80594 (589421), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Функції по розгортанню вищеперелічених електронних технологічних систем на міждержавному рівні забезпечуються Міждержавним ІМЦ, який створюється на підставі затвердженого Плану заходів щодо створення мережі ІМЦ (пункт 2.4 – “Створення міждержавного ІМЦ держав – учасників СНД”).
Міждержавний ІМЦ повинен забезпечити виконання наступних завдань:
обслуговування систем електронного бізнесу (товаропровідних, логістичних, платіжних, розрахунково-клірингових і ін.) держав – учасників СНД;
забезпечення роботи електронного Репозітарія і електронного Регістра для підтримки необхідних форматів і правил електронної взаємодії підприємств держав – учасників СНД;
здійснення розрахунково-клірингового обслуговування торгових операцій між підприємствами країн СНД (на основі розвитку механізмів відкладених платежів, гарантування взаєморозрахунків і ін.);
забезпечення на міждержавному рівні роботи системи управління електронним документообігом і системи страхування рисок );
забезпечення на міждержавному рівні роботи системи логістики і транспортно-експедиційного обслуговування і ін.
На сьогоднішній день питання про створення Міждержавного ІМЦ вирішується Координатором Міждержавної програми – Міністерством інформаційних технологій і зв'язку РФ. Разом з тим, проблеми, пов'язані з розгортанням електронного Репозітарія, електронного Регістра, системи розрахунково-клірингового обслуговування, системи страхування рисок, системи логістики, транспортно-експедиційного обслуговування і ін. знаходяться поза компетенцією цієї організації, що затягує рішення питання. Тим часом, створення Міждержавного ІМЦ і розгортання вищеперелічених технологічних систем украй необхідні для запуску мережі ІМЦ в промислову експлуатацію на початку 2006 року для обслуговування розгортаних спільних ресурсних ринків країн СНД (ринків зерна, цукру, лізингу і ін.)
Перелік організацій, що підключилися до дослідної експлуатації мережі ІМЦ до 01.01.2008 г.наведен у додатку А :
При проведенні дослідної експлуатації вироблений ряд практичних пропозицій, які рекомендуються для успішної реалізації системи інформаційно-маркетингових центрів:
- створити при міністерствах держав – учасників СНД галузеві інформаційно-маркетингові центри (у вигляді структурних підрозділів міністерств або окремих організацій), які забезпечать практичне впровадження міжнародних стандартів в області електронного обміну документами і електронного бізнесу, прийнятих в Організації Об'єднаних Націй (ООН), що дозволить підприємствам взаємодіяти в електронному вигляді і припускає розгортання загальних для країн СНД систем регістрів і репозитариїв документів, служб електронних повідомлень, протоколів здійснення електронних торгових операцій, форматів представлення даних і схем бізнес-процессів[82];
- визначити джерела бюджетного і позабюджетного фінансування для інформаційно-маркетингових центрів, які створюються як окремі підприємства на основі корпоративних організаційних форм господарювання (у формі ЗАТ, корпорації або асоціації);
- визначити міждержавний статус для Державного підприємства «розрахунково-кліринговий центр» Міністерства аграрної політики України в області проведення розрахунків між державними органами і суб'єктами підприємницької діяльності країн СНД, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності.
3.2 Необхідність впровадження малими та середніми підприємствами АПК електронної торгівлі
Український ринок електронного бізнесу розвивається на фоні загального розвитку бізнесу в нашої країні. Впровадження електронних методів в сучасний бізнес визначається виробничою необхідністю, де вирішальним цілком є економічна вигода від застосування нових технологій. Більшість великих і середніх українських підприємств вже зрозуміли зручності, що досягаються ними при використанні Інтернет у бізнесі.
У цей час багато великих українських компаній впроваджують, або вже впровадили у себе корпоративні інформаційні системи. Потрібно чекати, що в найближчому часі багато хто з них почнуть думати про автоматизацію своїх взаємовідносин з іншими учасниками ринку.
Розвиток електронного бізнесу, що почався в період бурхливого зростання Інтернет, на перших етапах характеризувався прагненням найбільш активних і прогресивних представників бізнесу реалізувати свою присутність в мережі за рахунок створення і просування власних Інтернет - проектів. Але безпрецедентна новизна Інтернету як середовища для побудови бізнес-рішень не дозволила відразу адекватно оцінити весь діапазон можливостей, що відкрилися. Це привело до появи безлічі ретельно спроектованих сайтів і порталів, що виконували лише функцію рекламних буклетів компаній. Цілком закономірно, що моделі отримання прибутку у таких проектів практично однакові і орієнтовані на залучення максимального числа відвідувачів з метою продажу реклами на своїх сторінках [1]. Індустрія сервісів, що виникла - рейтинги, лічильники, баннерні мережі - служить саме такій економічній моделі Інтернет – проекту. [32]
Очевидно, що ця модель, хоч і має право на існування, дуже слабо пов'язана з прибутковістю, що, власне, і підтверджується нинішнім станом речей - більшості експериментів в області електронної комерції так і не вдалося досягнути окупності. І багато які проекти, що шумно стартували, до теперішнього часу або закриті, або заморожені в очікуванні нових інвесторів, в появу яких творці ресурсів вже не дуже вірять.
На жаль, тенденція самодостатності інформаційних технологій широко розповсюджена в пострадянському Інтернет - бізнесі. Багато підприємств - суб’єктів електронної комерції України стали жертвами саме такого непродуманого підходу. Інтернет - проекти будувалися досвідченими Web-дизайнерами і Web-майстрами, які часто не мали відповідного досвіду в практиці реального бізнесу. Вони створювали грамотні, професійні сайти, просували та рекламували їх в мережі, домагалися збільшення їх відвідуваності, але це не вело до зростання об'ємів реального продажу [21]. Причини, на нашу думку, криються в надмірному захопленні технічною стороною створення Інтернет - ресурсів.
Першопроходці електронної комерції ринулися в найбільш поширену й очевидну галузь підприємництва - роздрібну торгівлю. Інтернет - магазини росли як гриби після дощу, нічим не відрізняючись один від одного і копіюючи своїх американських побратимів. При цьому відкрилася ще одна помилка українського електронного бізнесу: пряме перенесення американського досвіду на українські реалії не принесло бажаних результатів. Основна причина цього, на нашу думку, криється в психологічній оцінці вартості вільного часу та особистих зусиль. Ціни в українських Інтернет - магазинах часто вищі, ніж у традиційних магазинах, тому їх клієнтами можуть стати лише заможні люди, які цінують особистий час та комфорт.
За інформацією компанії TNS Interactive, з 37 країн, що досліджувались, Україна виявилася найбільш консервативною щодо популярності Інтернету та Інтернет - купівель. Згідно з цими даними, всього 4% жителів нашої країни мають доступ до мережі і лише 1% користувачів Інтернет є одночасно Інтернет - покупцями. На відміну від більшості країн, де як основні причини відмови від on-line купівель називалися питання безпеки, жителі України взагалі не довіряють Інтернет - магазинам.
Важливу роль в розвитку ринку роздрібної Інтернет - торгівлі грає соціальний аспект - готовність покупців до роботи в мережі, доступність Інтернет, масове поширення платіжних карток і електронних платіжних систем, платоспроможність населення. Крім того, стримуючими чинниками є також погана організація доставки товару та недовіра до систем передоплати. Очевидним результатом такого становища є те, що більшість підприємств електронної комерції В2С в Україні являють собою вітрини магазинів, а не джерело заробітку.[46]
Таким чином, на поточній стадії розвитку електронної комерції в Україні функціонування Інтернет - магазинів не виходить за рамки експерименту щодо використання можливостей мережі. Однак все вищесказане зовсім не заперечує майбутнього української роздрібної торгівлі в Інтернет. Існують ринки товарів і послуг, для яких електронна торгівля значно вигідніша за традиційну торгівлю, а загальні проблеми (недосконалість апаратної і технологічної бази, систем доставки й оплати, низька платоспроможність населення і т.п.) не так значущі. Це цифрові товари та інформація, для якої важлива оперативність доставки, предмети розкоші (автомобілі, антикваріат, коштовності), рідкісні товари, витрати на пошук і придбання яких є значними (запчастини, спеціальна література), туристичні послуги. Багатообіцяючим, на нашу думку, є також ринок продажу та оренди житла.
Крім того, при належному підході on-line - торгівля товарами АПК може виявитися вельми життєздатною. Ринок АПК є нішевим, а не масовим, тому найбільш вірогідними товарами на цьому ринку можуть стати продукти з тривалим терміном зберігання. [22]
Одним з шляхів розвитку on-line - торгівлі товарами АПК можна назвати гібридні моделі, при яких покупець робить замовлення через Інтернет, а забирає його в традиційному магазині. Такі моделі можуть використовують готову інфраструктуру супермаркетів для отримання додаткового прибутку. В умовах недосконалості технічних можливостей Інтернет в Україні розумно також пропонувати формування замовлень в режимі off-line з подальшою передачею інформації в Інтернет.
Гібридна модель застосовна і при торгівлі електронними товарами. У цьому випадку покупці приймають рішення щодо купівлі на Web – сторінці компанії, але вважають за краще тестувати подібні товари безпосередньо в магазині.
Однак, на наше глибоке переконання, найбільш перспективним в Україні є ринок електронної комерції В2В. На сьогоднішній день є всі підстави вважати, що корпоративний сектор України має щільність підключення, порівнянний з доступністю Інтернет для населення розвинених країн Заходу. При цьому корпоративні клієнти постійно здійснюють операції купівлі-продажу з використанням однієї з кращих в світі систем безготівкових розрахунків системи електронних платежів Національного банку України.
Також, на наш погляд, позитивним чинником, що впливає на розвиток масштабних В2В - проектів, є позиція Національного банку України щодо надійності та безпеки заходів електронної комерції. Його бажання з приводу суворих вимог до безпеки торгівельних систем в Інтернет не має прямого відношення до їх функціонального розвитку, але жорсткі вимоги НБУ стануть каменем спотикання для будь-яких примітивних проектів. З цієї точки зору створення високо надійних, добре захищених, але функціонально обмежених систем є нераціональним.
Але найбільш істотним є те, що в нашій країні вже з'явилася соціальна потреба в В2В - системах: Одним з ключових чинників такої трансформації став прихід так званого «нового менеджменту» - керівників, гнучко реагуючих на вимоги ринку. У своїй діяльності вони роблять упор на прозорість бізнесу, швидкість прийняття рішень, зниження собівартості трансакцій, аналіз результатів і прогнозів розвитку бізнесу, персоналізацію відповідальності і акумулювання знань в компанії.
На жаль, більшість українських корпоративних порталів ще не реалізують покладену на них місію і представляють лише стандартну інформацію про продукцію компанії та її реквізити. Але слід зазначити, що останнім часом багато корпоративних сайтів урізноманітнили свій зміст, додали режим зворотного зв'язку, інформацію про вакансії тощо [32].
На нашу думку, необхідною умовою успішного бізнесу в Інтернет є наявність сучасної розвинутої системи управління і планування виробництва. Без упорядкування процесів усередині організації Інтернет - рішення не приносять серйозного ефекту, а формують лише додаткові канали зв'язку [64].
Саме така внутрішня інформаційна система є своєрідним стартовим кроком для переходу на системи електронної взаємодії з клієнтами, постачальниками і партнерами. В Україні ж далеко не всі навіть великі підприємства мають добре розвинену систему ERP.
Тим часом на Заході поголовне захоплення системами ERP середини 90-х років вже змінилося таким же масштабним розвитком систем управління відносинами з клієнтами . Якщо раніше компанії намагалися підвищити ефективність свого бізнесу за рахунок оптимізації внутрішньої структури, то зараз вони також зайнялись і оптимізацією відносин з клієнтами, оскільки Інтернет є чудовим середовищем підвищення прозорості бізнесу та узгодженості функцій бізнес – партнерів [41].
Більш того, розвиток електронної торгівлі сприяє так званої спільної комерції, при якій підприємства не тільки купують один в одного продукцію, але працюють спільно над створенням нових товарів і послуг. Компанія - покупець в цьому випадку виступає в ролі виразника інтересів кінцевого споживача. У зв'язку з цим виникає нова концепція корпоративної інформаційної системи, призначеної для управління ресурсами і зовнішніми зв'язками підприємств.
В Україні, на жаль, позитивний досвід впровадження звичайних систем ERP ще дуже малий, а досвід впровадження систем CRM зовсім відсутній. Проте, деякі українські підприємства активно переглядають свої бізнес - стратегії і впроваджують технології електронного ведення бізнесу. Насамперед це відноситься до систем ERP і їх адаптації до автоматизації процесів взаємодії з іншими учасниками ринку. Позитивно, що цей сектор розвивається вельми динамічно. Так, раніше основними критеріями вибору корпоративних систем були розвинена функціональність для автоматизації внутрішніх процесів, податкового і управлінського обліку, готовність модулів системи до інтеграції. Сьогодні ж на перше місце виходить мінімізація сукупної вартості володіння системою і автоматизація зовнішніх бізнес - процесів на базі ERP - системи, інтегрованій з Інтернет. Вагомими факторами є також можливість роботи з ERP - системою у видаленому режимі, реалізація механізму електронної торгівлі, повна CRM-функціональність, управління ланцюжками постачання [65].
На жаль, використання розвинутих інформаційних систем для удосконалення бізнес - процесів доступне лише великим підприємствам, оскільки впровадження систем класу ERP, CRM і т.п. досить коштовне та вимагає значних додаткових зусиль. Малим та середнім підприємствам поки приходиться задовольнятися безкоштовним програмним забезпеченням типу MS Excel чи стандартними «клаптевими» програмами типу 1-С Бухгалтерія тощо.
Також в Україні ще відсутні електронні ринки світового зразка, що дозволяють завдяки новітнім технічним рішенням проводити операції між підприємствами цілковито в режимі on-line. Багато так званих електронних ринків не включають фінансових послуг (проведення платежів, гарантій виконання операції, короткострокового кредитування покупця, клірингу), надто рідкі послуги логістики. Існуючі торгівельні майданчики реалізують лише так звані електронні дошки оголошень - дозволяють покупцям і продавцям знайти один одного і укласти угоду. Наступні кроки, що стосуються виконання угоди, в більшості випадків залишаються за межами торгівельної системи.
Крім того, перше покоління систем міжфірмової on-line торгівлі було створено фірмами - виробниками. Але такі рішення накладають обмеження на розвиток клієнтської бази (на такому вузлі фактично представлений лише один продавець). Розумним рішенням для української В2В – торгівлі є створення спеціалізованих великих торгових систем, які нададуть змогу вийти на ринок великої кількості малих і середніх фірм.
Першопроходці електронної комерції В2В стикаються з серйозними, специфічними для нашої країни, проблемами. Справа в тому, що розвиток електронних ринків на Заході спирається на багатий досвід, отриманий компаніями при розробці і експлуатації корпоративних сайтів і інформаційних систем. В Україні ж такого досвіду немає. Як немає і звички ретельно планувати і розробляти стратегію свого бізнесу. Це перешкоджає великим інвестиціям в В2В- проекти, тому багато з них живе довгий час лише на папері [23].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
