114829 (591730), страница 3
Текст из файла (страница 3)
З того, / що колись другими/
І посіяно, / й пожато. (Я. Щоголів).
Фізіологічна пауза зумовлюється не переживанням, а фізичним станом персонажа (втомою, задишкою, переляком, природним заїканням), що характеризується переривчастістю мови. Такі особливості мови персонажів автор передає на письмі трикрапкою чи дефісом, які в процесі читання потребують належних зупинок, тобто фізіологічних пауз.
Для правильного вираження певної думки має значення не тільки наявність пауз, а й співвідношення їх між собою за тривалістю. Тривалість логічної, віршової (якщо вони не збігаються з синтаксичними), психологічної та фізіологічної пауз диктується винятково змістом, почуттям, намірами й обставинами, які її зумовлюють. Тривалість синтаксичної паузи залежить від розділових знаків, які мають свою відносну тривалість, але в той же час і змінюються, об’єднуючи слова у смислово-мовні одиниці: мовні такти, окремі фрази, частини, уривки. Ступінь смислового зв’язку між цими одиницями і визначає тривалість пауз.
Правила точного застосування тривалості пауз установити важко, бо жодна пауза не характеризується абсолютною тривалістю, а тільки відносно змінною. Проте, виходячи зі змісту пунктуаційних знаків, що відповідають синтаксичній паузі, можна вивести загальні правила. Чим ближчі смислові відрізки у фразі між собою за змістом, тим коротші між ними паузи, І навпаки: чим далі вони один від одного за змістом, тим довшими будуть паузи між ними.
Найтриваліша пауза на місці крапки. Вона завершує думку фрази. Це можна сказати і про три крапки, питальний та окличний знаки. Паузи на їх місці аналогічні крапці. Проте смислова сторона пауз на місці цих знаків, особливо крапки, може позначати різні ступені тривалості. Крапка між фразами виражає завершеність тільки однієї думки у творі. Отже, пауза на її місці довша, ніж пауза на місці розділових знаків у межах самої фрази. Якщо взяти крапку після абзацу, вона буде ще довшою, бо завершує думку не однієї фрази, а цілого абзацу. А найдовша пауза на місці крапки в кінці тексту, коли завершується загальна думка, що проходить через увесь твір.
Пауза в межах однієї фрази, що збігається з такими розділовими знаками, як кома, двокрапка, крапка з комою, тире, мають відносну і кожна з них різну тривалість. Вона там довша, де менше пов’язані за змістом слова одного мовного такту зі словами іншого, і навпаки.
Довга пауза в межах однієї фрази робиться:
– У реченні, яке складається з поширеної групи підмета і такої ж групи присудка. Триваліша пауза робиться між такими групами для того, щоб виділити значущість однієї з них.
– На місці пропущених слів у реченні перед словами, які мають важливе значення для змісту всієї фрази. Триваліша пауза спонукає слухача до осмислення пропущених слів і сприйняття змісту всього речення.
– Після вставних речень, які уточнюють слова фрази, пов’язані між собою за змістом. Більша тривалість паузи полегшує розуміння такого уточнення.
– У довгих фразах, у яких думка наростає до певного перелому і після нього ніби узагальнюється, завершується сказане, у тому місці робиться довша пауза, щоб зосередити увагу слухачів на узагальнені, завершені думки.
Загальна тривалість пауз залежить також від темпу мовлення. Прискорення темпу скорочує їх, уповільнення – збільшує. Проте співвідношення за тривалістю в будь-якому темпі повинно зберігатися. За відносно сталу одиницю можна брати тривалість однієї секунди і відповідно до неї визначати тривалість інших у бік збільшення. Якщо виникає потреба зменшити тривалість якоїсь паузи відповідно до встановленої найменшої, наприклад, секунди, то треба брати лише половину її тривалості і позначати на письмі вертикальною пунктирною лінією (/). Доцільно спиратися на якийсь сталий вимір – найкраще на тривалість однієї секунди. Одна секунда – коротка пауза, дві секунди – довша пауза, три – ще довша.
Одним із засобів логіко-емоційної виразності є логічний наголос. Логічним називається такий наголос, яким виділяються основні слова, за допомогою яких виражається зміст у складі всієї фрази. Розділяють логічний наголос тактовий і головний. Тактовим логічним називається такий наголос, який діє в межах тільки одного мовного такту і виділяє в ньому лише одне слово, що підпорядковує собі всі інші і є виразником змісту всього речення. Скільки у фразі мовних тактів, стільки й наголошених слів. Проте для того, щоб правильно передати слухачам зміст речення в єдності всіх мовних тактів, цього замало. Треба ще виділити головне слово серед уже виділених, тобто слово в одному з мовних тактів, яке завершуватиме зміст усього речення. Головним логічним називається такий наголос, який діє у межах усієї фрази, усіх мовних тактів і в єдності зі спадною мелодикою виділяє одне слово серед уже виділених і ним завершує зміст даної фрази. На письмі позначається двома горизонтальними рисками знизу.
Логічний наголос має три виміри: посилення, підвищення, розтягування. Виділення слів у мовному такті досягається або одним з таких засобів, або їх комбінацією. Слід розрізняти три ступені логічного наголосу: не дуже значний (перший ступінь), значний (другий ступінь), найбільш значний
(третій ступінь).
Встановлено правила, що допомагають визначити місце логічного наголосу:
– Правило про нове поняття. Якщо в тексті згадується явище, особа чи предмет, про який ітиме далі мова, то на слова, що їх визначають, падає логічний наголос.
– Правило протиставлення. Якщо в тексті є протиставлення (явне чи приховане), то наголошуються ті слова, завдяки яким це протиставлення оформляється.
– Правило порівняння. При порівнянні наголос падає на той предмет, з яким порівнюється те, про що йде мова.
– Правило переліку – вимагає підкреслювати логічним наголосом усі слова, що складають ряд цього переліку.
Мелодика мовлення – це певні зміни голосу в межах підвищення і пониження, а також сили і тривалості звучання в процесі мовлення. Можна точно і правильно визначити логічний і психологічний зміст фрази, але відтворити його без участі мелодики майже неможливо. Мелодика характеризується видозмінами фізичних показників, безліччю таких нюансів в основному тоні, які не піддаються для вимірювання їх слуховими якостями. Всі вони випливають з головних мелодичних ходів. Вони доступні слухові і від правильного їх відтворення залежить правильна передача змісту мовлення. Треба їх досконало знати і вміти ними оперувати.
Головні мелодичні ходи на слуховому рівні сприймання характеризуються підвищенням, монотоном (однотоном) і пониженням голосу. На письмі вони позначаються:
– мелодичне підвищення – стрілочкою, спрямованою вверх над логічно виділеним словом (↑);
– мелодичне пониження – стрілочкою, спрямованою вниз над логічно виділеним словом (↓);
– монотон (однотон) – стрілочкою в горизонтальному положенні над логічно виділеним словом (→).
Такі позначки робляться над наголошеним складом логічно виділеного слова. Буває, коли мовний такт чи фраза може мати спадно – вихідну мелодику. В таких випадках до уваги треба брати не лише один наголошений склад а й наступний. На наголошеному мелодика піднімається, а на наступному спадає. Таку мелодику позначають дугастою стрілкою, спрямованою вниз на наголошеному і після наголошеному складі логічно виділеного слова чи поза ним (). Іноді висхідна мелодика може виражатися у спадно-висхідному тоні. В такому разі до уваги треба брати також два склади логічно виділеного слова – переднаголошений і наголошений. На першому мелодика спадає, на наступному піднімається. Позначається така мелодика дугастою стрілкою, спрямованою вверх над переднаголошеним і наголошеним складами логічно виділеного слова чи перед ним. ()
Мелодичне пониження свідчить про довершеність, закінченість думки. Мелодичне підвищення – про розвиток думки. Рівна, монотонна мелодика характеризує незакінчену думку або перервану думку, що потребує або розвитку, або завершення в наступному чи наступних мовних тактах. Тому монотон переважно припадає на середні мовні такти, але може бути на початковому або на останньому.
Мелодика окремих комунікативних типів речень: розповідних, питальних, спонукальних, окличних, протиставних, заперечних, перелічувальних – є відносно сталою фразовою мелодикою. Щодо загального характеру мелодики, то при звичайній розмові вона спокійна, а при схвильованій – більш енергійна, мелодичні зміни сміливо підкреслені.
Темп мовлення – це швидкість, яка вимірюється кількістю виголошених складів за секунду. Зміна темпу є важливим засобом логічної виразності. Темп уповільнюється або пришвидшується за рахунок видовження чи пришвидшення вимови чи видовження пауз.
У межах фраз і періодів повільніше читають більш значущі слова для підкреслення найголовнішого і, навпаки, швидше читають все те, що становить доповнення, пояснення, уточнення. Це можуть бути і підрядні речення, і різні звороти (дієприкметникові, дієприслівникові), вставні слова і речення. Та коли доповнення, пояснення і уточнення повторюються при необхідності додаткового розтлумачення, темп вимови уповільнюється. Буває, коли вимоги логічного інтонування заперечуються вимогами емоційно-образної виразності. У таких випадках інтонація підпорядковується емоційно-образній, психологічній.
Прискорення й уповільнення темпу вимови, підвищення і зниження голосу, збільшення і зменшення його сили творять логічну мелодію. А вона значною мірою визначається розділовими знаками.
Крапка вказує на певну завершеність висловлювання і вимагає зниження голосу на слові або на словах, що перед нею знаходяться. Чим більший ступінь завершеності висловленої думки, тим значніша пауза і відчутніше зниження голосу.
Кома свідчить, що думка не завершена, що вона розгортається чи продовжується, тому кома фіксує коротку паузу і часто вимагає підвищення голосу.
Для крапки з комою визначаються два способи читання:
– неповне порівняно з крапкою зниження голосу і менша пауза;
– підвищення голосу, як на комі, але з тривалішою паузою.
Дві крапки показують, що буде продовження, голос знижується менше, ніж на крапці, і пауза менша; перед двома крапками темп може трохи пришвидшуватися. Найпоширенішим способом читати дві крапки є пояснювальний.
Три крапки відбивають на письмі незавершеність, уривання розповіді і значну відчутну паузу. Три крапки можуть вимагати підвищення голосу, коли після них продовжується чи закінчується висловлення думки, або зниження голосу, коли те, що можна було б додати, не є істотним.
Тире означає пропуск у словесному відтворенні думки. Перед тире голос досить круто піднімається, а після нього різко падає. Створюється мелодичний злам.
Дужки і тире з комами (або тільки тире чи тільки кома) відокремлюють вставні слова і речення, що мають свою мелодію, яка залежить від характеру вставних фраз: менш значні монотонніше і швидше промовляються.
За деякими синтаксичними конструкціями закріпилися сталі схеми логічних мелодій. Так встановилися моделі голосових підйомів та спадів для розповідних, питальних, окличних речень, звертань, вставних слів та речень, зворотів і періодів.
У простому розповідному реченні висхідна інтонація поєднується зі спадною; підметова і присудкова групи слів мають наголоси. При інверсії присудок, знаходячись на першому місці, вимовлятиметься на спадній інтонації, а підмет приблизно на тому рівні, на якому вимовляється ударний склад присудка. У поширеному реченні інтонація підіймається до зламу, а потім спадає.
У питальному реченні інтонація йде на підвищення до слова, на яке припадає логічний наголос, слова, що після нього, вимовляються майже на тому самому регістровому рівні.
В окличних реченнях основні слова виділяються підвищенням тону. Якщо окличне речення відбиває почуття (розгубленість, пригніченість, приголомшеність), то його логічна мелодія матиме інший характер.
Логічна мелодія фрази, що містить перелік, вимагає поступового підвищення голосу на словах, які цей перелік складають. Переліки бувають завершеними і незавершеними. Незавершений перелік вимагає градації поступового підвищення, що включає і останній член переліку, який вимовляється на найвищому регістрі. У завершеному переліку градація підвищення закінчується на передостанньому члені. Якщо перелік знаходиться на початку розповідного речення (до мелодійного зламу), то в наголосі останнього члена переліку переважає елемент підвищення тону.
Короткі звертання та вставні слова, що знаходяться в середині чи в кінці речення, здебільшого не виділяються логічною мелодією різко, а виливаються на інерції тих зусиль, що докладені для вимови попередніх слів і вимовляються на тому ж висотному рівні, що й попереднє слово (або трохи нижче).
Поширені звертання мають самостійніше смислове значення і тому помітніше відділяються від інших слів паузами. Те саме стосується вставних речень, у тому числі й авторських ремарок. Чим розповсюдженіше вставне речення і чим істотніший, значніший його смисл, тим самостійніше його логічна мелодія.
Необхідно знати класифікацію і принципи застосування позамовних (рухових) засобів виразності в процесі читання, мовлення (поза, жест, міміка). Поза, жести, міміка тоді збагачують процес читання, конкретизують, емоційно підсилюють окремі моменти змісту, сприяють контакту, дотриманню постійного зв’язку читця з аудиторією, коли вони добре продумані, узгоджені зі змістом тексту. Серед усього складу рухових засобів виразності передусім треба осмислити стан власної позиції під час читання. Положення тіла читця під час читання має бути природним, красивим, ненапруженим, невимушеним, без позерства, манірності, суєтності та інших несумісних із процесом читання звичок. Правильна поза тримає увагу слухачів, підсилює її до слухання.
Жести – це виражальні рухи голови, тіла, рук. Читець повинен контролювати свої жести, уникати сторонніх, непродуманих, які можуть відвернути увагу слухачів від процесу мовлення. Комунікативно значущі жести можуть замінювати мовлення або супроводжувати його; включатися в процес читання, мовлення, передувати висловленню і йти слідом за ним.
За своїм складом жести бувають прості складені і складні. За характером створення – вказівні, зображальні, символічні, ритмічні, емоційні (психологічні).
Розрізняють чотири види жестів руками. «Вказівним пальцем звичайно показують на певну особу або предмет, а також напрямок. Стиснутий кулак – це ознака наголошення на певному аспекті якогось питання. Долоня, обернута догори, може мати кілька значень. Промовець пропонує слухачам зважити якийсь план або оцінити якусь дію. Долоня, обернута донизу, означає незгоду, презирство, відмову. Крім того, розрізняють три рівні, на яких можна жестикулювати: нижній рівень (від попереку вниз), середній (між попереком і плечима) і високий (від плечей угору). Жести на нижньому рівні виражають думки й почуття, пов’язані з ненавистю, опором. Жестикулюють здебільшого в межах середнього рівня. Ці жести супроводжують більшу частину промови. На верхньому рівні жестикулюють, коли говорять про величні ідеали і коли звертаються до високих почуттів». [69, с 100].
Найважливішим компонентом позамовної виразності читання, мовлення є міміка – виражальні рухи м’язів обличчя. За допомогою міміки передаються найрізноманітніші людські переживання. Міміка органічно пов’язана зі словом і змістом тих переживань, емоцій, почуттів, які ним інформуються. Якщо слово лише сповіщає про певний стан особи, її настрій, вияв емоцій, то міміка їх відтворює.
Для вдалого застосування міміки потрібно її усвідомлювати в єдності з визначенням емоційної функції наголошених слів. Немає почуттів, які б могли виявлятися без емоційної реакції. Проте готових однакових рецептів на вияв самих реакцій (як використати погляд, як застосувати мускульні рухи обличчя для виразу того чи іншого почуття) нема. Постійні спостереження за виявом емоцій в інших людей дадуть можливість відшукати і запозичити мімічні вияви, які характеризуються тонкістю і високою культурою вираження почуттів, а тренування, вправи перед дзеркалом допоможуть ефективно застосувати їх на практиці.
Треба вміти підготувати твір для читання та аналізу – провести літературознавчий і дійовий аналіз тексту, де необхідно знати: як аналізувати образи щодо втілення ідеї, конкретно-чуттєвого уявлення і основного джерела емоційного впливу; як підійти до визначення творчих перспективних завдань наскрізної словесної дії і аналізу тексту. Підготовка твору для читання потребує застосування відповідних знань теорії і практики виразного читання. Тільки серйозний попередній аналіз тексту може забезпечити правильність читання твору і правильність сприймання його змісту слухачами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
