114818 (591719), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Наприкінці навчального року учень має уявлення про іменник як частину мови; впізнає в тексті і самостійно добирає іменники; ставить питання до іменників, що належать до різних родів; будує сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; розрізнює іменники-назви істот і неістот, правильно ставить до них питання; розрізнює власні і загальні іменники, добирає відповідні приклади; вживає в письмових текстах власні іменники з великою буквою; відносить до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис).

У 4 класі завершується вивчення початкового курсу рідної мови. Учні мають не тільки здобути нові знання, уміння і навички в роботі над текстом, з граматики, фонетики і правопису та розвитку мовлення, а й систематизувати відомості з різних розділів мови, узагальнити і закріпити опрацьоване в 1–3 класах [53]. Адже знання і мовленнєві вміння, набуті молодшими школярами в початкових класах, стануть основою для вивчення систематичного курсу рідної мови в основній і старшій структурних ланках загальноосвітньої школи.

У 4 класі на вивчення іменника відводиться 20 год. При цьому учні працюють за такими напрямками:

1) розширення уявлень про лексичне значення іменника (слова з абстрактним значенням: радість, сум, сміливість тощо). Іменники-синоніми, іменники-антоніми, багатозначність окремих іменників. Вживання іменників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за точним і влучним вживанням з ряду синонімів тих слів, які найбільше відповідають змістові;

2) рід іменників. Віднесення іменника до одного з родів. Змінювання іменників за числами і відмінками. Формування умінь ставити іменники в початкову форму. Спостереження за закінченнями іменників, що належать до різних відмін (без уживання терміна) у тому самому відмінку;

3) закінчення іменників жіночого роду на – а в родовому відмінку однини з основою на твердий і м'який приголосний та на [ж], [ч], [ш];

4) закінчення іменників в орудному відмінку однини: закінчення – ею в іменниках жіночого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі; закінчення -єю в іменниках на -ія; закінчення – ем в іменниках чоловічого роду з основою на м'який приголосний та на шиплячі; закінчення – ем в іменниках з основою на [й];

5) практичне засвоєння правопису закінчень найуживаніших іменників чоловічого роду на – ар, – яр;

6) спостереження над паралельними закінченнями іменників чоловічого роду – назв істот у давальному та місцевому відмінках однини;

7) форми іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини;

8) спостереження за закінченнями іменників у множині (таблиця відмінювання). Вправи на вживання правильних відмінкових закінчень іменників у множині [24, 156–157].

Наприкінці навчального року учень 4 класу відносить до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання «що?», добирає до поданого іменника 2–3 синоніми, антонім; розкриває значення (2–3) багатозначного іменника; вводить його в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ); визначає рід і число іменників; змінює іменники за числами і відмінками; визначає початкову форму іменника (називний відмінок однини); змінює в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з], [ц], [с]; голосний [і] на [о], [е]; відображає ці звукові явища на письмі (нога – нозі, яблуко – в яблуці, рух – у русі); (піч – печі, ніч – ночі); вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на – а закінчення -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення – ею (землею, межею, кручею, тишею); – ем (конем, ножем, мечем, споришем)', закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія – лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай – гаєм); перевіряє за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на – ар, – яр (вівчарем, слюсарем, школярем, але маляром, столяром); використовує в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю); вживає подвоєні букви на позначення м'яких приголосних перед закінченням – ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апостроф перед закінченням – ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю, Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю); користується навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках; вживає літературні форми закінчень – ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах).

Покажемо етапи вивчення іменника протягом навчання учнів у початковій школі (таблиця 1).

Таблиця 1. Етапи вивчення іменника у початковій школі

Таким чином, ознайомлення молодших школярів з іменником як найбільш уживаним лексико-граматичним класом слів передбачає, по-перше, формування граматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Відповідно до методичних вимог, ці завдання розв'язуються не ізольовано, а поступово і у взаємозв'язку.

2.2 Методика формування граматичних понять іменника на уроках рідної мови

Шкільна практика свідчить, що до вивчення теми «Слова, які означають назви предметів (іменники)» частина дітей не усвідомлює різниці між предметом і словом як його назвою. Тому одним із головних завдань початкового навчання української мови є розвиток умінь розрізняти предмет і слово, що його називає. Це відбувається в ході виконання різноманітних вправ із підручника та дібраних учителем спеціально.

Виконуючи їх, учні спостерігають за граматичними ознаками іменника, вчаться ставити питання до слів, що означають назви конкретних речей, рослин (що?) та слів, що означають назви людей і тварин (хто?). В ході такої роботи діти привчаються уважно спостерігати, поповнюють словниковий запас і свідомо встановлюють відповідні зв'язки:

– між предметом і словом, що його називає;

• між словом і питанням, на яке відповідає [27, 152].

Для поглибленого розуміння цих зв'язків учні ознайомлюються з тим, що іменники можуть означати імена, по батькові, прізвища людей, назви і клички тварин, назви міст, вулиць, річок.

З метою розширення лексичного значення у зв'язку із практичними спостереженнями за його граматичними ознаками у 2 класі виконується ряд вправ на групування іменників, наприклад:

Ходить осінь у вінку,

Пісеньку веде дзвінку,

Носить дині в клумаці,

Виноград і кавунці,

Носить груші, огірки

Й нас частує залюбки. (В. Діденко)

1. Прочитайте вірш. Про яку пору року в ньому говориться? Хто з вас допомагав восени в полі, у садку? Що ви збирали?

2. Знайдіть у вірші назви предметів, які відповідають на питання що? Що вони називають? Які з цих слів є назвами овочів, а які – назвами фруктів?

У ході виконання вправ такого типу школярі усвідомлюють спільне між словами з різним лексичним значенням і засвоюють визначення іменника на основі двох ознак: 1) означає назву предмета; 2) відповідає на питання хто? або що? [16, 12].

Таким чином, перехід до усвідомлення поняття «назва предмета (іменник)», яким узагальнюється ряд лексичних груп іменника, являє собою ніби якісний стрибок із лексичної сфери у граматичну.

У 3 класі при вивченні розділу «Частини мови» триває і поглиблюється робота над формуванням поняття «іменник». Тут можна спертися на такі набуті учнями вміння та навички:

– ставити питання до слів;

– розпізнавати слова, які відповідають на питання хто? або що?;

– свідомо застосовувати у практиці аналізу термін «слова, що означають назви предметів (іменники)»;

– визначати роль закінчення у слові;

– встановлювати зв'язок слів у реченні;

– користуватися словоформами іменника у мовленнєвій практиці [14, 13].

Все це активізується не шляхом механічного повторення, а в ході розширення знань про предметність. Успішному формуванню граматичних понять при вивченні частин мови сприяють комплексні вправи на основі зв'язних текстів.

Для спостереження над іменниками – назвами явищ природи можна використовувати віршовані тексти:

Розвихрено, розвіяно

Над цілим світом сніг.

Дорогу білим всіяно

Й простелено до ніг.

Зима мене запрошує:

Хутчій на лижі йди.

І білою порошею

Спадає на сліди.

– Знайдіть у першому реченні іменник, що є назвою явища природи. Поставте до нього питання.

– Знайдіть у вірші речення, де є синонім до слова сніг (останнє речення). Прочитайте речення. На яке питання відповідає слово порошею? Вставте це слово замість крапок у речення: Біла… спадає на сліди. Чи змінилося значення слова? А що змінилось? (Закінчення).

1. У танку хуртечі

Йде зима ланами.

Зацвітає вечір

Синіми снігами.

2. Заметіль, заметіль

Налетіла.

Дітвора звідусіль

Пораділа.

– Знайдіть іменники, поставте до них питання.

– Змініть слово хуртечі так, щоб воно відповідало на питання що? Поясніть значення цього слова. Доберіть до нього синонім з тексту №2 (заметіль). Доповніть ряд синонімів: завірюха, хуртовина, хурделиця, віхола, метелиця, хуга, буран.

– Як розумієте значення висловів танок хуртечі, сині сніги?

Оперуючи терміном «іменник», діти в 3 класі ознайомлюються з деякими його граматичними ознаками: має рід, змінюється за числами та відмінками. Так учні від логічного поняття предметності переходять до усвідомлення граматичних ознак іменника.

Осмислюючи різницю між власними і загальними назвами, навчаю-чись розрізняти іменники чоловічого, жіночого та середнього роду, усвідомлюючи здатність їх змінюватися за числами, відмінками і роль закінчення як засобу оформлення цих змін, школярі поглиблюють знання про іменник як частину мови [34]. На цьому етапі навчання корисно виконувати вправи зі спільнокореневими словами, наприклад:

– Прочитайте речення. Знайдіть спільнокореневі слова. Визначте серед них іменники.

– Доведіть, що це іменники (за допомогою відповіді – міркування).

Зразок: слово дзвіночки – іменник, бо означає предмет, відповідає на питання що?, чоловічого роду, множина (однина – дзвіночок), змінюється за питаннями (наприклад, чого? дзвіночків), постає в реченні головним членом – підметом.

1. – Ми дзвіночки, лісові дзвіночки, славим день…

– Дзвоник кличе нас до школи, Радісно дзвенять пісні.

Характеристики

Список файлов ВКР