112875 (591198), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Живопис - це виконане фарбами за відповідними законами зображення явищ життя і природи. У живопису використовуються різноманітні фарби - олійні, гуаш, акварель, темпера і ін. [38].
При всій різноманітності барвникового матеріалу принципи реалістичного живопису одні й ті ж. Зображення фарбами, що ґрунтується на визначенні та передачі кольорових і тональних відношень, мають загальні для всіх технік закономірності.
Фарби, що використовуються в живопису, мають у основі одні й ті ж пігменти, а розрізняються тільки в'яжучими речовинами. Олійні фарби - це пігменти, перетерті з льоновою олією, акварель - це ті ж пігменти (тобто кольорові порошки), але більш тонко перетерті з рослинним клеєм або медом, гуаш - пігменти, перетерті з клеєм і білилами, темпера - з емульсією, пастель - це пігменти з клеєм, спресовані у вигляді стержнів.
Олійні фарби мають перевагу над аквареллю, гуашшю і темперою, в першу чергу, в тому, що не міняють тону і кольору при висиханні, що дає можливість точно передавати тональні і кольорові відношення натури. Олійні фарби зручні для тривалих живописних завдань, можна змивати невдалі місця, перемальовувати їх по багато разів, використовувати різноманітні технічні прийоми - малювання дуже розрідженими фарбами або густими фарбами, накладаючи їх на потрібні місця рельєфно мастихіном, використовувати лесування і виконувати односеансові етюди методом "алла пріма" [61, 88].
Перші відомості про олійний живопис відносять до 1410 року і винахідниками вважаються художники з Фландрії - брати Ван Егіки. До них олія використовувалася для виготовлення лаків, якими покривалися живописні твори, виконані темперою. При олійному живописі треба притримуватися певної технології і особливо важливо підготувати основу для живопису, тобто картон, папір, холст чи просто стіну. Для цього розроблено цілий ряд спеціальних сумішей, або ґрунтів.
В живописі використовуються декілька технічних методів. Найбільш розповсюджені такі:
1) Одношаровий живопис, який ще називається "алла пріма", по мокрому шару фарб, коли етюд виконується в один чи декілька сеансів, але швидше, ніж фарби встигнуть висохнути. У технічному відношенні цей метод є найкращим, тому що живопис при висиханні зберігає свою первісну свіжість і фарби не тьмяніють. Щоб у тривалій роботі можна було закінчувати її по мокрому, треба використовувати фарби, які повільно сохнуть, наприклад, цинкові білила. У проміжки між роботою етюд поміщують на холод, в темноту, не допускають свіжого повітря.
Живопис "алла пріма" можна проводити способом накладання окремих мазків фарб один до одного, доки не буде покрита вся поверхня холста. Тіні прокладаються рідкими прозорими фарбами. Найбільш яскраві кольори малюємо пастозно (грубим шаром, майже рельєфно). Так малювали і наші художники, і художники Заходу. Живопис "алла пріма" починають рідкими фарбами, подібно до акварелі, розводячи фарби скипидаром. Прокладка робиться широко, великими відношеннями. Зробивши підмальовок проводять роботу далі, уточнюють форми, прокладають тіні, уточнюють малюнок [64, 57].
2) Другий метод - це багатошаровий живопис і використовується в тих випадках, коли робота над етюдом чи картиною не може бути закінчена по вологому шару фарб і продовжується після утворення на ньому висохлої плівки. Багатошаровий живопис можна проводити від початку і до кінця олійними фарбами, або змішаним способом - спочатку виконують підмальовок аквареллю або темперою, а потім працюють олійними фарбами [35, 12-13].
Підмальовок в живопису - це перший шар живопису, який дає можливість у короткий час продовжувати більш детальну роботу над живописом. Якщо підмальовок зроблено темперою, то перед роботою олією його треба закріпити чотирипроцентним розчином желатинового клею і покрити дамарним чи мастичним лаком. Найчастіше підмальовок в олійному живописі виконується олійними фарбами "впритирку", розведеними скипидаром. В олійному живописі для того, щоб фарби мали найбільше звучання - яскравість, глибину і прозорість, користуються методом лесування. Цим методом переважно користувалися художники Ренесансу і інших країн середньовіччя [45, 17].
В живописі в більшості випадків над етюдом ведеться робота від темного до світлого. Спочатку прокладаються темні місця, тіні, які дають звучання всій картині." Я завжди починай з тіней, - говорив Коро, - і це логічно, тому що те, що нас вражає більше всього необхідно передати в першу чергу". Закінчуючи роботу над живописом треба провести узагальнення, привести все до цільного сприйняття. Щоб побачити в натурі загальне, потрібно на неї дивитись цілісно, намагаючись бачити все відразу, а не по частинах.
Наш зір не сприймає одноразово чітко, виразно предмети на різних планах. Об'єкти на які ми спрямовуємо свій погляд, ми бачимо більш чітко, все інше, слабше, розпливчасте. У закінченому живописному етюді не може бути однакових за кольором і світлості місця - повинно бути одне найбільш світле і одне найтемніше місце. Решта всі тони розміщуються між цими крайніми по силі тонами. "У моїх картинах завжди є світла точка, але вона єдина. Ви можете помістити її куди завгодно: в хмару, у відбиток на воді чи ще кудись, але допустимий тільки один тон цього вальора" - говорив Коро [12, 32].
У живописі застосовуються природні і штучно виготовлені мінеральні барвники. Натуральні мінеральні барвники найміцніші і найстійкіші до світла. До них відносяться золотисті, жовті світлі і темні охри, натуральні сангіни - рожеві, червоні, темно-червоні, коричневі, зелені і чорні землі. Перепалювання натуральних кольорових земель дає палену сієну, палену умбру, палену охру. Крім цих пігментів в олійному живописі використовують штучні поєднання різних металів і мінеральних речовин. До них відносяться: жовті і червоні кадмії, сині і фіолетові кобальти, ізумрудна зелень, окисли хрому, жовті, оранжеві, червоні і коричневі марси, коричневий ультрамарин, церумум, свинцеві і цинкові білила. Застосовуються барвники і органічного походження: краплак, палена кістка, персикова і виноградна чорна. У нас донедавна в основному використовувались олійні фарби ленінградського виробництва, а також подольські (з Підмосков'я), на Україні такого заводу не було і немає. Проте все частіше можна у нас зустріти фарби з Західної Європи - Франції, Голландії. Велике значення має правильний вибір основи під живопис, це впливає і на якість живопису, свободу і легкість роботи, організацію колориту і довговічність живопису [47, 24].
Основа - це матеріал, фактура, грунт, вона повинна відповідати вибраній художником техніці і методам живопису. Основою під олійний живопис є холст, картон, папір, оргаліт, текстоліт, склотканина, метал, дерево, скло і т.д.
Для живопису рекомендується брати грубі і середні конопляні і лляні холсти. Рівномірна зернистість їх, створює гарну, звучну кольорову поверхню. Невеликі етюди малюють на мілкозернистих холстах, для робіт великих - крупнозернисті холсти. Для ґрунтовки холсти натягують на спеціальні підрамники або просто на підлогу. Ґрунтовку проводять у декілька шарів [60].
В останній час користуються синтетичними ґрунтами на основі емульсій ПВА. На просохший, проклеєний розчином ПВА (1 частина клею ПВА на 1,5 частини води) холст чи картон наносять пензлем або щіткою ґрунтовочну масу (1 частина ПВА, 2 - 4 частини води, 1,5 частини крейди, 1,5 частини сухих цинкових білил).
Темпера (лат. temperare - змішувати, з'єднувати) є одним з найдавніших способів живопису. До вдосконалення олійних фарб в ХV ст. братами Ван Егінами, яєчна темпера була найбільш розповсюдженим видом живопису в Європі. Темперою малювали такі знамениті художники Ренесансу, як Джотто, Мазаччо, Батігеллі та ін. Темперний живопис - це живопис, виконаний фарбами, де барвники розведені на натуральних або штучних емульсіях. Емульсія - це така суміш, яка складена з 2-х речовин чи рідин, які між собою не змішуються, а найдрібніші частинки однієї вкраплено в іншу. Кожна емульсія складається з трьох елементів: води, клею різних видів - желатин, казеїн, яйце, декстрин і ін. та олії чи бальзаму. Від складників і назва темпери - яєчна, казеїново-олійна, полівінілоацетатна і т.д. [20, 51-52].
Темпера розводиться водою, тому в живописі нею можна застосовувати техніку властиву акварелі, гуаші. Темперою можна малювати рідкими сумішами способом лесування, так і густим пастозним, як у олії, методом живопису. Можна вести багатошаровий живопис, або прокладати його окремим мазками. У короткочасних етюдах колір бажано брати відразу у повну силу, без додаткового малювання. Головна трудність цього живопису в швидкому висиханні фарб, це утруднює перехід від одного тону до іншого, і важко тонко моделювати форми. При висиханні темперні фарби трохи світліють, особливо це помітно в темних тонах, тому перед черговою роботою треба попередній живопис змочити водою (все, що намальовано раніше), це полегшить попадання в початковий тон і затримає швидке висихання. Завдяки своїм унікальним живописним якостям яскравості, звучності, покривчатості - вони дуже добрі для робіт декоративного і монументального характеру.
Темперний живопис зберігається багато століть і при цьому не втрачає своєї яскравості і свіжості. Техніка темперного живопису широко використовується в станковому й монументальному живописі, в оформлювальних і графічних роботах. Висохлий живопис можна покривати лаком, що дає йому більшу глибину, блиск, звучання фарб і одноразово зміцнює поверхню і зберігає від забруднення і вогкості. Покривати можна і іншими сумішами, наприклад, білий віск, скипидар і невелика кількість смоли [19, 32].
Основою під темперу беруть міцний папір, картон, заґрунтований холст. Кращий ґрунт під темперу - емульсійний. Ґрунт повинен бути міцний, щоб не розчинявся водою.
Пастель (від італ. pasta - тісто) - це сформовані у вигляді паличок або олівців порошки пігментів. Для розбілу кольору кожного пігменту беруться білі наповнювачі - крейда, магнезія, каолін, тальк. Деколи, щоб ці стержні не ламались додають у малих кількостях клей. У цьому відношенні пастель може бути твердою, середньої м'якості і м'якою.
Перевага пастелі перед іншими видами живопису в великій свободі роботи: не потрібна сушка, пастель не міняє кольору, не тьмяніє. Пастель можна знімати ганчіркою, перемальовувати цілі шари, будь-коли припиняти і починати роботу. Вона допускає накладання найтонших шарів, шляхом розтирання фарби на основі пальцями, розтушовці куском замші чи ватним тампоном. При цьому ножна досягти найтонших переходів кольорів і тонів. Не рекомендується терти папір резинкою, там пастель буде виділятись. Пастеллю можна накладати мазки, штрихи, плями не тільки тонким шаром, а і пастозно [12, 37].
На відміну від акварелі, пастель не прозора, або малопрозора, має бархатну поверхню, сильний тон і мало вицвітає. Для роботи використовують заводські набори по 50, 100 і більше кольорів. Кольори ті ж, що і в інших фарбах. Пастеллю працюють на папері, картоні чи холсті. Папір і картон повинні бути шероховатими, з рельєфною поверхнею, добре тоновані відповідним тоном. Для пастелі часто готують спеціальний ґрунт з додаванням товченої пемзи. Дуже добре попередньо промалювати етюд аквареллю чи темперою. По цьому підмальовку, по уже вирішеній кольоровій основі прокладають пастель, моделюючи форми, посилюють колорит, залишаючи місцями недоторканою акварель.
Підібрати необхідні відтінки кольорів досить складно, тому кольори треба змішувати. Саме завдяки змішуванню і розтиранню можна досягнути найтонших переходів від тону до тону. У пастелі можна використовувати не тільки механічне змішування фарб, а і оптичне. Так працюють мазками чи штрихами, розміщуючи колір до кольору не змазуючи їх і не розтираючи фарбу. Існує і багатошаровий спосіб роботи пастеллю. У цьому випадку кожний шар живопису закріплюється фіксативом (казеїновий фіксатив, розчин целулоіду в ефірі та ін.), поступово посилюючи темні місця. На світлі місця і бліки пастель наноситься пастозно. Для кращого збереження пастелі її закріплюють різними фіксативами (клей, лак і ін.). Але фіксатив дещо знижує художні якості пастелі [38, 37].
На шероховатому ґрунті пастель тримається міцно і закріпляти її не обов'язково. Для зберігання і виставок її поміщують в рамку під скло, де між етюдом і склом робиться прокладка з картону чи фанери, яка не дає дотикатись етюду зі склом.
У гуаші застосовуються ті ж барвники, що і в акварелі, частіше ті, що мають велику покрівельну щільність. Важливу роль у гуаші відіграють білила, які використовуються не тільки в чистому вигляді, а практично присутні в усіх фарбах. Тому після., висихання вони дуже світліють. За густиною гуаш - це пастоподібна маса, яка випускається найчастіше в скляних чи пластмасових банках, щоб фарба не висихала після початку роботи її заливають водою і гліцерином. В'яжучими речовинами в гуаші є різні клеї, це гуміарабік, декстрин, вишневий клей або мед. Гуаш для живопису випускається в наборах. Для декоративних і оформлювальних робіт гуашеві фарби можна виготовити самостійно.
Насамперед холст треба проклеїти і висушити, потім 2 - 3 рази поґрунтувати. При виконанні живопису гуашшю, а це переважно графічні і декоративні роботи, найцінніше те, що поверхня покривається рівним матовим, бархатистим шаром, чого неможливо досягти в акварелі. Після висихання фарби дуже світліють, важко передбачити, який тон буде після висихання, тому виконувати складні живописні роботи гуашшю дуже складно. Лесування в гуаші не застосовується. Живопис гуашшю ведеться в основному кольоровими плямами [47, 64].
У роботі над етюдами пейзажу і натюрморту можна малювати мазком, створюючи гру кольорових плям при виявленні форми предметів. При цьому можна використовувати різні прийоми. Покриття тонким шаром можна поєднувати з пастозними, рельєфними покриттями окремих місць, широкий мазок і кольорові площини з дрібними мазками для виявлення якоїсь деталі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
