112117 (591034), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

3. Вагому роль відіграє в процесі навчання операційно-дійова активність, пов'язана з виконанням дітьми різних розумових дій у внутрішньому плані.

Водночас зі знаннями школярам необхідно засвоїти способи розумової діяльності, тобто правила чи рекомендації для виконання певних розумових дій, вважає П.М.Лебедєв. Це сприятиме активізації самостійної пізнавальної діяльності учнів. Раціональні прийоми навчальної роботи мають велике значення у формуванні інтелектуальних умінь та навичок. Вчителям з кожного предмета треба формувати у дітей певні системи таких прийомів: одні з них є специфічними для певного предмета, інші, формуючись у різних навчальних предметах, мають загальнодидактичне значення. До останніх автор відносить прийоми встановлення причинових зв'язків, формування уявлень, понять, способи розгляду предметів з різних точок зору, розчленовану абстракцію та ін., до них належать також логічні прийоми аналізу і синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації, конкретизації, систематизації і т. ін.

Отже, дієвість у процесі засвоєння та застосування знань буває «зовнішньою» і «внутрішньою». Опанування учнями прийомів розумової діяльності формує в них упевненість у своїх силах, виховує «відчуття істинності знань». А це є важливою передумовою формування її наукових переконань.

4. Творчо-пізнавалъна активність насамперед передбачає розвиток творчої діяльності школярів. На думку психологів та дидактів, вона полягає у самостійному перенесенні знань, умінь та навичок учнями у нові ситуації, у вишукуванні в навчальному матеріалі проблеми, нової функції об'єктів та їх структури, у комбінації вже відомих способів та в пошуках нових прийомів розв'язання завдань [46].

Звичайно, в початкових класах мова може йти лише про окремі елементи творчої діяльності, зокрема такі, як перенесення вмінь та навичок у нові ситуації, комбінації прийомів, пошуки нових способів розв'язання. Все це виявляється в процесі написання переказів і творів, починаючи з 2 класу, у самостійному розв'язуванні та придумуванні завдань, у тому числі проблемних.

Важливе значення в активізації творчої діяльності має проблемність у навчанні, тобто організація самостійної діяльності учня для здобування нових знань методом розв'язання навчальних проблем.

5. Мотиваційна активність, або активність мотивації — це стимулювання різних видів пізнавальної активності, формування в учнів позитивного ставлення до засвоєння матеріалу, вироблення вмінь та навичок.

Створенню позитивних внутрішніх мотивів до навчання сприяють насамперед пізнавальні потреби та інтереси. Серед основних прийомів та методів їх формування виділяють такі прийоми: 1. Здійснення на уроках зв'язку навчання з життям; 2. Добір до уроків цікавих фактів і матеріалів; 3. Використання на уроках дидактичних ігор [46].

Визначення вище згаданих видів активності дає нам змогу уявити ідеал активної особистості: всебічний, тривалий характер активності у всіх видах діяльності, позитивна мотивація, прагнення до творчої діяльності.

Формування активності в будь-якому виді діяльності відбувається лише в процесі організації певної діяльності. Творча діяльність - це найвища форма людської діяльності, активна взаємодія людини з навколишнім світом, у результаті якої людина цілеспрямовано змінює цей світ і створює щось нове, яке до цього не існувало і має суспільне значення.

Отже, у процесі творчої діяльності змінюється не тільки довкілля, але й, що особливо важливо, змінюється сама людина, розвиваються її духовні сили і здібності. Творча людина здатна здобувати знання самостійно, а не тільки отримувати їх у готовому вигляді, а потім застосовувати у вирішенні нових завдань. Ось чому творчій навчально-пізнавальній діяльності школярів належить особливе місце у навчальному процесі, оскільки якраз творча діяльність, як найбільш продуктивна, має великі можливості для розвитку особистості [36].

Недостатньо розроблено в дидактиці питання про емоційні прийоми стимулювання пізнавальної активності учнів. Відомо, що емоційний виклад матеріалу вчителем значно ефективніший за байдужий, який викликає гальмівні процеси в корі великих півкуль головного мозку. Варто звернути увагу на умови, за яких в процесі навчання виникають позитивні емоції та почуття в учнів (почуття задоволення, любові до навчання, почуття нового і т. ін.).

Важливо також закцентувати на проблемі активізації навчально-пізнавальної діяльності, адже вона є однією з найактуальніших на сучасному етапі розвитку школи, від неї залежить ефективність навчання: свідоме і міцне здобуття знань, перетворення знань у переконання, розвиток інтересу до навчальної діяльності, самостійність думки та практичних дій учнів. Активізація навчально-пізнавальної діяльності — «це процес, спрямований на посилену спільну навчально-пізнавальну діяльність вчителя і учнів, на спонукання до її енергійного цілеспрямованого здійснення, на подолання інерції, пасивності та стереотипних форм викладання і навчання» [96, c. 135].

Основними положеннями, які варті уваги, є:

1. Головна мета активізації — поліпшення якості навчально-виховного процесу в школі, яке досягається формуванням активності та самостійності учнів.

2. Сам процес формування активності й самостійності вимагає певної спільної діяльності учнів і вчителя.

3. Активізація пізнавальної діяльності вимагає застосування різних методів, засобів, форм навчання, які спонукають особу до виявлення активності. Для цього потрібна така організація процесу пізнання, в якій об'єкт пізнання був би включеним у сферу діяльності школяра і діалектична взаємодія між ними створювала б передумови виявлення активності особистості. На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен:

• захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватися здобутими знаннями;

• ставити запитання вчителю, товаришам; з'ясовувати незрозуміле, поглиблювати процес пізнання;

• рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вносити корективи, давати поради;

• ділитися своїми знаннями з іншими;

• допомагати товаришам, коли вони відчувають утруднення, пояснювати незрозуміле;

• спонукати учнів знаходити не одне лише рішення з декілька самостійно зроблених;

• практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;

• створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

• урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри, цікавинки, художньої, громадської та інших видів діяльності;

• викликати інтерес до колективної діяльності, на основі якої відбувається формування активної позиції членів колективу» [96, 17].

Логічно, що виникає наступне запитання: які ж є засоби пізнавальної діяльності, засоби активізації пізнавальної діяльності?

Педагоги-дидакти вважають, що основними засобами пізнавальної діяльності є:

• проблемний підхід у навчанні;

• самостійна робота школярів;

• раціональне поєднання дидактичної гри і навчання;

• застосування наочності, схем, опор, текстів-опор;

• використання ситуативних завдань;

• програмоване навчання.

Вони також звертають увагу на те, що зараз виникли нові дидактичні методи, які сприяють формуванню пізнавальної активності. Основні з них такі:

• інформаційно-проблемний виклад;

• проблемно-пошуковий;

• дослідницький.

Варто наголосити, що для активізації навчання необхідне глибоке розуміння вчителем можливостей тих чи інших засобів збудження активності учнів даного класу, точне врахування рівнів їх розвитку, щоб правильно визначити співвідношення між репродуктивною і пошуковою діяльністю.

Учитель з передавача інформації повинен стати організатором пізнавальної пошукової діяльності учнів, а учень - активним співучасником педагогічного процесу.

Найбільш поширеним на уроках мови є частково-пошуковий метод, під час якого учні розв'язують проблемні завдання за допомогою вчителя. Застосування цього методу передбачає використання евристично-пошукової бесіди, в якій кожне наступне питання випливає з попереднього.

Проблемне викладання полягає в тому, що учитель систематично створює проблемні ситуації й організовує навчально-пізнавальну діяльність учнів для їх розв'язання.

Якщо новий матеріал певної теми вивчається за допомогою проблемних методів, то й наступні етапи роботи повинні здійснюватися в такому аспекті.

Створення проблемних ситуацій, вирішення проблем у навчанні відповідає сучасним вимогам психології та педагогіки навчання і розвитку учнів, оскільки сприяє формуванню самостійності та творчої активності. Активність виникає саме тоді, коли з’являється необхідність, яка спонукає людину до самодіяльності [48, 7]. Варто зауважити, що найважливішим засобом активізації пізнавальної діяльності школярів є раціональне поєднання дидактичної гри (рольова гра, вікторина, кросворд) і навчання; використання ситуативних завдань, що сприяють розвиткові самостійності й активності учнів у здобуванні знань; самостійна робота, що сприяє актуалізації опорних знань.

Педагоги вважають, що для кращого забезпечення пізнавальної активності школярів доцільно використовувати метод програмованого навчання, який сприяє розвитку в учнів самостійного розуміння мовних явищ, індивідуалізує процес навчання. Важливим елементом є алгоритм - струнка логічна послідовність розумових операцій, що передбачає правильність висновків.

Узагальнюючи ефективні засоби активізації учнів, зауважуємо, що дитина починає активно мислити, якщо:

• вчитель уміє добре активізувати попередній досвід шляхом проведення підготовчих вправ, попередніх дослідницьких завдань;

• повідомляє дітям яскраві, незвичайні відомості, факти, заохочує до зіставлення відомого і невідомого;

• у вступній бесіді чи розповіді показує практичне значення нових знань;

- постановка нової теми або спосіб її пояснення здійснюється через ситуацію дидактичної гри;

• треба порівняти раніше відоме з тим, що засвоюється, довести чиєсь положення чи власну думку;

• розпізнати певний об'єкт за відомими ознаками тощо.

Спостереження показують, що у всіх названих ситуаціях діти починають розмірковувати, з'являється інтерес і, як наслідок, виникає розумова активність [44].

Отже, засобів і способів активізації в арсеналі вчителя чимало, і треба їх широко й уміло застосовувати, враховуючи при цьому мету уроку, характер матеріалу, рівень підготовки учнів, власні можливості. Розглядаючи проблему пізнавальної активності, необхідно виділити показники, за якими можна виявити пізнавальну активність учнів. Цими критеріями ми будемо керуватись і в нашому експериментальному дослідженні:

І. Різноманітні прояви, що характеризують розумову (мислительну) активність учнів:

а) питання (запитання) учнів як результат активного і глибокого пізнавального процесу. Вони засвідчують орієнтування в знаннях, розумову активність школярів, намагання проникнути в сутність об'єкта вивчення явища, події, зміст навчального предмета. Високий рівень розвитку пізнавальної активності характеризується намаганням осягнути першопричину, знайти відповіді на ті запитання, які зацікавили, і це стає потребою;

б) намагання учнів за власним бажанням, а не за вказівкою вчителя, брати участь в обговоренні питання, доповнювати та виправляти відповіді товаришів. В цьому випадку підняті руки, кількість і характер відповідей учнів, безумовно, слід вважати ознакою пізнавальної активності.

в) зосередженість мимовільної уваги. Вона може бути показником активності й зацікавленості. Часті відволікання учнів на уроці та зауваження вчителя є негативним показником ставлення учнів до предмета, відсутності пізнавальної активності.

г) характер процесу діяльності: готовність до дії чи байдужність до завдання; рівень виконання пізнавального завдання - самостійно, за взірцем, шляхом переписування з дошки готового розв’язку; ставлення до процесу своєї діяльності - уважний чи розсіяний, зацікавлений чи байдужий,: результат виконаного пізнавального завдання - глибина, обґрунтованість, оригінальність або вузькість і примітивність у підході.

II. Емоційні прояви учнів, які можна зафіксувати в процесі спостереження:

Характеристики

Список файлов ВКР