112875 (591198), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У першій половині XIX ст. у живописі романтизму прокидається інтерес до передачі різних станів природи, своєрідності національного пейзажу, проблем пленеру. Значний внесок у подальший розвиток пейзажного живопису зробив англієць Дж. Констебл, що писав свої картини цілком з натури, вміло передавав свіжість зелені, хмарне небо, різний характер освітлення в різний час дня ("Вигляд на Хайгет з Хемпстедських горбів", бл.1834), а також французькі пейзажисти барбізонської школи. Барбізонці (Т. Руссо, Же. Дюпре, Н.В. Діаз і ін.) відкрили красу сільської Франції, простій, доброзичливій до людини природи ("У лісі Фонтенбло", "Вид в Барбізоні" Т. Руссо). Близьким до барбізонців був К. Коро, що відобразив мінливі стани природи і прагнув за допомогою валерів створити відчуття вібруючого повітряного середовища ("Віз сіна", 1865-1870) [72, 53].
Романтичні традиції виконують важливу роль в російському пейзажі середини XIX ст., особливо в пейзажах М.Н. Воробйова і маринах І.Д. Айвазовського. Інтерес до пленеру, прагнення до філософського осмислення природи яскраво виявилися в пейзажних етюдах А.А. Іванова ("Вітка"). Розквіт реалістичного пейзажу пов'язаний з діяльністю передвижників. Він набуває епічного розмаху в полотнах І.І. Шишкіна, ліричної насиченості у А.Д. Саврасова ("Граки прилетіли", 1871), напружено-драматичного відтінку у Ф.А. Васильєва ("Перед дощем", 1869). Цілий етап в розвитку ліричного пейзажу склала творчість І.І. Левітана ("Березень", 1895; "Весна. Велика вода", 1897), що нерідко підіймався до піднесеного соціально-філософського тлумачення пейзажного мотиву ("Над вічним спокоєм", 1894).
Пленерний живопис, інтерес до мінливого світлоповітряного середовища яскраво виявилися в творчості майстрів імпресіонізму. Вони "портретували" не тільки сільську, але і міську місцевість, створили багатогранний і динамічний образ сучасного міста ("Бульвар капуцинів в Парижі" К. Моне). Майстри постімпресіонізму змінюють принципи імпресіоністів. П. Сезанн утверджує монументальність, первісну силу природи ("Гора Сент-Віктуар"), а В. ван Гог наділяє пейзажні образи тривожним, нерідко трагічним емоційним значенням ("Червоні виноградники в Арле", 1888) [12, 19].
У мистецтві XX ст. визнаними майстрами пейзажу стали художники, що спираються на реалістичну традицію світового мистецтва (Р. Кент і Е. Уайєт в США, Р. Гуттузо в Італії, живописець А. Наматжіра в Австралії і ін.) [63, 51].
Для жанру пейзажу, що розвинувся на теренах колишнього СРСР, властиві життєстверджую і образи, що оспівують красу рідної природи і красу перетвореної працею людей землі. Вже в 1920-і рр. зародився індустріальний пейзаж (Б.Н. Яковлєв "Транспорт налагоджується", 1923), виник тип пейзажу із зображенням пам’ятних місць. У 1930-1950-і рр. були створені узагальнювальні пейзажі нової держави (У. Тансикбаєв "Ранок Кайрак-Кумської ГЕС", 1957; Ю.І. Піменов "Нова Москва", 1937, й ін.). Вражаючі образи природи створили Л.І. Бродська, А.М. Грицай, Н.М. Ромадін в Росії, З.А. Чуйков в Киргизії, І.І. Бокшай, А.А. Шовкуненко, Н. Яблонська на Україні, Т.Т. Салахов в Азербайджані і ін. Активно працюють у області пейзажу В. Вітрогонський, Р. Зазаров, А. Пантелєєв (індустріальний і міський пейзаж), Е. Калнинь (марина) [12, 46].
У пейзажі порівняно з натюрмортом, інтер'єром, портретом інші вимірювання простору й масштабності. Перед живописцем (графіком) відкриваються великі простори, багатоплановість (глибина точки зору), багата різноманітність форм, величин, кольорів, незвичність і постійна зміна освітлення, атмосферних явищ. Уміння розібратися в своїх враженнях від пейзажу, знайти в ньому найцікавіше, головне, відібрати потрібні деталі (а їх в природі дуже багато) і підпорядкувати їх цілому - завдання важка навіть для досвідченого пейзажиста.
При роботі над натюрмортом, інтер'єром натура весь час залишається нерухомою, освітлення і світлоповітряне середовище в приміщенні відносно постійні (особливо якщо вікна виходять на північ), об'єкти натури знаходяться поряд з художником, простір неглибокий, добре видно форма, пропорції, колір, матеріальність предметів, окремі деталі. У цих жанрах увага і живописний інтерес художника в основному зосереджуються на характері форми, матеріалу, тонально-колірному моделюванні, колірному рефлексному взаємозв'язку предметів. Завдання передачі світлоповітряного середовища, перспективних ефектів не виключається, але і не очолює. У живописі пейзажу, навпаки, увага художника спрямована головним чином на вирішення завдань передачі простору, стани освітлення, атмосферних явищ і впливу всього цього на наочний світ пейзажу.
Різні пори року, частини діб, сонячне або місячне світло, вітер (слабкий або сильний) - все це справляє величезний вплив на вигляд природа і здатне дуже швидко перетворити пейзаж до невпізнання (наприклад, гроза, що насувається, спалахи блискавки, ураган, схід або захід сонця) [25, 45].
Природні явища, впливаючи на загальний стан пейзажу, викликають у нас у відповідь відчуття - тривогу, страх, печаль, радість і т.п. Тому в пейзажному живописі важливо вірно передати стан освітленості, атмосферні явища, простір і викликати тим самим у глядача відповідні відчуття. Саме пейзаж, як ніякий інший жанр, здатний збудити гаряче, пронизливе відчуття любові до рідної землі. Він виконує величезну роль в патріотичному, етичному, естетичному вихованні людини.
У живописі пейзажу художник має відносну свободу в колористичних пошуках, трактуванні емоційних переживань при сприйнятті пейзажу. Проте, за словами Д.Ф. Юона, в зловживанні цією відносною свободою прихована "небезпека творчого зубожіння або безвідповідальності мистецтва". У "Замітках пейзажиста" В.В. Мешков відзначав, що, працюючи над картиною, він завжди піклувався про матеріальність форми. "Камінь повинен бути каменем, - пише він, - а не просто колірним позначенням, і добре, коли глядач може зрозуміти, граніт це, вапняк або пісковик. Треба помітити, що в молодості, не без впливу певних художників, я вважав поняття матеріальності застарілим поняттям. На щастя, я скоро відмовився від цього шкідливого твердження. Узагальнити в картині - не значить відмовлятися від прагнення до досконалості форми" [36, 27].
Саме конкретність пейзажного живопису, матеріальність форм, кольори відрізняють картини А.К. Саврасова, І.І. Левітана, А.І. Куїнджі, М.М. Ромадіна, В.Н. Бакшеєва, Д.Ф. Юона, О.М. Грицая і інших майстрів реалістичного пейзажу. У роботах цих художників конкретність виразу ліричного, поетичного сприйняття природи досягається завдяки матеріальній визначеності її зображення.
Робота над пейзажем, як і робота над фігурою, портретом, вимагає від художника уміння вільно малювати і писати фарбами. Інакше утруднення в передачі живописно-пластичних якостей натури змушують художника зображати предмети приблизно, декоративною плямою. Так, іноді в етюдах зображаються хмари, дерева, тварини, люди і т.д. Проте зображення в пейзажі названих предметів і об'єктів - це не тільки живописне завдання. Це органічне завдання для створення образу природи. Та й живописне завдання важко вирішити, якщо, наприклад, поганий попередній малюнок [66, 191].
Разом з тим малюнок в пейзажі не слід розуміти і як прагнення до графічності, жорсткості зображення. Наприклад, картини І.І. Левітана "Свіжий вітер", "Березовий гай" не графічні, але намальовані дуже переконливо. От чому пейзаж треба не тільки вчитися писати, але і малювати - графітним і кольоровими олівцями, пір'ям, вугіллям, сангіною, працювати в гравюрі і т.п. Різноманітність техніки, матеріалів в роботі над пейзажем широко застосовували І.І. Шишкін, І.І. Левітан [50].
Живописці-початківці повинні вивчати природу у всіх її проявах, постійно розвивати і накопичувати запас спостережень і уявлень про неї. Треба всебічно аналізувати різні явища, об'єкти, деталі, елементи пейзажу, як окремо, так і у взаємодії з навколишніми предметами, освітленням, середовищем. Треба вивчати гармонію кольору, форм, деталей навколишнього світу, писати тривалі і короткочасні етюди в різну пору року, дня і стану погоди, робити нариси і зарисовки як з окремих елементів пейзажу, так і з "панорамних", "картинних" видів.
"Пейзаж, - пише відомий художник-педагог А.М. Дубінчик, - це сповідь художника. І він не може не бути поетом. Поезія - стан, в якому він живе, і живе постійно, якщо він дійсно художник. Схвильованість - ось що виявляється в картині… Холодне мистецтво мертве. Не можна імітувати відчуття, вдавати, що переживаєш..." [39, 3].
У "Замітках пейзажиста" В.В. Мешков відзначав, що А.І. Куїнджі, побачивши схід місяця, не витримав і розплакався.
B.К. Бялиніцький-Біруля на дев'ятому десятку років життя з трепетним хвилюванням і юнацьким захопленням роздивлявся, а потім писав кущі в саду. "Адже етюди писати, - відзначав Мешков, - це не дрова колоти. Там може вистачити тільки уміння добре і швидко наколоти, так по нозі не потрапити, а тут серце потрібне. Без серця яка ж поезія, що це за поет, якщо він не закоханий, і що це за пейзаж, якщо автор його не поет?" [38, 8].
Працюючи над пейзажем, не можна його "змальовувати". Пейзаж вимагає від художника поетичного відношення до дійсності. Живописець передає не тільки видимий "наочний сюжет", красу пейзажу, але і той настрій, який викликав в його душі мотив, що зображається. Якщо ж він залишив художника байдужим, то це неминуче виявиться і в етюді, який буде порожнім, холодним, хоча зовні, в технічному відношенні, може бути виконаний достатньо упевнено. Д.О. Саврасов, І.І. Левітан, А.І. Куїнджі, В.Н. Бакшеєв, З.А. Герасимов підкреслювали, що природу, її поезію, красу осягнули любов’ю, захопленим ставленням і поклонінням перед нею. У цьому вони бачили першооснову, запоруку успіху в роботі над пейзажем. Без цього не може бути істинного художника-пейзажиста.
1.2 Сутність та основні образотворчі засоби живопису
Існує кілька видів мистецтва: література, музика, образотворче мистецтво, театр, кіно, хореографія, архітектура, декоративне мистецтво й інші. Специфіка кожного виду мистецтва в тому, що воно особливо впливає на людину своїми специфічними художніми засобами й матеріалами: словом, звуком, рухом, фарбами, різними природними матеріалами. Музика, наприклад, безпосередньо звернена до музичного почуття людини. Скульптура торкається інших струн людської душі. Вона передає нам наочно об'ємну, пластичну виразність тіла. Вона впливає на здатність нашого ока сприймати прекрасну форму.
Про вплив живопису на людину можна судити з конкретного прикладу. Приведу уривок із книги Е. Ротенберга "Мистецтво Італії". "Живопис звернений до нашого почуття форми й кольору. Споглядаючи мальовниче полотно, скажемо "Сікстинська мадонна" Рафаеля, ми не тільки помічаємо загальний колорит, розподіл кольору, гармонію тонів, їхню взаємну врівноваженість, але стежимо за композицією, розташуванням фігур, точністю й виразністю малюнка. Усе це разом дає нам реальну можливість наблизитися до збагнення змісту картини, творчому співпереживанню. Ми зауважуємо, що у всій фігурі мадонни є якась тривога, що погляд її важко вловимий, що дитина серйозна. Мадонна начебто стоїть на місці і йде вперед одночасно" [12, 62].
І все-таки композиція картини гармонійно врівноважена, збережене відчуття гармонії людини з світом і бачення людини як центру природи. І ми розуміємо, що перед нами одне з найглибших і прекрасних втілень теми материнства. А тривога, що вгадується нами в очах мадонни сприймається як передчуття майбутньої трагічної долі сина, якого мадонна несе в жертву людям… У русі її рук, що несуть дитину, угадується інстинктивний порив матері, що притискає до себе дитину, разом з тим не відпускає відчуття того, що син її не належить їй.
Кожний вид мистецтва й мистецтво взагалі звернене до будь-якої людської особистості. А це припускає, що кожна людина може зрозуміти всі види мистецтва. Педагогічний зміст цього ми розуміємо в тому, що не можна обмежувати виховання й розвиток дитини лише одним видом мистецтва. Тільки їхня сукупність може забезпечити нормальне естетичне виховання.
Живопис називають першим серед образотворчих мистецтв. Колір - головний її виразний засіб. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму [12, 4].
Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини - це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, "Дівчинка з персиками" В. Сєрова) і темні ("Тройка" В. Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна "Дівчинка з персиками" повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини "Тройка" образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників.
Бувають картини і іншого типу - без сюжету: пейзажі, натюрморти, портрети. Наприклад, художник написав натюрморт - букет бузку або яблука. Деякі глядачі вважають, що тут немає ідеї. Це глибока помилка. Не можна плутати поняття "сюжет" і "ідейність". Безумовно, про сюжет ідея реалізовується ясніше. Але відсутність сюжету ще не означає того, що картина не має ідеї. У безсюжетній картині ідея виражається не прямо і безпосередньо, а тонше, специфічніше. Натюрморт, що зображає яблука, може виражати ідею великої родючості і щедрості землі. Пишний букет бузку може розкривати пору розквіту сил людини [36, 12].
У живописі важливу роль грає техніка виконання. За час тривалого розвитку цього вигляду мистецтва було розроблено багато прийомів малювання. Переважання в роботі тих або інших прийомів залежить від темпераменту художника, його світогляду і т. ін.
Живопис поділяється на монументальний і станковий. Монументальний живопис - це розпис будівель як зовні, так і всередині, тісно пов'язаний із архітектурою. Створюючи монументальні розписи, необхідно враховувати розміри площин, на яких буде вміщуватися живопис, масштаб зображень, кут зору глядачів. У монументальному живописі відображаються основні ідеали суспільства, його прагнення, мета, головні історичні події і т. ін. [56, 58].
Станковий живопис, як правило, не пов'язаний з архітектурним ансамблем. Він існує самостійно. У клубах, Будинках культури, учбових закладах, житлових приміщеннях - скрізь можна зустріти станкові твори, виконані на спеціальних мольбертах (станках, звідси і відбувається назва "станковий живопис"). Станковий живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзажний, анімалістичний і натюрмортний [64, 101].
Кольори, як відомо, мають дуже сильну дію на психіку людини, тому певні кольори, їх взаємодія, певні композиційні розміщення мають сильну дію на відчуття, сприйняття людини.
Отже, коли мова йде про живопис предметний, або реалістичний, то ми будемо говорити про форму і матеріал предметів, які сприймаються нами завдяки світловим і кольоровим різноманітностям. Щоб правдиво зобразити натуру, треба правдиво побудувати форму, точно передати перехід світла і кольору на кожній об'ємній формі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
