112784 (591179), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Відомо, що ще в 3 класі молодші школярі навчаються ставити питання від підмета до присудка, на основі цього визначати головні члени речення (граматичну основу). В 4 класі учні відпрацьовують уміння знаходити підмет і присудок в реченні.

В зв'язку з цим робота над визначенням об'єктивного значення називного відмінка іменників поєднуватися з визначенням у реченні граматичної основи та постановкою питань від підмета до присудка.

Під час аналізу речень складається орієнтовна основа дії, що пов'язана з визначенням суб'єктного речення називного відмінка іменників і його синтаксичної функції. Учням рекомендується виконувати такі розумові операції:

1) знайти в реченні іменник, що означає дійову особу чи діючий предмет, визначити відмінок іменника (називний відмінок) та його синтаксичну основу (підмет);

2) визначити у реченні граматичну основу та встановити за допомогою питань зв'язки між підметом і присудком. Таким чином, перед учнями розкривається методика аналізу категорії відмінка на основі врахування її семантики та морфолого-синтаксичних властивостей.

Алгоритм міркувань молодші школярі можуть записати собі в зошити чи на окремі картки і користуватися ними стільки, скільки потрібно.

Додатково пропонується учням виготовити сигнальні картки з умовними позначеннями:

а) д. о. — дійова особа,

б) д. п. — діючий предмет,

в) Н. в. — називний відмінок

г)_____— підмет,

д)_____— присудок.

Кожна картка виготовляється на певному кольоровому тлі, яке і служить сигналом правильності чи неправильності виконання завдання.

Так створюється початкова, матеріалізована основа самостійних дій учнів. Молодші школярі навчаються міркувати за смисловими орієнтирами алгоритму. Наведемо зразки міркувань учнів:

1. У реченні У небі вітер гонить хмари діючий предмет позначається іменником вітер. Цей іменник стоїть у формі називного відмінка, відповідає на питання що? Іменник вітер у реченні виконує роль головного члена — підмета. Підмет вітер у реченні пов’язаний з присудком гонить (складає з ним граматичну основу); вітер (що робить?) гонить.

2. У реченні На уроці учні слухали цікаву розповідь учителя дійова особа позначається іменником учні. Цей іменник стоїть у формі називного відмінка, відповідає на питання хто? Іменник учні в реченні виконує роль головного члена — підмета. У реченні На уроці учні слухали цікаву розповідь учителя діюча особа у реченні з присудком (складає з ним граматичну основу): учні (що робили?) слухали.

Також доцільно показати і зворотний зв'язок між головними членами речення — між присудком і підметом: гонить (що?) вітер, слухали (хто?) учні.

Доцільно використовувати, як вважають науковці, прийом пояснення помилок у визначенні підмета. З цією метою для розбору даються, наприклад, такі речення: Вчительці квіти подарували учні.Учням пояснили завдання вчителі. Повідомляється про помилку, що могли допустити учні під час визначення підмета, або виконання попередніх завдань. Можлива помилка: роль підметів у реченнях виконують перші іменники на тій підставі, що вони позначають, про кого розповідається в реченні. Дітям легко виправити помилки, якщо вони засвоїли суб'єктне значення називного відмінка іменників.

Наведемо приклади пояснень учнів під час виправлення можливих помилок у граматичному розборі речень.

У першому реченні роль підмета виконує іменник учні, а не іменник вчителька, тому що іменник учні позначає дійову особу, відповідає на питання х то?, стоїть у називному відмінку. Цей іменник є головним членом речення — підметом. Підмет учні у реченні пов'язаний з присудком подарували: учні (що зробили?) подарували. Іменник вчительці стоїть у давальному відмінку, відповідає на питання кому?, виконує роль другорядного члена речення. Важливо звернути увагу школярів на те, що другорядний член речення також поєднується з присудком, але вже у складі словосполучення (як залежний член словосполучення), наприклад: подарували (кому?) вчительці.

Таким чином, перед учнями розкривається різниця у функціонуванні в реченні іменників у називному відмінку, з одного боку, та у непрямих відмінках — з другого.

В усному й писемному мовленні учнів трапляється багато помилок у побудові речень, у тому числі й пов'язаних з уживанням іменників. Діти часто не розуміють ролі в реченні іменникових форм, не усвідомлюють зв’язку їх з іншими частинами мови, структури словосполучень.

Звичайно, мовлення молодшого школяра не може бути бездоганним. Але завдання вчителя — добиватись, щоб помилок було якомога менше. Тому необхідна постійна увага до розвитку мовлення учнів, зокрема до вироблення навичок правильної побудови речень.

Проте цій роботі, на жаль, не надається належної ваги.

По-перше, в підручниках з української мови для початкових класів, ще мало вправ, які спонукали б учителя систематично працювати з учнями над структурою речень та особливостями їх інтонаційного оформлення.

По-друге, нерідко вчителі поверхово опрацьовують програмовий матеріал: на уроках морфології аналізують з учнями форми слів без урахування їх синтаксичних зв'язків і функцій. Питання синтаксису розглядають лише на уроках, безпосередньо присвячених опрацюванню синтаксичних тем, а цього недостатньо для вироблення необхідних практичних навичок. Навіть тоді, коли вимога програми щодо постійної роботи над реченням при вивченні конкретної теми ніби й виконується, а вчителі не завжди досягають бажаного ефекту. Від учнів часто вимагають лише складання речень з певним словом чи якоюсь його граматичною формою, не звертаючи уваги на синтаксичні зв'язки.

В ролі ілюстративного і дидактичного матеріалу використовують здебільшого зразки з літературних текстів. Речення, складені учнями, аналізують формально, без з'ясування помилок у побудові, або й не обговорюють зовсім. Отже, діти не усвідомлюють суті допущених помилок, не знають, як їх виправляти, хоч здебільшого вони пов'язані з теоретичними питаннями програми початкових класів. Тому одні й ті ж похибки часто повторюються, вкорінюються, школярі припускаються їх і в наступних класах.

Так, учні нерідко вибирають не ту граматичну форму іменника, яка вимагається структурою речення: “Вся земля укривається в зелені”. “Дмитрик почепив квітку в капелюх” і т. п. Самі по собі граматичні форми іменників цілком правильні, ними можна було б скористатися у таких, скажімо, висловах: одяглася в зелень, поклав у капелюх. Учні зрозуміють суть помилок, якщо звернути їхню увагу на граматичну, смислову залежність: укриється чим?, почепив на що?

Неувагою до зв'язку між словами пояснюються і часті порушення узгодження між підметом та присудком: ”В пакунку були сухарі і консерви”. “Він уже збив три ворожих літаки”, неправильний порядок слів у реченні: “На стіні висить Шевченка портрет”, “Потім прийшли дітей батьки”, “Важко стало добувати їжу пташкам”. До такої самої помилки призводить нерозрізнення форм називного й знахідного відмінків: “Чорні зажурені дерева окутують сутінки” та ін.

Типовою помилкою є також пропуск необхідного для зв'язку двох слів прийменника: “Дмитрик побачив, що Василька не ловиться рибка”. “Він жив березі річки”. “Льотчик їхав на машині село”. Якщо в першому реченні відсутність прийменника можна пояснити злиттям звуків (в Василька), то інші свідчать про нерозуміння ролі прийменника.

Прийменник разом з відмінковими закінченнями служить для зв'язку між словами. Ця сама прогалина в знаннях учнів проявляється і в злитті прийменника з іменником, а тим більше — з залежним від нього словом: Всі зібралися “вкласі”. Микола “здобрим” уловом пішов додому.

Нерідко учні пропускають іменники, необхідність яких зумовлена змістом керуючого слова: “Білка ще з осені запаслася”. (Чим?). “Дощ падав лише на одну половину”. (Чого?). “До пам'ятника підходять люди з усіх кінців”. (Чого?).

Трапляється й заміна потрібного іменника іншими словами: “Було тільки чути курличуть журавлі” (чути що? — курликання).

Запобігти таким і подібним помилкам допоможе тільки систематична праця, передусім під час вивчення відмінкових форм та особливостей уживання прийменників.

Учні мають усвідомити, що кожен іменник — це не тільки частина мови, яка має номінативну функцію, а й синтаксична одиниця. Отже, його не можна розглядати окремо, не беручи до уваги зв'язку з іншими членами речення.

Щоб у школярів не склалося хибної думки, ніби іменник — тільки підмет, використовуємо для аналізу речення з іменниками в різних синтаксичних функціях, щоразу показуємо, на які відмінкові і смислові питання він відповідає, з якими словами перебуває у зв'язку, як змінюється його роль зі зміною відмінкової форми.

Правильне вживання іменника у потрібній відмінковій формі і написання відповідного закінчення залежить від уміння встановлювати граматичні зв'язки між словами, від знання правопису відмінкових закінчень. Якщо орфографічні норми учень може й завчити, то навички вживання відмінкових форм окремих слів у зв'язному мовленні набуде лише за систематичного виконання різноманітних тренувальних вправ — як письмових, так і усних.

Щоб розпізнати, в якому відмінку вжито іменник, учень має навчитися знаходити слово, від якого залежить ця частина мови, правильно ставити питання. Крім того, на відмінкову форму вказує і прийменник.

Найбільше уваги варто приділити зв'язку між словами, бо саме від його осмислення і вироблення відповідних практичних навичок залежить удосконалення синтаксичної структури мовлення школярів. (Див. дод. С)

Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення іменника у початковій школі та його експериментальна перевірка

2.1 Відбір лінгводидактичного матеріалу до вивчення частини мови “іменник” у початкових класах

Структура початкового курсу української мови, яка існує в чотирирічній початковій школі, побудована за принципом змістового узагальнення. Цей принцип, визначений В. Давидовим, полягає в тому, “що засвоєння знань загального й абстрактного характеру передає знайомству з більш частковими і конкретними знаннями - останні мають бути виведені з перших як із своєї єдиної основи”[ 27, с.174].

Але аналіз чинних підручників з української мови для 1—4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій. Робота над розділом «морфологія» в цих підручниках зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, відсутні. Тому вивчення слова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допомагає органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.

Відомо, що слова - іменники, як ніяка інша частина мови, відповідає психіці школяра. Мова дитини цього віку динамічна, предикативна. У мовленні молодших школярів переважають іменники, що означають назви. Ось тому ці слова найбільш близькі і зрозумілі дітям.

Опрацювання іменника як частини мови спрямоване на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозмінювання, про синтаксичну роль у мовленні.

Оскільки іменник—одна з найважливіших і найбільш складних частин мови, що характеризується різноманітністю семантики, відтінків лексичних значень, системою різноманітних граматичних форм, то все це дає змогу стверджувати, що опрацювання її вимагає більш детального розгляду усіх аспектів мовознавчої науки у системних взаємозв’язках із граматичним матеріалом.

Усі вправи підручника “Рідна мова” подані в тій послідовності, як вимагає програма. Використання вправ підручника і додаткового матеріалу допоможе вчителеві урізноманітнити уроки рідної мови. Завдання спрямовані на поглиблення та удосконалення в учнів знань, умінь і навичок з рідної мови.

У методиці викладання мови в початкових класах вправи можна класифікувати:

1. За характером розумових операцій:

а) аналітичні вправи (вибрати, підкреслити іменники).

Наприклад: підкресли слова – назви істот.

Ведмедю, меду, хотілося;

на, він, забрався, пасіку;

на, бджоли, налетіли, гість;

Мишко, господарок, відбивався, від, але, не, відходив;

мед, вже, солодкий, дуже.

Такий вид вправи допомагає учням усвідомлювати значеннєву сторону слова, його роль у реченні.

б) синтетичні вправи. (Синтетичні вправи можуть виконуватись і без попередніх аналітичних, але обов’язково супроводжуються внутрішньою аналітичною роботою мислення, у процесі якої здійснюється контроль за виконанням завдання вправи).

Наприклад: вставити іменники з довідки, підкреслити власні іменники.

Багато віршів для дітей написала...Любов Забашта.

Опери для дітей “Коза-дереза” і “Пан Коцький” створив...Микола Лисенко.

... Павло Попович і Леонід Каденюк з дитинства мріяли про космічні польоти.

Характеристики

Список файлов ВКР