інформацією", „ввійти в нього".
Дослідження показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій - запам’ятовування (пам’ять). Тому слід створювати умови для запам’ятовування через казку. Саме вона приваблює дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавлює маленького учня, зумовлює виникнення асоціації.
Під час запам’ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вмішує у собі і четвертий - мислення. Створення проблемної ситуації, а потім її роз’яснення - це вже робота логічного мислення.
Народні казки - перші підручники життя в кожній сім’ї.І. Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони „вкорінюють" у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. „Казки доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу”, - писав В. Сухомлинський [54, с.157].
Таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу уяву, увагу, пам’ять, мислення, які допомагають учням в оволодінні навчальним матеріалом.
На основі вивчення педагогічної літератури [12; 17; 25; 29], ми спробували з’ясувати значення використання казок на уроках у початковій школі, а саме:
1. Казка захоплює молодших школярів яскравими поетичними образами, динамічними діями героїв, викликає у них позитивні емоції, закріплює світле, радісне сприймання природи;
Оскільки народні казки виникли у результаті тривалих спостережень за життям і поведінкою різноманітних представників фауни, то багато з них прямо повчають учнів бережливо ставитися до живих істот. Наприклад, казка „Справедливий вуж" починається словами: „Вужа не треба ніколи займати й досаждати йому: не займай його, то й він тобі нічого..."
Народні казки, в яких зображено протилежні типи ставлення людини до природи: чуйне та лагідне ставлення до живої і неживої природи та корисливе ставлення, повчають молодших школярів. Наприклад: „Про дідову дочку та бабину дочку", „Про бідного парубка і царівну”, „Чудо-груша" та інші. Використання таких казок дає змогу показати учням, як герої, що дбайливо та бережливо ставляться до живих істот і до неживої природи, винагороджуються щастям, добробутом, повагою людей і, навпаки, коли герой ставить на перший план свої корисливі інтереси, не звертає уваги на потреби природи, його спіткають невдачі, розорення, зневага громадян і навіть смерть.
Особливо близькі й зрозумілі дітям казки про тварин. Ці казки сприятливо позначаються на формуванні характеру, високих моральних якостей дитини, розширенні її кругозору. Такими є, наприклад, „Рукавичка", „Солом’яний бичок", „Півник і котик", „Лисичка-сестричка і вовк-панібрат".
Педагогічне значення народних казок про тварин високо цінував І. Франко. Видаючи збірку „Коли ще звірі говорили", він писав у передмові, що звідси малі читачі „винесуть перші й міцні основи замилування до чесноти, правдомовності й справедливості, а надто любов до природи" [2, с.74].
На думку педагогів, народні казки краще використовувати в 1-2 класах, а в 3-4 доцільно включати до навчального матеріалу легенди та перекази. Слід зазначити, що в практиці сучасної початкової школи ще недостатня увага звертається на легенди та перекази, хоча вони, як і весь фольклор, мають безмежні можливості для використання на уроках у початковій школі.
Легенди - це народні оповіді про події чи явища, оповиті казковістю, фантастикою. Від народних казок легенди відрізняються тим, що в них обов’язково є вказівка на достовірність зображеної події, явища. У легендах поряд із реальними компонентами використовуються домисел і вигадка. Вони близькі до переказів, але останні характеризуються більшою реалістичністю, правдивістю фактів, у них майже відсутня фантастика.
У легендах і переказах, крім естетичної функції, важливу роль відіграє інформативно-практична передача наступним поколінням певних знань, пояснення визначних подій, учинків окремих осіб, явищ природи. Із багатьох легенд і переказів діти можуть почерпнути цікавий матеріал про рослинний і тваринний світ. Зокрема, такими є легенди про походження рослин. Наприклад: легенди про звіробій, кульбабу, деревій материнку, підсніжник, проліску, лілії тощо пояснюють виникнення місцевих рослин. Відомі легенди про те, звідки з’явилися кущі калини, чому лелеки живуть біля людей і т. ін. Використання легенд про рослини і тварини на уроках в початковій школі стимулюють виникнення в учнів бажання захищати їх, висаджувати рослини в саду, на подвір’ї, на пришкільній земельній ділянці. У деяких легендах, крім основного - інформативного змісту, зустрічаються мотиви кохання, оборони рідного краю від іноземних загарбників, гіркої долі сироти тощо.
Із найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобом навчання та виховання. Адже вона виникла і розвивалась у процесі трудової діяльності людей, була спрямована на полегшення праці, часто супроводжувала її. В усних народних творах відбилося розуміння явищ природи, пропонувалися фактичні поради щодо поведінки людей, їхньої праці, збереження здоров’я і т. ін. У народних прислів’ях і приказках, загадках і казках, легендах і переказах акумулюється, зосереджується все, варте уваги нащадків. Ці твори були ніби неписаним підручником для навчання, розвитку розумових здібностей наступного покоління, розширювали його кругозір, формували естетичні смаки.
Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у навчанні й вихованні дітей. Зокрема, вони є дуже цінним матеріалом для розумового, морального та естетичного розвитку учнів початкової школи, збагачують і поглиблюють їхні знання, впливають на формування світогляду.
1.2 Використання відомостей народного календаря
У період відродження української державності й культури повертаються до вжитку народні традиційні свята, обряди та звичаї.
Велику виховну силу мають традиції, звичаї та обряди, пов’язані з народним календарем, що є також складовою педагогіки народознавства. Народні свята кожної пори року мають конкретну ідейно-виховну спрямованість (Новий і Старий рік, масляна тощо). Народні свята були пов’язані з урочистими заходами щодо річного природного циклу. Хліборобські та інші народні свята пов’язані з досвідом мудрості та краси людей праці.
Звичаї, традиції та обряди, безпосередньо пов’язані з народним календарем, дозволяють молодшим школярам зрозуміти, що історична пам’ять зберегла єдність людини з навколишньою природою.
Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому, вони охоплюють усі галузі громадського і родинного суспільного життя [9].
Ознайомлення учнів початкової школи з народним агрокалендарем - важливий фактор у формуванні у дітей почуття господаря рідної землі, в оволодінні трудовими вміннями і навичками. Використовувати такий матеріал доцільно посезонно. Народний агрокалендар побудований за системою свят, дат, подій, які в певній послідовності відзначаються протягом усього року.
Календар знайомить учнів із основними датами посіву зернових, посадки овочевих культур, зі збереженням навколишнього середовища, звичаями, обрядами, святами, які відзначали наші предки.
Прихід весни, оновлення природи, оранка і сівба, догляд за культурними рослинами й збирання врожаю, закінчення польових, городніх і садових робіт та підготовка до зими - ці віхи у річному циклі життєдіяльності людини відображені у святах та подіях народного календаря, що супроводжувалися відповідною обрядовістю.
Найбільше народних прикмет і традицій пов’язано з весною. Зокрема, „На теплого Олексія (30 березня) щука лід хвостом розбиває", день Юрія (6 травня) пов’язаний з богом сонця, Ярилом - покровителем весни, родючості, весіль.
Багато свят і в літньому народному календарі. У народній творчості оспіване таке свято, як Івана Купала (7 липня). Це свято давало практичні поради щодо погоди: „Після Івана Купала не треба жупана”, „По Петрі на дворі пусто, а в полі густо", „Минув Спас - держи рукавиці про запас" [49].
Певну роль у житті українського народу відігравали символи. Символи - це обереги етнічної пам’яті: верба над ставом; калина в лузі; тополя край дороги; явір над водою; соняшник на городі тощо.
Звичаї й обряди зимових свят спрямовані на прославлення життя, його вічне оновлення, підбиття підсумків минулого року, утвердження творчих планів на майбутнє, оспівування господарської діяльності, мудрості хазяїна тощо.
У зимові свята на Україні здавна шанували 19 грудня Святого Миколая, 7 січня - Різдво Христове, народження Ісуса Христа, 14 січня - Новий рік.
Усі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі. Про все це співається в колядках, що були відомі далеко ще до початку християнських часів в Україні. Слід також зазначити, що кутя - це символ урожаю, писанка - це символ народження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються, як вони вірили, разом із весною, із воскресінням природи, від русалок, мавок, перелесників. Купало - це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибутами.
До навчального процесу з курсу „Я і Україна" потрібно вводити народні звичаї та обряди. Матеріал про ведення здорового способу життя, правила особистої гігієни буде цікавим при вивченні розділу „Людина - частина живої природи”.
Засвоєні й примножені не одним поколінням традиції та звичаї містять у собі духовні, моральні цінності (ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки тощо), які мають величезне значення для сучасної системи шкільного навчання і виховання.
Як зазначають Т. Дем’янюк [19], А. Синцова [47], Л. Хренов [55], В. Скуратівський [59] народний календар є своєрідним збірником прикмет, влучних висловів і нормативів поведінки людини.
Народні прикмети є складовою культурно-історичного досвіду народу. Вони узагальнюють багатовіковий досвід трудової діяльності людей, тривалі спостереження за взаємозв’язком і взаємозалежністю явищ у природі та праці.
Народні прикмети - складова народної метеорології, медицини, астрономії, хліборобської праці, моралі тощо. У прикметах відображена синівська любов до рідної землі, природи, необхідність їх збереження. Народні спостереження допомагають передбачити і врахувати життєві явища, події, наприклад: „Ранній грім - родючий рік" [55].
За допомогою народних прикмет вчитель переконує школярів в цілісності природи. Наприклад, показуючи учням 2 класу нерозривний зв’язок, взаємозалежність неживої природи і представників рослинного і тваринного світу в процесі вивчення теми „Жива і нежива природа", вчитель використовує прикмети: „Ластівки літають низько - перед дощем", „Риби вискакують із води і ловлять комах - на дощ". Разом з учнями він з’ясовує, що перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони опускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби, тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Можна запропонувати приклади із життя рослин. Дуже поширеною є прикмета: „Перед дощем квіти сильніше пахнуть". Чи правда це? Це справді так. За цих умов рослини погано випаровують воду, яка накопичується у нектарнику; випаровуються лише пахучі речовини.
Велика кількість народних прикмет і завбачень базується на спостереженнях за фізичними явищами в атмосфері. Чому ж так говорять: „Дим стовпом - на мороз, на гарну погоду”? Справа в тому, що перед негодою частинки диму зволожуються і опускаються вниз - дим стелиться, передвісником ясної сонячної погоди влітку є роса - ознака різних добових змін температури. Поширена прикмета: сильна роса - на ясну погоду. Всі ці прикмети учні легко можуть перевірити.
Використання у навчально-виховному процесі таких народних прикмет дає змогу школярам краще зрозуміти взаємозалежність у природі, уявити її як цілісне утворення.
Народний календар об’єднував ритми людини, природи й суспільства в єдине ціле і організовував життя згідно з рівновагою цього цілого. Дотримання вимог народного календаря забезпечувало тісний зв’язок людини і природи. На сучасному етапі цей зв’язок став драматичним і трагічним для природи і для самої людини, а тому традиційна народна культура, уособлена в народному календарі, є дуже цінною для відновлення рівноваги у системі людина-природа, вирішення завдань екологічного виховання.
Використання народного календаря на уроках дає змогу показати учням, що календар чітко регулював відносини людини з природою, наприклад, полювання на птахів заборонялось від Петрового дня (12 липня). Рибна ловля дозволялась лише від Івана пісного (11 вересня). Збирання лікарських рослин відбувалось у дні Аграфени купальниці й Івана Купала. Чому? Дві причини: дозрівання природних багатств і забезпечення їх відтворення.
Об’єднання у народному календарі всіх ритмів людського і природного світу - важлива екологічна риса.
Уже в 1 класі, де учні знайомляться з порами року, їх характерними ознаками, вчитель може показати, що навіть у назвах місяців і пір року відображені живі спостереження народу за проростання трави, розпукуванням квітів, листків на деревах, за періодами землеробської праці (сінокіс, жнива, збирання врожаю), за змінами у природі. Наприклад, грудень - від грудок мерзлої землі із снігом, січень - січе зиму наполовину, січе людину морозом, березень - від білої берези, яка в цей час „плаче” солодким соком, травень - земля вкривається молодою травою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
