116093 (592352), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У чужому оці і порошинку бачить, а в своєму оці і сучка недобачає.
В своєму оці сучка недобачає.
Праця людину годує, а лінь марнує.
Праця людину годує.
Якщо говорити про час виникнення прислів’їв та приказок, то зараз важко визначити, з якої епохи бере початок цей різновид народної мудрості. Найдавніші прислів’я та приказки пов’язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї діяльності. В них можна знайти натяки на епоху матріархату, залишки зооморфізму та антропоморфізму. Російський дослідник В. Анікін пояснює походження ряду прислів’їв забобонною уявою первісної людини: „Зозуля кує - недолю віщує" - прислів’я, пов’язане з віруванням у те, що крик птаха може віщувати щось фатальне для людини [52].
У ході розвитку мови одні прислів’я та приказки виходили з ужитку, інші змінювали значення. На місці старих з’являлися нові, відображаючи життя прийдешніх поколінь. Джерела, які живили прислів’я та приказки, весь час розширювалися. Стали посилено живити їх писемні художні твори та філософські трактати. Але найчастіше прислів’я та приказки зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища.
Разом прислів’я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко констатують якийсь факт скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, - словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет минулих поколінь.
Прислів’я та приказки є енциклопедією народного життя. Немає такої ділянки побуту, взаємостосунків між людьми, які б не знайшли відображення в народній мудрості. Видатний педагог К. Ушинський писав, що в прислів’ях, „як у дзеркалі... відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісна, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу, на значення всіх явищ життя" [32]. Вони не тільки відображають різні об’єкти діяльності людини, а й дають свою оцінку, живуть разом із народом його турботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і стверджують добро, нещадно карають зло.
Однією з основних прикмет прислів’їв та приказок є той чи інший ступінь узагальнення, аж до перенесення названого явища на інші, начебто не подібні до нього. Прислів’я перестає ним бути, коли вживається в буквальному значенні і правильне тільки для якогось одного випадку. Коли ми говоримо: „Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже", - то, звичайно, не маємо на увазі ні меду, ні взагалі солодощів, якими частує одна людина іншу, а розуміємо, що „солодкі” - це приємні, але фальшиві слова, якими не слід вірити. І власні імена, названі у прислів’ях, справи не міняють, бо не означають конкретної особи: „У всякої Домашки свої замашки"; „Гриць за волами, і Гриць за дровами”; „Збагатів Кіндрат та й забув, хто його брат”.
Досягти узагальнення у прислів’ях найчастіше допомагає метафора („Дивиться псом, а думає вовком”; „Орел не ловить мух”). Широко застосовуваним засобом узагальнення та економного вислову у прислів’ях є зведення однорідних членів до одного з них: „ Влітку і качка прачка"; „На чужині і тріска б’ється". Тут сполучник „і” ніби завершує ряд подібних понять і виступає замість сполучників „не тільки”, „а і".
Прислів’я здебільшого мають двочленну будову: ”Ходив три дні, та виходив злидні”; „Дешева рибка - погана юшка". Трапляються й складніші конструкції, які іноді переростають у короткі народні усмішки із завершеним сюжетом: „Ходив рак сім літ по воду, а вертаючись, перечепився через поріг, та й розлив, та й каже: отак чорт бере скору роботу!" [20].
Стилістичну побудову прислів’я урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу („Хочу пирогів, а нема! - Та он, на печі, бери їж! - Не хочу, я думав, що нема! ”), звертання („Засмійся, Матвійку, дам копійку! ”, „Посидь, Уляно, бо ще рано! ”), запитання, що передбачають заперечення („Чи хто видав, щоб ведмідь літав? ”, „Хіба що сіре, те й вовк?! ”), або саме заперечення („Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти”), паралелізми („Яка хата, такий тин, який батько, такий син”), протиставлення (антитези) типу бідний - багатий, розумний - дурень, працьовитий - ледащо.
Для прислів’їв характерне римування від приблизної співзвучності до послідовного витриманого ритму і досить складної рими: „Слово - полова, а праця - диво".
Прислів’я та приказки близькі до так званих ідіоматичних зворотів - сталих словосполучень із переносним значенням, властивих розмовній мові: „Ніколи вгору глянути”, „Накивати п’ятами" тощо.
Тематика прислів’їв та приказок різноманітна: про природу, господарську діяльність людини, про саму людину, риси характеру, родинне життя тощо. У прислів’ях та приказках народ знаходив відповіді на всі випадки буття. Їх тематичний діапазон такий же різноманітно-колоритний і багатий, як життя - особисте, родинне та громадське - в його історичному розвитку.
Найдавнішими є прислів’я і приказки про природу, її явища, рослинний і тваринний світ, працю та побут людини. Вони відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів, коли формувалися початки словесного мистецтва. Природа виступає в них, то як незрозуміла грізна, ворожа сила, то як помічник людини. Проте зразки, що дійшли до нас, уже не відображають первісного світогляду, оскільки протягом століть погляди на те, чи інше явище змінювалися, ведучи до змін та наповнення новим змістом і самих прислів’їв. Лише в окремих із них можна відчути відголоси давньої епохи.
Прислів’я та приказки про пори року вживаються переважно в їх прямих значеннях. Це й спостереження над природою різного часу, і поради, як вести господарство, і своєрідна народна агрономія. Переважно про стан природи й погоди інформують прислів’я з назвами місяців в основі:
Січень не так січе, як у вуха пече.
Лютий - острокутий.
Березень невірний: то сміється, то плаче.
У серпні серпи гріють, а вода холодить.
Як вересніє, то дощик сіє.
Жовтень ходить по краю та й виганяє птиць із гаю.
З листопада бабам рада: ховатися на піч.
Грудень поле грудить, а землю студить.
Слов’янські прислів’я та приказки про хліборобство такі ж давні, як і про природу. Найдавніші з них відображають процеси землеробської праці слов’ян ще в докласовому суспільстві, адже орне господарство було вже добре розвинуте. У сучасному фонді прислів’я про хліборобство становлять велику тематичну групу, в якій відображено процеси весняних, літніх і осінніх робіт, погляди хлібороба ще із часів натурального господарства. Це переважно прості істини про потребу удобрювати землю („Клади гній густо, на току не буде пусто”), поради вчасно орати й засівати ріллю добрим зерном („Добрим зерном землю засівай - збереш гарний урожай”).
Чимало є прислів’їв та приказок і про сільськогосподарські культури. Вже здавна жито, пшениця, овес, просо, ячмінь були важливими культурами землеробства. У прислів’ях та приказках зафіксовано немало агрономічних знань, виявлено розуміння важливості кожного злаку. У їх центрі - міркування про врожай, зерно, господарську дбайливість: „Зірко до зірка, то й буде мірка", „Поки зерно в колоску - не засиджуйся в холодку! ”.
Значні за обсягом тематичні ряди складають прислів’я та приказки, в яких змальовується хлопець і дівчина, розкривається їхня краса, зображуються любовні взаємини. У фольклорі нерідко дівоча врода зіставляється з образом калини або цвіту взагалі: „Гарна дівка як у лузі калина”, „Красна як калина". Краса, постава парубка зіставляються з образами орла, сокола: „Знати сокола по польоту, а молодця - по походці”, „Сокіл - не парубок, орел - не козак”.
Не менш велика й розгалужена тематична група прислів’їв та приказок, що відображають родинне життя. За тематичним спрямуванням вони дуже різноманітні. Ті, в яких відображається інституція роду і спільного життя („Свого доправляйся, роду не чужайся”, „Хто ся зрече роду, того й рід ся зрече”), сягають ще тих часів, коли самотня людина не могла існувати.
Прислів’я та приказки майже енциклопедично розкривають усі сторони поведінки людини, риси її характеру. В них наголошується, що властивості й характер людини формуються під впливом зовнішнього середовища, життєвих умов, загальних етичних норм. Народна мудрість розподіляє людей на добрих і злих, радить ніколи не втрачати людської гідності („Гляди, не забудь, людиною будь”). Тільки завдяки чесній праці, добрим вчинкам людина здобуває собі авторитет („Не місце чоловіка красить, а чоловік місце”), в житті прагне забезпечити собі краще життя, ніж має („Риба шукає, де глибше, а чоловік, де ліпше”).
Серед прислів’їв, що характеризують риси характеру людини, найповнішим є цикл з опорними словами розум (розумний) - дурний (глупий). За народними переконаннями розум - найбільший скарб людини. Діапазон значень прислів’їв зі словами дурний дуже широкий: він охоплює родинну сферу („Дурному синові батькове багатство не в поміч”), навчання („Дурного учити, що мертвого лічити”), сферу взаємостосунків, коли прислів’я не радять зв’язуватися з недалекоглядними людьми („Дурному вступися з дороги”).
В усний кодекс народної моралі ввійшли і прислів’я про чесність, совість, моральну чистоту. Ці якості особливо високо цінилися серед народу: „Добро стратиш - наживеш, честь утратиш - пропадеш". Несумісні з моральними принципами народу і такі риси людського характеру, як скупість, заздрість, жадібність („В скупого посеред зими льоду не випросиш", „Заздрий від чужого щастя сохне”).
Окремий цикл складають вислови, що передають життєвий досвід, застерігають людину від небезпеки („Не спитавши броду, не лізь у воду", „Оглядайся на задні колеса”). В цілому прислів’я цієї тематичної групи відтворили всі риси людського характеру, поведінки, схвалюючи позитивне в житті людей і засуджуючи негативне. Вони створили кодекс моральних норм, що складалися протягом багатьох століть. Недаремно І. Франко називав прислів’я та приказки „багатим і важним скарбом... у скарбівні нашої мови... її коштовними перлинами" [34], а М. Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, „щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів” [22].
Своєрідним фольклорним жанром, широко використовуваним у педагогічній практиці, є скоромовки. Скоромовки (спотиканки) - це жартівливі вислови, побутові на зумисне утрудненій вимові римованого чи ритмізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються в швидкому темпі. В основі ігрового ефекту скоромовок лежить опанування дитиною звуком. Ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту, викликаному відповідним розташуванням приголосних звуків.
Летів горобець через безверхий хлівець,
Вхопив гороху без червотоку,
Без червоточини, без прачервоточини.
Специфіка цього фольклорного явища виходить за межі власне фольклористики. Зміст творів відіграє другорядне значення; вони, як правило, є невеликим повідомленням, твердженням. Зрідка скоромовки наповнюються глибшим змістом, набуваючи рис і значення народного прислів’я:
| Сидить Прокіп, кипить окріп. Пішов Прокіп, кипить окріп. Як при Прокопові кипів окріп, Так і без Прокопа кипить окріп. | Суне сова свої слова. Яка сова, такі й слова. |
Цінність скоромовок полягає не в смисловому навантаженні чи оригінальних засобах художнього вираження, а в такому доборі і розстановці слів, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що, в свою чергу, підвищує культуру усного мовлення. Крім того, завдяки скоромовкам прищеплюється увага й повага до кожного вимовленого звука, слова до якості і чистоти мовлення.
Інформаційний потенціал скоромовок дещо вужчий, хоча і вони займають велике місце в скарбниці духовної культури українського народу. Найбільшу тематичну групу становлять скоромовки, в яких часто повторюється певна буква, а також ця буква стоїть на початку скоромовки. Також чималу групу складають скоромовки про тваринний і рослинний світ.
Окрему групу становлять скоромовки, в яких йдеться про господарську діяльність людини. В них лише подається коротка стисла розповідь про якийсь трудовий процес: „Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі”, „Пиляв Пилип поліно з лип, притупив пилку Пилип".
Невелику за обсягом тематичну групу становлять скоромовки з дещо повчальним змістом, або ті, в яких висміюється ледарство людей та їх незграбність. Наприклад: „Був господар, був господар, та й розгосподарився", „Ішов Прокіп, кипів окріп, прийшов Прокіп - кипить окріп, як при Прокопові, так і при Прокописі і при Прокопенятах".
Прислів’я, приказки, загадки скоромовки - ці золоті зернята народної мудрості маленькі, але дорогоцінні. Вони служать і служитимуть справі морального й естетичного виховання нашого народу і особливо дітей та юнацтва - майбутніх знавців українського фольклору.
У формуванні певних позитивних рис молодших школярів значну роль відіграє українська народна казка, яка належить до фольклорних джерел і дарує радість дорослим та дітям. Казка - це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду та мрій народу. Народна казка посідає важливе місце в навчально-виховній роботі початкової школи. Адже в народній казці знайшли відображення взаємини між людьми, мораль і етика народу, картини з життя природи. Казки відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Тому вони користуються великою популярністю серед дітей.
За допомогою казки дитина не тільки пізнає світ, а й відкликається на події і явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. У казці вона вперше зустрічає уявлення про справедливість і несправедливість. Казки виховують любов до рідної землі, бо вони створені народом. Це духовне багатство народної культури, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем рідний край, народ.
Найсуттєвішими особливостями казки як виду народної творчості, завдяки яким доцільно використовувати її у навчально-виховному процесі є:
фантазія, що надзвичайно імпонує молодшим школярам. Зокрема, звірі й птахи в казках розмовляють людською мовою;
наявність героїв (людей, тварин, птахів, рослин), вік, дії і вчинки яких відповідають вікові, діям і вчинкам дітей молодшого шкільного віку;
гранична стислість казки і доступність її ідейного змісту свідомості дітей, відповідність їхній психології.
За допомогою казок, які вчитель використовує у своїй роботі, дитині прищеплюються ввічливість, коректність у стосунках із людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність учинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки.
„Казка - животворче джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем”, - писав В. Сухомлинський [54].
Казка - найважливіший помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом, починаючи з уваги, яку К. Ушинський назвав дверима, „через які проходить усе, що входить у душу людини із зовнішнього світу".
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
