113318 (591276), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Однак який би вид читання класовод не застосовував, він повинен прагнути до того, щоб читання було осмисленим. Щоб упевнитись у тому, що учні усвідомлюють голосно чи мовчазно прочитаний твір, необхідний контроль. При голосному читанні перевірка розуміння прочитаного здійснюється і в процесі, і після його завершення.
Мовчазне ж читання контролюється усним опитуванням лише після того, як учні ознайомляться з текстом твору. Перевіряючи «ступінь розуміння» змісту прочитаного, слід ураховувати, чи проводилась попередня підготовка, і чи одержували учні завдання перед мовчазним прочитуванням тексту. Методика, наприклад, рекомендує бути готовим до вибіркового голосного читання, підготуватись до відповідей на запитання; після ознайомлення поділити оповідання на частини, дати заголовок кожній з них; дібрати малюнки до прочитаного чи пояснити заголовок твору [36].
Різні завдання потребують і різних форм контролю прочитаного. Певна річ, що характер завдань і контрольних моментів, застосовуваних після мовчазного читання, залежить від ступеня оволодіння учнями технікою читання, уміння сприймати і засвоювати зміст читаного, культури мовлення дітей. Це враховує вчитель у визначенні мети кожного уроку, досягнення якої повинно сприяти поступовому оволодінню вимогами, що ставить програма з читання.
Тематико-жанрова особливість художніх творів, а також особливості інтелектуального розвитку учнів початкових класів зобов'язують вчителя застосовувати на уроках читання різні види роботи з використанням відповідних принципів і методів виразного читання. Це певною мірою ускладнює роботу педагога, проте дає змогу зробити уроки читання, а часто й мови, змістовними, цікавими, активізувати на них пізнавальну й мислительну діяльність учнів.
Методика уроків читання нерозривно пов'язана з елементами виразного читання, оскільки ґрунтовне, осмислене вивчення тексту художнього твору неможливе без яскравого емоційного його «звучання». А процес навчання виразного читання немислимий без глибокого проникнення в зміст та ідею твору. Для вироблення в учнів певних навичок виразного читання вчитель спочатку сам проходить весь творчий шлях оволодіння принципами й методами виразного читання [53].
Розкриття читцем думок, почуттів автора та визначення його ставлення до подій, героїв твору. Застосування читцем цього принципу передбачає усвідомлення того, що сказав письменник, що його схвилювало і змусило написати твір, про що цей твір. Розуміння цього допомагає вчителеві, а пізніше й учням, у пошуках необхідних інтонаційних варіантів.
Текстовий матеріал, над яким доводиться працювати в початкових класах, на перший погляд нескладний за сюжетом, композицією, образами; Таким він є лише для вчителя. Для учнів кожний текст – новий світ, нове життя героїв, нові відкриття, нові істини. І якраз через літературні твори діти пізнають навколишній світ проблеми, які хвилюють людей. Пізнання і розуміння думок автора можна вважати свідомим, якщо в інтонації юних читців наявна правильна, логічно осмислена трактовка твору. Виробити таку інтонацію діти спроможні лише під постійним контролем учителя [78].
Учитель-виконавець виступає посередником між автором і слухачем, і від його копіткої роботи над текстом, від його читання залежить сприйняття художнього твору учнями, оцінка ними цього твору. Зрозуміло, ті думки, почуття, що хвилювали письменника, є відображенням активно сприйнятого навколишнього життя, суспільних явищ. Вони знайдуть відгук лише у того, хто не байдужий до життя, людей, подій.
Визначення ставлення читця до подій, героїв творів під час підготовки тексту до читання також допомагає у створенні потрібної інтонації. Герої твору не існують як ізольована від життя, подій група, оскільки вони є виразниками дум, переживань, поглядів, почуттів автора. І часто саме через сприймання героїв твору, їх вчинків учні усвідомлюють його ідею. Таким чином, зрозумівши художній образ, вони ближче підходять до розуміння суті твору [82, с. 49].
Важливо, щоб діти поступово вчилися створювати біографію героїв, щоб вони поставали перед майбутніми читцями з конкретними рисами характеру, з конкретними прагненнями. Лише таке творче пізнання художнього образу учнями сприятиме оволодінню не тільки художньої літератури, а й життя, і підводитиме їх до перших свідомих спроб створення потрібної інтонації для розкриття того чи іншого характеру.
Проте робота над художніми образами не матиме успіху, якщо вчитель разом з учнями не виробить свого критичного ставлення до героїв. Адже кожний герой твору займає певні позиції, здійснює якісь вчинки, робить якусь справу (хорошу чи погану), залежно від мети його діянь. Обов'язок педагога – самому розібратися в усіх ситуаціях, в яких діє герой, дати цим фактам свою оцінку, примусити слухачів повірити його інтонації, переживати разом з ним, співчувати чи ненавидіти героя.
Учитель допомагає учням правильно зрозуміти головну думку твору, суспільне значення дій, вчинків героїв. Залежно від розвитку і підготовленості учнів у процесі роботи над текстом ставляться різні завдання щодо розкриття і розуміння образу [53, с. 34-39]:
а)знайти в тексті ті рядки, де говориться про конкретну дійову особу;
б)розповісти про героя так, як учень сам про нього думає;
в)зачитати текст, де виражене ставлення автора до дійових осіб;
г)записати стисло найголовніше, що стосується конкретної дійової особи (характеру, зовнішності чи вчинків);
д)висловити своє ставлення до окремих героїв;
е)створити словесний портрет дійової особи;
є) розкрити мотиви вчинку героя.
Ця робота з учнями проводиться на основі тексту твору, оскільки лише глибоке усвідомлення тексту є джерелом самостійних суджень, правильної оцінки вчинків героїв, подій, фактів тощо.
Створення чіткого уявлення подій, картин, героїв. Цей принцип виразного читання вимагає від учнів створити в їхній уяві яскраві картини, образи, які є мовби ілюстрацією до художнього тексту. Звичайно, не завжди прочитане чи почуте слово викликає в свідомості учня адекватний образ.
Виникнення яскравості, конкретності, точності уявлень дітей зумовлюється багатьма чинниками і насамперед умінням учителя розвивати в них творчу фантазію, опиратися на їх життєвий досвід, життєві враження. Адже діти можуть захоплюватися лише тим героєм чи тією подією, яку добре уявляють, завдяки їх творчому фантазуванню [109].
Пізнання художнього тексту, свідома оцінка вчинків дійових осіб, стійкість захоплень учнів залежать від яскравості та глибини зорових бачень. Давно доведено, що дві сторони сприймання літературного образу – образне уявлення і понятійне (логічне) усвідомлення – перебувають у найтіснішій взаємодії.
Суть не в тому, наприклад, уявили учні дубовий чи березовий гай, велику чи малу гору після прочитаного вірша Л. Глібова «Стоїть гора високая» (3 клас). Важливо спочатку створити загальний образ природи з тією метою, щоб усвідомлені, сприйняті учнями картини сприяли створенню в них відповідного настрою. Мета творчого уявлення – викликати емоції, діяння, реакцію на певні картини, події, вчинки героїв. У читця, природно, виникає бажання відтворити і передати ці почуття, він силою своїх інтонацій впливає на свідомість інших, залучає їх до творчої співдіяльності, певною мірою Спливає на їхній подальший творчий процес [36].
Активність, дійовість, емоційність і цілеспрямованість читання вчителя. Завдяки цьому принципу читання завжди є активним, і читцеві не байдужа реакція слухачів, коли він ставить перед собою мету не просто прочитати, а вплинути на них [116].
Дійове читання твору зобов'язує вчителя бути максимально зібраним і настільки вплинути на учнів, щоб викликати в них адекватне ставлення до змісту прочитаного. Для цього педагог використовує в єдності всі засоби виразного читання. Підсиленню впливу художнього твору на дітей сприяє і емоційне читання, яке викликає в дітей високе почуття, благородні поривання. Читаючи в початкових класах художні тексти, вчитель повинен пам'ятати, що вони насичені не лише почуттями оптимізму, радості, ніжності тощо. Тому варто вчити дітей бачити, що, в творах, як і в житті, комічне і радісне часто переплітається із сумним і драматичним, учити їх радіти разом з персонажами при передачі одних ситуацій і переживати, хвилюватися, турбуватися під час читання іншого тексту [83, с. 118].
Звичайно, викликати певні емоції в учнів (слухачів) під час читання чи підготовки твору до читання – це не мета роботи вчителя над текстом, це лише один із засобів активного впливу на дітей, пробудження в них творчої думки, сприймання і оцінки почутого. Оскільки в інтонації завжди зливаються воєдино і думки, і почуття, то сильний емоційний вплив твору змусить слухачів задуматися над описаними подіями, над долею героїв.
Успішне використання принципу активного, дійового, емоційного та цілеспрямованого читання можливе при глибокій творчій роботі над текстом, зокрема при технічному опрацюванні його – вивченні напам'ять чи переказу тексту близько до змісту [95].
Вільне оволодіння читцем технікою читання з вивченням тексту напам'ять. Використання цього принципу зобов'язує читця провести велику роботу по підготовці художнього твору до виконання і вимагає від нього неабиякого володіння навичками техніки читання та знання тексту твору [81].
Техніка читання – це вміння якнайкраще використовувати природні дані свого голосу, добре володіти своїм диханням, чітко і ясно відтворювати текст. Той, хто бездоганно володіє технікою читання, добре знає текст, відчуває себе вільно перед дитячою аудиторією, думає лише про творче донесення тексту, відповідний настрій, не переключаючи увагу на дикцію чи орфоепію.
Важливими у роботі читця є вміння бути не словесним посередником між письменником і слухачем, а активним співавтором [80]: письменник виклав свої думки на папері, учитель-читець доніс їх дітям у звучному слові. І сила педагога саме й полягає в тому, що він, оволодівши всіма принципами виразного читання і підпорядкувавши їх ідейно-художньому змісту твору, може завжди збудити в учнів інтерес до літератури, до рідної мови, допомогти їм у процесі навчання оволодіти названими принципами.
У процесі підготовки твору до читання слід користуватися методами, які не лише допомагають у засвоєнні художніх творів, а й у вихованні учнів як творчих виконавців тексту.
Найдоступнішими методами, якими вчитель-читець – користується у процесі підготовки учнів до виразного читання є: пояснення-розповідь, бесіда, звукова ілюстрація (читання вчителем); вправи. Учитель має досконало володіти цими методами, оскільки вони допомагають глибшому засвоєнню літературного матеріалу, формуванню в учнів естетичних ідеалів, вмінню практично використовувати набуті знання. Застосування названих методів у комплексі чи лише окремих з них залежить як від типу, структури уроку, завдань і змісту занять, так від літературного матеріалу [53, с. 36-39].
Метод пояснення-розповідь використовується майже, завжди перед виразним читанням художнього тексту і є, по суті, своєрідною підготовкою учнів до слухання твору і до читання його. В доступній для дітей формі вчитель коротко розповідає про письменника, пояснює головну ідею твору, створює відповідний настрій, тобто здійснює підготовку учнів до свідомого, емоційного сприймання того, що буде прочитано. Розповідь має бути лаконічною, без зайвої деталізації, без розкриття змісту твору, але емоційною і цілеспрямованою.
Метод бесіди, який іноді необхідний на підготовчому етапі до виразного читання, частіше використовується після виконання твору, коли вчитель допомагає своїм слухачам з'ясувати ідейне спрямування тексту, а разом з цим визначає з учнями мету їх читання. У бесіді після першого читання вчитель допомагає розкрити характери героїв, щоб потім діти донесли їх за допомогою інтонації до слухачів, звертає увагу на незрозумілі слова, вирази чи частини тексту; допомагає створити «стрічку» власних бачень.
І що найголовніше – бесіда робить учнів не пасивними слухачами, а активними творцями, і це ще більше активізує їх свідоме читання тексту. Розкриваючи в бесіді світ героя (якщо він є у творі) чи настрій, яким пройнятий твір, засуджуючи якісь вчинки героя чи факти, діти заздалегідь готують творчу основу для пошуків потрібної до даного твору інтонації [94].
Метод ілюстрації вчителем тексту за допомогою читання займає помітне місце на уроці. Перше враження, перша оцінка учнями почутого залежить від того, як буде прочитаний твір учителем. Діти не завжди можуть правильно і добре прочитати текст, тому необхідна додаткова робота під час опрацювання окремих частин твору. Слід пам'ятати, що не варто прагнути відразу показати, як треба читати, а підвести учнів до усвідомлення, чому саме так можна читати. Шлях пошуку потрібної інтонації складніший, оскільки вимагає детальної роботи з усім класом, а часто і з окремими учнями. Але він веде до свідомого розуміння твору, необхідності пошуків інтонаційних варіантів.
Часто вчитель початкових класів вдається до виразного читання як до ілюстрації словом суті окремих частин тексту, при логічному осмисленні фраз, речень. Проте така робота не повинна привчати учнів до штучного копіювання інтонації вчителя, оскільки в такому випадку інтонація дітей буде лише звуковою схемою тексту, і вихолощеною і без почуттів. Це може призвести до того, що вчитель втратить можливість розвивати творчі індивідуальності, критичне мислення у дітей, здатність оцінювати вчинки дійових осіб тощо.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
