114809 (591714), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:

• [г] - гортанний щілинний, глухіший;

• [ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший [75, 138].

Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.

Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила). Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати). Ненаголошений [е] вимовляють із наближенням до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль). Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, куля). Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові.

У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення -ться вимовляється як [ц']: сміється - [с'м’ійец':а]. Букво-сполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: смієшся – [с'м’ійе'с':а].

Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість у таких випадках:

• на кінці слова (ніж, гедзь);

• в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток – дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к]: [н'і'хт'і], [вохки'й];

• у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати) [77, 62].

Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - [с'ц'іпити], [схот'іти]. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).

Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими вимовляються дзвінко: [п р о' з' б а]. Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с']: [кни'з'ц'і] [74].

Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова [наш учи'те^ил'].

Більшість букв позначає один звук.

Але буква може передавати і два звуки, напр.:

• буква щ передає сполучення двох звуків [ш]+[ч];

• буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і].

З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига).

Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних: люди - [л'у'ди], давнє - [д'а'вн'е], а також два звуки, коли виступають:

• на початку слова: юшка - [йу'шка], єдність - [йе'д'н'іс'т'];

• на початку складу після букви, що позначає голосний склад: палає - [па-ла'-йє];

• після апострофа: в'яне - [вйа'не];

• після м'якого знака: портьєра - [портйе'ра] [71, 14].

М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба). Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.

Звукові як лінгвістичній одиниці властива автономність. Відриваючись від конкретної морфеми, звук набуває певної самостійності, незалежності, автономності. Саме тоді, коли звук пориває з лексичним або граматичним значенням, він перестає бути словом чи морфемою і стає самостійною звуковою одиницею, яка об'єктивно існує поряд з іншими мовними одиницями — морфемою, словом, реченням, хоч не однакова з ними за роллю [82].

Автономність звуків виявляється передусім у тому, що носії мови легко ділять на фонеми будь-яке незнайоме їм слово або, навпаки, складають нові слова, наприклад абревіатури, замінюють незнайомі звуки запозичених слів звуками рідної мови. Свідченням автономності звукової системи є також можливість зображення звуків у вигляді літер у звуковому письмі.

Виразність і чистота дикції досягаються насамперед завдяки правильності артикуляції, тобто чіткістю постановки органів мовлення і їх рухів під час вимови звуків. Тому роботу над усуненням недоліків вимови слід розпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції.

Проаналізуємо особливості артикуляції голосних звуків [74, 24-26].

А — нелабіалізований, чистий голосний заднього ряду, низького піднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові нижня щелепа опущена, рот настільки широко розкритий, що між зубами можна вставити два пальці, покладені один на одного. Губи активної участі не беруть. Вони притиснені до зубів, не випинаються вперед і не розтягуються в сторони.

Язик помітно відтягнений назад. Спинка язика своєю задньою частиною також відтягнена назад до стінки глотки. Дещо відтягнений від нижніх зубів назад і кінчик язика.

М'яке піднебіння зімкнене із задньою стінкою глотки.

О — лабіалізований голосний заднього ряду, середнього ступеня піднесення, артикуляція ненапружена. Губи при вимові витягнені вперед і заокруглені, рот напіввідкритий. Язик займає трохи вище положення, ніж при вимові а. Спинка язика спрямована більше до м'якого піднебіння, ніж до задньої стінки глотки. Кінчик язика відтягнений від нижніх зубів сильніше, ніж при а. М'яке піднебіння сильно підняте вгору закриває вхід у носову порожнину.

У — лабіалізований голосний заднього ряду, високого ступеня піднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові нижня щелепа опущена, але менше, ніж при вимові а, зуби відходять від передніх зубів і дуже витягуються вперед, утворюючи між губами й зубами невелику порожнину, довжина якої більша, ніж при вимова о. Відстань між губами зовсім невелика. Положення язика дуже високе, тіло його спрямоване вгору до м'якого або навіть до задньої частини твердого піднебіння, а кінчик відтягнений від передніх зубів і зігнутий униз та назад більше, ніж при вимові інших голосних заднього ряду. М'яке піднебіння підтягнене вгору і закриває прохід у носову порожнину.

Е — нелабіалізований голосний переднього, на межі з середнім, ряду пониженого ступеня піднесення. Артикуляція ненапружена. При вимові куточки губ трохи розтягнені в сторони й притиснені до зубів. Положення язика нижче, ніж при вимові інших голосних переднього ряду, спинка язика основною своєю масою просунена вперед, ближче до середньої частини твердого піднебіння, кінчик — відтягнений від нижніх зубів, а корінь — відсунений назад більше, ніж при вимові інших голосних переднього ряду. М'яке піднебіння зімкнене з задньою частиною глотки.

И — нелабіалізований голосний переднього ряду, високого піднесення. Артикуляція ненапружена. Губи при вимові розтягнені дещо більше, ніж при вимові є й притиснені до зубів. Рот розкритий настільки, що між зубами можна вставити кінчик мізинця. Положення язика вище, ніж при вимові є, але трохи нижче, ніж при і. Передня частица спинки язика опукла, основною своєю масою просунена вперед. Кінчик язика вільно опущений вниз, а корінь відсунений від задньої стінки глотки значно більше, ніж при є. М'яке піднебіння зімкнене з задньою частиною глотки.

І — нелабіалізований голосний переднього ряду, високого піднесення. Артикуляція напружена, м'язи мовних органів при його вимові скорочуються й поверхня їх стає твердішою, що позначається і на тембрі голосного, на його більшій виразності. При вимові губи розтягнені в сторони значно більше, ніж при и та є, і утворюють вузьку щілину. Рот розкритий настільки, що між верхніми й нижніми зубами можна вставити кінчик мізинця. Уся маса язика (передня й середня частини) переміщується виразно вперед, до передньої частини твердого піднебіння або до верхніх зубів та альвеол. Тіло язика зібране спереду і має виразно випуклу форму. Віддаль найвищої точки язика від твердого піднебіння невелика. Кінчик язика спадає вниз безпосередньо за нижніми зубами або ж упирається в нижні зуби. М'яке піднебіння закриває вхід у носову порожнину.

Проаналізуємо особливості артикуляції приголосних [76].

Б, М, П — губні. При артикуляції спочатку утворюється зімкнення нижньої губи з верхньою, потім, під натиском повітря, що видихається, відбувається "вибух": губи розмикаються, нижня губа натискає на верхню і відштовхується від неї. Нижня щелепа при цьому опускається, язик при цьому участі не бере. При п, б м'яке піднебіння підняте й не пропускає повітря в носову порожнину. Голосові зв'язки при творенні п ненапружені й не дрижать, а при творенні дзвінкого б губи напружені й дрижать.

М — губний сонорний. Артикулюється як і шумний дзвінкий б, з тією лише різницею, що при його творенні тон переважає над шумом, а м'яке піднебіння опускається й відкриває прохід до носової порожнини.

В — губно-зубний щілинний. При творенні нижня губа зближується з верхньою, але не змикається з нею: між губами залишається вузенька щілина, через яку проходить струмінь видихуваного повітря. Язик нерухомий. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину,

Ф — губно-зубний. Твориться при зближенні нижньої губи з зубами, при цьому щілина виникає між різцями і нижньою губою. Язик у роті лежить спокійно. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід у носову порожнину.

Д, Н, Т — шумні зімкнені передньоязикові. При творенні їх губи пасивні, кінчик та передня частина язика змикаються з верхніми зубами та альвеолами. Тильна частина кінчика язика при цьому щільно притискається до нижніх зубів. Голосові зв'язки при творенні д,н вібрують. Сонорний н має носове забарвлення, бо м'яке піднебіння опущено і повітря проходить одночасно через ротову й носову порожнини.

С, З—шумні щілинні. При вимові губи напіввідкриті й розтягнуті. Зуби розтулені на віддаль 1-1,5 мм. За загальною конфігурацією язика с, з дещо подібні до зімкнених т і д. Істотна різниця полягає в тому, що при їх артикуляції виникає не зімкнення, а щілина. Передня спинка язика утворює жолобок, причому кінчик язика впирається в нижні різці, а спинка торкається іклів та різців. М'яке піднебіння підняте й закриває прохід до носової порожнини. Голосові зв'язки при творенні с перебувають у напруженому стані, а при творенні з дрижать.

Ц, ДЗ — шумні передньоязикові африкати—складаються з двох елементів (зімкненого й щілинного). При вимові ц утворюється зімкнення типу т, а при вимові дз—типу д, але воно не завершується "вибухом", як під час артикуляції звичайних зімкнених, а плавно, без паузи, переходить у щілинний елемент типу с або з. Отже, артикуляція ц відбувається на місці утворення т і с, а дз — на місці утворення д і з. Кінчик язика притискається до нижніх зубів, а передня його частина утворює на зубах і початку альвеол зімкнення, але плавно переходить у щілину.

Ш, Ж — шумні щілинні передньоязикові. При артикуляції нижня щелепа трохи переміщується вперед, губи теж. Зуби зближені на відстань 1-1,5 мм. Кінчик язика разом із прилеглою до нього спинкою потовщується і відтягується назад порівняно з артикуляцією с і з.

На язиковій спинці утворюється ширший канал, ніж при вимові с і з. Повітряний струмінь спрямований по каналу на передні різці; розбиваючись об їх краї, він викликає специфічний шум. При вимові ш голосові зв'язки не вібрують, а при вимові ж — вібрують, але струм повітря слабший, ніж при ш.

Ч, Дж — шумні передньоязикові африкати. Вони починають артикулюватися з елемента зімкнення типу т і д, який плавно переходить у щілинний елемент типу ш, ж. Елементи зімкнення утворюються не на місці звичайних т, д, тобто не на зубах і початку альвеол, а значно вище, на твердому піднебінні, отже, там, де утворюються шиплячі ш, ж,

Р — передньоязиковий, належить до так званих вібрантів (дрижачих). При його творенні рот розкритий, губи пасивні; краї задньої і середньої частини спинки язика впираються у верхні бокові зуби; передня частина язика розплющується для утворення вільних рухів; кінчик разом з передньою спинкою піднімається вгору і торкається твердого піднебіння на задній частині альвеол, де під натиском видихуваного повітря вібрує.

И — середньоязиковий щілинний. При артикуляції середня спинка язика піднімається до твердого піднебіння, внаслідок чого між твердим піднебінням і середньою частиною язикової спинки виникає щілина. Кінчик язика опущений униз і тримається біля нижніх зубів. Л — боковий передньоязиковий сонант. При артикуляції рот трохи розкритий. Губи набувають положення залежно від наступного голосного. Подібно до змичних т, д, н, при л кінчик язика утворює змичку на площі, починаючи від внутрішньої поверхні зубів верхньої щелепи і далі на твердому піднебінні. Крім того, краї язика опускаються з одного або з двох боків і утворюють біля бокових зубів щілину, крізь яку проходить повітряний струм.

К — шумний задньоязиковий. Артикулюється задньою спинкою язика, що, піднімаючись до м'якого піднебіння, утворює з ним зімкнення. Нижня щелепа трохи опускається. Кінчик язика направлений униз. Голосові зв'язки розімкнені. Струмінь повітря сильний.

Характеристики

Список файлов ВКР