114818 (591719), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

6) сукупності осіб, пов'язаних родинними стосунками: родина Королів [65, 34–35].

Іменники, вживані лише у множині, також охоплюють кілька семантичних груп. Найголовнішими серед них є такі:

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично і визначається за допомогою контексту: В одному купе сиділо троє дівчат; З усіх купе виходили люди.

Граматична категорія числа, яка властива всім відмінюваним частинам мови, має багато різновидів і відтінків, у яких відображаються і реальні значення кількості предметів, явищ, і способи їх кількісного групування, і відношення дії до кількості суб’єктів і об’єктів тощо.

Для офіційно-ділового стилю характерна нормативність морфологічних засобів. Тут широко використовуються іменники, вживані лише в однині (прогрес, скасування, поліпшення) або лише в множині (кадри, ресурси, фінанси) [3, 127]. У науковому і діловому стилях заміна множини одниною і навпаки – однини множиною в іменниках як стилістичний прийом, звичайно, не використовується. Якщо така заміна і має місце, то це призводить до створення термінів. Так, множина іменників, що позначають масу, матеріал, вживається в науково-технічних та в ділових текстах для позначення сукупності різних сортів якоїсь речовини. Такі назви мають термінологічний характер і набувають специфічного стилістичного забарвлення, пов’язаного з їх належністю до названих стилів, наприклад: «Сірчиста кислота двоосновна і утворює два ряди солей – середні і кислі солі» (підручник).

Форми однини у зв’язку з наявністю у них не тільки одиничного, але й загального (родового) значення часто вживаються для позначення найхарактерніших ознак цілого класу предметів без виділення поодиноких предметів, що входять до цього класу: «Під впливом зовнішніх причин атом може перейти в інший стан, який має більшу енергію і звичайно є нестійким» (журн.) [19, 85].

Отже, у морфологічній категорії числа іменників виразно виявляється її семантичне спрямування, на відображення кількісних співвідношень предметів у позамовній дійсності. В категорії числа чітко вирізняється її семантико-граматична домінанта.

1.3 Категорія відмінка іменників

Функціональний підхід до вивчення граматичної категорії відмінка іменника спирається на теоретичні положення, які розглядають її у єдності значень, форм і функцій, і передбачає розкриття функціональних можливостей відмінкових форм іменників і особливостей їх реалізації у процесі спілкування. Цей підхід орієнтується насамперед на речення, текст, які інтегрують у собі всі рівні системно-структурної організації мови і трансформують їх у комунікативний акт (О.К. Безпояско, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський).

Найважливіші лінгвістичні особливості цієї іменникової категорії проаналізовано в дослідженнях науковців – О.В. Бондарка, Ф.О. Будагова, В.В. Виноградова, А.П. Грищенка, Г.О. Золотової, І.К. Кучеренка, О.М.Пєш-ковського, М.Я. Плющ, В.М. Русанівського, Н.О. Слюсаревої, С.К. Тимченка, М.М. Шкільника.

Уперше назви усіх відмінків знаходимо в «Украинской грамматике» А. Кримського (1907). Термін «відмінок» трапляється вперше в підручнику для українських гімназій «Руська граматика» (1893) С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера [18, 71].

На основі аналізу наведених у мовознавчих працях підходів до розкриття сутності відмінкової категорії іменника і її функціональних особливостей виділяють головні з них, які, на нашу думку, виявляють специфіку кожного з відмінків: семантичний (Ч.Філлмор), морфологічний (Р. Якобсон) і синтаксичний (С. Курилович) напрями.

Як свідчать дослідження мовознавців, функціональні можливості іменників у формах різних відмінків залежать передусім від їх семантики і сполучуваності з іншими словами [26]. Реалізація того чи іншого компонента семантики відмінкових форм іменників можлива і залежить від контексту. Семантика і функціонування є співвідносними поняттями, оскільки значеннєві компоненти передбачають комунікативне призначення, а конкретне вживання відмінків іменників зумовлює вияв значення, або й появу нового.

Відмінок – «граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників, числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до інших слів у реченні» [18, 71]. Категорія відмінка характеризує аналітичні мови. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга – джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Що написано в цій книзі?», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками або відмінюванням.

Граматично відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр. вікно – вікна, англ. Mary «Марія» – Mary's «Марійчин, Марі (чий?)», лат. Schola «школа» – scholam «школу») або спеціального афікса (в аглютинативних мовах) (напр. фін. Soumi «Фінляндія», Suomelle «до Фін-ляндії», Suometta «без Фінляндії», тат. Татарстан «Татарстан», Татарстанга «до Татарстану», Татарстанда «у Татарстані») [28, 6].

Кількість відмінків у різних мовах неоднакова – від 2 (мова маратхі в Індії») до 48 (в табасаранській мові Дагестану). Українська мова має сім відмінків, інші слов'янські мови мають або сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська, словацька), або ж не мають їх зовсім (болгарська). Відмінки відсутні у більшості європейських мов (окрім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та родовий відмінки. У німців і французів таку роль виконують артиклі. Отже, кожна мова використовує ті засоби, які наявні в її розпорядженні, але всі ці засоби придатні для висловлення думки [39].

У вживанні з прийменниками відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінка: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав гроші у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».

В українській мові відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджується з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зі своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).

Категорія відмінка іменника служить для вираження відношень іменника до інших слів у реченні. Ця категорія є суто граматичною (відмінкові форми виступають засобами зв'язку іменників з іншими словами) [60, 143].

У сучасній українській мові категорію відмінка іменника складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Відмінок – граматична форма іменника, якою виражається те чи інше відношення (суб'єктне, об'єктне, означальне, обставинне) іменника до інших слів у словосполученні і реченні. Кожне з цих відношень і становить граматичне значення відмінкової форми.

Називний відмінок називається прямим, усі інші – непрямими. Усі відмінки, окрім називного та кличного, можуть вживатися з прийменником. Місцевий відмінок вживається тільки з прийменником.

Не змінюються за відмінками:

• іншомовні слова з кінцевим голосним: Декларуа, меню, кіно, але пальто, пальта;

• жіночі прізвища на приголосний та – о: Ковальчук, Шевченко;

• російські прізвища на – ово, – аго, – их: Дурново, Живаго, Черних;

• абревіатури: НТР, але ЛАЗом;

• складноскорочені слова типу завскладу, замдекана [64, 76].

Відмінкові форми виражаються за допомогою:

• закінчень (ластівк-а, ластівк-у);

• закінчень і прийменників (до ластівк-и, на ластівц-і);

• синтаксичних зв'язків з іншими словами (чисте купе – бачу купе – милуюся купе) [68, 247].

Основні значення відмінків

У сучасній українській мові категорія відмінка об'єднує сім повноправних відмінків, у тому числі й кличний, який чи не найбільше передає специфіку української мови, але довгий час вважався лише кличною формою [59, 369–372].

Називний – називає предмети. Він є початковою формою кожного іменника, його «прямою формою» (тому його ще називають «прямим» відмінком, а всі інші відмінки – «непрямі»). Це «гордий» відмінок, який зі словом справляється сам і не потребує допомоги прийменників.

Родовий – означає «одержаний з народження». Таку назву цей відмінок одержав тому, що вжитий з іменником без прийменника він означає особу, яка є творцем, господарем, власником (син Івана, плаття сестри, дім батька). Родовий відмінок є чемпіоном за кількістю вживаних з ним прийменників. Він може поєднуватись аж із 150 прийменниками (а в мові всього прийменників близько двохсот).

Давальний – назва походить від слова «давати». Найтиповіше його значення – назва адресата, тобто особи, якій щось дають. Давальний відмінок довго утримувався без прийменників, а сьогодні вживається в поєднанні з 7 прийменниками.

Знахідний – від слова «знаходити» когось або щось. Із знахідним відмінком вживається 28 прийменників.

Орудний – споріднений зі словом «орудувати», найчастіше називає знаряддя дії (малювати олівцем, різати ножем). Орудний відмінок поєднується з 23 прийменниками.

Місцевий – вказує на місце і вживається усього з п'ятьма прийменниками: в, на, о, по, при (колись місцевий відмінок вживався без прийменників).

Характеристики

Список файлов ВКР