112117 (591034), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Допитливість - цінний стан особистості, що характеризується прагненням людини проникнути за межі побаченого. На цій стадії інтересу виявляються досить сильні емоції подиву, радості пізнання, задоволення діяльністю. У виникненні загадок та їх розшифруванні - суть допитливості як активного бачення світу, якщо людина відходить під простої репродукції й пасивного запам’ятовування.

Пізнавальна активність характеризується пізнавальним інтересом. Наявністю пізнавального інтересу пояснюється прагненням людини проникнути в суттєві зв’язки, відношення, закономірності пізнання, досягти якихось результатів у пізнавальній діяльності.

Пізнавальний інтерес постає в різноманітних модифікаціях: як засіб навчання, мотив навчальної діяльності, стійка якість особистості.

Як мотив навчальної діяльності пізнавальний інтерес має ряд переваг перед іншими мотивами /обов'язку тощо/, він проявляється тоді, коли учень проявляє готовність, прагнення вдосконалювати свою пізнавальну діяльність. Взаємозв'язок мотивації та пізнавального інтересу - явище складне і багатоаспектне. Передусім у структурі мотивації він може грати провідну роль і може підпорядковуватись іншим мотивам; пізнавальний інтерес усвідомлюється учнем раніше від інших мотивів; пізнавальний інтерес, як мотив, легший для розпізнавання у школяра; має меншу ситуативну залежність.

Пізнавальний інтерес як стійка якість особистості проявляється в найрізноманітніших ситуаціях. Пізнавальний інтерес у даному випадку визначає пошуковий, творчий характер будь-якого виду діяльності.

Таким чином, пізнавальний інтерес являє собою складний своєрідний процес формування особистості, який відбиває значущі сторони її внутрішнього розвитку /волю, інтелект, почуття/ [8].

Визначаючи цінність пізнавального інтересу як чинника підвищення ефективності процесу навчання, слід звернути увагу і на те, що він активізує всю пізнавальну діяльність учня в цілому і психічні процеси, які лежать в основі його творчої, пошукової, дослідницької діяльності. Під його впливом активніше відбувається сприйняття, гострішим стає спостереження, активізується емоційна й логічна пам'ять, інтенсивніше "працює" уява. Саме інтерес стимулює пошук і допитливість учнів. Під впливом пізнавального інтересу діяльність учнів стає продуктивнішою, їхні енергетичні ресурси, насичені пізнавальним інтересом, сприяють тривалішому й інтенсивнішому перебігу успішної пізнавальної діяльності, розвивають пізнавальний інтерес [36].

Рис. 2.

Поняття «активність» та «самостійність» також близькі один до одного, бо самостійні роботи є одним з головних шляхів активізації пізнання. Тому графічно взаємозв'язок між цими поняттями виглядатиме, як на рис. 2.

Аналогічне взаємовідношення властиве і поняттям «пізнавальна активність» та «вольові зусилля».

Щоб активність стала діяти, всі спонукальні сили, які викликають її дії, повинні перетворитися на її стимули. Вольові дії властиві тільки людині, оскільки це — свідомий акт, спрямований на здійснення певної мети. Вони характеризують особистість, її цілеспрямованість, наполегливість, витримку. Всі ці якості притаманні активній особі, що і робить можливим вживати поняття «вольова активність». Там, де є воля, обов'язково є й активність, хоч активність не завжди є свідченням наявності волі. Якоюсь мірою воля може бути показником активності, хоч активність не є показником волі.

У процесі навчання трапляються ситуації, в яких активне набуття знань не потребує значних вольових зусиль. Це буває тоді, коли учні зацікавлені учбовим матеріалом або настільки глибоко усвідомлюють необхідність його вивчення, що не помічають труднощів у його засвоєнні. Активність у ході набуття знань сприяє їх кращому засвоєнню і застосуванню на практиці, розвитку розумових здібностей дітей, формуванню наукових переконань [46].

Розглянуті питання про потреби, інтереси, мету, мотиви, волю людини є та основа, знання психологічних особливостей якої сприяє цілеспрямованій діяльності з формування активної особистості. Отже, активність людини передбачає певний психологічний стан, який зумовлюється її потребами, мотивами, інтересами, вольовими процесами. Вони сприяють формуванню певних установок на необхідність набуття знань. У певній мірі це знаходить відображення у меті пізнавальної діяльності.

Таким чином, особистість, реалізуючи певні потреби, інтереси в конкретній діяльності, виявляє ті чи інші свої якості, серед них — і пізнавальну активність. Поступово розвиваючись і відокремлюючись, ці якості створюють певну структуру особистості, що дає змогу визначити пізнавальну активність як рису особистості, котра знаходить вияв у ставленні до пізнавальної діяльності, тобто в стані готовності прагнення до самостійної діяльності, в якості діяльності, обумовленої свідомим вибором оптимальних шляхів для досягнення мети пізнання.

Тепер звернемо увагу на класифікацію видів пізнавальної активності з точки зору різних підходів.

В.І.Лозова розрізняє активність актуальну (дійсну) і потенційну (можливу).

В учбовій діяльності готовність, прагнення до оволодіння об'єктами пізнання виявляють себе в усвідомленні мети, яку поставив учитель або сам учень, а також у певному інтересі до проблеми, допитливості. Але готовність до діяльності, інтерес ще не означає реалізації потреб у конкретних умовах. У таких випадках важливим є механізм волі—однієї із властивостей людської психіки, яка виявляється в здібності досягти здійснення поставленої мети та прагнень. Воля за необхідності може перетворювати потенційну активність у реальну, тобто сприяє виконанню діяльності (реалізована активність).

Залежно від ставлення особистості до характеру діяльності, яку виконує, можна говорити про її репродуктивну (виконавчу) або творчу активність. Такий підхід знаходимо в багатьох дослідженнях, в яких названі види розглядаються як її рівні [48].

Г.І.Щукіна фіксує три рівні активності учня:

1. Репродуктивно-наслідувальна активність;

2. Пошуково-виконавська;

3. Творча [95, c.27].

Зв’язок рівнів пізнавальної активності з рівнями інтересів та наполегливості школярів знаходимо в наукових дослідженнях Т. І. Шамової. Вона виділяє такі рівні:

1. Відтворююча активність;

2. Інтерпретуюча;

3. Творча [93, c. 52—54].

Це свідчить про визначення видів активності за характером.

За змістом активність може бути:

• всебічною (охоплює всі сторони особистості і виявляється в усіх видах діяльності, на заняттях із усіх предметів),

• однобокою (охоплює в основному один з боків особистості, виявляється лише в окремих видах діяльності, з окремих навчальних предметів).

3а рівнем тривалості активність може бути стійкою та тимчасовою; за спрямованістю — позитивною і негативною.

Відтак, пізнавальна активність особистості визначається як активність, котра піднімається до стійкої риси особистості, яку характеризує чітка спрямованість, певна позиція. Інтегральна пізнавальна активність особистості свідчить про те, що учень не тільки з бажанням засвоїв ту чи іншу тему навчальної програми, основи окремого предмету, пізнав ту чи іншу галузь знань в цілому, а в ньому сформована потреба у постійній якісній пізнавальній діяльності, сильні та сталі мотиви такої діяльності. Тому спрямованість визначає загальне домінуюче ставлення до діяльності, позитивну мотивацію, а не приватні спонукання, тобто певну систему поглядів, інтересів, ідеалів.

Пізнавальна активність на рівні спрямованості особистості означає глибоку переконаність учня в необхідності всебічного пізнання, а її вищий рівень носить перетворюючий характер. При цьому в діяльності перетворюється не тільки об'єкт, на який вона спрямована, а й суб'єкт діяльності. Таким чином, для визначення критеріїв активності необхідно врахувати:

1. Види діяльності (пізнавальна, трудова, суспільна, ігрова), які визначають специфіку виявлення активності.

2. Вольові зусилля особистості в досягненні мети, що дає змогу говорити про активність потенціальну і реалізовану.

3. Характер діяльності суб'єкта, тобто чому він і віддає перевагу — ініціативі, самостійності, творчості чи відтворенню, копіюванню.

4. Стійкість, всебічність, тривалість, динаміку вияву активності.

Ці фактори створюють можливість визначити такі показники пізнавальної активності:

• потенціальна активність: допитливість, короткочасний інтерес, є тільки бажання пізнати нове, але воно не реалізується (учні записуються до гуртків, але участі в їх роботі не беруть; записують назви книжок, але не читають їх та ін.).

• реалізована активність:

а) виконавська активність особистості, яка виявляється у репродуктивній діяльності. Учень позитивно ставиться до тих завдань, які йому пропонують виконати, хоч це іноді вимагає переборювання лінощів, небажання. В такій діяльності мета, завдання, засоби діяльності запропоновані, але сама особа виявляє енергійність (енергійність є показником активності, але при визначенні її рівня необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів, оскільки швидкість розумової діяльності значною мірою залежить від природжених задатків. Отже, і флегматики і сангвініки здатні до енергійного пізнання), наполегливість, що і забезпечує інтенсивність діяльності. Все це дає змогу говорити про старанність, добросовісність школяра. Виконавча активність може бути зовнішньою, механічною, якщо учні пишуть, слухають, але ці процеси у них не завжди пов'язані з внутрішніми потребами пізнавальної діяльності, та внутрішньою (вона характерна і для інших видів діяльності, але н інших рівнях), коли особа приймає мету, засоби пізнавальної діяльності, тобто пізнання мотивоване.

б) реконструктивна активність, яка припускає не лише копіювання виконання того, що запропоновано, а й вибір засобів діяльності, використання відомих знань, прийомів дій і в інших ситуаціях;

в) творча активність, показником якої є ініціатива, самостійність у визначенні мети, завдань, засобів пізнання, інтерес, характер діяльності (новизна, своєрідність, ламання традицій та ін.), оптимальність діяльності (скорочення кількості дій, операцій, витрати часу, сил).

Виконавча, реконструктивна, творча активність може мати характер ситуативний, (виявляється епізодично, лише в окремих видах діяльності, у певних умовах, непостійно), а може виступати як інтегральна якість особи (постійно, у різних видах діяльності).

Визначення видів активності дає змогу уявити ідеал активної особистості: всебічний, тривалий характер активності у всіх видах діяльності, позитивна мотивація, прагнення до творчої діяльності.

Антипод реалізованої активності — пасивність, інертність, байдужість, у відношенні до діяльності, відсутність інтересу до її пізнання, бездіяльність [48].

Рівні сформованості пізнавальної активності розглядає Р.Ігнатова, котра виділяє:

1. Нульову активність. Її констатують у разі відсутності ініціативності, прояву учнівської самостійності, наявності суттєвих прогалин у знаннях, несформованості умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування задачі на аналогічну задачу.

2. Репродуктивну активність. Її виявляють через стимулюючо-продуктивний рівень пізнавальної ініціативності, копіювальну самостійність, знання програмного матеріалу в межах підручника, недостатню сформованість умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування на аналогічну задачу.

3. Пошукову активність, яка характерна для учнів, які виявляють евристичний рівень пізнавальної ініціативності, трансформуючу самостійність, глибоке знання програмного матеріалу, здатність здобути суб'єктивно нову інформацію у процесі самостійної трансформації відомої орієнтовної системи типової дії та побудови суб'єктивно нової орієнтовної основи для розв'язування нетипової задачі.

4. Творчу активність. Вона виявляється через креативний рівень сформованості пізнавального інтересу, творчу самостійність, ґрунтовне знання програмного матеріалу, володіння елементами знань і навичок понад програму, здатність самостійно конструювати об'єктивно нову орієнтовну основу діяльності, у процесі виконання якої одержується об'єктивно нова інформація [36].

У працях П.М.Лебедєва, залежно від значення та основної ролі, яку відіграє активність у навчанні, знаходимо такі види пізнавальної активності:

1) Перцептивно-мнемічна;

2) Наочно-практична;

3) Операційно-дійова;

4) Творчо-пізнавальна;

5) Мотиваційна.

На думку вченого, твердження деяких авторів (А.Брушлінський, В.Заботін та ін.) про те, що в процесі навчання можлива тільки творча активність, не має достатніх підстав. Він вважає, що творча активність базується на репродуктивній і тісно пов'язана з нею. Прийоми ж активізації недостатньо розроблені як для першого, так і для другого видів активності. Тому розглянемо основні шляхи здійснення в процесі початкового навчання всіх згаданих видів пізнавальної активності.

Перцептивно-мнемічна активність — це головним чином активність сприймання і запам'ятовування знань школярами. Звичайно, в «живому» процесі засвоєння знань сприймання нерозривно пов'язане з осмисленням, проте в навчанні можливі ситуації, в яких сприймання і запам'ятовування виступає на перший план. Це особливо характерно для навчання у початкових класах. Ось чому автори підручників прагнуть чітко виділити все, що необхідно запам'ятати.

Серед прийомів активізації сприймання і запам'ятовування психологи і дидакти виділяють: установку на уважне сприймання і запам'ятовування, створення емоційного фону на уроці в процесі засвоєння дітьми навчального матеріалу, зв'язок виучуваного матеріалу з життям, постановка перед учнями пізнавальних завдань, використання засобів наочності, практичні дії школярів та ін.

Неабиякої ваги у навчанні набирає використання на уроках засобів мистецтва (музики, співу, репродукцій картин художників), а також позитивні емоції, що виникають у процесі правильного виконання самостійних завдань. При диференційованому підході до дітей це сприяє виникненню почуття задоволення і радості від навчальної діяльності. Педагогічний досвід доводить, що турбота вчителя про створення на уроці радісних переживань — невичерпне джерело пізнавальної активності учнів.

2. Наочно-практична активність є різновидом перцептивно-мнемічної активності. Вона виявляється в процесі сприймання наочних посібників та практичних дій з предметами вивчення.

Мобілізації уваги учнів, їх інтересу до навчального матеріалу, а також міцності запам'ятовування сприяє наочно-дійова методика вивчення окремих тем з різних предметів. Розвитку усної мови, наприклад, ефективно допомагають спостереження дітей у природі. Для цього необхідно давати спеціальні завдання школярам у різні пори року. На основі спостережень в учнів створюється потрібний для розвитку мислення запас уявлень про навколишній світ, а з ними і відповідний словник, яким вони активно користуються в процесі мовлення. Завдяки цьому учні вже з 2 класу дістають змогу писати невеличкі перекази та твори. Цій меті підпорядковані ряд ілюстрацій у підручниках української мови, читання уривків з художніх творів, в яких завдяки епітетам, метафорам та порівнянням теж збагачується запас слів та уявлень дітей. Розширюється запас уявлень школярів і в процесі показу та аналізу діапозитивів, кінофільмів тощо.

Характеристики

Список файлов ВКР