115466 (591946), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Множинні іменники реального значення однини або множини набувають за допомогою числівників: одні двері — двоє дверей, одні ножиці — троє ножиць [75, 102].

Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особливу увагу звертати на число пов'язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в однині, то й пов'язані з ним слова також мають стояти в однині: осіннє листя (а не осінні), коріння проросло (а не проросли), селянство — воно (а не вони), молодь — її інтереси (а не їхні).

Іменник, пов'язуючись у реченні з іншими словами, змінюється за відмінками. В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання: називний — хто? що? (весна, явір); родовий — кого? чого? (весни, явора); давальний — кому? чому? (весні, явору); знахідний — кого? що? (весну, явір); орудний — ким? чим? (весною, явором); місцевий — на кому? на чому? (на весні, на яворі); кличний — хто? що? (весно, яворе). Називний і кличний відмінки називаються прямими, усі інші — непрямими [44, 57].

Іменник у називному відмінку виступає в реченні в ролі підмета, іноді — присудка. Наприклад, у реченні «Вірний приятель — то найбільший скарб» (нар. творчість) у називному відмінку стоять підмет приятель і присудок скарб.

Іменник у кличному відмінку виступає тільки в ролі звертання: Який ти, світе, теплий і широкий (А. Малишко).

Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати:

а) іменною частиною складеного присудка: Життя має ціну лиш доти, поки воно доцільне (П. Загребельний);

б) додатком: Навтішатися світом — що випити кухоль, У якому ізверху мед, а насподі — гірчиця (Д. Чередниченко);

в) означенням: Гуркочи у долю мою, світе, хвилями прадавнього Дніпра (В. Симоненко);

г) обставинами: В день такий на землі розцвітає весна тремтить од солодкої муки (В. Сосюра) [71, 369].

Називний і кличний відмінки вживаються завжди без прийменника, місцевий — лише з прийменником. Інші можуть виступати як без прийменника, так і з ним.

Деякі іменники не змінюються, а саме:

а) іншомовні слова, які закінчуються на голосний (крім -а після приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже, ательє, парі, таксі, бюро, депо, метро, кіно, рагу, кенгуру, меню, інтерв'ю, Нікарагуа, Туапсе, Сочі, Монако, Баку; але слово пальто змінюється: пальта, пальті, пальтом і т. д.; в усному мовленні нерідко змінюються також давно запозичені слова кіно, метро, бюро;

б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком;

в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в СПУ, договір із ВАТ, від райвно; але: у загсі, на ЛАЗі, до ВАКу [78, 327].

У складних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можна, обидві частини: музей-квартира — музею-квартири, фабрика-кухня — на фабриці-кухні, Переяслав-Хмельницький — з Переяслава-Хмельницького, Пуща-Водиця — у Пущі-Водиці, Конча-Заспа — під Кончею-Заспою, Ново-сілка-на-Дні-стрі — у Новосілці-на-Дністрі, Ростов-на-Дону — до Ростова-на-Дону, під Ростовом-на-Дону; але: Кос-Анатольський — Кос-Анатоль-ського, Баден-Баден — у Баден-Бадені.

За тим, як вони змінюються, іменники поділяються на чотири відміни. Проте до жодної відміни не належать іменники, які вживаються тільки в множині (двері, Чернівці), які змінюються, як прикметники (вартовий, учительська), і які не змінюються (шосе, кенгуру) [53, 101].

До першої відміни належать іменники жіночого й чоловічого родів, які в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я): хмара, буря, мрія, сирота, лелека, Микола. Сюди також належать іменники жіночого роду із збільшувальним значенням на -ищ(е): бабище, бородище.

До другої відміни належать:

а) іменники чоловічого роду, які в називному відмінку однини не мають закінчення -а (я): вітер, дощ, день, герой, батько;

б) іменники середнього роду, які при відмінюванні не приймають жодних суфіксів: село — села, сонце — сонця, подвір'я — подвір'я, горнятко — горнятка.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини не мають закінчення -а (-я): радість, сутінь, ніч, подорож, мати. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, які при відмінюванні приймають суфікси -ат- (-ят-), -єн-: теля — теляти, лоша — лошати, коліща — коліщати; іменників, що приймають суфікс -єн-, залишилося всього три: ім'я — імені, плем'я — племені, сім'я — сімені (лише в однині).

1.2 Система вивчення іменника у початкових класах

Іменник – важливий засіб розвитку мовлення і збагачення словникового запасу молодших школярів. У різних видах і формах роботи з іменником розвивається мовлення школяра. У цьому процесі істотне значення має засвоєння учнями багатьох життєвих і спеціальних термінів та мовних зворотів. Знання навчального матеріалу, наукових термінів і вправляння в їх різноманітному застосуванні ведуть до успішного формування в дітей нових наукових понять. Для цієї роботи потрібна складна розумова діяльність, насамперед аналіз, абстрагування й узагальнення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову.

Крім вивчення рідної мови й формування навичок читання, школярі засвоюють математику, природознавство та інші навчальні предмети. Вони постійно займаються малюванням і співами, працею і фізкультурою. Кожний навчальний предмет має свій зміст і термінологію, засвоюючи яку учень збагачує словник іменниками і розширює розумовий кругозір. На будь-якому уроці вчитель має змогу спеціально розвивати мовлення учнів і збагачувати їхній словниковий запас [20, 9].

Джерелами формування в учнів поняття іменника на побутовому рівні є: сама навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал читанок та інших підручників, наочні посібники, технічні засоби, які вчитель використовує у ході розповідей та бесід з учнями. Вже протягом першого року навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп: школа і шкільне навчання ( назви шкільних приміщень, класне обладнання, навчальне приладдя — колективне та індивідуальне, види навчальної праці, елементи уроку й режиму навчального дня в цілому тощо ) ; суспільно-політична лексика; лексика, пов’язана із суспільно корисною працею дорослих і дітей; види транспорту; рослини городу, саду, лісу; тварини — дикі і свійські; побутова лексика, пов'язана з ігровою діяльністю дітей тощо [26, 67].

Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. Під час уроків читання у ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава, Україна, столиця України—Київ, мова, народ, письменник, поетеса та ін.). Статті та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей міста й села, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов'язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і з позаурочний час.

Кожен урок має формувати в учнів активний словник. А для цього учні мають чітко розуміти лексичне значення і бачити ціле слово. Тому велике значення на уроці надається словниковій роботі, яка органічно випливає із завдань упродовж цілого уроку. Вона спрямовується на збагачення активного словника учнів, на розвиток словотворчих навичок, уміння бачити художні засоби та використовувати їх у своєму мовленні, на пропедевтичну й узагальнену роботу щодо знань з морфології [23, 18].

Теоретичних відомостей з лексики та морфології учні початкових класів не одержують (це програмовий матеріал наступних класів), а словник збагачують практичними вправами у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1-4 класів. Тому словникова робота має пов'язуватися з усією системою навчання дітей у школі. Розрізняють пасивний та активний словники. Активний — це слова, які учень вживає у мовленні, пасивний — слова, значення яких дитина розуміє, але не використовує [38, 47].

Класовод має сприяти тому, щоб вихованці за допомогою різних вправ з читання переводили слова-іменники з пасивного до активного словника. Учитель повинен допомогти розібратись у значенні цих слів, перевести їх до активного словника учнів.

Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, багата мова вчителя — важливе джерело збагачення словника учня початкових класів.

Значне місце на уроках мови відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей, зокрема ту його частину, де відводиться місце іменникам. Значення невідомих слів, що трапляються в текстах, обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі і т. ін. [48, 97].

Для досягнення кінцевої мети – розвитку образного усного мовлення — необхідно розв’язувати такі навчальні завдання:

• розширювати і поглиблювати знання учнів про слова-назви, викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;

• поступово вводити дітей у світ краси мови;

• формувати ініціативу і самостійність, здатність оперувати словом у мовленнєвій діяльності;

• розвивати дитячу уяву, фантазію;

• виховувати вміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість;

• формувати навички точного вживання слів-іменників у спілкуванні з ровесниками;

• застосовувати на уроці знання, набуті самостійно [31, 91-92].

Вирішуючи ці завдання на уроках читання, вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник іменниками. При цьому вдосконалює його і якісно, дбаючи про найточніше вживання слів, виразність думки.

Матеріалом для розширення словникового запасу молодших школярів на уроках мови служать синоніми у формі іменників, наведені у текстах. Синоніми (слова, близькі за змістом) збагачують словниковий запас учнів, допомагають уникати повторення одного й того ж слова в реченні, роблять мовлення більш точним, виразним, емоційно забарвленим. Тому в словниковій роботі на уроках рідної мови значне місце мають займати вправи з синонімами (без повідомлення цього терміна учням початкових класів) [34, 72].

Методисти рекомендують такі вправи:

1. Відшукування синонімічних груп у тексті.

2. Добір слів, близьких за значенням.

3. Пояснення синонімів.

4. Аналіз емоційних синонімічних слів.

5. Вписування в речення синонімів, доданих у кінці вправи

6. Складання речень з поданими синонімами.

7. Заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих, що повторюються [46, 201].

Програма з української мови для початкових класів [63] передбачає вивчення й антонімів — слів, що мають протилежні значення (ніч – день, низький — високий, початок — кінець). Під час словникової роботи як один з методів пояснення нових чи незрозумілих слів використовується наведення протилежного слова. Рекомендуються такі вправи:

1. До поданих слів добирати інші з протилежним значенням.

2. З поданих дібрати слова з протилежним значенням, розмістити їх парами.

Молодші школярі практично ознайомлюються із багатозначними словами з читанок (ключ (лелек), ключ (від замка)). Основний методичний прийом роботи над різними значеннями одного слова — це спостереження за ним у різних реченнях. Для цього використовуються тексти, які є в підручниках, а також спеціально дібрані тексти. Одним із способів ознайомлення з багатозначністю слів є виконання вправ на вживання їх у прямому й переносному значенні:

1. Пояснення прямого й переносного значення слів: міцний замок – маленький замок.

2. Добір із тексту слів з переносним значенням і вживання їх у прямому (голова (сільради) – голова (людини)).

3. Складання попарно речень зі словами, вжитими в прямому й переносному значенні [20, 11].

Ще одним видом словникової роботи є логічні вправи, що сприяють розвиткові мислення, збагачення й систематизації дитячого словника. Вони широко застосовуються в усіх початкових класах. Тематика логічних вправ залежить переважно від матеріалу читанки. Крім того, доцільно використовувати натуральні предмети і сюжетні малюнки, таблиці, картки зі словами чи зв'язним текстом.

Найпоширенішими є види словниково-логічних вправ з іменниками:

Характеристики

Список файлов ВКР