115102 (591782), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Вправа 18 (дод. 18). Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них і починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик "зернятка" протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину і квітки створюють з видовжених мазків — "кривих зерняток", що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу.
Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки — основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.
Вправа 19 (дод. 19). Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичено у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку — жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра — цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою "цибулька". Будується "цибулька" з видовжених мазків — "кривих зерняток". Створення жоржини починається з малювання "цибульки".
Інший мотив — квітка соняшника, яка будується округлими пелюстками — "пуп'янками" (див. дод. 8, 9). Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.
Вправа 20 (дод. 20). Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.
Вправа 21 (дод. 21). Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби дає основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії (у початкових вправах центральну лінію можна провести легенько олівцем), ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики і є зубцями листків.
Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних. Треба починати малювати з центральної частини, з серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучаються знизу. Потім у такому ж порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.
Вправа 22 (дод. 22). На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя "папороті", які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.
Вправа 23 (дод. 23). На ілюстрації показано різноманітне вирішення листків: одне — за допомогою мазків-"зерняток" видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; два інших — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контура утворюють за допомогою маленьких мазків-"зерняток", вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від центра. "Зернятка" майже однакової чітко окресленої форми. Вправа дає уявлення про великі можливості саморобного пензлика. Необхідно майстерно виконувати ці елементи.
Вправа 24 (дод. 24). Мета — навчитися робити "перехідний мазок".
На пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з'являється темніший відтінок, який в кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. У такий спосіб малюють другий листок, де кожний перехідний мазок складається і з червоної (першої) та жовтої (другої) фарби, а в розтяжці, при переході від першої до другої — оранжевий. Останнє завдання вправи — поєднання жовтої і зеленої фарб. Такі необхідні для створення композицій елементи, як листки, бажано вирішувати різноманітне.
Вправа 25 (дод. 25). Мета — оволодіти технікою перехідного мазка у малюванні квітки темперними фарбами. В основі ніжного тону фарби, яку беруть на пензлик першою, є білило. Потім на кінчик пензля набирають фарбу темного тону (чисту). Темпера чіткіше підкреслює розтяжку кольору, зображення стає рельєфнішим, рухливішим. Бажано пробувати малювати також гуашшю [40,с.135-142].
Після засвоєння основ петриківського малювання дальше вивчення розпису пов'язане з виконанням деяких композицій, в яких можна закріпити набуті знання. На початковому етапі найкраще звернутись до творів визнаних майстрів петриківського розпису, спробувати зробити копії з їхніх робіт. Ці вправи допоможуть у майбутній творчій роботі по оформленню різних речей побуту.
Орнаментом називається ряд площинних зображень, що повторюються, де основою служить вибраний художником ритм. Є кілька видів орнаменту: стрічковий, сітчастий та композиційно замкнений.
Стрічковий – будується з однакових елементів, що повторюються або чергуються і розташовані вздовж прямої або кривої лінії. Однакові по величині стрічки, що повторюються, створюють монотонність і одноманітність ритму. Елементи, що чергуються, народжують більш живу композицію з наростаючим або хвилеподібним ритмом. Ці елементи можуть бути різні по величині, тобто побудовані на контрасті форм (більшої, середньої і малої) з різноманітним їх рухом. Контрастність допомагає виявити образну характеристику форм, що проявляються. Контраст може проявлятися і в розподілі чорно-білих плям тону: коли посилюються одні і ослаблюються інші плями. Велике значення має принцип світлового контрасту - будь-який колір на світлому темніє ,а на темному світліє. Це явище відноситься в однаковій мірі як до ахроматичних (чорно-білих), так і до хроматичних кольорів. Стрічковий орнамент може бути у вигляді горизонтальної, вертикальної або похилої смуги. Для такого орнаменту характерна відкритість, тобто можливість його продовження.
Сітчастий орнамент має в основі комірку з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапортом). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканин. Комірка може неодноразово повторюватися у всіх напрямках.
Композиційно замкнений орнамент вписується у будь-яку форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватися як частина орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент. Для створення всіх видів орнаменту застосовуються прості метричні форми, форми рослинного світу. Часто зустрічається орнамент, де поєднуються рослинні і геометричні елементи [14,с.9-12].
Сполучення окремих частин або елементів у певному порядку, їх взаємозв'язок, що переходить у гармонію цілого, ми спостерігаємо у рослинному і тваринному світі. Наприклад, кожна рослина складається з частин, разом вони утворюють форму, яка представляє певне гармонійне ціле. У природі найбільш характерною композиційною закономірністю є симетрія. Вона проявляється у рівновазі, схожості лівої і правої частин об'єкту. Для симетричної організації композиції характерна урівноваженість її частин по масам, по тону, кольору і навіть формі. У таких випадках одна частина є майже дзеркальним відображенням іншої, а також існує яскраво виражений центр симетрії (це може бути точка чи лінія). Асиметрія по структурі своїй протилежна явищу симетрії. В асиметричній композиції рівновага досягається введенням просторових пауз між предметами. Рівновага досягається також протиставленням великих і малих форм, контрастів темних і світлих, яскравих і приглушених кольорів [5,с.28-30].
З ритмом нерозривно пов'язане створюване в орнаменті враження руху - статичне, динамічне, пластичне. Композиція, що будується по законам статики - відносної нерухомості, - має центр та осі симетрії і будується на основі дзеркального відображення. Динамічна композиція характеризується направленим рухом. В ній, як правило, композиційний центр зміщений, а рух підкреслюється акцентом, який ставиться для завершення лінійного руху. Ускладнені композиції мають зигзагоподібний рух. Композиція побудована по законам пластики будується на пластичній зміні самої форми. В такій композиції самий простий рух - хвилеподібний. Він проявляється у вигнутих лініях, ковзає по формам, плавно обтікаючи їх, закручуючись в спіралі, різноманітні завитки, і не зупиняється у межах даного формату, а має тенденцію розвиватися у всі сторони від композиційного центру [5,с.64].
Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. Композиція — розміщення, співвідношення зображувальних елементів (в даному випадку — рослинних) у певному порядку. Найпростішою орнаментальною композицією є стрічкова (дод. ), що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих "бігунцях" ритм закладено і в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином "бігунець" досить динамічний, цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.
Розпис "бігунця" починають з послідовного виконання основних елементів композиції, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього сполучають їх хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками — "кривенькими зернятками", утворюючи ними пірчасті листки, билинки [40,с.142].
Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника (дод. ). Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. Зверніть увагу, що складові .частини "рушникової" композиції можуть бути використані як окремі самостійні мотиви та для оздоблення речей побуту [40,с.143].
Для досконалого оволодіння основами створення петриківського орнаменту необхідні знання законів колористики, а точніше – принципів сумісності та доцільності поєднання кольорових відтінків.
Існує чотири основних кольори: синій, жовтий, червоний і зелений. При зміні їх яскравості та насиченості вони перетворюються у безкінечний ряд кольорів. Кольори об'єднуються по принципу близькості кольорових тонів. Гармонійні сполучення кольорів складають використовуючи їх властивості взаємно доповнювати один одного по принципу контрасту, спорідненого контрасту і спорідненості.
У кольоровому крузі на вертикальних і горизонтальних осях лежать основні елементарні кольори. У кожній чверті круга знаходяться проміжні кольори. Змішуючи між собою елементарні кольори отримаємо:
червоний + жовтий = оранжевий;
жовтий + зелений = салатний;
зелений + синій = синьо-зелений;
синій + червоний = багряний.
Кольори, отримані від змішування кількох різних фарб, називаються похідними або складними. Якщо провести між отриманими кольорами діагоналі, то побачимо, що салатний - доповнення до багряного, оранжевий - до синьо-зеленого. При подальшому змішуванні проміжних парних кольорів з основними отримаємо допоміжні кольори. Вони знаходяться у протилежних зонах кольорового круга [3, с.34-35].
Контрастні сполучення знаходяться на протилежних напрямках. Споріднено-контрастні - на сусідніх кінцях чверті (червоний і жовтий, жовтий і зелений). Якщо вписати в круг квадрат, сполучивши чотири основні споріднено-контрастні кольори, і повертати по колу, знаходимо парні сполучення споріднено-контрастних кольорів. Споріднені сполуки спектральних кольорів отримують із сусідніх один з одним кольорів (3-4 кольори). Для споріднених кольорів характерне поєднання їх спільним кольоровим тоном, але при цьому у сполученні не має бути двох контрастних кольорів.
У кольоровому крузі розрізняють теплі і холодні кольори. Одна сторона круга - з примісом жовтого - теплі, інша - з примісом синього - холодні кольори. Теплі кольори вважаються активними, радісними, холодні - сумними, пасивними. Теплі кольори наближають предмети, холодні - віддаляють. При цьому предмети забарвлені в теплі кольори здаються більшими своїх дійсних розмірів, а холодні – меншими [2,с.25-26].
Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна знайти їй широке застосування у повсякденному житті. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту, полягає в тому, щоб розробити простий і виразний стрічковий орнамент "бігунець", підібрати кольорову гаму з двох-трьох фарб, узгоджену з фоном. Можна також використати "мальовки" (малюнки на тонкому папері) і, створивши свої композиції, цікаво художньо оформити інтер'єр [40,с.143].
Різні за форматом декоративні панно (для фотознімків, настінного календаря, панно-килим) з розписом — типові елементи оформлення сучасного міського та сільського житла.
У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр,— трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.
Рослинний петриківський розпис використовують також для оздоблення різних побутових речей з дерева. Це — скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо [40,с.143].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
