114822 (591724), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Естетичне виховання повинно виробляти і вдосконалювати у дитини спроможність сприймати прекрасне у мистецтві і житті, правильно розуміти і оцінювати його. Тому «в загальній теорії мистецтва, – зазначає С.Д. Безклубенко, – естетизацією позначається спонтанний, первісно стихійний процес освоєння особистості у довкіллі, в результаті якого те, що спочатку було неприйнятним чи естетично індиферентним, зрештою набуває в її поглядах певних позитивних естетичних якостей» [6, 17–18].
Отже, естетичним, на думку вченого, є те, що узгоджується зі звичкою, тобто відчувається й уявляється як естетично цінне і відповідає звичаям і закономірностям естетики. Процес естетизації відбувається в нероздільній єдності та взаємодії з процесами етизації та сакралізації (набуття статусу священного, святого). Все, що в поглядах особистості є добрим (моральним), згодом визнається гарним (естетичним) та видається святим (сакральним). Взявши до уваги ці проблеми, можна дійти висновку, що розвиток естетичної сфери особистості (естетична свідомість, емоційно-почуттєва складова, художньо-творча діяльність) пов'язаний із триєдиним процесом етизації, естетизації, сакралізації, що є внутрішніми характеристиками становлення й розвитку індивідуальності, її духовної культури.
Особливістю естетизації, на думку Р. Інгардена, є естетичне переживання, своєрідність якого залежить від рівня художньо-естетичної підготовки особистості й зумовлюється складністю об'єкта сприймання [27, 118]. Спочатку об'єкт може сприйматися на рівні звичайного чуттєвого споглядання, потім відбувається процес формування «фаз естетичного переживання» [44, 6]. Поштовх до процесу естетичного переживання дають попередні емоції, породжуючи стан збудження, здивування, викликаний якістю предмета, що формує бажання пізнання його і поступово сприяє переходу до складного, багаторівневого естетичного переживання. Вчений розглядає естетичне виховання через співвідношення «творчість-співтворчість». Міра завершеності мистецького твору вбачається в його єдності зі сприймаючим суб'єктом, тобто враховуючи природну різноманітність в актах співтворчості, «співзавершеності» одного й того ж твору його сучасниками й наступними поколіннями.
Дослідники розглядають естетичне виховання, виходячи з проблеми естетичної й художньої цінності [45, 216]. Естетична цінність твору є його певною синтетичною визначеністю. Художні цінності стимулюють естетичне переживання, створюють умови для конструювання естетичного предмета й пов'язаних з ним естетичних цінностей.
М.І. Киященко розглядає кожен твір мистецтва як гармонію структурних рівнів, з яких перший є словесно-мовним подразником; другий вказує на значення слова, смисл судження, стиль та естетичні якості; третій (зображально-предметний) включає конкретні явища і події; четвертий передбачає схематизовані наочні образи, що співвідносяться з естетичними цінностями [34, 235–236]. Кількість рівнів залежить від форми твору та його специфіки. У невизначеності, незавершеності художнього твору представники феноменологічної естетики вбачають особливу якість мистецтва, що стимулює творчу активність особистості.
Засвоєння людиною естетичних цінностей, формування ціннісних орієнтацій передбачають набуття знань, суспільного досвіду, осягнення суті явищ і чинників об'єктивної дійсності та власного місця у суспільному житті. Засобами досягнення цієї мети є рідна мова, матеріальна та духовна культура, мистецтво, фольклор, історичний досвід народу і сучасний спосіб організації його життєдіяльності, національно-родинні й суспільні взаємини тощо [76]. Від того, як і які цінності увійдуть у свідомість кожної людини, залежать духовна наповненість, зміст її життя.
На думку В.О. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності: «Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті-решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї» [71, 162].
Естетична вихованість, розвиненість естетичних смаків та уподобань, вміння відрізняти справжню красу від дешевих імітацій – все це завжди свідчило про високу духовність особистості. Естетично вихованій людині притаманне тонке відчуття прекрасного, що втілюється не лише в творах літератури та мистецтва, а й у будь-якій сфері життєдіяльності. Така людина здатна насолоджуватися прекрасним, активно творити його. Естетична вихованість як одна з духовних цінностей особистості є особливо актуальною в наш час – час пошуку принципово нових ціннісних орієнтирів.
Проблема естетичної цінності – це значною мірою проблема естетичного ставлення суб'єкта до об'єктивних матеріальних і духовних результатів людської праці на тлі проблем, що історично розвиваються [9, 124]. Таким чином, поняття естетичної цінності в цьому розумінні включає естетичну оцінку суб'єктом суспільних явищ. А відтак естетична цінність виявляється в єдності об'єктивного і суб'єктивного, абсолютного і відносного.
Існування естетичних цінностей пов'язане з особливою здатністю людської свідомості відображати та фіксувати значення духовних, або матеріальних; реальних, або уявних об'єктів для задоволення естетичних потреб та реалізації естетичних інтересів, їх формування – процес доволі складний і багатогранний.
Естетичні цінності відображають один із найсуттєвіших моментів практичної взаємодії людини з навколишнім середовищем та іншими людьми – спрямованість розвитку конкретного індивіда під впливом відповідних носіїв цінностей (сім’ї, педагогів, закладів освіти, засобів інформації, творів мистецтва тощо) [36, 142]. Естетичні цінності залежать від інтересів, природних бажань і потреб людини [44, 91]. Але, попри це, вони є активним чинником, оскільки формують естетичні інтереси, поглиблюють, диференціюють бажання особистості. Якісні й кількісні характеристики естетичних цінностей перебувають у залежності від внутрішніх властивостей їх носія та від потреб і прагнень суспільної людини, яка сама є ціннісним суб'єктом.
У виховному плані важливо, щоб предмети-цінності перетворювались на самоцінності особистості, щоб вони не були лише засобами для досягнення певних цілей, а й самі виступали цілями, які реалізуються як поклик відповідальності [9]. Виступаючи у своєму соціальному, моральному, естетичному значенні об'єктами різноманітних потреб людини, ці предмети для індивіда є нібито дзеркалом, у якому відбивається його власна суспільна природа. Перетворюючи предмети-цінності на об'єкт своїх інтересів, індивід відповідно спрямовує свою діяльність.
Носіями естетичних цінностей можуть бути практично будь-які об'єкти природного і створеного людиною світу, будь-яке явище економічного, соціального, ідеологічного, морального плану [57, 34]. Набуваючи статусу естетичної цінності, предмети та явища чинять новий за своїм якісним характером вплив на людину, оскільки естетична значущість – явище особливе. Проте сила цього впливу залежить від того, яке місце належить естетичній цінності в ієрархії цінностей особистості. Регулятивний потенціал естетичної цінності тим потужніший, чим вище її місце в ієрархії цінностей.
Поле функціонування естетичної цінності – доволі специфічне. Якщо інші цінності впливають на підсвідомі сфери безпосередньо, то естетичні визначають «якісний» рівень діяльності людини, рівень її духовної культури загалом. Важливо відзначити, що дієвість естетичних цінностей, незалежно від того, яке місце вони займають у ціннісній системі особистості, необхідно розглядати у взаємозв'язку з цінностями цієї системи. На це вказує і Б.М. Юсов, підкреслюючи, що «естетична цінність містить засади, які сприяють життєвій орієнтації особистості. Природно, що критерії, які засновані на виявленні прекрасного, піднесеного і героїчного, найчастіше діють не окремо, а в поєднанні з іншими принципами: соціальними, моральними, побутовими тощо» [82, 16–17]. Тому необхідно особливо виділити дієвість впливу естетичної цінності на всю структуру особистості шляхом удосконалення її духовного світу.
Середовище найближчого оточення надзвичайно істотно впливає на систему естетичних цінностей, що формуються. Тому навколишнє життя має стати джерелом різноманітних відчуттів. Важливою є також сила впливу традицій, звичаїв, цінностей осіб, значущих для людини. Система естетичних цінностей утворює внутрішній стрижень культури, духовну квінтесенцію потреб та інтересів особистості. Виступаючи мотивом соціальної дії, вона активно впливає на формування ціннісних орієнтацій [4, 53]. Таким чином, кожна ціннісна система має двоєдину природу, водночас існуючи в індивіді як самоцінному суб'єкті, і в суспільстві як соціокультурній системі.
Отже, естетичні цінності відіграють одну з провідних ролей у розвитку особистості. Вони відображають взаємодію людини з навколишнім середовищем і, будучи усвідомленими, мають важливе значення в естетичній орієнтації особистості, у визначенні певної спрямованості її інтересів, поведінки та діяльності. Це пояснюється тим, що повсякденна естетична діяльність людини, механізм її взаємодії з довкіллям детерміновані не тільки навколишньою дійсністю, а й реально існуючими настановами особистості на ті естетичні цінності, які формуються на основі практичного досвіду в поєднанні з індивідуально-психологічними особливостями людини.
Основною парадигмою, що визначає сутнісний зміст естетичного виховання, є формування естетичної сфери особистості. Дослідники [6; 9; 63] розглядають естетичне виховання як складну філософську і суспільно-педагогічну систему, яка є основою загальної духовної культури людини. Під естетичним вихованням розуміється організований та контрольований педагогічний процес формування естетичної свідомості особистості, розвиток емоційно-почуттєвої сфери та художньо-творчої діяльності.
Естетичне, на думку Л.Н. Столовича, є тим систематизуючим началом різних функціональних значень мистецтва, що забезпечують «переходи» від художнього твору до людської творчості [70]. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно концентрує естетичні начала. Естетичне існує й поза мистецтвом, проте саме в ньому воно найбільше сконцентроване. Мистецтво твориться в просторі естетичної цінності, а художня цінність є його ядром. В соціально-психологічних відносинах особистості й суспільства є два аспекти естетичного розвитку: творчий (з боку суб'єкта); відображально-інформаційний (з боку об'єкта). Естетичне виховання є процесом формування певного естетично-ціннісного ставлення особистості до світу і розвитком естетично-творчих здібностей і потреб (здатність до естетичного сприймання і переживання, вироблення естетичного смаку та ідеалу, виявлення і розвиток творчих здібностей щодо створення естетичних цінностей).
Вчені [46; 70; 82] вважають, що основою естетичного є чітке структуроване знання про об'єкт естетичної оцінки, почуття, ідеали, смаки, погляди, теорії, естетична свідомість та діяльність, складовою якої, на їхню думку, є й естетичне виховання. На думку Н.Б. Маньковської, естетичне виховання є систематизованим науково мотивованим зверненням до людських емоцій, естетизованих почуттів. Безпосереднє призначення такого виховання – розвиток здатності «сприймання і переживання естетично досконалого й відповідного ставлення до потворного і низького як в об'єктивному світі, так і в художньому його відображенні» [52, 37]. Вона вважає, що призначення естетичного виховання – у розвитку здатності не лише до сприймання та переживання естетичних еталонів, а й до їх створення.
Система естетичного виховання – це сукупність знань і засобів естетичного впливу, а також заходів, що організовані згідно з особливостями основних видів діяльності й забезпечують послідовний, систематичний, цілеспрямований розвиток особистості [23, 6–7]. Науковці [24; 44; 48] також зазначають, що на етапі засвоєння цінностей мистецтва відбувається перехід творчої активності та всіх її структурних компонентів на рівень вольових процесів і дій. Тут знання, об'єктивні значення предметів мистецтва перетворюються на активну збуджуючу силу, що стає мотивом діяльності особистості у засвоєнні цінностей.
Розвиток творчої особистості пов'язаний із формуванням у неї естетичної свідомості, що сприяє переходу від стереотипного до художньо-творчого мислення. Інформаційний компонент розглядається в поєднанні з емоційним, в основі якого лежить виховання почуттів. У свою чергу, почуття є головним педагогічним об'єктом виховання на матеріалі мистецьких творів.
Естетичні почуття є основою естетичної свідомості особистості і визначають її естетичне виховання та художньо-творчу діяльність. М.Ж. Лернер чудово показав, як він виховував у дітей бажання «бачити кращий завтрашній день і прагнув до нього в радісному спільному напруженні, в наполегливій веселій мрії» [44, 29].
Естетичні почуття передбачають певний рівень соціалізації особистості, тому їх ціннісна орієнтація є важливою соціальною характеристикою творчої особистості Форми естетичного світовідчуття, які існують у суспільстві, виступають по відношенню до конкретної особистості не як норми, а як моделі, на основі яких вона будує власне світосприйняття.
Ю.І. Кабиш вважає естетичне специфічним почуттєвим духовним ставленням особистості до дійсності, у процесі чого нею оцінюються форми різних проявів буття у співвідношенні з власними ідеальними уявленнями про досконале, прекрасне та естетично цінне. Тип ставлення особистості до дійсності є ціннісним, особистісним, індивідуальним та почуттєвим. Естетичний розвиток особистості є мірою її вивільнення від природної необхідності [29, 49]. Результат естетичного виховання може визначатися як формування естетичного ставлення, культури, естетичного смаку, ідеалу та як якість естетичної діяльності. Однак мета естетичного виховання не обмежується формуванням естетичного ставлення, а передбачає творчу, самооцінку й соціально цінну особистість, яка володіє естетичною культурою.
Естетичне виховання гармоніює та розвиває художньо-естетичні здібності особистості, необхідні у різних сферах творчості, воно інтенсифікує розвиток самосвідомості, сприяє формуванню соціальної позиції на гуманістичних цінностях; гармоніює емоційно-комунікативну сферу; нівелює гостроту реакцій на стресові фактори в учнів з підвищеною чутливістю, регулюючи їх поведінку; розширює можливості спільної творчої діяльності та спілкування; виконує компенсаторні функції [45, 126–127].
У творчому процесі здатність побачити, створити образ у своїй душі має не менше значення, ніж сам акт творення мистецтва, тобто художній твір має бути не завершенням думки автора, а поштовхом до життєдіяльності тих, хто його сприймає. Ефект катарсису виникає тоді, коли слухач від пізнання суто зовнішніх зв'язків піднімається до осягнення їх смислу, сутності. Катарсис є вищою формою засвоєння особистістю естетичної реальності, тому в естетично розвиненої особистості при сприйманні мистецтва, зокрема музичного, потреба в катарсисі є визначальною [54, 253].
Світогляд особистості формується під впливом естетичного ідеалу як вищого суб'єктивного критерію в оцінці об'єктів, явищ, фактів дійсності. Високий рівень суспільного розвитку дає людині змогу оцінювати предмет, об'єкт, явище, враховуючи не тільки його значущість, а й естетичну цінність. Тільки через естетичний ідеал розкриваються головні суспільно-політичні, моральні уявлення особистості. Саме тут зосереджені основні елементи її оцінної свідомості.
З позиції плюралістичного підходу до вияву естетичного розглядає цю проблему Ю.Л. Львова, враховуючи одночасно не тільки позитивний, а й негативний досвід, якого набуває особистість у сфері життєдіяльності, а звідси, усвідомлення естетичного виявляється у поступовому переході від абстрактної «естетики прекрасного» до реальної естетики життя, де суттєве значення надається естетичному вихованню [50, 39–40].
Дехто з педагогів та батьків вважає, що достатньо забезпечити «естетичне середовище», і діти самі помічатимуть прекрасне. Така думка помилкова. Вона виникає внаслідок спостереження дорослими за реакцією дітей на яскраві або живі об’єкти. Але це ще не естетичне сприймання. Тому для тих, хто виховує дітей, важливо розрізняти пізнавальне та естетичне сприймання, мати уявлення про його психологічні особливості.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
