115433 (591924), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Стійка волейболіста. Способи пересування, пересування різними способами в поєднанні з технічними прийомами у нападі. Передача і прийом м'яча двома руками зверху.
Нижня та верхня прямі подачі.
Техніка захисту Пересування різними способами в поєднанні з технічними прийомами у захисті; прийом м'яча: двома руками знизу та відбивання його.
Тактична підготовка
Основними завданнями тактичної підготовки волейболістів є:
Розвиток психофізіологічних здібностей і фізичних якостей.
Придбання тактичних знань (загальні основи теорії тактики волейболу, аналіз тактичних дій, основи взаємодії 2-х, 3-х, 4-х гравців, тактика найсильніших спортсменів і команд тощо).
Навчання практичному використанню прийомів, елементів, варіантів тактики.
Вдосконалення тактичного вміння з урахуванням ігрових функцій волейболістів.
Формування вміння швидко переходити від нападу до захисту і навпаки.
Формування вміння ефективно використовувати технічні прийоми і тактичні дії в різних ігрових ситуаціях.
Вивчення вживаних ігрових систем у захисті і нападі та їх варіантів.
Вивчення команд суперника (техніко-тактична і вольова підготовленість).
Аналіз участі в змаганнях.
Загальні і спеціальні знання складають необхідну передумову вивчення тактичних дій і розвитку тактичних навиків. Джерела знань в області тактики різноманітні: література з волейболу, лекції, бесіди, семінари, спостереження на змаганнях, практичні заняття і їхній аналіз тощо .
Методи тактичної підготовки ті ж, що і при вирішенні задач технічної підготовки, але з врахуванням специфіки тактики. При показі необхідно використовувати макети майданчика, фільми, схеми, плакати, відеофільми та ін. При вивченні тактичних дій і їхньому вдосконаленні застосовувати певні орієнтири, сигнали .
Тактична підготовка повинна бути органічно пов'язана з фізичною, технічною, вольовою і теоретичною підготовкою.
Головний засіб навчання і вдосконалення тактики гри - багаторазове виконання вправ, дій, елементів.
Будь-яка тактична дія, спрямована на оптимальний успіх, повинна будуватися відповідно до тактичних знань, технічних навичок, рівня розвитку фізичних здібностей, вольових якостей та інших компонентів підготовки.
В умовах постійного сприйняття інформації та оцінки ігрових ситуацій виникає необхідність визначати особливості виконання рухів партнерами або суперниками, по траєкторії польоту м'яча визначити їх тактичний задум і наступні дії. Це здійснюється в результаті запам'ятовування .
Психомоторні процеси тактичної дії виконуюються в трьох головних фазах:
сприйняття і аналіз ситуації змагання;
розумове вирішення тактичної задачі;
рухове вирішення тактичної задачі .
Індивідуальні дії без м'яча: орієнтування на майданчику: пересування, вибір вихідного положення для прийому м'яча з подачі;
Тактика нападу Індивідуальні дії: вибір місця для виконання другої передачі;
групові дії: взаємодії гравців передньої лінії; взаємодії гравців задньої лінії під час прийому м'яча;
Тактика захисту Індивідуапьні дії вибір місця під час прийому м'яча;
командні дії: розташування гравців на майданчику, система гри з другої передачі через гравця передньої лінії, система гри «кутом уперед»
Відповідно до змісту навчального матеріалу, програмою передбачені Державні вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів при вивченні теми «Волейбол», згідно яких учні повинні :
називати загальні характеристики гри у волейбол;
стійки та пересування: стійку волейболіста високу, середню, низьку; пересування приставними та перехресними кроками, бігом, кроком, стрибками;
характеризувати історію українського волейболу; розташування гравців на майданчику; місце українського волейболу на міжнародній арені;
пояснює значення раціонального харчування для здоров'я юного волейболіста;
виконувати ходьбу; бігові й стрибкові вправи; вправи на зміцнення фалангів пальців кисті руки; вправи для формування координації рухів, постави; здійснювати орієнтування на майданчику; вибір вихідного положення для приймання м'яча з подачі.
передачі та прийом м'яча: передачу і прийом м'яча двома руками зверху на місці, в парах, у зустрічних колонах;верхню передачу м'яча двома руками; прийом м'яча двома руками знизу та відбивання його,
подачі: нижню та верхню прямі подачі;
визначати місця для передач; вибір місця під час прийому подач; вибір місця під час страховки партнера, що приймає м'яч,
застосовувати взаємодії з гравцями передньої лінії під час другої передачі гравців зон 4 і 2 з гравцем зони 3; гравця зони 2 з гравцями зон 3 і 4, гравців зон 4 і 3 з гравцем зони 2; систему гри з другої передачі через гравця передньої лінії (після прийому верхніх передач); взаємодії з гравцями задньої лінії під час прийому м'яча; систему гри у захисті «кутом уперед»; прийоми самоконтролю під час занять волейболом;
дотримуватися правил: розміщення гравців; рухливих ігор «Вудочка», «Боротьба за м'яч», «Лабіринт», «Горобці і ворони», «Невід», «Передача м'ячів»; навчальних ігор у волейбол; техніки
дотримується правил: рухливих ігор «Піонербол», «М'яч у повітрі». «Слухай сигнал». «Третій зайвий», «Невід», «Передача м'ячів», «Мисливці і качки», «Переправа через струмок», «Вовк і ягня», «Вудочка», «Стрибки по купинах»; техніки безпеки під час занять волейболом.
2.2 Проведення уроків волейболу
Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.
За структурою уроки фізичної культури складаються з трьох частин:
1. Підготовча (8-12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіологічно (розминка) до виконання завдань уроку.
2. Основна (25-ЗО хв.). Передбачає вивчення, удосконалення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо.
3. Заключна (З-5 хв.). Учитель поступово знижує фізичне навантаження, приводячи організм учня
Неодмінність такої схеми диктується психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м’язових навантажень і змін його працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і тимчасової втрати працездатності.
Функціональні зрушення в першій зоні можуть бути значними. ЧСС, наприклад, збільшується більш як на 10 уд./хв., легенева вентиляція - на літр і більше. Загальна мобілізація сил до роботи (з усвідомленим намаганням виконати її) має умовнорефлекторну природу і характеризується дією установки з предметною орієнтацією на наступну діяльність. Тип емоційного стану при цьому може бути різним - від стану «бойової готовності» до «передстартової лихоманки» або, навпаки, до апатії.
У другій зоні безпосередньо з початком роботи тривають подальші перебудови фізіологічних функцій - організм впрацьовується, оскільки найвищий рівень працездатності відразу не досягається. На відміну від передстартового стану функціональні зрушення при впрацьовуванні мають більш специфічний характер - мобілізація функцій здійснюється в прямій залежності від особливостей роботи, що виконується. В цілому рівень функціональної активності організму зростає. Налагоджується взаємодія у діяльності всіх органів і систем, які забезпечують роботу при ведучій ролі ЦНС. Потім досягнутий рівень певний час зберігається з незначними відхиленнями в сторону підвищення або зниження (зона відносної стабілізації).
З витратою функціональних резервів робочих органів і систем організму (м’язової, серцево-судинної, дихальної та ін.) працездатність поступово знижується (фаза тимчасової втрати працездатності). Ступінь загальної втоми в кінці уроку залежить від конкретної спрямованості завдань, особливостей змісту, об’єму та інтенсивності навантаження.
Такий механізм включення організму у м’язову роботу є універсальним і неминуче проявляється у будь-якій руховій діяльності за умови дотримання правильної послідовності - підготовка до роботи, робота, відпочинок. Оскільки основним змістом уроку фізичної культури є рухова діяльність, у його структурній побудові мають бути враховані усі зони реагування організму на м’язові навантаження. Так, зонам передстартового стану і впрацьовування відповідає підготовча частина уроку. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати учнів і психологічно спрямувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному уроці
Наступним важливим елементом дій учителя в підготовчій частині уроку є повідомлення завдань уроку. Спочатку необхідно підкреслити їх загальну спрямованість, показати зв’язок з попереднім уроком і значення тих завдань, що висуваються на даний урок, збудити в учнів намагання до активної діяльності. Разом з тим, не слід занадто деталізувати завдання, оскільки вони ще будуть конкретизуватися по ходу уроку перед кожним окремим видом завдань. Повідомляти завдання слід не лише у доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік учнів.
Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка. Спочатку робиться загальна розминка. Вона м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Найбільш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи ходьби (навшпиньках, перекатом з п’ятки на носок, похідним, стройовим, м’яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи, галопом, приставними кроками; загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами (великі м’ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).
При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримуються такої послідовності: потягування, вправи для рук і поясу верхніх кінцівок, вправи для тулуба, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення.
Усі вправи, як в русі, так і на місці доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному уроці в підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Змінюючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (в колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами і т. д.) і прийоми управління учнями (під рахунок, музичний супровід, оплески, постукування паличками, самостійний рахунок вголос і мовчки, елементи змагань і т. ін.).
Дуже важливо, щоб кожна вправа виконувалась учнями технічно правильно, в протилежному випадку вона не подіє на організм учнів з очікуваною ефективністю.
Виконання вправ у підготовчій частині слід строго індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання (вправи повинні виконуватись по-різному дівчатками і хлопчиками починаючи з першого класу).
Ефективність загальної розминки загалом оцінюється щонайменше за двома показниками:
- за самопочуттям учнів і рядом об’єктивних показників, викликаних нею (збільшення амплітуди рухів, швидкості і темпу виконання вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень тощо).
- за схожістю використаних вправ (змістом і формою) до тих, які будуть виконувати в основній частині уроку.
Незважаючи на те, що під час загальної розминки відтворюються окремі елементи наступної основної діяльності (це певною мірою надає розминці відповідної спрямованості) тим не менше, вони не замінюють того, що повинна дати спеціальна розминка.
Суть спеціальної розминки полягає у забезпеченні оптимального впрацьовування систем організму у напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.
Ступінь різноманітності вправ загальної і спеціальної розминки залежить, перш за все, від кількості запланованих основних вправ і рівня їх засвоєння (етапу процесу навчання). Якщо в урок включено, наприклад, три основні вправи, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.
У процесі проведення спеціальної розминки доцільно передбачити місце для короткочасної індивідуальної розминки, під час якої учні виконують запропоновані учителем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв’язання наступних завдань. Загалом на підготовчу частину уроку відводять приблизно від 7-10 до 12 хв.
В основній частині уроку (фаза відносної стабілізації) вирішуються такі завдання:
- набуття учнями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом даного уроку;
- навчання учнів самостійно займатись фізичними вправами;
- формування правильної постави учнів у процесі виконання фізичних вправ;
- виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність учнів;
- сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцненню волі учнів;
- підвищення рівня спортивних досягнень учнів.
Названі завдання визначають головні підходи до формування змісту і методики проведення основної частини уроку.
Враховуючи той факт, що стан максимальної працездатності, особливо психічної, явище відносно короткочасне - вирішення завдань на уроці здійснюється у такій послідовності: на початку основної частини уроку вирішуються завдання, пов’язані з вивченням нового матеріалу, діями високої координаційної складності. Потім відпрацьовуються вправи, які потребують деталізованого розучування. І в кінці основної частини уроку -удосконалення в техніці виконання вправ.
Вирішуючи завдання у такій послідовності учитель повинен забезпечити достатній рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ: при розучуванні до 15-20 повторень і 30-40 при закріпленні і вдосконаленні навчального матеріалу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
