114766 (591695), страница 9
Текст из файла (страница 9)
-А!.. Тоді прощай, собако, краще я голодуватиму, та на волі житиму.
Додаток Б
Легенди
Материнка
Жили на світі хлопчик і дівчинка. Життя їх було веселим і безтурботним, бо зігрівала його любов і ласка доброї, ніжної матері. та злягла матуся. більше вона не підвелася, померла. засипали неньку сирою землею, і зосталися діти сиротами. Щоденно ходять вони на могилу, плачуть, благають матір встати, вернутися до них, бо важко живеться сиротам. Одного разу, побиваючись за матусею, побачили діти на могилі ніжну запашну квітку. Вони повірили, що то з’явилась до них мати в образу квітки, і назвали її материнкою.
Мальви
Мальва була єдиною дочкою сотника Григорія Кандиби. Під час одного із спустошливих набігів, турки захопили село, в якому жила Мальва. загинув її батько, порубаний мечами, матір у полон забрали, а Мальві вдалося якось до лісу втекти. Вона вирішила помститися ворогам і взяла в руки зброю. Слава про сміливу дівчину пішла по всій окрузі. Але підступний зрадник виказав її, і турки порубали тіло Мальви на шматки, розкидали його по полю. З кожного шматка виросли яскраво-червоні квіти, які й назвали Мальвами.
Лілії
Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилася кров, лилися сльози. Старих людей рубали, молодих хлопців і дівчат забирали в полон і гнали в невідому країну.
В одному селі росли і розквітали красиві вродою, ставні, чорноокі, працьовиті красуні. ніжні, як білий цвіт лілії.
Одного разу напали на село татари. Дівчата від жалю, щоб не йти в неволю, втопилися в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явилися білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згарище на місці села, і наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, де з’явився яскравий, сліпучий цвіт. Здавалося, то ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. А ввечері, з заходом сонця, - ховаються від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, прокидаються з сонцем і засинають з його заходом.
Нарцис
В одному селі жив дуже вродливий парубок. Він любив ходити на берег річки, і схиливши голову, дивитися у воду на свою вроду. Одного разу повз того хлопця йшов лихий чаклун. Йому стало заздрісно, що парубок гарний.
Чаклун розсердився і сказав хлопцеві:
- Віднині ти зажди дивитимешся у воду, - і перетворив його на нарцис.
У цієї гарної квітки голівка схилена і ніколи не підводиться. Ніби сидить красень-хлопець і дивиться у воду.
Соняшник
... Як на світі ще нас не було, то Сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли на небо. Одного дня веселились вони в гайку, як стало Сонце сідати, почали збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій вінок і повернулася назад. Але на місці його вже не було. Запримітила вона неподалік від березою гарного парубка з віночком у руках. Він обійняв дочку Сонця і заговорив до неї словами, солодшими від меду. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде краще, ніж у батька – Сонця. Юна красуня згодилася жити на землі, де тьохкають солов’ї, цвіте черемха, існує любов.
Даремно Сонце кликало дочку додому, сердилося, попереджало, що на землі її жде важке життя. Дочка зосталася з коханим. Почалося для неї звичайне буденне життя з нудною роботою, одноманітними клопотами. Юнак більше працював, ніж говорив своїй коханій ніжні слова, а іноді зовсім забував про неї.
Красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестрами. Забула про свою гордість і закралася непомітно до батькового царства. Але Сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно лиш скропило її своїми слізьми. І тоді красуня стала квіткою, що в тузі за батьківщиною завжди повертається голівкою до Сонця. Назвали її соняшником.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
