115797 (592253), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У теорії М.И. Махмутова [7] проблемне навчання є "тип розвиваючого навчання, в якому поєднуються систематична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними готових виводів науки, а система методів побудована з урахуванням цілеположення і принципу проблемної; процес взаємодії викладання і учення орієнтований на формування пізнавальної самостійності що вчаться, стійкості мотивів учення і розумових (включаючи і творчі) здібностей в ході засвоєння ними наукових понять і способів діяльності, детермінованого системою проблемних ситуацій".
У даній роботі під проблемним навчанням автором розуміється система науково обґрунтованих методів і засобів, вживана в процесі розвиваючого навчання, яка припускає створення під керівництвом викладача проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність що вчаться по їх дозволу з метою, в першу чергу, інтелектуального і творчого розвитку учнів, а також оволодіння ними знаннями, навиками, уміннями і способами пізнання.
Проблемне навчання забезпечує можливості творчої участі учнів в процесі освоєння нових знань, формування пізнавальних інтересів і творчого мислення, високий ступінь органічного засвоєння знань і мотивації учнів.
Фактично основою для цього є моделювання реального творчого процесу за рахунок створення проблемної ситуації і управління пошуком рішення проблеми. При цьому усвідомлення, ухвалення і дозвіл цих проблемних ситуацій відбувається при оптимальній самостійності учнів, але під загальним направляючим керівництвом педагога в ході сумісної взаємодії.
Останній аспект надзвичайно важливий, оскільки в нім, власне, і полягає основна відмінність проблемного навчання від евристичної, такої, що припускає, що навчання відбувається при "незнанні" не тільки учня, але і вчителя [15]. Втім, це відноситься тільки до поняття проблемного навчання у вузькому сенсі: за весь час його існування неодноразово були спроби внести евристичний аспект до проблемного навчання і повною мірою (наприклад, В.С. Біблер).
Тому в даній роботі під проблемним навчанням в широкому сенсі розуміється такий метод навчання, який допускає варіантність підходу до вибору проблемної ситуації, тобто що має, зокрема, окремі риси евристичного навчання (зокрема, орієнтацію вчителя і учня на досягнення невідомого їм заздалегідь результату).
На погляд автора, такий підхід дозволяє значно розширити можливості застосування проблемного навчання, зробити його універсальним, застосовним не тільки для природних наук, історії науки і техніки, але і для гуманітарних наук, для предметів, що носять емоційно-образний характер.
У таких умовах проблемне навчання вже можна буде розділити на три види залежно від характеру і ступеня задіяння творчого початку учнів: наукова творчість (постановка і рішення теоретичних учбових проблем), практична творчість (постановка і рішення практичних учбових проблем) і художня творчість (відображення дійсності на основі виняткової творчої уяви).
Основним поняттям проблемного навчання є проблемна ситуація, що є інтелектуальним утрудненням людини, що виникає у разі, коли він не знає, як пояснити виникле явище, факт, процес дійсності, не може досягти мети відомим йому способом, що спонукає людину шукати новий спосіб пояснення або спосіб дії. Проблемна ситуація обумовлює початок мислення в процесі постановки і рішення проблем [7].
Виходячи з цього проблемним ученням є така учбовий-пізнавальна діяльність знань, що вчаться по засвоєнню, і способів діяльності, при якій вчаться сприймаються пояснення вчителя в умовах проблемної ситуації, з тим або іншим ступенем самостійності аналізуються формулювання проблем і досягається їх рішення за допомогою висунення пропозицій, гіпотез, їх обґрунтування і доказу, а також шляхом перевірки правильності рішення.
Проблемні ситуації і, відповідно, все проблемне навчання будуються на принципі проблемної, суперечності як закономірності пізнання, як основного механізму, активізуючого навчання вже на рівні учнів.
Дія цього механізму і, відповідно, концептуальна основа всього проблемного навчання засновані на психологічній теорії мислення, висунутій в радянській психологічній школі ще С.Л. Рубінштейном. У його теорії мислення є продуктивний процес, що пов'язує воєдино об'єкти пізнаваної дійсності. Об'єкти дійсності завжди містять в собі певні внутрішні і (або) зовнішні суперечності, проблеми, завдання які суб'єкт (мислячий, а в даному випадку - що вчиться) повинен вирішити в процесі їх практичного перетворення і (або) уявного усвідомлення, тобто наочний мир відкривається людині, будучи виконаним проблемною, що і викликає необхідність в мисленні. Згідно його концепції саме проблемною ситуацією, суперечністю, визначається залучення особи до розумового процесу.
В процесі розумового процесу і дозволу, тим самим, такій проблемній ситуації відбувається усвідомлення пізнавальної потреби суб'єкта, яка, будучи усвідомленою, спонукає вже розумову активність людини.
Розумова активність є, з одного боку, характеристикою розвитку інтелекту, виховання якого є одним з основних завдань всебічного гармонійного розвитку особи. З іншого боку, високий ступінь розумової активності є необхідною умовою для ефективного навчання.
Таким чином, саме ці ідеї були покладені в основу проблемного навчання: постановка проблемного завдання (створення проблемної ситуації) приводить до появи пізнавальної потреби, у зв'язку з чим підвищується розумова активність що вчиться і розвивається інтелект і, зрештою, за рахунок цього відбувається, якщо можна так сказати, ескалація здібностей учня і його мотивації до навчання.
Необхідно також відмітити, що останнім часом з'явилися спроби пояснення ефективності проблемного навчання не тільки на психологічному, але і на фізичному рівні, тобто на рівні особливостей роботи мозку. Так, в [5] пропонується наступна теорія, що пояснює процес пізнання і навчання. Розумові зусилля що навчається завершуються "фіксацією досягнення поставленої мети", тобто розумінням. Як відомо, той, що у цей момент навчається випробовує сприятливі емоції: від полегшення до ейфорії залежно від глибини суперечності (складнощі проблемної ситуації) і рівня напруги. Передбачається, що на рівні мозку це відбувається унаслідок "замикання нейронних областей", які також називаються "ансамблями" або "кластерами", "в одну велику область, відповідну новому (для тих, що навчаються) поняттю".
I.3 Функції проблемного навчання
За своїм змістом і по поставлених цілях традиційна освіта орієнтована, перш за все, на засвоєння що вчаться знань, умінь і навиків. Крім того, з гуманізацією всієї соціальної сфери в традиційній освіті стала декларуватися мета всебічного і гармонійного розвитку кожного учня, що, втім, через інертність системи освіти і особливостей методів традиційної педагогіки досягалося лише побічно, було, за великим рахунком, побічним продуктом освіти.
У проблемному навчанні, як і в традиційному, признається важливість всіх тих же функцій, проте декілька змінюється розстановка акцентів, ієрархія освітніх цілей:
розвиток інтелекту, пізнавальної самостійності і творчих здібностей учнів;
засвоєння учнями системи знань і способів розумової практичної діяльності;
формування всесторонньо розвиненої особи.
Відмітимо, що Махмутов М.І. ([7]) виділяє як основні функції проблемного навчання також і формування діалектико-матеріалістичного мислення. На погляд автора, ця функція або ця мета проблемного навчання розходиться з метою формування пізнавальної самостійності учнів: однією з найважливіших особливостей проблемної освіти визнається розвиток здорового скептицизму що вчаться, що, на думку автора, несумісна з однозначною їх фіксацією на тому або іншому характері світогляду. Видно, виділення ним такій функції проблемної освіти є наслідком значної ідеологізації освіти в радянський період. У цьому сенсі автор не може погодитися з Л.Д. Столяренко ([13]), що та або інша концепція освіти може вже по своєму характеру ставити своєю за мету виховання особи із заданими властивостями (будь то традиційна освіта в радянський період або біхейвіористічна освітня парадигма заходу): як видимий, пануюча ідеологія може накладати і накладає свій відбиток на будь-яку концепцію освіти, справу лише в тому, що різні освітні методи сприяють цьому різною мірою.
Отже, такі основні функції проблемної освіти. Як вже наголошувалося, вони властиві практично всім освітнім концепціям і різниця полягає лише в їх ієрархії: у проблемній освіті основний акцент робиться не стільки на засвоєння що вчаться знань, скільки на розвиток їх інтелекту, пізнавальної самостійності і творчих здібностей. Тому проблемній освіті приписуються також наступні спеціальні функції, що є, за великим рахунком, конкретизацією загальних стосовно проблемної освіти:
виховання навиків творчого засвоєння знань (застосування окремих логічних прийомів і способів творчої діяльності);
виховання навиків творчого застосування знань (застосування засвоєних знань в новій ситуації) і уміння вирішувати учбові проблеми;
формування і накопичення досвіду творчої діяльності (оволодіння методами наукового дослідження і творчого відображення дійсності);
формування мотивів навчання, соціальних, етичних і пізнавальних потреб.
Найбільш важливими, на погляд автора, функціями, характерними для проблемної освіти, є, по-перше, розвиток творчих здібностей учнів і, по-друге, розвиток практичних навиків використання знань і підвищення рівня освоєння учбового матеріалу. Розглянемо їх детальніше.
Формування творчого мислення спочатку ставилося специфічною за мету проблемного навчання, його відмітною особливістю від традиційного навчання. За деякими даними ([13]) в сучасній російській шкільній освіті до 75% учбових предметів направлено на розвиток лівої півкулі, а на естетичні предмети відводиться лише 3%. Пріоритет інформаційної складової освіти був властивий педагогіці з самого початку її становлення. Такий підхід заснований на теорії, що знання є основою продуктивного мислення, а навики продуктивного і творчого мислення отримуються в школі лише як наслідок репродуктивного засвоєння [7].
Разом з тим, далеко не все і не завжди розділяли цю теорію. Так, ще Монтень писав: "краще всього я відчуваю себе в товаристві селян, оскільки недолік освіти дозволяє їм зберегти розсудливість", а М. Твен затверджував наступне: "висока досвідченість в тому, щоб уміти відмітати всякий досвід". У сучасній педагогіці все ширше розповсюджується переконання, що репродуктивна діяльність негативно впливає на можливість подальшої творчості: як наукового, так і творчості в цілому, і, будучи освоєною і закріпленою що вчаться в першу чергу, створює у учнів шаблонні уявлення про необхідний освітній продукт. До цього висновку приходять як теоретики, так і практики, як педагоги ([2]), так і психологи ([14]). Так, М.А. Холодна пише: "саме недостатність знань часто є стимулом для появи творчих рішень".
У зв'язку з цим, репродуктивна діяльність може сприяти творчості тільки у тому випадку, коли з її допомогою учні засвоюють способи діяльності, але не зміст освіти. Якщо спочатку така передумова ґрунтувалася лише на педагогічній інтуїції, то А.В. Хуторський ([15]) вже стверджує, що про це свідчать і отримані експериментальні дані.
При найближчому розгляді одним з найважливіших критеріїв творчості стає відношення до суперечностей. Як справедливо пишуть [2], "якщо суперечність не формулюється в загостреному вигляді, а будь-якими способами "замазується", обходиться стороною і робиться критерієм помилки, то ні про яку творчість мови бути не може". Творчі здібності людини виражені в тим більшій мірі, чим гостріше відбивається і формулюється реальна суперечність і чим ефективніше відбувається рішення суперечності в мисленні згідно з логікою його становлення.
Від рівня розвитку творчих здібностей людини, від ступеня його звикання до наявності проблемних ситуацій, суть яких - вся навколишня дійсність (див. вище про теорію С.Л. Рубінштейна), і можливості їх логічного дозволу, залежить не тільки його розвиток як особи, але і, при деякому утрируванні, навіть рівень його психологічної стійкості. Так, можна пригадати про досліди И.П. Павлова, коли на очах піддослідного собаки круг, що є умовним сигналом для ухвалення пищи, починав повертатися і перетворювався на овал. Тварина або зривалося в істеричний гавкіт, або впадало в стан глибокого гальмування.
Враховуючи, таким чином, з одного боку, особливості людської психіки і мислення, а також, з іншого боку, з урахуванням безумовної важливості творчої активності як загально-соціального чинника розвитку, проблемне навчання будується на моделюванні проблемних ситуацій, відтворенні творчого процесу при навчанні. Як образно пише С.В. Снапковська ([12]), в процесі рішення проблемних ситуацій "процес навчання максимально зближується з процесом мислення, як би переростаючи в нього".
Другою основною метою і функцією проблемного навчання, як вже наголошувалося, є розвиток у практичних навиків використання знань, що вчаться, і підвищення рівня освоєння учбового матеріалу. Значно більший ефект проблемного навчання в цій сфері, ніж у традиційного навчання, досягається за рахунок психологічних особливостей процесу засвоєння знань. Так, як показує практика, практичне відтворення знань і навиків, здійснюване що вчиться усвідомлено і в рамках проблемної ситуації, сприяє значно кращому засвоєнню знань, ніж лише вербальне або практичне їх відтворення при традиційному навчанні. Механічне відтворення за викладачем, дійсно, може закріпити об'єкт в пам'яті учня, але самостійний вибір того або іншого навику, об'єкту знання що вчиться, можна сказати, персоналізуватиме його, дозволяє досягти більшого ефекту від навчання.
Таким чином, знання, уміння і навики, отримані в процесі рішення проблемних ситуацій, ефективніше фіксуються в пам'яті учня. Але це не єдиний і не головний ефект проблемної освіти. Знання, на погляд автора, не мають знеособленої і об'єктивної цінності, вони важливі лише в тому випадку, якщо учень зможе їх застосувати на практиці, зможе вирішувати з їх допомогою конкретні завдання, які ставить перед ним дійсність. В цьому відношенні проблемне навчання ставить людину в сприятливіше положення, за рахунок того, що у нього вже сформувалися навики поводження з проблемними ситуаціями, немає страху перед невідомим, воно сприймається лише як "поки" невідоме. Річ у тому, що види завдань, що виникають насправді, по суті, не обмежені і суб'єкт проблемного навчання, отримавши навики і упевненість, стає більш пристосованим до їх рішення, тоді як при використанні методів традиційного навчання для цього потрібно буде вирішити значний масив таких завдань, причому, безумовно, немає гарантії, що при навчанні будуть враховані всі ситуації, з якими зіткнеться учень в майбутньому. У реальному житті проблеми є практично постійно змінною різноманітністю умов, цілей, контекстів, перешкод і невідомих величин, що впливають на підхід до їх рішення. Саме тому на практиці віддається значний пріоритет досвіду роботи, ніж теоретичній освіті. І саме тому в процесі навчання пріоритет повинен віддаватися моделюванню, відтворенню практичних проблемних ситуацій і їх самостійному рішенню що вчаться, що і реалізується в концепції проблемного навчання.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
