113944 (591509), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

- планувати сумісну діяльність з учнями і підготувати календарно-тематичне планування навчального матеріалу з відбором його змісту;

- організовувати здійснення навчального процесу, підібравши доцільні методи та форми навчання;

- використовувати різні способи мотивації для активного сприйняття та результативної роботи учнів;

- здійснювати контроль за навчальними досягненнями учнів як результату навчального процесу, для чого необхідно визначити критерії та інструментарій оцінювання результатів навчання;

- вносити необхідні корективи у навчальний процес за аналізом одержаних результатів відповідно до встановлених цілей.

Вчителю слід пам'ятати, що навчальний процес являє собою цілісну соціально-педагогічну систему, яка містить цілі, зміст, форми, методи, результат навчання. Тому реалізація одного з її елементів вимагає системного, комплексного підходу до реалізації інших елементів у певній взаємодії, відповідно до внутрішніх та зовнішніх умов системи.

Шкільна практика частіше вказує на те, що вчитель початкової школи рідко прагне до науковості в своїй педагогічній діяльності. Але саме наука та відповідна їй теорія містять теоретичне обґрунтування, узагальнення досягнень практики, вказують на перспективні шляхи її розвитку; роблять діяльність вчителя свідомою, організованою на відміну від простого функціонування.

В наш нестабільний час швидких змін актуальним стає звертання до синергетичного підходу, який з'явився в середині XX ст. На рубежі століть ідея розвитку, еволюції проникає не тільки в усі галузі природних явищ, але й розповсюджується на соціальну сферу. Цей факт знайшов своє втілення у формуванні нового наукового напрямку, який спрямований на вивчення механізмів самоорганізації складних систем в умовах нестабільності — синергетики.

Вченими було визначено, що природні системи (до яких відноситься людина) здатні до самооновлення, пристосування до мінливих умов. У соціальних системах (до яких відноситься школа і навчальний процес) самооновлення відбувається важче.

Одне із завдань синергетики — вивчення механізмів самоорганізації та саморозвитку в природі і перенесення їх на людське суспільство.

Засновниками цього філософського напрямку є І. Пригожий, Г. Хакен, С.П., Курдюмов та ін.

Синергетика походить від грецького «синергос» — сумісно діючий. Користуючись головними положеннями синергетичного підходу, можна визначити такі найбільш суттєві умови для здійснення процесу самоорганізації педагогічної системи:

1. Педагогічна система повинна бути відкритою для взаємодії та взаємообміну інформацією і «енергією» із оточуючим середовищем.

2. Педагогічна система повинна мати активну «енергетичну» основу — ініціативу до самовдосконалення та самоорганізації педагогів та учнів.

3. Педагогічна система повинна мати вибір шляхів розвитку без здійснення на неї тиску ззовні.

4. Педагогічна система повинна мати «енергетичний» вихід, а саме, одержання емоційного задоволення від позитивних змін, результатів реалізованих ініціатив.

5. Педагогічна система повинна бути зорієнтована на цілі саморозвитку учнів, формування у них ціннісних орієнтирів.

6. Основу педагогічної системи складає людина, з її неповторністю, як постійне джерело стихійності й в той же час розвитку.

7. Виділяється новий тип соціальних відношень — взаємодія, взаємокоординація, співробітництво і співтворчість перед невідомим майбутнім.

8. Виникнення необхідності діалогу і сумісного творчого пошуку спеціалістами різних галузей знання.

Кожному педагогу слід пам'ятати, що нове розуміння освіченості, моральності, професійної майстерності та заповзятливості виводить на перший план у навчальному процесі розвиток здібностей учнів, самовизначення у діяльності та спілкуванні, розкриття природного дару людини, розвиток здібностей мислити, говорити, діяти, а у підсумку — знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися. У процесі засвоєння знань та умінь основ образотворчої грамоти учням необхідно розвивати психологічні механізми самоорганізації, тобто набуття учнями нових здібностей, нових способів дій з науковими поняттями, матеріальними об'єктами, а також навичками спілкування і самоаналізу. В даному, конкретному аспекті роботи вчителя початкових класів (у напрямі образотворчого мистецтва) надзвичайно важливу роль відіграє системний підхід до зазначеної шкільної дисципліни.

Сучасна наука має тенденцію аналізу і дослідження не окремих сторін об'єкта вивчення, а розгляд елементів об'єкта у зв'язку з їх місцем і роллю в цілісній системі.

Поняття «система» походить від грецького слова, що в перекладі означає — ціле. За визначенням філософського словника система — це об'єднання деякого розмаїття в єдине і чітко поділене ціле, елементи якого стосовно до цілого та інших частин займають відповідні їм місця.

Системний підхід — являє собою створену на базі багатовікового досвіду людства концепцію рішення завдань, що слабо формалізуються, мають більш кількість факторів, які треба враховувати при їх рішенні в умовах відсутності достатньої й достовірної інформації про них. Системний підхід дозволяє виявити й дослідити ті елементи системи, діяльність яких знаходиться не на належному рівні, нейтралізувати внутрішні і зовнішні впливи з метою утримання функціонування системи у визначеному стані.

В узагальненому вигляді можна сформулювати такі головні принципи системного підходу, котрі визначив та упорядкував методист А. Торокін :

• проблеми, завдання, сукупності сил і засобів, що їх вирішують, уявляються у вигляді системи;

• кожна система є підсистемою іншої, більш складної системи, яка впливає на меншу і навпаки; так, урок є елементом системи загального курсу викладання базової дисципліни, а той в свою чергу є елементом системи загальної освіти школяра;

• система має ієрархічну структуру, елементами і зв'язками якої не можна нехтувати;

• система як ціле набуває властивостей, що відсутні у її частин.

Навчальний процес являє собою складну соціально-педагогічну систему, елементами якої є цілі, зміст, методи, форми, результат навчання та учасники навчального процесу (вчителі та учні). Якщо вносяться активні зміни у функціонування якого-небудь елемента, — це відчуває вся система. У педагогічній практиці відомі приклади, коли з'являлися і загасали окремі інновації, так як при цьому не відбувалося змін в інших елементах системи (згадаємо, наприклад, педагогів-новаторів з їх специфічними методиками та технологіями навчання, які не знайшли широкого розповсюдження). Тому оновлення навчального процесу повинно відбуватися в усіх його складових. Особливо це актуально під час здійснення освітніх реформ.

Змінилися цілі освіти, структура навчального року, система оцінювання навчальних досягнень учнів — необхідно оновлювати і ставлення до відбору змісту навчального матеріалу, до організації навчально-виховного процесу, до взаємовідносин «вчитель-учень».

У ході наукового дослідження вагомого значення вимагає звернення до особистісно-орієнтованого підходу в педагогічній роботі вчителя початкових класів, адже він веде навчальний процес в цілому, а не тільки виокремлену дисципліну (наприклад, образотворче мистецтво).

Останнім часом у науковому та педагогічному середовищі широкого розповсюдження набув термін «особистісно-орієнтоване навчання». Особистісно-орієнтований підхід надає можливість розглядати учня, як суб'єкт процесу навчання, вказує на неповторність індивідуальних механізмів розвитку даної особистості. За визначенням С.І. Подмазіна, «зміст особистісно-орієнтованої освіти передусім полягає у задоволенні потреб буття людини, її особистісного існування: свободи, вільного вибору себе, свого світогляду, дій, вчинків, позиції, самостійності й самореалізації, самовизначення, творчості, повинен включати все, що необхідно людині для будівництва і розвитку».

І.С. Якиманська виділяє такі головні позиції особистісно-орієнтованого навчання :

— визнання учня головним суб'єктом процесу навчання;

— визначення мети;

— розвиток індивідуальних здібностей учня;

— визначення засобів, що забезпечують реалізацію встановленої мети шляхом виявлення й структурування власного досвіду учня, його направленого розвитку в процесі навчання.

Основним елементом освітнього процесу був і залишається урок. В умовах особистісно-орієнтованого підходу суттєво змінюється його мета, функція, форма організації. Що в свою чергу впливає на рівень засвоєння основ образотворчої грамоти учнями. І.С. Якиманська визначає, що мета такого уроку це: — створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів. Засобами досягнення вчителем такої мети є:

- використання різних форм і методів організації навчальної діяльності, які дозволяють розкрити власний досвід учнів;

- створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;

- стимулювання учнів до висловлень, використання різних способів виконання завдань без побоювання помилитися, одержати невірну відповідь, не той результат;

- використання в ході уроку дидактичного матеріалу, який дозволить учню вибирати найбільш значні для нього види і форми навчального змісту;

- оцінка діяльності учня не тільки за кінцевим результатом (вірно-невірно), але й за процесом його досягнення;

- заохочення прагнення учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати способи роботи інших учнів у ході уроку, вибирати та засвоювати більш раціональний;

- створення педагогічних ситуацій на уроці, які дозволяють кожному учню проявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.

І.2 Врахування вікових особливостей дошкільнят та учнів у навчально-виховному процесі

Навчання відбувається все життя. Починається воно в сім'ї, продовжується в дитячому садочку, початковій, середній та старшій школі. Для багатьох наступним етапом є навчання в професійних технічних та вищих навчальних закладах, яке теж може мати своє продовження у набутті післядипломної освіти або переходу до наукової діяльності (аспірантури, докторантури). Домінантною ланкою при цьому є самоосвіта, на яку повинні спиратися всі інші. Для реалізації безперервної освіти необхідне цілеспрямоване озброєння методологією рішення практичних завдань, розвиток процесів вироблення конструктивних рішень, критичної оцінки і самооцінки діяльності; виникають завдання інтеграції і спадкоємність компонентів навчального процесу на всіх етапах безперервного навчання, в усіх його ланках. Кінцевою метою системи безперервної освіти є підвищення якості, рівня діяльності людини в тій чи іншій сфері, стимулювання постійного професійного зростання і розвитку особистості.

Образотворча діяльність супроводжує людину від молодшого до зрілого віку. Навчання цієї діяльності починається у дитячому садку і продовжується в середньому загальноосвітньому закладі у 1 — 7 класах. Для безперервності цього процесу необхідні узгодження навчальних програм, методів та форм навчання з урахуванням вікових особливостей. Особливої уваги цей процес вимагає на перехідних вікових етапах, а саме: дитячий садок — початкова школа; початкова школа — середня школа.

Викладаючи образотворче мистецтво, вчитель не завжди замислюється над тим, що окрім спрямованого навчання відбувається природний розвиток якості образотворчої діяльності, змінюється уява, сприйняття світу, ставлення до власної творчості.

Проблеми уяви, образотворчої діяльності у дитячому віці розглядаються в педагогічній і психолого-педагогічній науці та практиці. Вчені, практики-вчителі, батьки визначають, що в ранньому дитячому віці малювання складає головний вид творчості.

Малюки полюбляють малювати, їм подобається сам процес. Але з часом така зацікавленість згасає, відбувається розчарування та охолодження. З чим це пов'язано? Л.С. Виготський вважає, що зниження цікавості дітей до малювання ховає за собою перехід цієї діяльності у нову, вищу стадію розвитку, яка стає доступною дітям тільки при сприятливих зовнішніх стимулах, таких, наприклад, як викладання образотворчого мистецтва в школі, наявність художніх образів вдома, чи при особливій обдарованості до цього виду творчості.

Головні етапи, за якими відбувається розвиток малювання дитини, були розглянуті Кершентейнером, який виділяє такі стадії малюнку:

• достадійна фаза ( діти від 2-х до 4-х років) — це зображення каракулів, штрихів і безформного зображення окремих елементів;

• І стадія (діти від 4-х до 6 років) — виконання схематичних зображень, далеких від реальних предметів, зображення людини — це «головоноги». Особливістю даної стадії є те, що дитина малює по пам’яті, те, що знає, а не те, що бачить;

• II стадія (діти від 6 до 8 років) — виникнення почуття форми та лінії. На цьому щаблі розвитку дитячого малюнку відбувається суміш схематичного, формального, передавання взаємовідношень частин, народжуються паростки зображення, схожого на дійсність;

• III стадія (діти від 8 до 12 років) — ступінь схожого зображення, при якому зникає схема, з’являється силует чи контур, але ще немає пластичності предмета, перспективи;

• IV стадія (діти від 12 до 15 років) — пластичне зображення, при якому окремі частини зображуються випукло за допомогою світла та тіні, з’являється перспектива, передається рух.

Схожу періодизацію дитячої образотворчої діяльності наводить А.В. Бакушинський. З чим пов’язана така еволюція? Л.С. Виготський вважає, що головний напрямок розвитку дитини є в тому, що спочатку перевагу має рухово-дотиковий апарат. Дитину насамперед цікавить сам процес, не результат. В цей період дії дитини відрізняються сильним емоційним забарвленням. Пізніше починає зростати роль зору, починається боротьба двох установок, в якій перемагає зорова установка у сприйнятті світу. А.В. Бакушинський говорить про те, що новий, переломний період пов'язаний із послабленням зовнішньої фізичної активності і посиленням розумової. Настає період аналітичної стадії в дитячому розвитку. Підліток в цей час прагне до ілюзорної натуралістичної форми, хоче зробити так, як насправді .

З малюванням у перехідний період пов'язані дві важливі проблеми. Перша з них в тому, що для підлітка вже недостатньо однієї діяльності творчої уяви, його не задовольняє малюнок, зроблений будь-як. Для втілення його творчої уяви йому необхідно придбати професійні, художні навички та вміння». Ось чому важливо вчасно внести у навчальний процес вивчення образотворчої грамоти і відпрацювання практичних навичок зображення.

Викладання образотворчого мистецтва в початковій і середній школі має свої особливості, які пов'язані із віковими.

Характеристики

Список файлов ВКР