113944 (591509), страница 3
Текст из файла (страница 3)
В молодшому шкільному віці дитина має недосконалу координацію рухів, розвитку дрібних м'язів рук. Тому на уроках образотворчого мистецтва доцільно приділяти час фізкультхвилинкам на 1—3 хвилини, які представляють собою вправи на координацію рухів та її розвиток. Добре, коли вони мають ігровий та сюжетний характер і відповідають контексту загальної теми уроку. Відомо, що через 23 хвилини спрацьовує ефект утоми і необхідна зміна дій. Емоційні нескладні сюжетні вправи для кистей рук, очей, голови тут стануть у нагоді. Розвитку уяви, просторових уявлень можуть сприяти малювальні ігри. Наприклад, написання власного імені з відображенням як у дзеркалі (через лінію-межу); «крапки-крапки» (з'єднання довільно поставлених крапок у будь-яке конкретне зображення), «каляки-маляки» (завершення випадкової лінії, яку було почато із закритими очима, певним малюнком), тощо. Для молодших школярів необхідна постійна зміна дій — подивитися, послухати, пограти, поспілкуватися, помалювати.
Характерними ознаками молодшого шкільного віку (6—9 років) є імпульсивність характеру, емоційність, чутливість на фоні емоційності. Провідною діяльністю є спілкування з дорослими. Головне для малюка — дія, а не результат. Це типовий вік для становлення особистості. При викладанні образотворчого мистецтва вчителю краще спиратися на емоційність, змістовність розкриття навчальної теми. Навчальна діяльність у молодшому шкільному віці спрямована на формування відносно вірного розуміння наукових понять.
Сприйняття художнього твору в цьому віці відбувається через сюжет, події, що зображені, емоційне ставлення. Але дитину втомлює тривале сприймання. Оцінка естетичних явищ визначається конкретною ситуацією.
Як для молодших, так і для учнів-підлітків характерне те, що кожен з них має свою переважну форму сприйняття. Хтось краще сприймає зміст на слух, хтось — зорове, комусь необхідно все спробувати тактильне, засвоїти через практичну дію. Тому вчителю треба задовольняти такі особливості, використовуючи і наочність, і слово, і практичну діяльність, яка в свою чергу є найбільш ефективною. Особливостями психофізичного переходу до підліткового віку (10—14 років) є:
- активний фізичний розвиток;
- статеве визрівання;
- почуття дорослості;
- прагнення до самоствердження (наявність об'єктивної самооцінки, так як вона формується через оцінку дорослих);
- прагнення до самовиховання, цінність вольових якостей (стійкість, упертість, завзятість);
- загострене почуття справедливості.
В цей період підліток робить спроби проникнути в зміст художнього твору з точки зору відомих суспільних критеріїв, оцінити явища життя і твори мистецтва самостійно та вибірково.
Розуміючи проблеми віку, справжній вчитель знайде необхідну манеру та тон спілкування, надасть можливості учням самовиразити себе та творчо розвиватися.
І.3 Питання наступності та художнього інтересу в психолого-педагогічній літературі
Матеріалістична діалектика розглядає наступність як необхідний прояв безконечного процесу саморозвитку матерії, як об'єктивну закономірність буття, що відображається в процесі розвитку пізнання.
Наступність виступає як одна із найважливіших сторін закону заперечення, проявляється в природі, суспільстві і мисленні як об'єктивний та необхідний зв'язок між новим і старим в процесі розвитку.
У науковому пізнанні наступність базується на тому, що в кожній відносній істині містяться зерна абсолютної істини. Будучи загальним законом наукового пізнання, наступність в кожній науці, мистецтві і культурі має свої специфічні риси.
Наступність є характерною рисою розвитку взагалі, його особливістю, так як вона служить загальною чи філософською категорією. Умовою дії наступності є наявність процесу розвитку. Тому ті фактори, які викликають процес розвитку, породжують і наступність, як об'єктивний зв'язок між елементами розвитку.
Недотримання наступності, ігнорування досягнень минулого є серйозною перепоною на шляху прогресу пізнання.
Встановлення взаємозв'язку між новими і раніше сформованими знаннями є покращенням якості знань, розвитку інтересу до занять. Наступність здійснюється при переході від уроку до уроку, від одного року навчання до другого, від одного навчального предмету до суміжного з ним.
Основні положення про наступність, розкриті Б.Г. Ананьєвим і П. Павловим, одержали дальший розвиток в працях Л.А. Венгнер, П.Я. Гальтрина, В.В.Давидова, А.В. Запорожця. Вони пов'язують наступність в навчанні з проблемою розвитку особистості, зокрема з її мисленням і мовою.
Друга група дослідників: М.П. Ашмутайте, А.М. Кухта , Ш.І. Палємін, Ю.А. Самарій - вважають, що для наступності у навчанні характерна опора на пройдений матеріал, на старі знання і вміння у вивченні нового. Підкреслюється роль повторення як відтворення нового, яке порівнюється чи співставляється із старим. Тим самим здійснюється перехід від лінії повних знань до більш повних.
Третя група - (М.М. Данилов, Б.П. Єсіпов, А.В. Тєкучєв, А.П. Сафронов ) вважають наступність обов'язковою і найважливішою умовою організації навчально-виховного процесу, яка забезпечує перехід учня із класу в клас.
«Наступність - це така опора на пройдене, таке використання та дальший розвиток наявних у дітей знань, умінь та навичок, коли в них створюються різноманітні зв’язки, розкриваються основні ідеї навчання, взаємодіють старі і нові знання, в результаті чого у дітей створюється система міцних і глибоких знань» (Ш.І. Ганелін).
Здійснюючи взаємозв’язки нових і раніше отриманих знань, учні не тільки зберігають в пам’яті раніше засвоєні знання, але й розвивають, вдосконалюють і поглиблюють їх.
В педагогічній літературі відмічається, що принцип наступності пов'язаний з різними дидактичними принципами, в тому числі з принципом систематичності і послідовності.
Кожне нове положення чи нове задача базується на знаннях і навиках, засвоєних раніше. Ускладнення повинно бути поступовим. Процес засвоєння знань передбачає безперервність між наступними знаннями та попередніми, пов'язує новий матеріал з пройденим, послідовно розширює та поглиблює ці знання.
«Новий навчальний матеріал викликає в пам’яті те що раніше засвоєне, уточнює його і доповнює. Систематичність і послідовність - це логічний зв'язок розміщення навчального матеріалу;коли наступне базується на попередньому і зумовлене ним» (М.М. Ростовцев).
Наступність між дитячим садком і школою забезпечується загальним охопленням дітей 6-7років підготовкою до школи. Зі сторони дитячого садка наступність виражається в підготовці дітей до навчання з врахуванням вимог сучасної початкової школи, а зі сторони школи - у використанні того, що набула дитина у садочку, для здійснення навчання на більш високому рівні.
Наступність забезпечується також узгодженістю вимог програми підготовчої до школи групи дитячого садка і першого класу. Вихователям дитячого садка необхідно знати програму першого класу, а вчителям початкової школи - програму виховання в дитячому садку . Це дасть можливість вихователям підготовчої групи враховувати в своїй роботі вимоги школи, а вчителям першого класу повніше використовувати знання, уміння і навички вихованців дитячого садочку .
В працях А.В. Запорожця, А.М. Мушиної, А.А. Люблінської і ін. говориться, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи народної освіти.
Але, співвідношення між виховною та навчальною роботою змінюється на різних вікових етапах. Якщо для роботи д/с характерна виховуюче-навчальна робота, то в школі вона перебудовується в навчально-виховну. При цьому виховна сторона єдиного процесу підпорядковується навчальним завданням.
Як відмічає А.В. Запорожець, мислення дошкільнят та школярів різне, в зв'язку з чим їх навчання теж повинно бути різним і за формою ,і за змістом, але однак це не означає, що між ними не може бути встановлений внутрішній зв'язок розумового розвитку та виховання.
Дослідженнями А.В. Запорожця, А.А. Люблінської та ін. встановленого в процесі переходу дитини з дитячого садочку в школу відбувається перебудова в видах її діяльності, різко виростає значення навчання. Так основною формою навчання в дитячому садку є навчальне заняття, а в школі - урок. Відмінна і структура навчання і компоненти, які до неї входять: методи, зміст, організаційні форми. Відбувається перебудова основних ланок системи взаємовідношень із однолітками.
Для встановлення взаємозв'язків наступних і попередніх ланок Люблінська розрізняє 5 ліній наступності :
1. Єдність мети і завдань навчально-виховного процесу, які визначають напрям, зміст і методи роботи вчителя з дітьми на всіх ступенях їх розвитку;
2. Спільність розуміння показників розвитку;
3. Спільність розуміння законів розвитку;
4. Спільність розуміння всіма вихователями психофізичних особливостей та потенціальних можливостей дітей різних вікових груп;
5. Спільність розуміння вчителями молодших і старших класів теорії і практики свого навчального предмету.
Розкриваючи лінії наступності, Люблінська відмічає, що основою зв'язку наступності між дитсадком і школою є потреба єдиного виховного впливу на дітей і вважає, що необхідно ширше використовувати раніше набутий досвід дітей в нових умовах, використовуючи світогляд дітей і постійно ускладнювати вимоги до всього навчально-виховного процесу, так як відсутність таких вимог веде до втрати раніше набутого.
Дитячий садок здійснює більш широку і різноманітну, ніж початкова школа, систему роботи в естетичному вихованні.
«Забезпечення наступності в цій області повинне досягатись шляхом збагачення роботи в школі, враховуючи рівень розвитку дітей, що був досягнутий в дитячому садку». (А.В. Запорожець, І.Л. Гусарова ).
Основним положенням психолого-педагогічних досліджень є :вимога єдиного навчально-виховного впливу на дітей; необхідність використання раніше набутого досвіду і знань дітей в нових умовах; поглиблення і удосконалення змісту і методів навчання; взаємодія нових і набутих знань; врахування перспективи найближчого періоду розвитку особистості дитини.
Питання наступності в образотворчому мистецтві ставились П.П. Чистяковим, В.М. Захаровою, В.С. Кузіним, А.Т. Антоновичем, М.М. Ростовцевим.
В.М. Старостіна вважає, що наступність в малюванні між дитячим садком і першим класом встановлюється шляхом послідовного і постійного ускладнення змісту програмових завдань і методів навчання у всіх видах малювання. Це ґрунтується на тому, що школу і садочок об'єднують єдина мета і завдання в навчанні дітей основам образотворчого мистецтва.
М.М. Ростовцев відзначає, що у вирішенні проблем наступності велике значення має проведення різних вправ в дитячому садочку і в школі. Ці вправи необхідні для ліквідації інтерферуючого впливу письма на навички малювання, на розвиток якості руху руки, на засвоєння доступних учням засобів художнього зображення Найбільш перспективним є принцип поєднання вправ з наступним художнім малюнком дитини. Р.І. Афанасьєв рекомендує звертати більшу увагу на перспективні явища під час спостереження з дітьми навколишньої дійсності.
Велике значення мають спеціальні ескізи і замальовки з натури птахів, тварин і людини. Вони розвивають спостережливість дошкільника і школяра, є одним із засобів пізнання навколишнього світу. Особливо корисно виконувати замальовки відразу пензлем, чорною тушшю чи однотонною аквареллю. Такі замальовки плямою продовжують і розвивають кращі традиції дитячого садка, допомагають вирішенню питання наступності.
Вирішуючи питання наступності, необхідно звертати увагу на техніку малювання вже з дошкільного віку і продовжувати її розвиток у школі.
Робота різними матеріалами збагачує естетичну сторону малюнку дітей, робить його більш цікавим і виразним.
Отже, всі автори вказаних досліджень, розкриваючи лінії наступності, відзначають, що основою зв'язку наступності між дитячим садком і школою є вимога єдиного виховного впливу на дітей. Наступність між дитячим садком і школою забезпечується зі сторони садка підготовкою дітей до навчання з врахуванням вимог сучасної школи, а зі сторони школи - використанням всього позитивного, що набули діти в дитячому садку для продовження навчання на більш високому рівні. Вирішення цієї проблеми формує інтерес дітей до образотворчого мистецтва.
В працях багатьох вчених розкриваються якісні особливості інтересів, підкреслюється роль інтересу в засвоєнні навчального матеріалу.
«Інтерес - прояв розумової та емоційної активності. Це своєрідний сплав емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, підвищення активності свідомої діяльності людини» (С.Л. Рубінштейн).
Інтерес до знань розвивається при правильному співвідношенні раціонального та емоційного в навчанні. Вплив на мислення є ефективним тоді, коли він захоплює дитину .Викликати здивування, привести в рух фантазію - значить пробудити скриті сили, які спонукають до активного ставлення до навчання.
Інтерес учнів до навчального предмету в процесі навчання залежить від змісту матеріалу, методів викладання, характеру поставлених питань, визначення завдань для самостійної роботи і правильної методичної організації навчальної діяльності.
«Основним в вихованні і розвитку інтересу перш за все повинно стати максимальний розвиток самостійності і творчого підходу до засвоєння знань, а також розвиток спостережливості, допитливості учнів, розвиток пізнавальної активності» (Б.Б. Бондаревський).
Інтереси в молодших школярів виникають і зберігаються лише в ситуації безпосереднього спілкування з учителем, вимагають підтримки з його боку. Для молодших школярів характерні такі особливості інтересу як наслідування, поверхність, близькість до власного досвіду, розкиданість, направленість на найближчий результат.
На відміну від пізнавального інтересу естетичний - це спрямування думок і почуттів на такі об'єкти, які приворожують своєю красою, викликають емоційно-оціночне відношення.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
