114646 (591658), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Важливу роль у розв’язанні цих завдань цих завдань має відношення батьків до знань фізичною культурою. З точки зору фізичного фізіології ряд вивчених (Т. Кузнєцова, П. Пласкуньєв, В. Шахненко) визначає відношення як домінантний стереотип коркової діяльності. Вони підкреслюють, що психічне відношення людини – це набуті тимчасові умовно – рефлекторні зв’язки, які мають тісний взаємозв’язок з безумовними рефлексами, але які перейшли до другої сигнальної системи. Відношення, засноване на індивідуальному особистому досвіді люди, реалізується в системах вищих вторинносигнальних процесах (мисленні, уяві, пам’яті, емоціях і т. д.).Вони, і лежачі в їх основні нервово – фізіологічні утворення невід’ємно зв’язані з свідомістю і волею людини і в значній мірі визначаються і регулюють його поведінку і діяльність.

В процесі виховання у батьків обов’язково виступають дві його важливі і тісно зв’язані між собою сторони: пізнання дійсності в процесі виховання і відношення до неї. І якщо процес пізнання складає головний зміст освіти батьків, то формування відношення до дійсності – основу виховання дітей. Суб’єктивне відношення батьків до фізичної культури і до занять фізичними вправами і спортом дітей визначається як детермінант їх культурної активності в сім’ї і важливу умову, що вивчає і оптимізує фізкультурно-спортивну діяльність їх дітей (О. Дубогай).

Своє вираження фізична культура знаходить і в потребі рухової активності, і в особливостях взаємовідношення людей, і в оцінці впливу фізичної культури на організм, і в специфічній спрямованості рухової діяльності, як однієї з сторін особистого життя людини, і в оцінці подій спортивного життя як в нашій країні, так і за кордоном. Все це і характеризує багатогранність і складність даної проблеми.

Так, В. Жолдак встановив, що місце фізичної культури і спорту в бюджеті вільного часу сім’ї, визначається головним чином відношення до цього людей. Це відношення регулюється ціннісними орієнтаціями і має двоякий характер. Вербальне відношення, що притаманне більшості людей, не відповідає реальному, тобто такому, яке б виражалося б в активній фізкультурно-спортивній діяльності. Звідси необхідність формування такого рівня відношення, яке виражалося б в активних заняттях фізичною культурою.

Особливу увагу заслуговують питання, що стосуються ставленням батьків до привиття інтересу і звичок до занять фізичною культурою і спортом як основного фактору зміцнення здоров'я дітей. За обраним висловлюванням А. Макаренка, «батьки повинні оснастити спортивну дорогу своїх дітей».

В теперішній час, як показало наше дослідження, вклад сім’ї у фізичне виховання дітей недостатній. Багато що пояснюється, на думку дослідників, недооцінкою значимості фізичних вправ, недостатньою інформацією батьків про значення занять фізичною культурою, недостатнім знайомством з нормами і законами гігієни, низьким рівнем роботи школи і сім’ї. Виховання школярів потрібно розпочати з виховання батьків (О. Дубогай, С. Корнієнко).

Саме ця обставина була врахована у Національній програмі «Діти України», де вказується на необхідність підвищення ролі відповідальності сім’ї за збереження і зміцнення здоров'я дитини.

Соціально – педагогічна характеристика сучасної сім’ї показує, що на стан виховання дітей у родині впливають різні чинники. Виховний процес відбувається не тільки в ній, а й поза нею. Він тісно пов’язаний з усіма сферами життєдіяльності людини і на різних рівнях взаємодії та інтеграції створює різні умови для становлення особистості. Якою вона буде – турбота не тільки батьків, а й суспільства в цілому.

З огляду на наведене постає потреба уточнити або повністю змінити концептуальні позиції щодо виховання дітей у сучасній українській сім’ї. З урахування сучасного стану соціально – педагогічних умов виховання дітей у сім’ї, організації підвищення педагогічної культури батьків інститутом проблем АПН України та Інститутом змісту і методів навчання Міністерства освіти України розроблено програму й тематичний план «Сім’ї і діти», базовою основою яких стали завдання, визначені Законодавством У країни про сім’ю і шлюб та про освіту, Державні Національні програми «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), «Планування сім’ї» та «Діти України». Методологічні засади програмування педагогічної культури батьків подано у концепції «Сім’я і родинне виховання», розробленій науковими співробітниками лабораторії сімейного виховання Інституту проблем виховання АПН України (В. Постовий, П. Щербань, Т. Алексвєнко, О. Докуріна, Н. Стрельнікова).

Родинна педагогіка розглядається в цій концепції як систем галузевих культур, об’єктивних соціально – економічних умов, психологічних особливостей кожного народу, що в сукупності визначають його менталітет, який характеризується оригінальністю складу інтелекту, мислення, спрямованістю розуму і дій.

Спираючись на вищезазначені позиції ми виходимо з того, що у вихованні поколінь важко переоцінити сьогодні значення родинної педагогіки, яка еволюційним шляхом виробила оригінальні форми й методи впливу на особистість дитини. Родинна педагогіка розглядає виховання дитини як певну взаємодію переважно батьків і конкретних умов, що впливають на формування й соціальне становлення особистості. Велика значущість родини, в плані нашого дослідження зумовлена особливостями її впливу – безперервністю, постійністю, тим, що вона виховує не тільки за допомогою прямих виховних впливів, а й на морально – чуттєвому і навіть інтуїтивному рівні, що забезпечують високу ефективність досягнутих результатів та їх довго тривалість.

1.3 Організація і методика дослідження

При організації дослідження ми керувалися вимогами, які докладно висвітлені в спеціальній літературі[]. Ці вимоги насамперед полягають у виборі об’єкта, предмета дослідження і проведені експерименту, як найвищого засобу наукового пізнання.

Обстеженням були охоплені: ЗОШ №7 м. Тернопіль і Литвинівська ЗОШ І – ІІІ ст. Врахувався також кращий досвід учителів – практиків України, опублікований у науково – методичній літературі, який містить цікаві підходи щодо розв’язання і вдосконалення проблем фізичного виховання молодших школярів у взаємодії сім’ї і школи.

Метою нашого дослідження було: розробити зміст і ефективні шляхи взаємодії родини і школи, які б максимально сприяли результативній співпраці родини і школи в організації фізкультурно – оздоровчої діяльності молодших школярів.

Дослідження проводилось у три етапи.

На першому констатуючому ми здійснили аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури з даної проблеми, узагальнити досвіт родинно – шкільного фізичного виховання дітей, а саме: проаналізувати календарно – тематичні плани виховної роботи з батьківською громадськістю вчителів початкових класів; тематику метод об’єднань і педагогічних семінарів з фізичного виховання; тематику педагогічних семінарів з фізичного виховання; тематику педагогічних лекторіїв, консультативних пунктів для батьків; провели бесіду з учнями і членами їх родини.

Другий формуючий етап був спрямований на розробку змісту і шляхів педагогічної взаємодії родини і школи в напрямку визначення, був спрямований на розробку змісту і шляхів педагогічної взаємодії родини і школи в напрямку визначення умов їх оптимального застосування. Для дослідно – експериментальної роботи був визначений експереметальний 3‑А клас ЗОШ №7 м. Тернополя, що нараховував 29 учнів, старший вчитель О. Шкатлупа, а в якості контрольного 3 – В цієї ж школи в якому 23 учні, вчитель С. Корнак.

Проведення формуючого експерименту (з фіксацією констатуючого і підсумкового зрізів) дало можливість довести ефективність запропонованих нами змісту, форм і методів взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів.

На третьому підсумковому етапі – аналізувалися та узагальнювались одержані в процесі дослідно-експериментальної роботи результати досліджень, які знайшли своє втілення у розроблених нами методичних матеріалах, оформлялися на науково – практичній студентській конференції.

Для розв’язання поставлених нами завдань ми застосували таку методику, а саме:

1. Аналіз і узагальнення наукового – методичної літератури та нормативної документації. Цей метод використовувався на всіх етапах досліджень з метою обробки і аналізу даних літератури.

2. Теоретичний аналіз і синтез і синтез ми застосовували на етапі визначення мети, предмету, завдань дослідження, уточнення функціональної ролі взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів, та при обробці даних результатів проведеного експерименту.

У роботі були використані такі методи досліджень:

1. Педагогічний експеримент.

2. Опитування (бесіда, анкетування, інтерв’ювання).

3. Педагогічне спостереження.

4. Педагогічне тестування.

5. Аналіз шкільної документації.

6. Узагальнення незалежних характеристик.

7. Антропометричні вимірювання.

8. Статистичний аналіз експериментальних даних.

Педагогічний експеримент проводився у відповідності до загальноприйнятих норм та поставлених завдань.

Метод анкетування використовувався з метою отримання інформації з окремих проблем дослідження.

Метод спостереження був використаний для контролю педагогічних явищ і процесів, що досліджувались у природних умовах.

Педагогічне тестування було застосоване для визначення рівня фізичної підготовленості школярів за допомогою таких контрольних вправ (див. Додаток Г):

* швидкість (біг 30 м)

* гнучкість (нахил тулуба вперед з положенням сидячи);

* спритність (човниковий біг 4х9);

* сила (кількість згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі);

* витривалість (біг на 1000 м);

* швидкістю – силові якості (стрибок в довжину з місця).

Результати тестувань заносились у індивідуальну карточку учня.

Аналіз шкільної документації використовувався на діагностичному етапі, для отримання інформації про стан проблеми, що вивчається в змогу узагальнити відомості щодо дійсного стану організації фізкультурно-оздоровчої діяльності молодшого школяра в школі і в родині.

Метод оцінки компетентних суддів (класоводи, вчителі фізкультури, шкільні медпрацівники, члени родини, організатори виховної роботи в школі) застосовувався для достовірності і об’єктивності отриманих результатів дослідження.

Астрометричні вимірювання проводились у певній послідовності.

• Ріст визначали за допомогою ростоміра. Обстежуваного ставили спиною до стінки з ростоміром так, щоб він торкався стінки трьома точками: п’ятами, сідницями і лопатками. Голову учень тримав прямо, щоб козелок вуха був на одній прямій із зовнішнім кутом ока. Планшетку опускали до верхівки голови.

• Зважували школяра без верхнього одягу за допомогою медичної ваги. Вагу визначали в кілограмах та грамах.

• Для визначення ЧСС – обстежуваного садили на стільці і в стані спокою підраховували частоту пульсу за хвилину на променевій артерії в ділянці променево-зап’ясткового суглоба. Кількість ударів порівнювали з нормативними скороченнями серця дитини певного віку.

Фізичними навантаженнями для обстеження слугували 20 присідань протягом 30 секунд. Після цього визначали відсоток збільшення ЧСС від вихідного рівня. Збільшення ЧСС до 25% свідчило про відмінний стан серцево-судинної системи школяра; 25 – 50% – добрий; 51 – 79% – задовільний; більше 80% – незадовільний.

• Відстань між плечовими точками спереду виміряли за допомогою товстого циркуля, між антропометричними точками акроміни. Виміри фіксувались у сантиметрах.

• Відстань між плечовими точками виміряли за допомогою сантиметрової стрічки між антропометричними точками акром іонами. Виміри фіксувались у сантиметрах.

Відстань від 7-го шийного хребця до нижнього кута лівої (правої лопатки) виміряли за допомогою сантиметрової стрічки від виступу особливого відростка до нижнього кута лопатки.

Обов’язкові для усіх школярів фізичної культури лише на 11 – 13% компенсують необхідний добовий обсяг рухів (А. Перляков, 1989; Г. Васильков, 1990). До того ж вони не формуються у школярів звички до систематичних занять фізичними вправами, не дають достатніх знань у галузі фізичної культури (А. Комар, 1993; М. Шиян, 1996).

Результати дослідження, проведених у загальноосвітніх школах України (А. Дубогай, 1991; М. Головатий, 1995; Л. Смирнов), переконливо свідчать, що наші школярі страждають від недостатньої рухової активності. Наслідком гіпертензії є так звана хронічна шкільна втома. У дітей погіршується зір, знижується кількість еритроцитів у крові, сповільнюється ріст, помітно знижується розумова працездатність (Г. Пастушенко, 1996).

Встановлено, що хворобливі зміни у стані здоров'я школярів викликані не лише навчальним перевантаженням, а й організацією їхнього вільного часу. Однією з причин різноманітних відхилень у фізичному розвитку і стані здоров'я є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшуються.

На констатуючому етапі експерименту нами проведено анкетування 124 школярів, аналіз відповідей про організацію вільного часу учнів показав, що більшість дітей (35,2%) віддає перевагу перегляду телепередач, 22,3% – комп’ютерними іграм, 18,2% – читанню книг, тобто тим видам діяльності, які несприятливо впливають на організм, викликаючи систематичну напругу.

Результати досліджень показали, що обсяг рухової активності у 65,1% опитаних дітей складає 4–5 голини на тиждень і є недостатнім для дітей молодшого шкільного віку. Для підтримки на належному рівні всіх фізичних якостей необхідно 5–6 годин на тиждень, а для їхнього розвитку – 8–10 годин на тиждень.

Разом з тим, школа не в змозі самостійно забезпечити необхідну рухову активність молодших школярів, тому виникає проблема фізичного виховання у сім’ї. Соціологічне дослідження, проведене серед батьків учнів молодшого шкільного віку, дало такі наслідки. Більшість опитаних батьків (80,3%) визнають провідну роль сім’ї у збереженні, зміцненні здоров'я фізичного розвитку дітей. Далі вказують на школу та органи охорони здоров'я.

У процесі дослідно-експериментальної роботи враховувалась, що сім’я, родина є вищим людським феноменом, суспільною інституцією виховання. Тому для дитини, що формується сім’я не може бути першоосновою. Педагогічна цінність цього фактору вбачається перш за все в тому, що кожна людина унікальна індивідуальність, і саме сім’я у спромозі її благовійно оберігати, розвивати, сприймати її як святість.

Набутий емпіричний матеріал дозволяє стверджувати, що ознакою нинішнього часу є те, що в системі стимулюючих засобів сімейно – родинного виховання відчутною є недостатня орієнтація на орієнтацію фізкультурно-оздоровчої діяльності в умовах сім’ї.

Характеристики

Список файлов ВКР