112784 (591179), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Збірні іменники типу каміння, коріння, в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з множиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини — слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини — коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої), є формою множини від корінь (він, мій).

На сучасному етапі розвитку методики викладання української мови надзвичайно актуальною є проблема вивчення морфологічних і синтаксичних явищ у взаємозв'язках.

Такі зв'язки між явищами морфології та синтаксису можуть бути виявлені під час вивчення в 3 класі категорії відмінка іменників.

Категорія відмінка, як відомо, морфолого-синтаксична. Пояснюється це тим, що вона властива іменним частинам мови і виявляється тільки в синтаксичних зв'язках слів.

Відмінок як лінгвістичне поняття є явищем багатомірним. Йому властива і граматична семантика (значення), і форма, і функція, що виявляється у зв'язках слова з іншими словами в реченні, контексті.

Така змістова особливість відмінка потребує багатоаспектного підходу до його вивчення в початкових класах. Це означає, що відмінкові значення, форми і функції мають розглядатися в єдності і у взаємозв'язках.

Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка — здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.

О. М. Пєшковський, вказуючи на велику організуючу роль відмінків у мовленні, писав, що вони своїми формами «виражають відношення між нашими словами, уявленнями і тим створюють зв'язну мову — думку; без них наша мова розпалась би на окремі не пов'язані між собою слова, а мовна думка — на окремі уявлення [66, с. 32].

Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні повинні усвідомити:

— зміна іменників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;

— крім відмінкових закінчень для зв'язку слів використовуються прийменники;

— називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий — ніколи не вживається без прийменників;

— решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них;

— у залежності від системи відмінкових закінчень іменники поділяються на певні групи — відміни.

Грунт для формування цього поняття готується поступово ще з 1 класу.

Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями.

Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться вичленовувати з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто словосполучення.

Уже на початковому етапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.

Починати вивчення відмінювання іменників доцільно з аналізу записаного на дошці чи кодокарті тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.

Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, наприклад, бесіди:

Хліб — усьому голова,— так віддавна в народі казали,

Тож і не дивно, що люди без хліба вмирали.

Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали,

Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали,

3 хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали,

В хлібові силу й могутність народу вбачали.

— Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні (Слово хліб.)

— На яке питання це слово відповідає? (Що ?) Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)

— На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)

— Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення -а.)

— Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)

Аналогічно проводиться робота з наступними реченнями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)

Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми “Відмінки іменників” учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і форми слова-відповіді.

На наступному етапі вивчення відмінювання іменників, актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків.

Вивчення відмінювання іменника слід пов'язати з виробленням уміння розрізняти відмінки.

При визначенні відмінків треба привчити учнів дотримуватися потрібної послідовності дій:

1) знайти слово, з якими пов'язаний іменник;

2) від цього слова поставити запитання до іменника, відмінок якого визначається;

3) за питанням визначити відмінок.

Так учні свідомо оволодівають умінням визначати відмінки. Однак навіть дотримання такої послідовності не застраховує школярів від помилок у визначенні окремих відмінкових форм. (Див. дод. В)

У четвертому етапі (4 клас) вивчення даної теми передбачає розширення уявлення про лексичне значення іменника, формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висвітлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення.

На вивчення даного матеріалу відводиться 20 навчальних годин [69, с.67-68].

Значні труднощі викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків іменників (назв істот). З метою попередження помилок у визначенні цих відмінків слід скористатися прийомом підстановки іменника жіночого роду з флексією -а (-я). Наприклад, для визначення відмінків іменників у словосполученнях зустрів учня (учнів), не бачив учня (учнів) слід підставити іменник учениця. Якщо підставлений іменник жіночого роду матиме закінчення -у (-ю), то й аналізований іменник стоїть у знахідному відмінку, якщо закінчення -й, /-, то й аналізований іменник стоїть у родовому відмінку.

Давальний і місцевий відмінки діти не будуть плутати, якщо вчитель навчить їх, що у давальному відмінку іменники вживаються без прийменників, а в місцевому відмінку — з прийменниками. Домогтися цього учитель може, організувавши спостереження за формами іменників у таких, наприклад, реченнях, як Усе віддай своїй країні і Україні нашій добре жити та ін.

Ознайомлювати учнів із суб'єктним значенням називного відмінка іменників необхідно спочатку на прикладі речень, в яких немає омонімів форм називного та знахідного відмінків.

Можна зробити висновок про вивчення в 4 класі деяких відмінкових значень, серед яких розглядаються суб'єктне значення називного відмінка іменників і об'єктне значення знахідного відмінка іменників. Знання основних значень названих відмінків іменників, на їх погляд, допоможе учням розрізняти омоніми відмінкові форми (форми називного та знахідного відмінків). Наприклад: Брат читає журнал. Грудень рік кінчає.

Безумовно, суб'єктне значення називного відмінка іменників учні мають усвідомити практично у процесі виявлення в реченнях слів, що означає діючу особу чи діючий предмет. Об'єктне значення знахідного відмінка іменників з'ясовується способом виявлення в реченнях слів, що означає предмет, на який спрямовано дію. Вона виражається дієсловом-присудком. Молодші школярі вивчають синтаксичну роль іменників у називному і знахідному відмінках, з'ясовують, що іменники в називному відмінку завжди виконують роль головного члена речення — підмета, а в знахідному відмінку — роль другорядного члена речення. Терміни ”суб'єктне” та “об'єктне” значення відмінків іменників учням не повідомляються.

Як відомо, в початкових класах на уроках української мови відведено достатньо часу ознайомлення учнів з відмінками іменників і формами. На деяких уроках вивчаються прийоми розрізнення відмінків іменника (наприклад, різнених форм називного та знахідного, знахідного та родового, давального та місцевого відмінків). Проте головна увага в процесі аналізу відмінної форми приділяється постановці відмінкових питань хто? що? та кого? що? (розрізнення називного та знахідного відмінків іменників). У результаті такої роботи учням важко правильно визначити форму відмінка та його синтаксичну роль. Труднощі, з якими учні зустрічаються під час аналізу омонімічних відмінкових форм іменників, пояснюються насамперед неповнотою знань молодих школярів: учні протягом практичного вивчення Їх називного та знахідного відмінків іменника ознайомлюються з основними їх значеннями (з суб'єктним значенням називного відмінка іменників і об'єктним значенням знахідного відмінка іменників).

Розглянемо методику вивчення цієї теми. Суть методики полягає в одночасному аналізі відмінкових форм, функцій і значень. Вона розробляється методистами, які спирались у своєму дослідженні на дидактичний принцип доступності викладу граматичного матеріалу.

Щоб сформувати в учнів відповідні граматичні поняття про відмінок іменників як єдність значення, форми та його функції, необхідно скористатися теорією поетапного формування розуміння дій. На перших етапах з учнями складається орієнтовна основа дії, а потім розробляється поетапне формування умінь і навичок.

У 4 класі звертається увага на те, що іменник у називному відмінку ніколи не вживається з прийменником, що в реченні іменник у формі називного відмінка завжди буває підметом, а в формі всіх інших відмінків—тільки другорядним членом речення. Учитель переконує учнів у тому, що правильне визначення відмінка іменника в реченні можливе за умови не тільки правильно поставленого до нього питання, а й урахування інших ознак. Найголовніші з яких такі:

1. паралельна постановка питання за змістом висловлюваного (куди? звідки? де?): Петрик з Андрійком пішли (куди?) в ліс; прийшли (звідки?) з лісу; побували (де?) в лісі;

2. знання значень деяких відмінків (приналежність – родовий, місце дії – місцевий, знаряддя дії – орудний відмінок);

3. відмінкове закінчення (-ом, -ем, -ою. –ю, - орудний відмінок однини; -ам, -ям – Давальний відмінок множини);

4. наявність чи відсутність прийменника (з прийменником називного відмінка не може бути; прийменники без, біля, від, для, до, коло вживаються тільки з родовим відмінком);

5. закінчення прикметника при іменнику (-им, -ім. –ою – орудний відмінок; -у, -ю – знахідний відмінок);

6. роль іменника в реченні (підмет – лише в називному відмінку, другорядний член речення, подібний за формою – у знахідному відмінку: Тато купив портфель.);

7. підстановка іменника іншого роду (для розрізнення знахідного і родового відмінків іменників що означають назви істот: пас коня (корову) – знахідний відмінок; не знайшов коня (корови) – родовий відмінок).

Звичайно, всіма цими засобами молодші школярі оволодіти і самостійно користуватися не можуть, не може ставтися до них і така вимога, але вчителі ці прийому знають і з пропедевтичною метою знайомлять з ними учнів.

На підсумкових уроках з вивчення іменників доцільно організовувати групову роботу на складання таблиць відмінювання іменників з метою зіставлення відмінкових закінчень.

Н. дівчин-а ліс пол-е медаль

Р. дівчин-и ліс-у пол-я медал-і

Д. дівчин-і ліс-у(ові) пол-ю медал-і

З. дівчин-у ліс пол-е медаль

О. дівчин-ою ліс-ом пол-ем медалл-ю

М. на дівчин-і у ліс-і у пол-і на медал-і

Таке паралельне відмінювання різних за характером відмінкових закінчень іменників, зіставлення їх сприяє свідомому закріпленню матеріалу, демонструє наочно, в яких випадках можна скористатися підстановкою іменника іншого роду, щоб правильно визначити відмінок.

На підсумкових уроках у 4 класі слід систематично проводити морфологічний розбір іменників. Для цього найкраще використовувати речення, взяті зі зв’язаних текстів, де іменники вжито в різних числових і відмінкових формах.

Морфологічний розбір іменника проводиться за схемою:

- аналізоване слово;

- початкова форма;

- рід;

- число;

- відмінок;

- член речення.

Молодші школярі повинні засвоїти, що початковою формою кожного іменника є форма називного відмінка однини (за винятком іменників, що вживаються тільки у формі множини)). Ця форма потрібна для визначення роду, а за змінною формою в реченні визначається число і відмінок. Практичне значення опрацювання граматичних категорій іменника полягає в засвоєнні учнями правопису відмінкових закінчень іменників. Треба привчати учнів доводити спосіб написання того чи іншого відмінкового закінчення.

Висновок учителя. Якщо іменники означають дійову особу чи діючий предмет, то вони стоять у формі називного відмінка і в реченні виконують роль головного члена — підмета.

Особливо важливе значення має розбір речень зі зворотним порядком. Аналізуючи речення, учні переконуються в тому, що підмет не обов'язково повинен стояти на початку речення перед присудком.

Характеристики

Список файлов ВКР