Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Пашить медами скосиста гора.

І серед того всього буйноцвіту –

Вона одна, зоключена, стара.

За Ворсклою – прадавній ліс, у якому прорубана просіка - дорога до нещодавно збудованого Хрестовоздвиженського монастиря, позолочені бані якого виразно виднілися на темно-зеленому тлі лісу. Таким є загальний план нашого уявного бачення тогочасної Полтави. Далі він дещо деталізується, ускладнюється. Ліна Костенко оперує такими пейзажними деталями: верби над рікою, місячна ніч, річковий млин, лелека у гнізді. Згадуються високі явори, садки, левади, город, тин, ворота, споришеве подвір`я, криниця тощо. "Все це характерні деталі (іноді кажуть: "знаки") типово українського довкілля. Можна сказати, що це знаки української автохтонності. Саме вони надають зображуваним картинам типово національного колориту. Його створення завжди було для Ліни Костенко серйозним творчим завданням".

Таким чином, можна констатувати, що пейзажні вкраплення, якими щедро наділений текст роману, незалежно від того, хто їх бачить і з чиїх уст ми чуємо їх змалювання - чи то Марусі, чи дяка, чи це авторські відступи - створюють природній декоративний фон, що є одним із складових частин глибинного образу України у романі. Це підсилюється не тільки "знаками української автохтонності", але і самим стилем розповіді. Описи живої природи у романі часто є персоніфікованими. Наприклад:

Спадає вечір сторожко, помалу,

ворушить зорі в темряві криниць. (С. 30.)

або:

Світає, Господи, світає...

Земля у росах, як в парчі.

Маріє, Діво Пресвятая,

це ти так плакала вночі?

Якісь он квіти сині-сині,

на голу цеглу повились.

Спиває ранок по росині,

як в нас під хатою колись

(С. 81.)

Поглиблюють творення образу України і пейзажні вкраплення, що змальовують природу у пору різних релігійних свят, які мають дохристиянське коріння. Наприклад:

Чомусь згадались ночі на Купала...

Зірками ніч висока накрапала

Бездонне небо і безмежний світ...

Щастя дитячих розваг і краса свята Водохреща передані у таких рядках:

На Ворсклі хрест вирубують опішнями

Заллють водою, уморозять в лід.

Горбаті верби льодяними клішнями

скляні бурульки струшують з борід.

Летять з гори і санки і гринджолята,

в очах мигтять занесені тини.

Тоді у мене не було вже тата,

мені зробила мати ковгани.

Аж білий вихор здійметься довкола,

як нас по схилу сани розтрясуть, -

зима тікає, підібравши поли.

А вже співають, хорогви несуть

(С. 38.)

Присутній у творі і зразок "власне поетичного пейзажу", правда поетеса його дещо ускладнює, бо подає його опис з уст головної героїні, яка звертається до природи як до живої істоти:

...Десь жаби кумкають з болота.

Лягла на мур вечірня позолота.

Прощальний промінь блиснув на стіні.

І сонце, сонце - як жива істота,

Єдина, що всміхається мені!

Я завтра, сонце, буду умирати.

Я перейшла вже смертницьку межу.

Спасибі, сонце, ти пройшло крізь грати.

Я лиш тобі всю правду розкажу.

Картини Пасхи, що вміщені в останньому розділі роману з символічною назвою "Весна, і смерть, і світле воскресіння", не тільки увиразнюють історичне підґрунтя роману і допомагають гостріше відчути увесь драматизм змальованої епохи, але і дають можливість глибше проникнути у духовний стан героїні:

Воскресли люди, хоч який хто квелий,

після облоги схожі на примар.

І монастир з цвітіння тих жарделей

пливе у небо, як з рожевих хмар.

О Боже духів і живої плоті!

Я вперше усміхаюся, прости.

Якась галузка в тому живоплоті:

і та он пнеться, хоче розцвісти.

Весна прийшла, скасовано угоду.

Вся Україна знову у вогні.

Цвіте земля, задивлена в свободу,

Аж навіть жити хочеться мені.

Навіть сучасна людина, яка ніколи не була учасником подібного дійства і не знає багатьох характерних для нього звичаїв та обрядів (пускання вінків за водою на свято Купала чи прорубування на замерзлій річці ополонки, вирубування з льоду великого хреста, випускання голубів, що хмарою літатимуть над "Йорданню", тощо) все ж, прочитавши ці рядки, відчує атмосферу щасливого духовного піднесення, що панували на зображених поетесою святах.

"Маруся Чурай" – твір драматичного, навіть трагічного звучання, і тому в ньому дуже мало замилувано-ідилічних картин української природи, як і українського життя – "це народне життя у строкатому його повнокров‘ї. Побут, звичаї, вірування, військове спорядження, флора і фауна – все це явлене, все це рухається, переливається, дихає".

Проте відображаючи жорстокий і сповнений стражданнями тогочасний світ, поетеса за допомогою вищезгаданих пейзажних картин вселяла віру у те, що щасливе життя на цій благодатній землі є цілком реальним. Саме тому в калейдоскопі болючих спогадів, що відвідують Чураївну вночі перед стратою, є кілька світлих. Всі вони були звернені до найкрасивіших свят нашого народу - Івана Купала, Різдва, Водохрещі. Подібні образні живописні вставки дають змогу відчути національний колорит тогочасного життя:

Як гарно в хаті, як просторо в сінях!

Як оживають ниви і сади!

А щоб хоч щось лишилось на насіння,

На Пасху їли хліб із лободи (С. 144.)

У структурі роману "Маруся Чурай" наявний дуже ефектний прийом, який поетеса використала для змалювання природи. Він, "хоч і не впадає у вічі (мистецтво справжнього майстра якраз і полягає в тому, що "технологія" виконання ним мистецьких прийомів є невидимою, все ж створює певну сугестію (вплив) на читача", витворюючи у його образній уяві бачення української природи в колообігу літо-осінь-зима-весна.

Чураївну судили влітку. Страта мала відбутися біля кладовища, за містом, у ковилевому, ще по-літньому зарошеному степу. Опис природи не тільки створює декоративний фон, але й надає зображуваній картині і відповідний настрій:

Читає піл з Євангелія. Млосно.

По самий обрій стелиться трава

І так самотньо, так безодголосно

кричить в степу десь чайка степова...

А тут ще вітер, небо теж якесь,

земля до ніг півпуда налипає.

Несподівана природна картина подана авторкою у розв`язці цього епізоду, коли Маруся зрозуміла, що врятована:

...Вона стояла. І над головами

уже пливли осінні холоди.

І не було ні радості, ні чуда.

Лиш тихий розпач: вмерти не дали...

(С. 90.)

Хоча спогад про "осінні холоди" є запланованим у сюжетній канві твору. За кілька тижнів після помилування і смерті матері Маруся Чурай вирушила на прощу до Києва. Була рання осінь.

Ця подорож для дівчини, яка ніколи не полишала рідних місць, стала справжнім відкриттям своєї Батьківщини – перед нею постала природа рідної землі у всій своїй неповторній красі. Це відкриття було хвилюючим, воно викликало у чутливої до краси дівчини сплеск любові до рідного краю:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –

Оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є - дорога, явори,

усе моє, все зветься - Україна.

Така краса висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

(С. 92.)

А тим часом природа, як і завжди, продовжує свій кругообіг: вона впевненою і твердою ходою прямує до зими, як і люди, що вирушили на прощу до Києва:

А степ уже сивий на поминках літа.

Осіннього неба останні глибини.

І гілка суха, як рука кармеліта.

тримає у жмені оранж горобини.

Як глянеш упростяж – дорога в намисті.

Ці барви чарлені і жовто-гарячі,

ці щедрі сади у багряному листі! –

а люди бредуть і бредуть, як незрячі. (С. 93.)

або:

Стоять ліси смарагдово-руді,

після дощу надовго крапелисті –

Все глибша осінь. Вже і жолуді

ховає сойка під опале листя.

Пейзажна картина подана через сприйняття ліричним суб`єктом змін у природі під час переходу однієї пори року в іншу.

Подорож була довгою. Ласкавість ранньої осені змінювалась на незатишність пізньої - дощової і холодної. І немовби в унісон із цією зміною у природі, Маруся Чурай відкривала Україну з іншого боку – "на тлі її прекрасної природи вона бачила страхітливе страждання свого народу, доведеного до відчаю польсько-шляхетськими гнобителями". Зруйновані, злиденні, "удовині села" по дорозі від Лубен до Києва - такі картини у контрастному співставленні з розкішною українською природою бачить Маруся Чурай. Таким чином, можна відзначити, що Ліна Костенко продовжує Шевченкову традицію "Занурюючись подумки у стихію народних пісень, історій, побуту, природи, й нарешті Україною, Шевченко зображує її всуціль краєм людської знедоленості".

Кобзар любив зображати природу України як земний рай, проте тут же, як правило, він показував і вражаючі картини всенародного бідування – красномовний приклад такого контрасту можна побачити у його поемі "Сон". Така творча спадковість, як зазначає у своєму дослідженні доктор філологічних наук Григорій Клочек, – це навіть не традиція, а об`єктивне відбиття української реальності, що тягнеться через усю історію нашого народу, включаючи і сьогоднішню". Розкішна природа, надзвичайно багата, щедра земля і злиденне існування народу на цій землі - цей одвічний контраст можна пояснити лише одним: багатовіковою навалою українського народу який з усіх боків роздирали на шматки його недруги. І всі вони мали одну спільну мету: знищити в зародку його національну свідомість, перетворити волелюбний народ у безсвідому робочу силу.

Символічним є те, що це все "допомагає" Марусі побачити і відчути мандрівний дяк, який зустрівся дівчині у дорозі. "Це була зустріч двох творчих, духовно багатих людей, між якими виникала взаємна приязнь. Їхні думки з приводу побаченого немовби взаємодоповнюються." Дяк, обійшовши мало не пів-Європи, має набагато більший життєвий досвід, та й загальна освіченість його вища, ніж Марусі. Дівчина не тільки вдячна слухачка – її бачення і розуміння дійсності є тонко естетичним, художньо-емоційним. Таке вдале поєднання критичного розуму і тонкої душі допомагає не тільки довідатись, але й емоційно пережити українську дійсність XVIII століття:

Он бачиш, хрест, і та пташина зграйка,

і та вже річка висохла на чверть, –

оце отут скрутили Наливайка

і віддали на мученицьку смерть

(С. 95.)

Песимістичний настрій поглиблюється картиною вимерлого села:

Зайшли в село:

Зайшли в село. І моторошно й дивно.

Ні гавкне пес, ні корби не скриплять .

Хати – як скирти поночі, ні блимне

Невже так рано люди уже сплять?

Двори якісь похмурі, непривітні.

На ви село зустріло двох жінок

Мов колодки, поцюкані в дровітні, –

гіркі обличчя в борознах думок

(С. 97.)

***

А вороння його вже тут – аж темно.

І кряче, кряче, кряче з верховіть...

А крук – самітник. Він собі окремо

Сидить і жде наступних лихоліть.

(С. 99.)

Маруся Чурай повернулася із прощі уже під зиму. Поетеса подає прекрасні панорамні картини української зими, вони готують читача до того що зима – це час фізичного і духовного згасання дівчини, він суголосний і природі, який завершується дивовожним її воскресінням навесні.

Зима старенькі стріхи залатала.

Сніги рожево міняться в полях.

...........................................

Сніги, сніги... сліди ще тільки вовчі.

Порожній степ і тиша до небес

.................................................

Ген хуторів причаєність глибока.

Он хтось іде в Полтаву з клумаком

І далина на всі чотири боки

перехрестилось чорним вітряком

(С. 123.)

Малюнок занесеної снігом Марусиної хати допомагає читачеві заглибитись в її психологічний стан:

І вже забута Богом і людьми

живе Маруся в захистку зими.

У снігових завоях завірюхи,

де вже од хати тільки острішок.

калиною годує омелюхів

отих жовтеньких стомлених пташок.

(С. 134.)

Коротке Марусине життя закінчуватиметься весною. Читаючи і перечитуючи картини пробудження природи у останньому розділі роману "Весна і смерть, і світле воскресіння", приходимо до думки, що ми ще мало знаємо "Марусю Чурай" та й творчість Ліни Костенко взагалі. Поза всяким сумнівом ці рядки можна назвати поетичними перлинами, які щедро розсипані на сторінках роману. "Їх треба вивчати напам’ять – тоді вони назавжди залишаються з людиною, непомітно виховують у ній здатність помічати прекрасне у природі."

Про весняне пробудження природи поетеса говорить без особливої творчої винахідливості. Проте створювані нею картини такі барвисті і пахучі що здаються майже зримими. Вони збуджують уяву, викликаючи спогади про усі пережиті весни, створюючи один збірний образ, саме той, що зображує поетеса:

Характеристики

Список файлов ВКР