114822 (591724), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

З аналізу естетичних суджень видно, що коло об'єктів, в яких учні вбачають красиве, розширюється переважно за рахунок розуміння прекрасного в людині. Якщо учні 3 класу вбачали красиве здебільшого в природі і в творах живопису (пейзажного і побутового жанрів), то учні 4 класу поряд з цими об'єктами, які також займають значне Місце в їх естетичних судженнях, віддають перевагу естетичним властивостям людини як об'єкта естетичного сприймання (безпосереднього або опосередкованого).

Результати аналізу подано в табл. 2.

Таблиця 2. Естетичні судження учнів 4-го класу

Хоч аналіз даних бесіди і виявив зазначену вище специфіку естетичного ставлення учнів до дійсності, проте на основі їх висловлювань ще не можна було судити про особливості естетичних суджень. Для встановлення цих особливостей і для перевірки даних бесіди і був проведений експеримент на матеріалі живопису.

Першу серію експерименту проводили в умовах вільного вибору. Кожний учень мав право вибрати одну репродукцію, яка найбільше йому подобалась, і повинен був обґрунтувати свій вибір. Дані вибору репродукцій за жанром подано в табл. 3.

Таблиця 3. Результати вибору репродукцій учнями 3 класу

Як видно з табл. 1, естетичні судження учнів 3 класу свідчать про певну обмеженість об'єктів, які зумовлюють естетичне враження. Більшість учнів 3 класу визнала красивими пейзажні твори (див. табл. 3). Це стверджує відому думку К.Д. Ушинського про те, що естетичні враження від природи мають особливе значення для естетичного розвитку учнів.

Як показано в табл. 3, третьокласники також віддають перевагу пейзажним творам, потім – тематичним картинам і значно більше, ніж третьокласники, вибирають портрети. Це свідчить про підвищення загального розвитку учнів, про збагачення їх знань, розширення досвіду, в якому значне місце починає займати інтерес до людини.

Таким чином, учням молодшого шкільного віку найбільше подобаються живописні твори пейзажного жанру. Краса природи, яку ми сприймаємо з раннього дитинства, здавна є могутнім стимулом художньої творчості. У наш час, як і в минулі часи, своє перше слово художники здебільшого віддають красі рідної землі. Почуття краси природи поглиблюється з кожним кроком науково-технічного прогресу, а разом з тим розширюються межі нашого естетичного ставлення до природи.

Розвиток естетичного ставлення людей до природи позначився й на історії розвитку тих видів і жанрів мистецтва, які допомагали людям відчувати естетичні властивості природи.

Пейзаж, як самостійний жанр в образотворчому мистецтві, виник наприкінці XVI – на початку XVII ст., коли зміцніло критичне ставлення людини до релігії, коли вона гостро відчула свою єдність з природою. Це була перша перемога природознавства. На XIX ст. припадає розквіт реалістичного пейзажу в певному співвідношенні з бурхливим розвитком усіх галузей природознавства – географії, біології, геології. Таким чином, самі історичні тенденції визначали діяльність ученого й художника, хоч і проявлялися по-різному.

Значення пейзажного жанру в живопису в свій час підкреслював Д.І. Менделєєв: «Як природознавству належить у недалекому майбутньому вищий розвиток, так і пейзажному живопису серед предметів мистецтва. Людина як об'єкт вивчення і мистецтва не загублена, а зображується тепер не як володар і мікрокосм, а як одиниця у множині. І віки наші будуть коли-небудь характеризувати появою природознавства в науці і пейзажу в живопису. Обидва черпають з природи, поза людиною».

Краса природи така багатогранна, що для художнього її відтворення мало самого живопису; потрібні ще література, музика та Інші види мистецтва. Але серед усіх видів мистецтва в показі гармонії і досконалості природи одне з основних місць належить живопису.

Мабуть тому, коли ми дивимось на залиті місячним сяйвом стіжки сіна на луках, мимоволі спадає на думку: «зовсім як у Левітана». Навіть ми кажемо: «левітанівський пейзаж», «шишкінський пейзаж». А це означає, що якби не було в нас картин художників-пейзажистів Левітана, Васильєва, Шишкіна, Полєнова, Герасимова, Пластова та ін., наше сприймання рідної природи було б далеко не повним. Твори живопису виховують у нас не лише естетичні почуття, а й почуття патріотизму, навчають не лише відчувати красу рідної природи, а й любити її, гордитись нею.

Пейзаж – це зображення природи, її явищ. Пейзажний живопис багатий і різноманітний за своїми видами і настроями. Він зображує простори полів і морів, багатство і різноманітність лісів і гір, вигляд сучасного села, міські ансамблі, окремі архітектурні пам'ятки, парки, сквери.

Навіть найскромніші пейзажні мотиви в полотнах сповнені хвилюючої поезії. Але найголовніше в творчості художників не лише в тому, що їх пейзажі красиві, а насамперед у тому, що вони глибоко змістовні. Саме в цьому полягає їх поетичність.

Часто краса лісів особливо загострено сприймається завдяки пейзажам Шишкіна, а замріяна прозорість осені або радість блакитної весни – завдяки творам Левітана. У нескінченних змінах природи відчувається потік життя.

Важливою властивістю мистецтва є його емоційна дійовість. Наукова істина потребує розуміння, а художня істина без емоцій залишається недоступною. Отже, якщо художній твір не збуджує в людини почуття, то він не доходить до неї, не збагачує її своїм змістом.

Велике почуття, яке запалювало художника в час творчості, передається глядачеві. Це могутнє почуття правди і краси життя художник переніс на полотно. І якщо він керувався сильними, глибокими почуттями, то в картині все буде зображено точно і легко. Цю легкість і точність глядач відчує тим повніше, чим адекватніші почуття збудить у нього цей твір. Фарби, як і музика, мають емоційну силу; вони також впливають на людину – заспокоюють або збуджують її почуття. Завдяки фарбам художник створює образ – мальовничий, колоритний, правдивий. Але якщо правда життя порушена, якщо якоїсь фарби художник дав трохи більше, тобто неправильно відчув різницю кольорів на світлі і в затінку, то як би він не намагався зобразити правдиво пейзаж, у нього нічого не вийде, тому що він порушив гармонію кольорів, яка існує в природі. Полотна Левітана, Васильєва, Пластова та ін. захоплюють емоційно, вражають глядача відображенням світосяйної, барвистої природи. А це результат того, що ці художники знали закони живопису: білий сніг, написаний різнобарвними мазочками, блакитними, рожевими, синіми, виглядає як «живий».

Отже, емоційність картини залежить від того, як глядач відчув її колорит, який у свою чергу передає настрій зображеного. Велику роль у збудженні в глядача відповідних почуттів відіграє експресивність мови, якою подане пояснення до картини.

Працюючи над пейзажем, художник створює образ природи, ставлення людини до природи. Пейзажний живопис розрахований не лише на відтворення тих зорових ефектів, якими нагороджує нас «байдужа природа», що сяє вічною красою. Художній пейзаж відбиває не просто ті або інші види природи, а насамперед сприймання природи людиною, певне ставлення до неї, яке завжди пов'язане з світоглядом художника, певним колом ідей, переживань тощо. Художній задум розкривається в творі з явним розрахунком на пригадування і асоціації, що повинні виникати в глядача, який сприймає пейзаж.

Переважній більшості третьокласників пейзажні твори подобаються своїми зовнішньо-красивими ознаками: кольором, формою, розміром. Це виявляється в судженнях дітей такого типу: «На ній картині мені подобається могутній, великий дуб», «На картині «Березовий гай» мені особливо подобається яскраво-зелена трава», «Мені подобається «Блакитна весна», дуже красиво намальовано, яскравими фарбами».

Учням цієї групи подобаються картини, намальовані яскравими, бадьорими фарбами. Вони в своїх судженнях підкреслюють естетичні властивості природи, наприклад, їм подобається те, що яскраво забарвлене: «червоні жоржини», «молода зелена травичка». Учні в своїх судженнях не говорять про почуття, проте, якщо простежити за виразами їх облич, інтонацією, то можна сказати, що вони досить емоційно ставляться до тих об'єктів, які сприймають. Така естетична реакція на колір проявляється у вигуках: «Як красиво, який колір!»

У дітей відчуття кольору одне з найсильніших естетичних відчуттів. Почуття кольору є «найпопулярнішою формою естетичного почуття взагалі». Почуття, які учні переживають під час естетичної реакції на колір, – це прості естетичні почуття, почуття естетичного задоволення.

Аналіз естетичних висловлювань учнів цієї групи показав, що естетичне ставлення до кольору в них мають різні відтінки. Так, деяким учням подобається колір не всієї картини, не як певний чуттєвий тон, а як властивість окремого предмета. Для них колір є проявом певної естетичної властивості предмета, сигналом того, що цей предмет має специфічні естетичні якості: «Красиво намальована природа – зелені дерева, яскраво-зелена трава», «блакитне, яскраве небо», «художник зобразив небо блакитним тому, що хотів показати красиву природу». Учениця навела цікаве пояснення своєї оцінки: «У хорошу погоду небо красиве, блакитне, мені дуже приємно, коли погода хороша». У цьому судженні учениця звертається до власного досвіду. Між почуттям приємного, радісного і ясною, сонячною погодою встановився в неї безпосередній зв'язок: і блакитне небо за асоціацією, як образний вираз, ознака красивого, закріпився в її свідомості. Тому і на картині вона сприйняла блакитне небо як «красиве».

Інший характер мають естетичні судження учнів другої групи. Насамперед треба сказати про їх емоційність. Учні проймаються настроєм картини, розуміють його. Говорять учні і про свій власний настрій при сприйманні картини: «Веселий настрій збуджує «Блакитна весна». «Сумно дивитись на цю картину, навіть страх бере, така вона темна» («Біля виру» І. Левітана). Власні почуття учні найчастіше пояснюють певними забарвленнями картини, веселим або похмурим її колоритом, причому їм більше подобаються яскраво забарвлені картини; вони говорять, що їм приємно, весело на них дивитися, що в них поліпшується настрій.

В естетичних судженнях учні намагаються дати диференційовану оцінку тим почуттям, які вони переживають. «Коли роздивляюсь картину «В блакитному просторі», у мене виникає, приємний настрій, але не веселий». Дуже часто свої естетичні почуття діти називають приємними, але дати пояснення, яке це приємне, для них важко. Особливо важко їм дати оцінку об'єкту, який збудив це приємне почуття. Дехто намагається дати якісну характеристику цього почуття – в одних воно веселе, в інших – сумне, у третіх – просто приємне, «бо приємно дивитись на цю картину».

Зображене збуджує приємні почуття також тому, що учні люблять це в дійсності: «Подобається картина тому, що я дуже люблю весну». Часто учні зовсім не можуть пояснити ті почуття, які переживають, І говорять так: «Ось коли не питали, які почуття, то я відчував, а як почав думати про них, то нічого не переживаю».

У деяких судженнях відбивається зв'язок естетичних почуттів з волею. При сприйманні картини в учнів виникають бажання, про які вони зазначають у своїх судженнях. «Картина подобається тим, що самій хочеться побувати на тій галявині в лісі». «Картина збуджує хороший настрій, і хочеться побувати там». «Така зелена, розкішна трава і приємний холодок у гаю, аж хочеться там побігати або поле жати в спеку» («Березовий гай» І. Левітана). У цих судженнях виявляється прагнення дітей до прекрасного.

Характеристики

Список файлов ВКР