114818 (591719), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

вікова: хлопець – хлопча, хлопчатко, хлопченя; дівчина – дівча, дівчатко; курча – курченя, курчатко.

У певному розумінні всі системи родового розподілу семантичні, оскільки всі родові системи мають семантичне ядро. Одначе мовознавці розуміють семантичну систему розподілу в більш вузькому значенні: семантика іменника визначає його рід, і відповідно на основі роду іменника можна діагностувати його значення [19]. Ця система дуже проста: якщо ми знаємо, що даний іменник позначає жінку, з цього виходить, що він є іменник жіночого роду, і, навпаки, іменник жіночого роду повинен позначати істоту жіночої статі. Те саме стосується і форм чоловічого роду.

Семантичні основи родової класифікації нечіткі, розмиті. Лише в частині іменників можна побачити відбиття реальних статевих розрізнень. Відсутність чітких формальних показників роду в іменників призвело до утворення проміжних класів слів, які ще в античних граматиках називали спільними. Спільні та обопільні іменники розрізняються не тільки семантично, але й видами синтаксичного узгодження:

спільнородові: сирота (він такий, вона така) – подвійне узгодження;

обопільнородові: собака (вона і він) – одна узгоджувальна модель.

Останні – це імена формально одного роду, але приєднувані до осіб (істот) двох статей [37, 42].

Розрізнення граматичних родових іменникових форм за статтю відсутнє в більшості фаунономенів: крокодил, леопард, карась, лящ, короп, жайворонок, ластівка, синиця, оса, муха.

Людина як носій мови у своїй практичній діяльності не потребувала розрізняти стать таких істот, і, таким чином, лексична номінація не відбила статевого розрізнення, в той час як потреба такої диференціації негайно вводила в номінативний процес деривативні засоби:

бусол – буслиха (про лелек).

Найбільшою здатністю обопільної родової маніфестації володіють іменники чоловічого роду. «Іменем чоловічого роду позначається самий рід взагалі (порода), тобто загальне логічне значення особи» – пише А.П. Медушевський [42, 137].

Що стосується категорії роду в українській морфології, то в її структурі, очевидно, немає підстав обмежувати родоманіфестацію позначенням статі [46]. По-перше, назви неістот семантично не пов’язані з біологічною статтю, а тому не можна пояснити, чому іменник горб чоловічого роду, гора – жіночого, а плато – середнього. По-друге, багато іменників-назв істот самі по собі не містять вказівки на статеві відмінності: вони одночасно позначають чоловічу і жіночу стать: кріт, акула – і при потребі включаються спеціальні деривативні засоби статевої диференціації: кротиха. По-третє, кваліфікаційні іменники чоловічого роду можуть використовуватися для позначення як чоловіків, так і жінок: декан. По-четверте, якби взаємодія з номінативною категорією статі була визначальною у визначенні граматичного роду іменника, то в мовленні не могли б функціонувати словосполучення і речення типу «Мій Надюсик дуже маленький».

Отже, як стверджує А.В. Романів [56], категорія роду іменників, з одного боку, не пов’язана з реальним значенням слова: її семантика може збігатися з ізоморфністю біологічної статі, а може виступати формальним критерієм розрізнення слів у моделі узгодження за родом; з другого боку – значення слова безвідносно до статі іноді стає визначальним у родовій диференціації. Останнє особливо помітно серед деяких груп запозичень слів, у яких формальний показник роду неоднозначний, пор.: сизаль – чол. роду і жирандоль – жін. роду.

Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника. В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду: чоловічого, жіночого, середнього.

Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв'язки. Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам.

Граматичний рід виник на основі первісних категорій живих і неживих істот ще на загальноєвропейському ґрунті [64]. З категорії живих істот виділилися два роди – чоловічий та жіночий, що стосувалися відповідних статей живих діячів, а потім поширилися на інші назви.

Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками:

– за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині;

– за типами суфіксального словотворення;

– за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні;

– за семантикою [65, 30–31].

У більшості випадків на рід іменника вказує не одна з названих ознак, а декілька.

Так, наприклад, виразником жіночого роду іменника ворона у словосполученні біла ворона є:

– флексія знахідного відмінка – у,

– синтаксичний зв'язок з прикметником біла,

– семантика – позначення живої істоти жіночого роду.

Але особливої флексії для вираження роду немає, одна і та ж флексія синкретично поєднує в собі значення роду, числа й відмінка [68, 326].

Інколи відмінкові форми різних родів збігаються, тому в окремих випадках виразником приналежності іменника до певного роду є лише синтаксичний зв'язок з іншими словами в реченні (контекст), семантика. Порівняймо: Михайло, Михайла, Михайлом і озеро, озера, озером.

В даному випадку рід можна визначити лише за допомогою контексту або за семантикою: Михайло прийшов додому, не впіймавши ані лусочки – озеро аж кипіло хвилями на вітрі.

Синтаксичні зв'язки бувають єдиним виразником роду деяких невідмінюваних запозичених іменників: швидкісне метро, флегматичний шимпанзе.

Відомо, що у множині відмінкові форми іменників не виражають приналежності до якогось певного роду. Правда, ми сприймаємо форми множини іменників як співвідносні з формами однини, тому для нас розкривається значення роду: дуби – дуб (чол. рід), стодоли – стодола (жін. рід).

Категорія роду у множині розкривається також у способах узгодження, характерних для певних складних синтаксичних конструкцій: Нам запропонували цікаві роботи, одна з яких була надзвичайно популярною.

Розрізнення родових форм за статтю відсутнє у багатьох назвах живих істот: бджола, щука, окунь, куниця, горностай, черепаха та ін.

Граматична категорія роду іменників, яка співвідноситься зі статтю, проявляється найвиразніше у парних іменниках-назвах людей за національною приналежністю, професією, родом заняття [67, 71].

Іменники чоловічого та жіночого родів розрізняються лише суфіксом та закінченням. Часто іменники жіночого роду в таких випадках є похідними від іменників чоловічого роду і утворюються за допомогою суфіксів.

Багато іменників – назв професій, звань, посад – для обох статей мають лише форму чоловічого роду: лектор, капітан, касир, економіст, декан, директор, лікар та ін. Це явище зумовлене соціально-економічними умовами виникнення цих назв – раніше на таких посадах працювали тільки чоловіки [3, 120].

Зрідка від вищезазначених іменників можуть утворюватися назви жіночого роду за допомогою суфіксів – к-, – иц-, – ис-, – ес– : поет-ес-а, лікар-к-а, директр-ис-а. Також за допомогою суфікса – ш – утворюються назви на позначення осіб жіночого роду – назва дружини від назви чоловікової професії (вживається в літературній мові та в просторіччі): декан-ш-а, капітан-ш-а, лектор-ш-а.

До іменників чоловічого роду належать ті іменники, які здебільшого мають в називному відмінку однини нульове закінчення (дуб – , героj -), рідше – – о, – а (Микол – а, дядьк – о). Також рід іменника ми можемо визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно, цей, ця, це: ліс (він, цей). З іменниками чоловічого роду, звісно, співвідносяться займенники він, цей.

До іменників жіночого роду належать ті іменники, які здебільшого мають в називному відмінку однини закінчення – а, рідше – нульове закінчення: лип – а, земл' – а, совіст' – , ніч – , тін' – . З іменниками жіночого роду співвідносяться займенники вона, ця.

До іменників середнього роду належать іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення – о, – е, – а: пол-е, озер-о, тел-а', курч-а, племj-а. Іменники середнього роду, що означають назви молодих істот і мають в називному відмінку однини закінчення – а (-я), в непрямих відмінках однини та множини, а також в називному відмінку множини приймають суфікс – ат (-ят) (хлопча, цуценя, горобеня), разом з іменниками середнього роду на – а (-я) та суфіксом – ен (ім'я, сім'я, плем'я, вим'я) становлять окремий тип відмінювання – IV відміну.

З іменниками середнього роду співвідносяться займенники воно, це: озеро (воно, це), котеня (воно, це). Також у похідних іменників на рід може вказувати суфікс (це здебільшого стосується назв молодих істот): заєць – зайч-ен-ят-к-о, лис – лис-ен-я. Проте чимало таких назв утворюються суплетивно: кінь – лоша, свиня – порося, собака – собача, собаченя і цуценя, корова – теля та ін.

Окрім того, що значення середнього роду набувають назви малих щодо віку істот різної статі, а також назви конкретних предметів, явищ, понять, значення середнього роду набувають слова, що переходять в іменники з різних частин мови (субстантиви), але не мають родових ознак: дзвінке «ку-ку», моє «Я», щасливе «ура» [20, 93].

В українській мові рід іменників може вживатися в одній і тій же самій формі зі значенням кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чоловічого, жіночого і середнього. Ці іменники спільного роду переважно емоційно забарвлені, називають істоту чи певну особу і вказують на ознаку, притаманну цій істоті (особі) [56]. Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, волоцюга, гуляка, заволока, заїка, ненажера, падлюка, псюка, собака, скотина, єхидна, заброда, замурза, підлиза, нездара, потвора, нероба, нехлюя, нікчема, роззява, а також сусіда, слуга, сирота, листоноша та ін. Такі іменники набувають рід тієї особи чи істоти, яку вони означають. На рід таких іменників вказує контекст (граматичний зв'язок у реченні із залежними від них словами – означеннями, присудками – дієсловами минулого часу, умовного способу): А дівчина-сиротина у наймах марніє… Заспіває та й згадає, що він сиротина… Отакий-то мій Ярема, сирота убогий! (Т.Г. Шевченко).

Інколи граматична форма буває настільки впливова, що в деяких випадках означення-прикметник узгоджується з іменником в жіночому роді, а дієслово-присудок виступає в чоловічому роді під впливом семантики: Чи правда, що тая гординя та в тебе закохався? (М. Вовчок).

Залежно від змісту спільного значення роду набувають деякі прізвища: наприклад на – ко, – чук: Москаленко, Шевченко, Демчук, Ковальчук. Характерним для даних прізвищ є те, що вони відмінюються за відмінками, коли набувають значення чоловічого роду, і є незмінюваними у тих випадках, коли мають значення жіночого роду: Петр-о Коваленк-о – Петр-а Коваленк-а – Петр-у (Петр-ові) Коваленк-у (Коваленк-ові) та Маріj-a Коваленко – Маріj-i Коваленко – Маріj-у Коваленко.

Спільного значення роду набувають іменники типу директор, економіст, декан, кандидат, доцент та ін. Жіночий рід граматично виявляється в подібних іменниках досить своєрідно: прикметники узгоджуються з формою іменника, а дієслова (чи предикативні сполуки) – зі змістом цього іменника: Наш викладач відповіла на наші запитання [19, 162].

Спільного – чоловічого й середнього або жіночого і середнього роду – є іменники на – о, що означають негативні якості особи: дівчисько (така, таке), хлопчисько (такий, таке), бабисько (така, таке), ледащо (таке, така, такий), базікало (таке, така, такий) та ін.: Характерним для подібних іменників є така річ: іменники середнього роду стосуються осіб обох статей – чоловічої і жіночої, а іменники чоловічого чи жіночого позначають лише відповідні особи чоловічої чи жіночої статей: базікало, ледащо і под., напр.: «Оте бісове ледащо і до церкви не сходить в неділю, а йде в шинок!» (І. Нечуй-Левицький).

Спільного роду – чоловічого і середнього та жіночого і середнього – є іменники, утворені від назв чоловічого або жіночого роду за допомогою суфікса – ищ – на позначення згрубілості: ведмедище, носище, морозище, парубище (такий, таке) і ручище, дівчище, бабище, коровище (така, таке). Цікаво, що іменники спільного (чоловічого і середнього) роду мають спільну парадигму відмінювання, а іменники спільного (жіночого і серед-нього) роду мають різні відмінкові парадигми: якщо має значення жіночого роду, то відмінюється як іменник І-ої відміни (бабище, бабищі, бабищі, бабищу, бабищею, (на) бабищі), а якщо має значення середнього роду, то відмінюється як іменник ІІ-ої відміни (бабище, бабища, бабищу, бабищу, бабищем, (на) бабищі.)

Характеристики

Список файлов ВКР