114766 (591695), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

О. Савченко зазначає, що пізнавальний інтерес – це прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності [48, 407].

Таким чином, пізнавальний інтерес - це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності.

У дослідженнях В. Лозової підкреслюється, що пізнавальні інтереси лежать в основі активності, самостійності школяра в навчанні [35]. Серед пізнавальних мотивів він є керованим і найзначнішим. Інтерес виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуальної напруги, самостійної діяльності. Тому, якщо перед учнями ставляться лише готові цілі, а знання лише повідомляються і закріплюються, активність згортається, інтерес згасає.

І. Божович вважає, що пізнавальний інтерес заставляє людину активно прагнути до пізнання, активно шукати способи і засоби задоволення потреби до знань [11]. Г. Щукіна вказує на те, що інтерес виступає як «потужний збудник активності особистості, під впливом якого психічні процеси проходять особливо інтенсивно, а діяльність стає інтелектуальною і продуктивною» [60].

Головна функція пізнавального інтересу полягає в тому, щоб зблизити учня з учінням, заохотити так, щоб учіння для нього стало бажаним, потребою, без задоволення якої нереальне його благополучне формування [55].

Таким чином, пізнавальний інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В.Ф. Паламарчук), сприяє усвідомленій самостійності (О.Я. Савченко), викликає продуктивну роботу (В.І. Лозова), змінює способи розумової діяльності (Г.І. Щукіна), є умовою розвитку творчої особистості (М.І. Алєксєєва).

Характерними особливостями інтересу є:

• його усвідомленість,

• емоційність,

• особлива вольова спрямованість до пізнання.

Своєрідність пізнавального інтересу полягає в тенденції людини заглиблюватися в сутність того, що вивчається. Це проявляться в певних характеристиках пізнавального інтересу: предметності, особистій спрямованості, поліфункціональності, ієрархічності, стійкості, динамічності. [17 ].

У процесі навчання учнів важливо не лише формувати інтерес, а й зберегти його на всіх етапах навчального пізнання, на рівнях, адекватних конкретним дидактичним цілям.

Психологи, розглядаючи інтерес як позитивне емоційне ставлення до об'єкта, зосередження уваги на ньому, розрізняють інтереси:

- епізодичні (ситуативні) - виникають і зберігаються лише в процесі конкретної діяльності. Після її закінчення вони згасають;

- постійні (стійкі) - не залежать від конкретних умов. Вони характеризуються тим, що закликають до діяльності в сфері, що цікавить людину, навіть тоді, коли умови для цього не сприятливі. Саме постійний інтерес відіграє важливий в підтримці і розвитку пізнавальної активності. Він є важливою умовою творчого ставлення людини до роботи, що виконується, та сприяє розширенню її кругозору, збагаченню знань [50 ].

Процес розвитку пізнавального інтересу учня згідно дослідження Т. Шамової включає ряд етапів.

Перший етап – цікавість - природна реакція людини на все нове або неочікуване. Вона спрямовує увагу людини на розгляд навчального матеріалу, але не переноситься на інший навчальний матеріал. Цей рівень прояву пізнавального інтересу має нестійкий, ситуативний характер і визначається наступними ознаками: учнів притягає зовнішня сторона вивчення предмету, вони не прагнуть до самостійного нагромадження знань, мають низький рівень усвідомленості матеріалу; негативно ставляться до робіт творчого характеру, не цікавляться результатами своєї діяльності, в додатковій літературі бачать лише інтересні факти і яскраві ілюстрації.

Другий етап – зацікавленість, допитливість, характерними ознаками є: учні проявляють бажання краще розібратися в предметі, що вивчається, зрозуміти його сутність, призначення; вони активні на уроці, задають запитання, з задоволенням виконують додаткові завдання, читають додаткову літературу. Проте допитливість не поширюється на весь навчальний предмет. При вивченні іншої теми, інтерес до предмету може пропасти.

Третій етап - глибокий пізнавальний інтерес, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, методи пошуку і доказу нових знань, його захоплює сам процес добування нових знань, самостійне розв'язання проблем надає задоволення допитливість. Рівень глибокого пізнавального інтересу характеризується такими ознаками пізнавальної діяльності учня. Учень активно працює на уроці, самостійно готує повідомлення, пов’язує вивчення предмету зі своєю майбутньою професією, виконує додаткові завдання, прагне до самоосвіти тощо [55].

Пізнавальний інтерес починається з елементарної цікавості. Потім він може перерости в звичку до систематичної праці. Але ця звичка може бути сформована при наявності системи впливу на учня всіма можливими засобами в середині школи, позашкільних закладів, сім’ї.

Наявність в учнів постійного інтересу до навчання і створює умови, за яких їх внутрішні зусилля погоджуються з зовнішніми діями вчителя, що забезпечує оптимальний рівень активності в навчальній пізнавальній діяльності учнів.

Інтереси молодших школярів своїм змістом, як свідчать дослідження О. Дусавицького, можуть бути пов'язані зі шкільною програмою (вузьконавчальні), виходити за межі програми (широкі пізнавальні) і не пов'язуватися з навчанням (розважальні) [12].

За результатами досліджень Т.Бай6ари [2], І. Дубровіної [17], Г. Щукіноі [60] та інших, пізнавальний інтерес молодших школярів досить нестійкий. У цьому плані важливою умовою активізації навчання є формування не лише вузьконавчальних, а й широких пізнавальних мотивів, забезпечення перехід школярів від цікавості (ситуативного інтересу) до зацікавленості, пізнання. Останні обставини підсилюють актуальність проблеми формування пізнавального інтересу в початковій, оскільки для молодших школярів заохочення процесом пізнання є першочерговою умовою їхньої уваги, працездатності.

В умовах спонтанного розвитку пізнавального інтересу для більшості школярів характерна неусвідомленість і нестійкість інтересів, схильність до репродуктивної діяльності, обмеженість знань програмного змісту, відсутність ініціативи і прагнення до самовизначення. Це негативно впливає на особисті досягнення в навчанні, зазначає І. Вікторенко [12].

У школярів одного і того ж класу пізнавальний інтерес може мати різний характер вираження, що обумовлені різним досвідом, особливими шляхами індивідуального розвитку.

Елементарним рівнем пізнавального інтересу є відкритий інтерес до нових фактів, цікавих явищ, які є ключовими в інформації, одержаній учнями на уроці.

Вищим рівнем є інтерес до пізнання більш суттєвих ознак предметів чи явищ, що складають їх більш глибоку внутрішню суть. Цей рівень потребує пошуку, здогадки, активного оперування знаннями.

Ще більш високий рівень пізнавального інтересу складає інтерес до причинно-наслідкових зв’язків, до виявлення закономірностей до постановки загальних принципів, явищ, що діють в різних умовах. На цьому рівні в учбовому процесі особливо відчутний рух учня, який не лише розуміє загальний смисл, але і глибоке опосередковане визнання найважливіших сторін вивченого [20].

Особливістю пізнавального інтересу є можливість збагачувати та активізувати процес не лише пізнавальної, але і будь – якої іншої діяльності людини. Його предметом є найважливіша якість людини: пізнати навколишній світ не лише з метою біологічної та соціальної орієнтації в дійсності, а й у відношенні людини до світу – в бажанні проникнути в його різноманітність, відобразити в пізнанні суттєві сторони, причинно-наслідкові зв’язки, закономірності. У той же час пізнавальний інтерес, що є включеним у пізнавальну діяльність тісно пов’язаний з формуванням різних особистісних відношень. Весь багатовіковий досвід минулого дає підстави вважати, що інтерес в навчанні представляє собою важливий та благодійний фактор його побудови. Відомо, що приємніше вчити тих, хто хоче вчитися, хто відчуває задоволення від навчальної праці, хто проявляє інтерес до знань. І навпаки, важко вчити тих, хто не відчуває бажання пізнавати нове, хто дивиться на навчання, на школу як на важкий тягар і чинить опір старанням вчителя.

Пізнавальний інтерес виражає прагнення учнів до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів.

Таким чином, значення пізнавального інтересу в житті дитини важко переоцінити. Інтерес виступає як самий енергійний активатор, стимулятор діяльності, реальних предметних, учбових, творчих дій і життєдіяльності загалом. Вибіркова направленість пізнавального інтересу на предмети і явища навколишнього світу підносить пізнання, особливо виділяючи з нього те, що лежить в сфері духовних потреб індивіда. Наявність в учнів стійких пізнавальних інтересів забезпечує систематичну ефективну діяльність учнів при оволодінні знаннями і способами діяльності.

Учителі, які працюють творчо, з метою розвитку пізнавальних інтересів учнів застосовують найрізноманітніші види інтелектуальної діяльності. При цьому вони враховують вікові дані учнів, рівень розвитку їх мислення, загальну теоретичну і практичну підготовку та індивідуальні особливості. Чим молодший вік, тим цікавішим має бути саме завдання. Цікава робота полегшує її виконання, вчить краще працювати [26].

Лише від майстерності вчителя залежить, як зробити завдання цікавим. Як правило, найцікавіше – це те завдання, яке максимально розвиває самодіяльність людини, будить її думку. Уміння творчо розв’язувати проблемні питання пізнавального змісту, викликати в школярів живий інтерес, любов до предмета, примушувати їх мислити, активно працювати, міркувати – найважливіше у майстерності вчителя. [48]

Пізнавальний інтерес є одним із факторів навчального процесу, який має великий вплив як на створення світлої і радісної атмосфери навчання, так і на інтенсивність протікання пізнавальної діяльності учнів.

Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

Умовами формування пізнавального інтересу є:

- створення можливостей для учнів проявити розумову самостійність і ініціативність;

- використання активних методів навчання, проблемних запитань, ситуацій і завдань;

- ведення навчання на високому, але посильному рівні труднощів; наявність різноманітного навчального матеріалу і прийомів навчальної роботи;

- використання емоційно забарвленого, живого слова педагога. Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття. Їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту [5].

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає можливість встановити, що формуванню пізнавальних інтересів сприяють захопленість викладанням, досліди, незвичайна форма подачі матеріалу, що викликає здивування в учнів, емоційність мови вчителя, пізнавальні ігри, ситуації суперечки і дискусії.

Використання ігор у навчанні:

• активізують інтерес та увагу дітей,

• розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, увагу,

• закріплюють знання, вміння і навички.

Правильно побудована гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Її цінність передусім в тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей. Якщо вчитель часто використовує ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зосереджується інтерес до розумової праці.

Головні умови ефективності застосування ігор – органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування, обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій, його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей.

Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб вчитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку [47].

Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій у природу. Ігри, проведені під час екскурсій («Чи знаєш ти лікарські рослини?, » «Пізнай і скажи», «З чого плід», «Який гриб у кошику?»), дають змогу вчителеві залучити дітей до активного пізнання природи, сприяють вихованню бережливого ставлення до неї.

Особливо сприяють активізації пізнавальної активності сюжетні ігри та ігри вправи з природничим матеріалом. Їх мета навчити дітей:

Характеристики

Список файлов ВКР