112117 (591034), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Отже, створення чіткої, злагодженої системи естетичного виховання в загальноосвітніх закладах неможливе без глибокого розуміння закономірностей естетичного впливу мови у процесах безпосереднього мовленнєвого спілкування та ознайомлення з художніми творами.

Лінгводидактичний (практичний) аспект передбачає здатність учнів доречно використовувати в усних (письмових) висловлюваннях засоби образності (реалізуються в лінгвістичних та літературознавчих категоріях, їх школярі опановують в теоретичному курсі предметів "Українська мова", "Читання"), що впливають на емоційно-почуттєву сферу їхньої життєдіяльності [75, 47].

Аналіз програм і підручників з української мови, читанок засвідчив відсутність певної систематизації навчального матеріалу, що спрямований на вивчення мовних одиниць із образним змістом. Незважаючи на це, перед вчителем початкових класів стоїть першочергове завдання - формувати у своїх вихованців уміння змістовно, стилістично точно та інтонаційно виразно висловлювати думки й почуття усно й письмово. Ми переконані, що для реалізації цього завдання необхідно планомірно й систематично спрямовувати роботу на формування образного мовлення молодших школярів [76].

Прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливості для того, щоб збагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленню точності чи образності, яскравого емоційного забарвлення, адже мовлення молодших школярів бідне й безбарвне саме через обмежений вжиток прикметників, невміння використовувати їх багатозначність і синоніміку.

1.2 Лінгводидактичні основи вивчення прикметника як частини мови

Оскільки метою нашого дослідження є визначення рівня пізнавальної активності учнів під час вивчення теми «Прикметник», то цілком очевидною є необхідність аналізу лінгвістичних основ вивчення цієї частини мови.

У сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїми семантико-граматичними особливостями. Але історичні дослідження показують, що так було не завжди. Чим глибше діахронічне вивчення цього питання, тим меншою спостерігається різниця між прикметником та іменником.

Прикметник – продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний й утворився від іменника. Слова з атрибутивним значенням поступово відокремилися від іменника, посилився ступінь диференціації цих частин мови, поглибилися семантичні та формально-граматичні відмінності між ними, з’явилася стабільна парадигма словоформ прикметника, і він почав функціонувати як самостійна частина мови [85].

У лінгвістичній літературі даються різні визначення прикметника:

• частина мови, яка називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? [97, с.335];

• слова, що вказують на ознаку предмета і змінюються за родами, числами і відмінками, а також відповідають на питання який?яка? яке? чий?чия?чиє? [52, c.202];

• частина мови, що виражає статичну ознаку за допомогою синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа і відмінка [30, с.365; 84, с.273];

• частина мови, що виражає статичну ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним у роді, числі і відмінку. Відповідає на питання який?(яка? яке?) чий?(чия?чиє?) котрий?( котра? котре?) [83, с.140];

• частина мови, що виражає постійну (статичну) ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка [65, с.171];

• частина мови, яка означає ознаку предмета, виражає це значення в граматичних категоріях роду, числа і відмінка, а в реченні виступає в ролі означення або іменної частини складеного присудка [21, с.219];

• частина мови, що означає постійну, непроцесуальну ознаку предмета [87, с.140];

• самостійна частина мови, що передає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа і відмінка [85, с.135];

• частина мови з атрибутивною та предикативною функціями, яка має категоріальне значення непроцесуальної ознаки предмета, вираженої синтаксичними категоріями роду, числа, відмінка, категорією членності/нечленності й суфіксами [28, с.89];

• це одна з периферійних частин мови, яка позначає ознаку предмета, має зумовлені опорним іменником словозмінні морфологічні категорії роду, числа й відмінка, функціонує в реченні як формально-синтаксичний приіменниковий другорядний член речення і як семантико-синтаксичний атрибутивний компонент (атрибутивна синтаксема) та може виконувати комунікативну функцію теми чи реми або входити до складу комплексної теми чи реми [87, с.121].

Прикметник як самостійна частина мови може бути охарактеризований у семантичному, морфологічному і синтаксичному аспектах.

Прикметник подібно до іменника становить іменну частину мови, але має своєю семантичною основою не предметність, а ознаку (якість, властвість, відношення). При цьому семантичні основи іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюють одна одну.

Ступінь конкретизації і усвідомлення предмета, позначуваного іменником, тим виразніший, чим більша кількість тих ознак, які характеризують його.

Городенська К.Г. зазначає, що ознака – це особливість предмета, яка не підлягає часовим змінам, вона невід’ємна від нього, є його природною суттю, постійно його супроводжує; на цьому формується уявлення про статичність, незмінність ознаки, відтвореної прикметником, на відміну від ознаки динамічної (процесуальної) або темпоральної, яка виробляється предметом, а не дана йому від природи. Ознака є показником існування самого предмета, його кваліфікатором, і передана мовними одиницями, виступає як його означення-атрибут, а здатність передавати безпосередню ознаку властива лише прикметнику. Кожен предмет має свій набір особливостей, тобто має кілька ознак, які виділяють його з-поміж інших предметів [27, 84].

Ознаками можуть бути:

• колір: біла хустка, голубі очі, жовто-блакитний прапор;

• розмір: великий, довгий, малий;

• смак: солодке яблуко, гіркий перець;

• матеріал: цегляний будинок, шовкова блузка;

• внутрішні (психологічні) риси людини: добра людини, щедрий дідусь, надійний друг, сміливий воїн, мудрий наставник;

• зовнішні риси людини чи тварини: бадьорий хлопець, вродлива дівчина, міцний козак, худий кінь;

• властивості предметів: м’яке ліжко, зручне крісло, цікава книжка;

• відношення до місця, простору: польові квіти, гірські потоки, лісова пісня, космічна ракет, приазовський, наддніпрянський;

• відношення до часу: нинішні звичаї, вчорашній день, сьогоднішня газета, ранкова зарядка;

• належність: батьків портфель, материна сукня;

• характеристика за дією: лякливий хлопець, сварлива жінка, вередливе дитя;

• відношення до числа: третій, сьомий;

• якість: золоті слова, умілі руки, професійний висновок, повна відповідь тощо.

Ці ознаки формують відповідні лексико-семантичні групи слів, які становлять семантичну основу прикметника як частини мови [28, 97].

Отже, визначальну семантичну особливість прикметника становить те, що він виражає статичну ознаку предмета.

З боку морфологічного аспекту, прикметнику властиві граматичні категорії роду, числа і відмінка. Виражаючи ознаки предметів, прикметники разом з іменниками утворюють у складі речення смислові і граматичні єдності. І цілком природно, що прикметнику як частині мови властиві ті ж граматичні категорії, що й іменнику, тобто категорії роду, числа і відмінка.

Властивість сполучатись і узгоджуватись з іменниками, що мають неоднакові граматичні значення і форми, відобразилася в характері морфологічних категорій прикметника. Рід, число і відмінок у прикметників несамостійні, залежні. Вони повністю визначаються відповідними граматичними значеннями (роду, числа і відмінка) іменника, з яким узгоджується прикметник: морський берег, морська хвиля, морське повітря, столітній ліс, столітня давність, столітнє дерево; постійний нагляд, постійна увага, постійне чергування; читачам сподобалась нова повість письменника — читачам сподобались нові повісті письменника; закінчилась товариська зустріч з шахів — закінчились товариські зустрічі з шахів.

На відміну від більшості форм роду і числа іменників, форми роду і числа прикметників не виражають ніяких внутрішніх відтінків ознак предметів, а лише служать, разом з формами відмінків, засобами граматичного узгодження прикметника з іменником, тобто мають суто синтаксичне призначення (Виноградов). Категорії роду й числа є в прикметниках граматичними, а не лексико-граматичними, як в іменниках. Вони більше, ніж в іменниках, абстрактні [83, 16].

Семантичні й морфологічні показники прикметника тісно пов’язані з його синтаксичними характеристиками. Синтаксичне функціонування прикметника – у зв’язку з можливою його різною інтерпретацією – набуває принципового характеру за висвітлення семантико-граматичних особливостей цієї частини мови.

І.Р.Вихованець відзначає, що основна синтаксична роль прикметника в реченні – бути морфологізованим (узгодженим) означенням. З іншого боку, зазначають, що прикметник у реченні може бути іменною частиною складеного присудка.

Вчений також наголошує на тому, що потрібно визначити, які синтаксичні функції властиві прикметникові, а які не властиві. Ознакове слово прикметником можна вважати тоді, коли воно стоїть у присубстантивній позиції, виконує роль присубстантивного другорядного члена речення, узгоджується з опорним іменником у роді, числі й відмінку і виражає атрибутивне значення. Отже, єдина формально-синтаксична функція прикметника – виконувати роль приіменникового другорядного члена речення. Залежно від того, яку позицію в реченні займає опорний для прикметника іменник, прикметник переміщується в реченні, не відриваючись у синтаксичному плані від іменника. Прикметник завжди супроводжує іменника і дублює його морфологічні категорії [87].

З іншого боку, виступаючи в ролі іменної частини складеного присудка, прикметник виражає ознаку, приписувану в реченні підметові, але, на відміну від означальної функції, він бере безпосередню участь у структурній організації речення, виражає один з його граматичних складників. Саме з предикативною функцією найбільшою мірою пов’язана синтаксична активність прикметника, яка виявляється у здатності до іменникового й дієслівного керування. Пор. щодо цього такі приклади: Він був безмежно вдячний матері за її чуйність і самовідданість (І.Вільде); Важка навіть голка для солдата в поході! (О.Гончар) [30].

Таким чином, ми розглянули прикметник у семантичному, морфологічному і синтаксичному аспекті.

Існують різні підходи щодо класифікації прикметника. Так, Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, П.П.Кононенко, Л.О.Кадомцева та інші вважають, що доцільно поділяти прикметники за лексичним значенням, морфологічними ознаками і особливостями словотворення на якісні, відносні і присвійні [52, 37].

У літературі описуються ці групи прикметників, кожна з яких має свої семантичні та граматичні відмінності. Розглянемо їх.

Якість предмета, його ознаки виражаються по-різному. Частина прикметників називає якість предмета прямо і безпосередньо.

Якісні прикметники — прикметники, що означають властивість предмета безвідносно до інших предметів. Вони називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповідають на питання який?): легкий, легший, найлегший, дуже легкий; гарячий, дуже гарячий; вузький, трохи вузький; солодкий, ледь солодкий; зелений, зеленуватий. Якісні прикметники відповідають на запитання який? яка? яке?

У сучасній українській літературній мові якісні прикметники утворюють тематичні групи, виражаючи:

1. ознаки кольору, розміру, ваги і зовнішніх особливостей предмета, що сприймаються органом зору: чорний, ясний, великий, широкий, важкий, косий, круглий;

2. ознаки предметів за смаковими якостями і властивостями, що сприймаються органом смаку: кислий, гіркий, смачний та ін.;

3. ознаки предметів за фізичними властивостями, що сприймаються органами дотику, слуху, нюху: холодний, теплий, твердий, дзвінкий, пахучий;

4. фізичні якості людини та інших істот: здоровий, худий, меткий, сліпий, лисий, стрункий;

5. психічні властивості, особливості характеру та інші ознаки людини: сердитий, лагідний, сумний, добрий, розумний, рішучий, настирливий, тихий. 13

Серед якісних прикметників сучасної української мови можна виділити три основні генетично-структурні підгрупи. Першу підгрупу становлять прикметники, що виражають ознаку безпосередньо лексичним значенням своєї основи. Ці прикметники давнього походження. Хоч історично більшість із них є суфіксальними лексичними одиницями, у системі сучасної української мови вони виступають як непохідні, напр.: білий, блідий, давній, добрий, дорогий, милий, мудрий, пізній, пустий, рівний, синій, теплий.

До другої підгрупи належать якісні прикметники, що виражають ознаку не безпосередньо, а через властивість іншого, якісно осмисленого поняття. Прикметники цієї підгрупи мають прозору етимологію. Вони пізнішого походження і утворені від іменників, дієслів, прикметників та інших частин мови за допомогою суфіксів, префіксів та шляхом словоскладання: басовитий, біловолосий, колючий, кругловидий, ласкавий, мужній, надійний, патріотичний, пізнавальний, плечистий, полохливий, примхливий, прихильний, русявий, соковитий, сонний.

Характеристики

Список файлов ВКР